Страхові послуги

Міністерство  освіти і науки  україни

Житомирський  державний технологічний  університет 
 
 
 

                                                                        Кафедра фінансів  
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота

З предмету  

Страхові  послуги  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконана  студентом IV курсу

Групи ЗФ-08-1С

Сомовою Іриною Романівною

Шифр  № 10608368  

Перевірив викладач

Александрова  Марина Михайлівна 
 
 
 
 
 
 
 

Житомир 2010

Вступ 

   1. Страхування  майна юридичних осіб 

   1.1 Страхування  майна на випадок вогню, стихійного  лиха та крадіжки

    
      1.2 Порядок укладання і припинення дії договору страхування.

   2. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

   Список  використаних джерел 
 
 
 

1. Страхування майна юридичних осіб

         1.1 Страхування майна  на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки 

         Економічна  реформа в Україні пов'язана  насамперед зі зміною структури власності  на основі приватизації державного майна. Отже, відбувається формування нової  структури багатоукладної економіки. За цих умов господарювання зростають  витрати на забезпечення безпечності бізнесу. Важливою стає проблема мінімізації підприємницького ризику. 
Як відомо, переважну частину національного багатства країни становить майно підприємств різних форм власності. Нерідко на діяльність підприємств впливають непередбачені обставини. А такі явища, як стихійні лиха, пожежі й крадіжки, негативно впливають на відтво-рювальний процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування збитків, потрібні грошові резерви. Своїх коштів вистачає, як правило, лише на покриття незначних збитків. Що ж до великих збитків, то для їх відшкодування практично жодне підприємство не має коштів. Постає потреба у страхуванні. Світовий досвід довів, що найекономні-шою формою страхового захисту є страхування майна. 
               Страхування майна промислових підприємств від вогню є традиційним і найпоширенішим видом страхування. Сутність страхування від вогню - відшкодування збитку від раптових і непередбачених випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших випадкових і непередбачених подій (ризиків), додаткових щодо ризиків пожежі та вибуху (страхування "від вогню та інших випадків"). 
               Для того щоб підприємство змогло захистити себе від фінансових збитків у разі настання непередбачених обставин, укладаються договори добровільного страхування майна державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших форм власності підприємств і організацій, незалежно від форм підпорядкування та видів діяльності. 
              Страхування майна сільськогосподарських підприємств (урожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, тварин) має певні особливості (див. підрозд. 11.2). 
Державні підприємства, а також акціонерні товариства й корпорації, що виникли на їх основі, можуть укладати різного виду договори страхування.  
                За основним договором страхуванню підлягає все майно, що нале жить підприємству: 
o будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інш машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об'єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, товари, матеріали та інше майно. 
               За додатковими договорами може бути застраховане: 
o майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо. 
o майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках. 
Підприємство має право страхувати будь-яку частину свого майна за повною вартістю (вибіркове страхування). Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам та організаціям. 
              Не приймаються на умовах добровільного страхування: 
а) гроші готівкою; 
б) акції, облігації та інші цінні папери ;  
в) рукописи, креслення й інші документи, бухгалтерські та ділові книги; 
г) дорогоцінні метали; 
д) технічні носії інформації, комп'ютерних та аналогічних систем (магнітні плівки, касети, магнітні диски і т. ін.); 
е) майно, яке знаходиться в застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові. 
               Не можуть бути застрахованими також будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи знаходяться в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та інші стихійні явища. 
У разі страхування майна на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт або експонування на виставці воно вважається застрахованим із часу, коли його взято з постійного місця перебування (організація, музей, виставка), для того щоб упакувати й далі транспортувати до місця випробування або експонування. Стан застраховано-сті цього майна триває і в період його тимчасового складування, випробування, експонування та зворотного транспортування доти, доки це майно не буде встановлене на постійне місце перебування в пункті, зазначеному в договорі. 
                 Страхові випадки. У разі страхування майна підприємств вирізняють два типи договорів: 
а) страхування від вогню, удару блискавки, вибуху; 
б) комплексне або розширене страхування "від вогню та інших випадків", яке включає, крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град, злива; осідання грунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; 
крадіжки зі зломом (пограбування). 
                  Майно береться під страховий захист також від ризиків, що виникають під час ведення експериментальних та дослідницьких робіт. 
Будівлі, споруди та інше майно вважається застрахованим і на той випадок, коли у зв'язку з пожежею або раптовою загрозою стихійного лиха їх необхідно розібрати або перенести на нове місце. 
                 Страхова оцінка. Для того щоб відшкодування збитків, завданих основним та оборотним фондам, було повним, необхідно правильно їх оцінити. 
Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу. 
                Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договору з вирахуванням зносу. 
Об'єкти у стадії незавершеного будівництва - у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку. 
Продукція у процесі виробництва або обробки - вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці. 
Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат - на вартість, визначену за пред'явленими страхувальником документами або згідно з експертною оцінкою. 
                Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах: o на балансову вартість; 
o на договірну вартість; 
o на певну частку (відсоток) вартості. 
Якщо майно взяте на страхування на певну частку (відсоток), то всі об'єкти вважаються застрахованими на ту саму частку. 
                 Договір страхування майна, одержаного підприємством за договором майнового найму або прийнятого ним від інших організацій і населення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію, зберігання тощо, укладається на повну вартість цього майна на підставі даних бухгалтерського обліку підприємств, яким належить це майно (з вирахуванням зносу). 
                 За договором страхування майна підприємства мають право обрати обсяг власної участі у відшкодуванні витрат (франшизу). Сума платежів відповідно зменшується на розмір установленої договором франшизи. 
                Страхова сума. Страхування не може бути джерелом збагачення страхувальника. Тому основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку. За кожним застрахованим об'єктом страхова сума має відповідати його дійсній вартості. 
                  Якщо вона менша, страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку, яка відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. У цьому разі йдеться про так зване "недострахування". Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію. Страхове відшкодування можна визначити за такою формулою: 
                Страхове відшкодування =Збиток х Страхова сума Вартість манна 
Щоб уникнути негативних наслідків такого стану страхувальника, необхідно у разі підвищення цін на майно або зміни його вартості своєчасно приводити у відповідність страхову суму. 
                Існують різні методи, які виключають небезпеку "недострахування": 
o страхування на випадок збільшення вартості майна; 
o підсумкове страхування; 
o баланс сум; 
o страхування за середнім залишком; 
o застереження про приведення сум у відповідність. Страхова сума у зв'язку зі зміною вартості майна в період чинності договору може бути збільшена за письмовою заявою страхувальника. Страхові платежі перераховуються за строк, що лишився до закінчення дії договору; за кожний місяць додатково нараховується 1/12 річного страхового внеску. 
            

