Страхування, його сутність, види. Самострахування

МIНIСТЕРСТВО НАУКИ,ОСВIТИ,МОЛОДI ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

 

Кафедра економіки та

організації підприємства

 

 

 

 

Реферат

На тему:

«Страхування, його сутність, види. Самострахування.»

 

 

 

 

 

Підготувала:

Студентка 48 групи ФЕУВ

Волянська Ольга Юріївна

Перевірила:

Балджи Марина Дмитрівна

 

 

 

 

 

 

Одеса 2012

 

План

Вступ………………………………………………………………………….3 стр.

1. Економічна сутність страхування…………………...…………………4-6 стр.

2. Види страхування………………………………………………………….6 стр.

3. Функції страхування…………………………………………………….6-8 стр.

4. Страхування як метод зниження ризиків……………………………..…8 стр.

5. Самострахування…………………………………………………………..8 стр.

Висновок………………………………………………………………….…..9 стр.

Список використаних джерел……………………………………………...10 стр.

 

 

Вступ

 

    Економіка ринкового типу, яка починає складатися в  Україні,  неможлива без  розвинутої  сфери  страхування.  Існування  понад  70  років  державної монополії у страховій справі гальмувало  створення  повноцінного  страхового ринку, заважало  вдосконаленню  страхових відносин,  що  спричинило  значне відставання України в цій  галузі від країн Заходу.

    Найважливішим  чинником у подоланні існуючих  проблем у сфері страхування є трансформація погляду на страхування як  на  необхідний  атрибут  ринкової економіки, піднесення в громадській думці його ролі, відведення  страхуванню того місця в ринкових перетвореннях, яке воно по праву має посідати.

    Страхування  є системою економічних відносин  між конкретними  суб’єктами господарювання. Важливою  передумовою  застосування  страхування є майнова самостійність  суб’єктів господарювання та їх зацікавленість  у  передаванні відповідальності за наслідки ризику  спеціалізованим  формуванням.   Саме  в такій площині страхування  розглядається  у  працях  вчених  багатьох  країн ринкової орієнтації.

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Економічна  сутність страхування

 

    Термін  «страхування»,  на  думку  західних  філологів,  має  латинське  походження. В основі його –  слова «securus» і  «sine  cura»,  які  означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває  ідею  застереження,  захисту  та безпеки. У багатьох слов’янських  мовах,  у  тому  числі  й  в  українській, виникнення терміна «страхування» пов’язують зі словом «страх».

    Офіційне  тлумачення цього терміну   в Україні в Законі «про страхування» таке: страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту  майнових інтересів  громадян  та  юридичних  осіб  у  разі  настання   певних   подій (страхових  випадків),   визначених   договором   страхування   або   чинним законодавством  за рахунок грошових  фондів,  що  формуються  шляхом  сплати громадянами та юридичними особами  страхових  платежів  (страхових  внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

    Існує  тісний зв’язок між страховою і  кредитною  діяльністю.  Населення багатьох країн  надає  перевагу  заощадженню  своїх  коштів  через  страхові компанії, укладаючи з ними договори на страхування  життя  та  здоров’я.  До продажу страхових полісів нерідко залучаються банки.

    Останнім  часом під впливом західної  теорії  вдаються  до  розширеного тлумачення фінансів, виокремлюючи 5 великих сфер їх функціонування:  фінанси державні, фінанси галузеві, кредит і грошовий обіг,  ринок  цінних  паперів, страхування. Ця концепція надає фінансам широкого змісту. У цьому  контексті страхування  стає  на  один  рівень  із  кредитом,   державними   фінансами, фінансами галузей та фондовим ринком.

    Страхування  – поняття, що потребує дослідження  з різних точок зору.  Це стає  можливим   завдяки  існуванню   різних   підходів   до   класифікації страхування. В основу класифікації страхування покладено відмінності в сферах  діяльності страхових  компаній,  у  підходах  щодо  забезпечення   страхового   захисту майнових  інтересів  фізичних  та  юридичних  осіб,  у  визначенні  об’єктів страхування,  обсягів  страхової  відповідальності   у   формах   проведення страхування  тощо.   В   зв'язку   з   цим   можна   виділити   найсуттєвіші класифікаційні  ознаки,  за   допомогою   яких   здійснюється  класифікація страхування і які є найважливішими як в теоретичному, так  і  в  практичному значенні.

