Страхування відповідальності: основні категорії та підходи до класифікації. Страхування цивільної відповідальності власників транспорт

 

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є обов'язковим на території всіх країн Європи. Відсутність у власника транспортного засобу страхового поліса такої відповідальності вважається серйозним правопорушенням, яке карається штрафом або навіть тюремним ув'язненням.

 

В Україні цей вид страхування  став обов'язковим згідно із Законом  України "Про страхування" (1996 р.) та Положенням "Про порядок  і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" № 1175 від 28 вересня 1996 p., затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України. Однак через низку причин на практиці ці нормативно-правові документи не виконувалися. У зв'язку з цим 1 липня 2004 р. було прийнято Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який набрав чинності 1 січня 2005 p., а окремі пункти ст. 21 і ст. 41 цього закону — 1 квітня 2005 р.

 

Суть обов'язкового страхування  цивільно-правової відповідальності власників  наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ) полягає у захисті майнових інтересів  осіб, постраждалих у дорожньо-транспортних пригодах, які сталися з вини страхувальників.

 

Суб'єктами ОСЦПВВНТЗ є:

 

• Страхувальники — власники наземних транспортних засобів, якими, відповідно до Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вважається юридична чи фізична особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір оренди, доручення тощо).

 

Дія Положення поширюється  на нерезидентів та резидентів — власників  транспортних засобів (автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих  на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок), котрі  експлуатують їх на вулично-дорожній мережі загального користування, за винятком транспортних засобів, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, із чиїми уповноваженими організаціями зі страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів Моторне (транспортне) страхове бюро уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

 

• Страховики — юридичні особи, які отримали в Держфінпослуг  України відповідну ліцензію на проведення цього виду страхування. Згідно зі ст. 13 Закону України "Про страхування", страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування, утворюють Моторне (транспортне) страхове бюро України (М(Т)СБУ), яке є юридичною особою та утримується за рахунок коштів страховиків. Членство в цьому бюро є обов'язковою умовою отримання ліцензії зі страхування цього виду. Страховики можуть входити до складу бюро як асоційовані або як повні його члени. Кожна страхова компанія, яка входить до складу М(Т)СБУ, на підтвердження членства в М(Т)СБУ отримує відповідне свідоцтво. М(Т)СБУ виступає фінансовим гарантом при здійсненні такого виду страхування. Воно відповідає за збитки, які заподіяні вітчизняними власниками транспортних засобів за межами України, а також за збитки за тими страховими полісами, за якими не визначено страховика, й у випадках, коли водій, що скоїв ДТП, зник з місця пригоди. Детальніше інформація про діяльність М(Т)СБУ наведена в темі 5, п. 5.3.

 

 

• Треті особи (потерпілі) — юридичні та фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом унаслідок дорожньо-транспортної пригоди і цивільно-правова відповідальність яких застрахована.

 

Об'єктом такого страхування  є майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Суб'єкти страхових відносин та механізм реалізації ОСЦПВВНТЗ подано схематично (рис. 9.3).

 

Відповідно до чинного  страхового законодавства, страховим  випадком увижається подія (дорожньо-транспортна  пригода). яка сталася з вини страхувальника та внаслідок якої настає його цивільно-правова відповідальність за заподіяну за участю забезпеченого транспортного засобу шкоду майну, життю та здоров'ю третіх осіб.

 

 

 

Законодавство передбачає укладення  двох видів договорів страхування:

 

1. Внутрішній договір — укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні чи тимчасово ввезеного на територію України для користування. Він діє виключно на території України.

 

2. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності — укладається у випадку користування транспортними засобами за межами України. У разі виїзду за межі України страхувальник-резидент зобов'язаний укласти міжнародний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на умовах, установлених М(Т)СВУ, якщо згідно з укладеними угодами користування транспортним засобом за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання.

 

Уведення цього виду страхування, що забезпечує соціальний захист потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах, стало однією з передумов вступу України до міжнародної системи автотранспортного (моторного) страхування "Зелена картка" (назва визначена за кольором страхового поліса). В європейських країнах ця система діє з 1 січня 1953 р.

 

"Зелена картка" —  система міжнародних договорів  про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів. Основним елементом системи "Зелена картка" є національні транспортні страхові бюро. Національні бюро об'єднані у Міжнародне бюро, штаб-квартира якого знаходиться в Лондоні. Нині членами цієї міжнародної системи є 44 країни Європи, Азії (Іран, Ірак, Ізраїль, Туреччина), Африки (Туніс, Марокко) та деякі країни ЄНД.

 

Розрізняють такі страхові сертифікати:

 

— "Зелена картка — вся  Європа";

 

— "Зелена картка — Східна Європа".

 

З 1 червня 1998 р. асоційовані члени М(Т)СБУ (11 страхових компаній) почали продаж української "Зеленої картки". Україна з 1 січня 2005 р. стала повноправним членом системи "Зелена картка", до цього вона перебувала у статусі перехідного члена. Нині М(Т)СБУ укладено Єдині угоди про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди з такими країнами: Австрією, Албанією, Андоррою, Бельгією, Болгарією, Боснією та Герцеговиною, Швейцарією, Кіпром, Чеською Республікою, Німеччиною, Данією, Іспанією, Естонією, Францією, Фінляндією, Великою Британією, Грецією, Угорщиною, Хорватією, Італією, Ізраїлем, Іраном, Ірландією, Ісландією, Люксембургом, Мальтою, Македонією, Норвегією, Нідерландами, Португалією, Польщею, Румунією, Швецією, Словацькою Республікою, Словенією, Туреччиною тощо). У тексті Єдиної угоди наведено випадки, за якими здійснюється відшкодування страховиком — членом М(Т)СБУ або безпосередньо М(Т)СБУ.

