Страхування відповідальності: основні категорії та підходи до класифікації. Страхування цивільної відповідальності власників транспорт

 За шкоду, заподіяну  здоров’ю третьої особи внаслідок  дорожньо-транспортної пригоди,  страховик (страхова організація)  здійснює виплату страхового відшкодування в межах страхової суми у разі:

 — загибелі під час дорожньо-транспортної пригоди або смерті внаслідок цієї пригоди спадкоємцю третьої особи — у розмірі страхової суми;

 — установлення третій  особі інвалідності І групи  — в розмірі 100 % страхової суми, II групи — 80 %, ІІІ групи — 60 % цієї суми;

 — тимчасової втрати  третьою особою працездатності  за кожну добу у розмірі 0,2 %, але не більш як 50 % страхової суми.

 У цьому відношенні  необхідно окремо зазначити, що  в Україні, при запровадженні  цього виду обов’язкового страхування,  був застосований особливий підхід забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю потерпілих.

 Здійснення фіксованих  страхових виплат притаманне  видам особистого страхування.  Застосування такого принципу  до страхування відповідальності  фактично встановлює право потерпілих  на отримання грошової компенсації  у вигляді проміжних грошових  виплат без оцінки фактичної  шкоди, заподіяної їх життю  та здоров’ю. Беручи до уваги, що в червні 2000 року мінімальна страхова сума з цього виду обов’язкового страхування щодо шкоди, заподіяної здоров’ю потерпілих, була встановлена на рівні 8500 гривень, можливо констатувати, що проміжні компенсації виплати через механізм обов’язкового страхування в ряді випадків можуть перевищувати аналогічні виплати, які здійснюються водіями-винуватцями в ситуації, коли такі водії не мали чинного договору страхування.

 Необхідно зауважити,  що такий профіль страхового забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю потерпілих, має бути змінений на поелементний розрахунок рівня спричиненої шкоди.

 Основними елементами  шкоди є витрати на лікування  потерпілих, витрати у зв’язку  зі смертю потерпілих, недоотримані  у цьому випадку кошти на  утримання членів родини, недоотримані  доходи у зв’язку з тимчасовою  або стійкою непрацездатністю.

 У разі заподіяння  шкоди майну третьої особи  внаслідок дорожньо-транспортної  пригоди, якщо суб’єкти страхування  не дійшли згоди щодо розміру  збитків, виплата страхового відшкодування  здійснюється на підставі висновків експертизи, яка провадиться за рахунок страховика.

 Страховик не відшкодовує  збитків:

 — у разі заподіяння  шкоди життю та здоров’ю власника  транспортного засобу, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

 — за пошкоджене  або знищене будь-яке майно (вантаж), що містилося у транспортному засобі страхувальника, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

 — за пошкоджений  або знищений транспортний засіб  його власникові, винному в скоєнні  дорожньо-транспортної пригоди; 

 — за забруднення  або пошкодження об’єктів навколишнього  природного середовища;

 — за наслідки пожежі, яка виникла поза краєм проїзної  частини та на прилеглій до неї території;

 — за пошкодження  або знищення антикварних речей,  виробів з дорогоцінних металів,  з коштовного та напівкоштовного  каміння, предметів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;

 — якщо дорожньо-транспортна  пригода сталася внаслідок навмисних  дій або грубої необережності  третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;

 — якщо дорожньо-транспортна  пригода сталася внаслідок масових  безпорядків і групових порушень  громадського порядку, військових  конфліктів, стихійного лиха, вибуху  боєприпасів, пожежі транспортного  засобу, не пов’язаної з цією пригодою.

 МТСБУ відшкодовує  шкоду, заподіяну тільки життю  і здоров’ю третьої особи,  у разі:

 — коли транспортний  засіб, який спричинив дорожньо-транспортну  пригоду, не встановлений, або  коли власник транспортного засобу, який не мав договору обов’язкового  страхування цивільної відповідальності, був винний у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди і загинув;

 — коли дорожньо-транспортна  пригода скоїлась внаслідок угону  чи викрадення транспортного засобу страхувальника;

 — надання страхувальником  свого транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров’я згідно з чинним законодавством;

 — коли страховик  (страхова організація) — член  МТСБУ неплатоспроможний за своїми  зобов’язаннями згідно з договорами  обов’язкового страхування цивільної відповідальності;

 — коли дорожньо-транспортна  пригода була скоєна інвалідом—громадянином  України, що керував спеціально  обладнаним автомобілем для перевезення  інвалідів.

 МТСБУ забезпечує також  відшкодування збитків, коли страховий  випадок спричинений транспортним  засобом, власник якого застрахував  цивільну відповідальність у  державі, з уповноваженою організацією  якої МТСБУ уклало угоду про  взаємне врегулювання питань  щодо відшкодування збитків.