 

 

2. Види  страхування

 

    Розрізняють класифікацію страхування:

- за історичною  ознакою;

- за  економічними  ознаками  (за  сферою  діяльності,  або  спеціалізацією страховика; за об'єктами страхування;  за  родом  небезпек;  за  статусом страхувальника; за статусом страховика);

- за юридичними  ознаками  (за  вимогами  міжнародних   угод  і  внутрішнього законодавства; за формою проведення).

    Використання  певної  класифікаційної   ознаки   зумовлює   відповідний

результат класифікації.

    Класифікація  за історичною  ознакою  пов'язана   із  виділенням  окремих етапів розвитку страхування з точки зору часу виникнення тих чи інших  видів страхування.  Така  класифікація  має  скоріш  теоретичне,  аніж   практичне значення, однак варто наголосити, що  теоретичні  знання  історії  страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам розумітися  на  процесах, що мають місце на страховому ринку, прогнозувати  тенденції  його  розвитку, будувати  відносини  між  собою  з  урахуванням  досвіду,  накопиченого за багатолітню історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

    Класифікація  за економічними ознаками  передбачає  декілька  варіантів. Підхід до вибору варіантів залежить від цілей проведення класифікації.  Так, класифікація за спеціалізацією страховика приводить до виділення  двох  сфер діяльності:  страхування  життя  («Life  assurance»)  та   загальних   видів страхування  («Non-life»,  або  «General  insurance»). Це є необхідним, оскільки весь спектр страхових послуг, що їх  надають  страхові  компанії  в усьому світі, поділяється  саме  на  такі  сфери.  Компанії,  які  проводять страхування життя, як правило, не мають права  займатися  загальними  видами страхування і навпаки.

    Не  менш важливою з економічної  точки зору є, класифікація  за  об'єктами страхування. Об'єкти страхування  –  це  те,  на  що  спрямований  страховий захист. Класифікація за об'єктами  страхування  передбачає  виділення  трьох галузей:

- особистого  страхування (об'єкти  –  життя,  здоров'я  і працездатність

   страхувальників  або застрахованих);

- майнового  страхування (об'єкти – майно  в різних  його  видах:  рухомі  та нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

- страхування  відповідальності (об'єкт – відповідальність  за шкоду, завдану страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).

    Зазначені  галузі, в свою чергу, поділяються  на підгалузі та види.  Таку класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових послуг, що  їх пропонують  вітчизняні  страховики.   Об'єкт   страхування   є   вирішальним чинником, від якого залежить характер договору страхування та  його  основні умови:  страхова  сума,  перелік   страхових   випадків   (обсяг   страхової відповідальності),  страхова  премія,   франшиза,   термін   дії   договору, виключення, обмеження та ін.

    Страхувальниками  можуть бути як фізичні, так  і юридичні особи (суб'єкти підприємницької діяльності). Зрозуміло, що страхові інтереси цих двох  груп страхувальників, як  і  підходи  страховиків  щодо  проведення  страхування, суттєво різняться. Тому в  загальному  страхуванні  застосовується  ще  один варіант  класифікації:  класифікація  за   статусом   страхувальника.   Вона передбачає  розподіл  усього  розмаїття   страхових   послуг   на   ті,   що обслуговують інтереси громадян  (в  зарубіжному  страхуванні  використовують термін  «Personal  lines»),  і  ті,  що  обслуговують   інтереси   суб'єктів підприємницької діяльності («Commercial lines»).  Необхідно звернути  увагу на відмінності у проведенні страхування  в  зазначених  секторах,  вміти  їх пояснити.

 

3. Функції  страхування

 

Страхування виконує такі функції:

ризикову,  створення  і  використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивну.

    Ризикова  функція  страхування  полягає   в  переданні  за  певну   плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки  ризику,  зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором.

    Страхування  стає  можливим  лише  за  наявності   у  страховика  певного капіталу,  достатнього  для  забезпечення   покриття  збитків  (у  разі   їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним  випадком чи іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у  грошових виплатах страховик, здебільшого не в змозі. Тому кожний  страховик  створює систему страхових резервів. Нагромадження  та  використання  таких  резервів характерні для страхової діяльності.

 

4. Страхування як метод зниження ризиків

 

      На сучасному етапі широко  розповсюджені  і  використовуються  наступні методи зниження ризику:  диверсифікація,  об’єднання  ризику  (страхування), резервування коштів,  розподіл ризику,  пошук інформації,  лімітування.

