Страховий ринок Германії

Система медичного  страхування Німеччини вирішує  свої завдання досить автономно і  незалежно від державного бюджету. Фінансування охорони здоров’я забезпечується на 60% внесками у фонди медичного страхування, на 10% – коштами приватного страхування, на 15% – державними коштами за рахунок оподаткування і на 15% – особистими коштами громадян.

У системі медичного  страхування, що фінансується солідарно, величина внесків відповідає мірі спроможності застрахованих (розміру їх прибутків), а послуги надаються відповідно до стану здоров’я незалежно від  розмірів особистих внесків кожної людини. Така методика визначення розміру  внесків забезпечує солідарне вирівнювання, в якому здорові несуть витрати  за хворих, молоді – за старих, самотні  – за сім’ї, а добре забезпечені  – за незаможних. 
Принцип солідарності доповнюється принципом субсидій, з тим, щоб застрахований відчував власну відповідальність за своє здоров’я, і організація діяльності страхових установ побудована так, щоб проблеми, по можливості, не вирішувалися без залучення самих застрахованих. Субсидії і солідарність забезпечують у взаємодії ефективний соціальний захист, не перевищуючи межы можливостей як самих застрахованих, так і держави. Незалежність від держави характеризується, нарівні з організаційною самостійністю, відповідальністю страхових служб за дотримання інтересів всіх зацікавлених сторін. Цю відповідальність поділяють застраховані і роботодавці. Надійне самоврядування передбачає організоване об’єднання зусиль цих сторін (профспілки, союзи роботодавців, об’єднання застрахованих). Держава ж лише визначає правові рамки діяльності таких інститутів, всередині яких представники застрахованих і/або роботодавців самі в деталях вирішують питання медичного страхування за допомогою зборів представників і виконавчого органу (правління). Нагляд держави обмежується контролем за дотриманням закону і правопорядку.

Управління і  контроль за системою страхування по хворобі і інвалідності здійснюється централізовано Національним інститутом по хворобі і інвалідності (НІХІ). 
Очолює НІХІ Генеральна рада, члени якої – представники організацій роботодавців, робітників, страхових компаній, медичних установ, а також лікарі, фармацевти, середній медичний персонал. НІХІ складається з 4 спеціалізованих відділів, в т.ч. медичного страхування, до складу якого входить медико-технічна рада, що встановлює номенклатуру послуг, які підлягають страховому відшкодуванню, а також-відносну вартість медичних послуг, допомоги, медичного контролю, послуг, що відшкодовуються страховими компаніями, адміністративними управліннями страхових організацій. У Бельгії 5 страхових компаній і одна громадська організація (допоміжна страхова каса) забезпечують згідно із законом всю роботу по обов’язковому страхуванню. Кожний громадянин має право вільного вибору страхової компанії. Хворий має право вільного вибору лікаря і лікарні. Християнська страхова компанія охоплює 45,3% населення, соціалістична – 27%, професійна – 15,8%, незалежна – 4,5%, ліберальна – 6,6% і допоміжна каса – 0,7%. 
Законом визначені компетенція і права страхових компаній, система їх організації і функціонування. Компанії не мають права розподіляти дивіденди, і при отриманні прибутків останні повинні інвестуватися відповідно до соціального призначення цих компаній. 
Міністерство охорони здоров’я Бельгії визначає цілі політики охорони здоров’я і встановлює критерії і нормативи планування лікарняних ліжок і придбання складного медичного обладнання, так як і критерії якості медичної допомоги.