2. Порядок укладання і припинення дії договору страхування.

 
              Договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника. Страхувальник подає окремо заяву про добровільне страхування майна, що належить підприємству, і заяву про добровільне страхування майна згідно з договором майнового найму. Якщо договір страхування укладається щодо частини майна (вибіркове страхування), то до заяви додається опис відповідного майна. 
               Заява - це найпоширеніша форма отримання страховиком інформації про ризики, які необхідно застрахувати. У заяві страхувальник має дати вірогідний опис майна, охарактеризувати його, зазначити місцезнаходження і призначення, вказати на збитки, які сталися раніше, та їх причини. Такі відомості необхідні для правильного визначення ступеня ризику, розміру страхової премії, урегулювання спірних питань щодо розміру відшкодування збитку. 
              У разі навмисного спотворення відомостей страхувальником страхова компанія може визнати договір недійсним або (якщо це передбачено правилами страхування) зменшити розмір відшкодування збитку і навіть відмовитись від його виплати. 
Якщо після укладання договору страхування зі застрахованим майном відбулися зміни, про них необхідно повідомити страхову компанію (наприклад, перепрофілювання виробництва, реконструкція, заміна обладнання і т. ін.). 
               Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застраховане в інших страхових компаніях, він має повідомити нову страхову компанію про чинні договори та зазначити страхову суму, оскільки страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості. 
              Договір страхування оформляється видачею страхувальникові страхового полісу і починає діяти наступного дня після сплати нарахованих платежів (усієї суми або визначеної договором першої її частини). 
              Договори страхування майна можуть укладатися на 1 рік або на невизначений термін зі щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів. 
               У разі укладання договору страхування на строк, менший від одного року, платежі обчислюють, виходячи з 1/12 частини за кожний місяць дії договору. 
               Договір страхування, укладений на рік або на невизначений термін, набуває чинності наступного дня після надходження на розрахунковий рахунок не менш як 50 % річної суми платежів, а після строку, установленого для внесення другої частини, продовжується лише в разі такого внесення.