 

За внутрішнім договором  ОСЦПВВТЗ відшкодуванню страховиком  підлягає пряма шкода, заподіяна третій особі під час руху транспортного засобу, якщо має місце причинний зв'язок між рухом транспортного засобу та заподіяною ним шкодою.

 

Страхова сума за договором  ОСЦПВВТЗ — це грошова сума, у  межах якої страховик відповідно до умов страхування має здійснити  страхову виплату третій особі або  третім особам (у випадку, коли потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах кілька) після настання страхового випадку. Максимальний розмір встановлює законодавство. Вона ще називається обов'язковим лімітом відповідальності страховика. В Україні згідно з чинним страховим законодавством за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, обов'язковий ліміт відповідальності становить 51 000 грн на одного потерпілого; за шкоду, заподіяну майну, — 25 500 грн на одного потерпілого. Розміри страхових платежів за таким страхуванням встановлюються страховиками самостійно шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів, які затверджені Кабінетом Міністрів України і наведені у базовому законі.

 

Страхувальник має право  вибору страховика для укладення  договору обов'язкового страхування  цивільної відповідальності.

 

Страховик має право зменшувати розмір страхових платежів із метою заохочення власників транспортних засобів, які постійно забезпечують безаварійну експлуатацію своїх транспортних засобів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, із вини яких сталися страхові випадки (на умовах, що встановлюються М(Т)СБУ.

 

Виплата страхового відшкодування  третій особі здійснюється страховиком  на підставі таких документів: заяви про виплату страхового відшкодування, складеної заявником, та страхового акта (аварійного сертифіката), складеного страховиком за формою, що встановлюється М(Т)СБУ.

 

Страховик виплачує визначені  законодавством страхові суми кожній потерпілій (третій) особі, але загалом  не більше встановленого сумарного ліміту відповідальності страховика — 76 500 грн. У випадку, коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує сумарний ліміт, відшкодування кожній потерпілій особі пропорційно зменшується.

 

У разі заподіяння шкоди майну третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди для виплати страхового відшкодування може вимагатися висновок експертизи, яка проводиться за рахунок страховика, а додаткова експертиза — за рахунок страхувальника.

 

Розмір франшизи під час відшкодування збитків, завданих майну третіх осіб, встановлюється до 2 % страхової суми.

 

Страховик не компенсує шкоду:

 

— у разі заподіяння шкоди  життю та здоров'ю власника транспортного засобу, винного у виникненні дорожньо-транспортної пригоди;

 

— за пошкоджене або знищене  будь-яке майно (вантаж), що містилось у транспортному засобі страхувальника, винного у дорожньо-транспортній пригоді;

 

— за пошкоджений або  знищений транспортний засіб його власникові, винному у виникненні дорожньо-транспортної пригоди;

 

— за забруднення або  пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди об'єктів навколишнього  природного середовища;

 

— за наслідки пожежі, яка  виникла внаслідок дорожньо-транспортної пригоди поза краєм проїзної частини  та на прилеглій до неї території;

 

— за пошкодження або  знищення внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів  із дорогоцінних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, предметів  релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;

 

— якщо дорожньо-транспортна  пригода виникла внаслідок навмисних  дій або грубої необережності  третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;

 

— якщо дорожньо-транспортна  пригода виникла внаслідок масових  безпорядків і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

 

Страховик та М(Т)СБУ мають право в межах, визначених законодавством України, вимагати компенсації здійснених страхових виплат від третьої особи, страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом, у разі: навмисного заподіяння шкоди третій особі; керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, під впливом наркотичних чи токсичних речовин; відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; коли винуватець залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, порушивши встановлені правила; коли страховий випадок стався через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам чинних Правил дорожнього руху України; коли після виплати страхового відшкодування з'ясовується, що страхувальник або третя особа надали неточні відомості, які призвели до підвищення суми страхового відшкодування або безпідставної його виплати.

 

Якщо в судовому порядку  встановлено, що дорожньо-транспортна  пригода сталася через незадовільне експлуатаційне утримання автомобільних  доріг, вулиць та залізничних переїздів  або інші перешкоди у здійсненні руху, страховик виплачує третій особі страхове відшкодування та має право одержати відповідну компенсацію від юридичних та фізичних осіб, винних у створенні таких умов.

 

Договір ОСЦПВВНТЗ укладається на основі заяви страхувальника, в якій зазначається тип, марка й державний номерний знак та місце реєстрації транспортного засобу, строк страхування і розмір страхової суми. У разі укладання такого договору страхувальником — юридичною особою дія договору поширюється на водія, який керує цим транспортним засобом.

 

Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика страховий поліс ОСЦПВВНТЗ, який засвідчує факт укладання внутрішнього договору за цим страхуванням. Крім того, страховик повинен надати страхувальнику спеціальний знак державного зразка, який затверджується уповноваженим органом за поданням М(Т)СБУ.

 

Страховий поліс складається за такою формою: назва та адреса страховика (страхової організації), тип, марка транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника — юридичної особи — її найменування та адреса, для страхувальника — фізичної особи — прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу, домашня адреса, підписи сторін.

 

Страховий поліс може мати додаткові розділи, що передбачають можливість добровільного страхування  транспортного засобу, життя та здоров'я водія та пасажирів.