У Міністерстві охорони здоров’я зосереджуються всі  фінансові звіти лікарень та складається  “Коротке клінічне резюме” (ККР), зведення по медичних кадрах і т.і. Фінансування обов’язкового медичного страхування забезпечується: соціальними внесками – 55%; дотацією держави (для безробітних, пенсіонерів) – 40%; внесками пенсіонерів – 2,55%; оподаткуванням на страхування автотранспорту – 2%. Соціальний внесок утворюється з внесків підприємств і внесків незалежних працівників. 
Для працівників підприємств внесок роботодавця становить 3,80% від фонду заробітної плати підприємства, внесок працівника – 2,55% від його заробітної плати. Роботодавець вносить весь соціальний внесок в Національне бюро соціального забезпечення (НБСЗ), куди також поступають дотації від держави. Потім НБСЗ перераховує в НІХІ частину коштів, передбачених для страхування по хворобі і інвалідності. 
Для незалежних працівників внесок становить 3,3% від їх прибутків за останні 3 роки. Для цієї категорії людей медичне страхування покриває тільки витрати, пов’язані з госпіталізацією або проведенням спеціальних методів обстеження і лікування. Діти автоматично застраховані страховкою одного з батьків. 
Така форма фінансування забезпечує доступність медичної допомоги всьому населенню і дотримання принципу солідарності людей з низькими і високими прибутками, так як і здорових, і хворих, оскільки розмір страхового внеску залежить тільки від рівня прибутків і не пов’язаний з станом здоров’я того, що страхується. 
Для амбулаторних хворих в залежності від міри їх необхідності, медикаменти розподілені на 4 категорії. Страхове відшкодування для першої категорії становить 100%, для другої – 75%, для третьої – 50% і для четвертої – 40%. Ліки, віднесені до так званої “комфортної” категорії, не підлягають страховому відшкодуванню. 
Згідно із законом НІХІ повинен розподілити внески і дотації між різними страховими компаніями у відповідності з внесками членів кожної компанії. Однак така система несправедлива, оскільки компанія, члени якої мають менше прибутків або частіше хворіють, буде збитковою в порівнянні з іншими компаніями. З цієї причини НІХІ розподіляє фінанси між медичними страховими компаніями відповідно до об’єму медичної допомоги, наданої членам кожної компанії. Таким чином, страхові компанії практично не несуть ніякої фінансової відповідальності. 
Механізм розподілу ресурсів (страхових внесків) не входить в компетенцію страхових компаній. Отже, прибутки і можливості страхових компаній визначаються витратами, що несуть їх клієнти, і, таким чином, вони не зацікавлені в раціональному обмеженні витрат на медичну допомогу. 
Фінансування медичного персоналу і лікарняних установ по фактично наданих медичних послугах і по ліжко-днях приводить до надмірних витрат на обладнання і невиправданого збільшення кількості медичних процедур, часто без урахування необхідності для пацієнта і тільки з метою збільшення прибутків і амортизації фіксованих витрат. Зокрема, в Бельгії це призвело до вельми значного зростання витрат на біохімічні і рентгенологічне дослідження. 
Щоб уникнути нестримного зростання витрат в країні було введене часткове бюджетне фінансування лікарень. Однак, поки, бюджети формуються переважно за принципом історичного підходу, без урахування справжніх потреб установи. Таким чином, ця форма фінансування сприяє тим лікарням, у яких в минулому була надмірна витрата ресурсів. 

Висновок

Страховий ринок  Німеччини постійно розвивається. Щорічний приріст обсягу нарахування страхових  виплат складає в Німеччині 10 %. Страхова справа в Німеччині розподілено  між державним соціальним забезпеченням  і приватним сектором страхових  послуг. Соціальне страхування обов'язкове для всіх найманих робітників, крім тих які відносяться до сфери  приватного страхування. Це страхування  по старості, на випадок безробіття, страхування на випадок тимчасової втрати працездатності. Характерно, що багато великих страхових організацій  у Німеччині, дозволяючи проблеми активізації, обходяться без дорогих послуг страхових  посередників, повідомляючи потенційним  клієнтам про пропоновані страхові продукти, поширюючи зведення про  них поштою. 
Страховий ринок Німеччини характеризується динамічним розвитком. Щорічний приріст обсягу надходження страхових платежів складає в Німеччині 10%. Особисте страхування в структурі національного страхового ринку займає близько 37%. Медичне страхування, що користується трохи меншою популярністю, чим в інших країнах Західної Європи, складає близько 12% загального обсягу надходження страхових платежів. Майнове страхування займає 51% національного страхового ринку в Німеччині. 
Усі діючі в Німеччині національні й іноземні страхові компанії підлягають обов'язковому державному страховому наглядові з боку Федерального відомства нагляду за діяльністю страхових компаній (BAV) 
Дуже великий досвід має Німеччина в справі перестрахування. Найбільшими з компаній можна назвати Кельнське перестрахувальне суспільство, створене ще в 1846 р; Мюнхенське перестрахувальне суспільство — найбільше перестрахувальне суспільство у світі — відкрило представництво в Москві. Воно пропонує перестрахувальний захист, а також кваліфіковану допомогу в питаннях страхування і перестрахування, допомагає в навчанні страхових працівників. 
У числі великих страхових компаній можна назвати страхове суспільство «Колонія», концерн «Герлінг», страхову компанію «Альянс», що відзначив у 1990 р. своє сторіччя. Ця компанія входить у число десяти найбільших компаній світу. Характерною рисою останнього років є інтернаціоналізація діяльності німецьких страхових компаній. 
Страховий ринок Північної Німеччині поділений 39 страховими групами, з яких 10 збирають 51% сумарної страхової премії. З великим відривом від конкурентів йде страхова група «Альянс». Її частка на ринку перевищує 20%. Група «Фольксфюрзорге» контролює близько 5% ринку. Ще вище ступінь концентрації в компаній, що займаються перестрахуванням. Тут тільки 5 фірм зосереджують у своїх руках майже 75% збору премій.

Список  використаних джерел

1. Гребенщиков Э.С. Мировая индустрия страхования: рыночная самонастройка // Финансы. - 2003.  
2. Деркач Н.О. Профессиональное пенсионное страхование в системе социальной защиты населения и пенсионной системе государства // Страховое дело. - 2007.  
3. Лукинов А.И. Современные проблемы развития страхового рынка Германии // Финансы. - 2007.  
4. Лукинов А.И. Страховой рынок Германии в общем контексте развития страхования в Европейском Союзе // Страховое дело. - 2002.  
5.Хорсткогте Х. Система страхования в Германии // Пробл. теории и практики управления. – 2006.