      Об’єднання  ризику – цей метод, направлений  на зниження  ризику  шляхом перетворення випадкових збитків у відносно невеликі  постійні  витрати.  Він лежить в  основі  страхування.   У  тих  випадках,  коли  збитки  очікуються більшими за  можливості  суб’єкта  господарювання  самому  фінансувати свої ризики, постає потреба передати власну фінансову  відповідальність  за  ними іншим суб’єктам, здатним до фінансування таких  ризиків  на  певних  умовах.

      Передавання (трансфер) ризиків може здійснюватися у двох основних формах:

- ризики передаються  під фінансову гарантію іншого  суб’єкта;

- ризики  передаються  професійним  страховикам   на   підставі   договору

   страхування.

      Перша форма досить широко  реалізується  укладеним  договорів  поруки,

згідно з  якими на певних умовах ризик передається  одним   суб’єктом  іншому. Ця форма має обмежене застосування,  оскільки  вимагає  надзвичайно  високої довіри між суб’єктами. Крім того, вона містить елементи гри.

      Найпоширенішою формою об’єднання  ризиків  є  передача  їх  професійним страховикам. Страховик, беручи на себе зобов’язання за ризиками,  має  змогу вирівняти їх перерозподілом між багатьма  суб’єктами.  Вирівнювання  ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно  здійснюється  не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб’єктів певного середовища.

      Розрізняють три галузі страхування:  особисте,  майнове  і  страхування

відповідальності.

      Майнове страхування – це галузь страхування, в якій об’єктом страхових

відносин  виступає  майно  в  різних  його   видах   (споруди,   обладнання,

транспортні    засоби,    сировина,    матеріали,    продукція,    поголів’я

с/г тварин тощо)  і майнові інтереси.  Найчастіше  майно страхується на випадок знищення або пошкодження в результаті стихійних  лих, нещасних  випадків,  пожарів,  хвороб,  крадіжок  тощо.   Майнові   інтереси страхуються  на  випадок  недоотримання  прибутку  або  доходів   (втраченої вигоди), неплатежу за рахунками продавця  продукції,  простоїв  обладнання, зміни валютних курсів тощо.

      Різновидом страхування майнових  інтересів  є  хеджирування,  що  являє

собою процес страхування  ризику від можливих збитків шляхом переносу  ризику зміни  ціни  з  однієї  особи  на  іншу.  Хеджирування  здійснюється   через укладання контракту, який призначений для страхування ризиків  зміни  цін  – хеджа  –  між  стороною,  що  страхує  ризик  (хеджером),  та  стороною,  що перебирає ризик на  себе  (спекулянтом).  Предметом  контракту  можуть  бути різні активи – товари, валюта,  акції,  облігації  тощо.  Хеджирування  може здійснюватися на підвищення цін. Хеджер прагне  знизити  ризик,  спричинений невизначеністю цін на  ринку,  продаючи  форвардні,  ф’ючерсні  чи  опціонні контракти. Це дає змогу спрогнозувати  доходи  чи  витрати,  хоча  ризик  не зникає. Його перебирає на себе спекулянт, який іде  на  одержання  прибутку, граючи на різниці цін.

      Страхування відповідальності –   це  галузь  страхування,  де  об’єктом

виступає відповідальність перед  третіми  особами  за  сподіяні  ним  втрати

внаслідок будь-якої дії або без дії.

      Поряд зі страхуванням ризику  використовуються такі його різновиди,  як

співстрахування та перестрахування.

      В  умовах  постійного   збільшення   вартості   об’єктів   страхування

підвищується  цінність  ризиків,  що  приймаються   на   страхування.   Тому

виникнення  страхового випадку може являти  загрозу  для  самого  страховика, оскільки покриття збитків, пов’язаних з  дорогим  ризиком,  може  спричинити вилучення страхових резервів і навіть власного капіталу, тобто призвести  до його банкрутства. Крім того більшість страховиків  не  має  в  розпорядженні фінансових коштів для покриття таких збитків. В цих умовах кожний  страховик встановлює  для  себе  граничний  розмір  страхової  суми.  На  решту   суму надається  право застрахуватися у інших страховиків. Така форма  страхування називається співстрахуванням.

      Сутність перестрахування в тому, що страхова компаній приймає на  себе

відповідальність  за всією сумою і вже від  свого імені звертається до  іншого