             Договір, укладений на строк, менший від 1 року, набуває чинності наступного дня після того, як внесено всю суму нарахованих платежів. 
Якщо припиняється діяльність підприємства через його ліквідацію, договір втрачає силу в день, установлений для ліквідації, а в разі реорганізації (злиття, поділ, відокремлення) - за 15 днів від дня реорганізації (але в усіх випадках - не пізніше від строку закінчення дії договору).

         Протягом цього терміну майно новоствореної організації вважається застрахованим: 
o у разі злиття підприємств - на таку частку вартості майна но-воствореного підприємства, яку становить страхова сума за чинними договорами страхування майна цих підприємств в усій вартості майна новоствореного підприємства; 
o у разі поділу підприємств - на таку частку (відсоток) вартості майна, яку вартість застрахованого майна за чинним договором становила в загальній вартості майна розділеного підприємства. 
               Платежі, що залишилися після припинення дії договору до кінцевих строків страхування, повертаються (лише за повні місяці). 
У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна в період роботи комісії з реорганізації діяльності або ліквідації підприємств страхове відшкодування виплачується підприємству чи організації-правонаступниці. 
              Пільги для страхувальників, які безперервно страхували майно на повну вартість і протягом одного, двох, трьох, чотирьох і більше років не одержували страхового відшкодування, річна сума страхових платежів зменшується відповідно на 15,20,25 і 30 відсотків. 
              Страхувальникам, що протягом року страхували майно, надається місячний пільговий строк для укладання нового договору. Він набуває чинності від дня закінчення строку дії попереднього договору. З цього дня обчислюються страхові платежі за новим договором. 
              Якщо протягом пільгового строку станеться страховий випадок, а новий договір на цей час не буде укладено, то відшкодування виплачується за умовами, установленими останнім договором страхування. 
               Зобов'язання сторін. Страхувальник зобов'язаний : 
o письмово повідомити страхову компанію про реорганізацію чи ліквідацію якнайшвидше, але не пізніш як за 3 доби, про знищення майна - протягом однієї доби від дня страхової події. Якщо закінчення строку подання заяви про загибель (пошкодження) майна припадає на вихідний день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день; 
o утримувати майно у суворій відповідності до протипожежних та інших правил, забезпечувати виконання вимог органів нагляду, додержувати правил зберігання й експлуатації майна та технології виконання робіт; вживати всіх заходів для запобігання настання страхового випадку і підвищення ступеня страхового ризику; 
 o у разі загибелі (пошкодження) майна внаслідок неправомірних дій третіх осіб, а також якщо трапилася крадіжка зі зломом (пограбування) або викрадення засобів транспорту - негайно заявити органам міліції. Страхувальник не має права розпочинати огляд об'єкта без представника страхової установи та правоохоронник органів; 
o у разі загибелі, зруйнування, втрати або пошкодження застрахованого майна подати страховій компанії копії протоколу, акта, а також відповідні документи компетентних органів, необхідні для встановлення причин загибелі або пошкодження майна і визначення обсягу втрат; 
o зберігати до прибуття представника страхової компанії пошкоджене і вціліле майно в тому вигляді, який воно мало після страхового випадку. 
Якщо страхувальник не виконає зазначених обов'язків, страхова компанія має право відмовитись від сплати страхового відшкодування. 
                 Страхові компанії зобов 'язапі: 
o не пізніш як за 3 доби після одержання письмової заяви страхувальника про загибель чи пошкодження розпочати складання акта встановленої форми і за 15 днів скласти розрахунок втрат (за умови що страхувальником подані всі необхідні документи); 
o керуватися документами слідчих органів, судів, висновками органів пожежної охорони, гідрометеорологічної служби та іншою інформацією відомств і установ про причини й розмір загибелі та пошкодження майна; 