 Страховик (страхова  організація) та МТСБУ мають  право в межах, визначених чинним  законодавством України, вимагати  компенсації здійснених страхових  виплат від страхувальника або  особи, що керувала транспортним  засобом, у разі:

 — навмисного заподіяння  шкоди третій особі; 

 — керування транспортним  засобом у стані алкогольного  сп’яніння, під впливом наркотичних чи токсичних речовин, що знижують швидкість реакції та увагу;

 — відсутності посвідчення  на право керування транспортним засобом даної категорії;

 — коли винуватець  залишив місце дорожньо-транспортної  пригоди, на порушення встановлених  правил;

 — коли страховий  випадок стався через невідповідність  технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам діючих Правил дорожнього руху України;

 — коли страхувальник  без повноважних причин протягом  трьох робочих днів не повідомив  страховикові про настання страхового  випадку, не подав йому письмового пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди або у разі потреби не надав свій транспортний засіб для огляду й експертизи;

 — коли після виплати страхового відшкодування з’ясується, що страхувальник або третя особа надали неправдиві відомості, які призвели до підвищення суми страхового відшкодування або безпідставної виплати.

 Якщо за рішенням судових органів дорожньо-транспортна пригода сталася через незадовільне експлуатаційне утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або через інші перешкоди у здійсненні руху, страховик (страхова організація) виплачує третій особі страхове відшкодування і має право одержати відповідну компенсацію від юридичних та фізичних осіб, винних у створенні таких умов.

 Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика страховий поліс, який є договором (письмовою угодою) обов’язкового страхування цивільної відповідальності.

 Страховий поліс складається  за формою, що містить: назву  та адресу страховика, тип, марку  транспортного засобу та державний  номерний знак, номери двигуна,  шасі (кузова), початок та закінчення  дії договору обов’язкового страхування  цивільної відповідальності, розміри  страхового платежу та страхової  суми, для страхувальника — юридичної  особи — її найменування та  адресу, для страхувальника —  фізичної особи — прізвище, ім’я та по батькові власника транспортного засобу, домашню адресу, підписи сторін.

 У разі зміни власника  транспортного засобу дія договору  обов’язкового страхування цивільної відповідальності може поширюватися на нового власника за умови переоформлення страхового полісу на його ім’я.

 У разі в’їзду на  територію України незастрахований  власник (водій) транспортного  засобу має укласти звичайний  договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності. Це не поширюється на випадки, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією зі страхування цивільної відповідальності якої МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

 У разі настання  страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду) зобов’язаний:

 — додержуватися правил  дорожнього руху, встановлених чинним  законодавством;

 — вживати всіх  заходів з метою запобігати  збільшенню розміру шкоди; 

 — надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації);

 — повідомити протягом  трьох робочих днів страховикові (страховій організації) про настання  страхового випадку, надати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди та, у разі потреби, надати транспортний засіб для огляду й експертизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначені дії, він повинен довести це документально.

 Під час оформлення відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду працівники органів внутрішніх справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов’язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди та зобов’язані надавати страховикові (страховій організації) або МТСБУ, після їх звернення, відомості, що стосуються страхового випадку.

 Контроль за наявністю  страхового полісу обов’язкового  страхування цивільної відповідальності у власника (водія) транспортного засобу здійснюється органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.

 Завдяки впровадженню  обов’язкового страхування власників  транспортних засобів Україна  приєдналася до міжнародної системи  страхування відповідальності автовласників  «Зелена картка», яка функціонує з 1 січня 1953 року.

 Основним завданням  цієї системи є створення ефективного  захисту потерпілих у дорожньо-транспортних  пригодах за участю автовласників — нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників інших країн. Це забезпечується виконанням певних умов країнами — членами системи «Зелена картка».

 По-перше, у таких  країнах має здійснюватись обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

 По-друге, у кожній  країні має бути єдина організація, що забезпечує врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

 По-третє, держава — член системи «Зелена картка», не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

 Збитки у країнах — членах системи «Зелена картка» врегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. При цьому перше моторне страхове бюро розглядається як бюро-регулювальник збитків, а друге — як бюро-платник.

 Відносини між моторними  страховими бюро країн—членів  системи «Зелена картка» регулюються двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою.

 Отже, якщо автовласник  є резидентом країни — членом  системи «Зелена картка», він  безперешкодно може проїжджати  територіями всіх країн — членів цієї системи без укладення додаткового договору обов’язкового страхування на умовах країни відвідання.

 Функціонування цієї  міжнародної системи довело її  ефективність, насамперед як механізму  захисту потерпілих від транспортних  засобів, що задіяні в міжнародних  сполученнях.

 

 

 

 

 

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів — один із найпоширеніших і няйпопулярніших  видів страхування відповідальності в усьому світі. Таке страхування виникло ще в кінці 20-х років XIX ст. у Данії. Воно забезпечує виплату потерпілому грошового відшкодування в розмірі суми, яка була б стягнута з власника транспортного засобу за цивільним позовом на користь третьої особи за шкоду життю та здоров'ю, а також за пошкодження або загибель належного їй майна, які виникли внаслідок аварії або іншої дорожно-транспортної пригоди (ДТП) з вини страхувальника.

 

Об'єктом цього виду страхування  є цивільна відповідальність власників  наземних транспортних засобів, яку  вони несуть перед законом як власники джерела підвищеної небезпеки для оточуючих, тобто третіх осіб. При цьому до моменту настання страхового випадку, коли вона набуває цілком конкретний матеріальний зміст, ця відповідальність для власника транспортного засобу виступає в абстрактній формі.