o страхова компанія має право перевіряти стан застрахованого майна, а також відповідність повідомлень страхувальника про умови страхування тим обставинам, які є насправді, давати письмові рекомендації для запобігання збиткам і зменшення їх розміру. 
                   Страхова премія. Основні фактори, що визначають розмір ставки премії, такі: вирогідність страхового випадку; вирогідний розмір збитку. Задавши значення цих двох величини, дістанемо інтегральний показник, який покладено в основу ставки премії. 
Розраховуючи тарифну ставку, страхова компанія виходить із умов, що зібраних коштів зі страхувальників має бути достатньо для страхових виплат усім застрахованим особам. 
                    Розраховуючи ставки страхових платежів, які залежать від конкретних об'єктів та умов страхування, застосовуються різні знижки-надбавки та пільги. При страхуванні майна державних підприємств і організацій ставки диференційовані залежно від галузі, якій належить страхувальник. Якщо підприємство бажає застрахувати все своє майно, застосовуються знижені ставки. У разі вибіркового страхування, коли укладається договір страхування частини майна, ставки страхових платежів значно вищі. 
                    Ураховуються також технічний стан підприємства, а саме: якщо він гірший за середній, засоби технічної безпеки застарілі або їх мало, персонал мало кваліфікований, тарифна ставка може бути підвищена. 
                  Певні знижки суми нарахованих платежів надаються тим підприємствам, застраховані об'єкти яких відповідають вимогам пожежної безпеки. 
              Якщо підприємство не нове, ураховується досвід його страхування: 
якщо страхових випадків було небагато - премія встановлюється невисока, а якщо їх було відносно багато - премія буде вищою за середню. 
              Найвищі ставки застосовуються зі страхування машин, обладнання та іншого майна, яке використовується для виконання експериментальних і дослідних робіт. 
               Для страхування майна недержавних підприємств і організацій використовуються ставки, диференційовані за формами господарювання та видами майна. 
              Зі страхування майна релігійних організацій, музеїв тощо застосовуються різні ставки залежно від рівня протипожежної забезпеченості будівель. 
              При укладанні договору страхування ціна послуги може бути подана в твердій сумі або у вигляді частки (відсотка) від якоїсь величини, яка може бути взята за базу визначення ціни. 
             У разі страхування майна від вогню, стихійного лиха та крадіжки страхову премію визначають у вигляді відсотка від бази премії. Базою премії завжди є страхова сума і тарифна ставка. 
             Страхова премія за договором страхування, укладеним на один рік або на невизначений термін, може бути внесена одноразово (у розмірі річної суми платежів) або за два рази: кожний внесок має становити не менш як 50 % річної суми платежів. Перший платіж має бути внесений у встановлений договором термін, другий - не пізніше як через 4 місяці після нього. Якщо платежі вносяться одноразово, страхувальникові надається знижка з нарахованих платежів. 
             При поновленні договору страхування перша частина платежу має бути внесена раніше, ніж втратить чинність попередній договір, а наступна - не пізніш як за чотири місяці від дня втрати чинності. 
             Перерахунок платежів за договорами, укладеними на невизначений період, здійснюється на основі заявленої страхової суми. Термін подання - не пізніш як за 2 місяці до закінчення року, за який повністю внесені страхові платежі. 
              Якщо до встановленого першого строку платежі внесені не повністю, то ці договори вважаються такими, що не відбулися. У цьому випадку 90 % сум, що надійшли як платежі, повертаються на рахунок підприємства. Протягом одного місяця він може бути поновлений, якщо страхувальник погасить заборгованість за платежами. 
              Визначення збитку і страхового відшкодування. Визначення розміру збитку і виплати страхового відшкодування - одна з найскладніших і найвідповідальніших операцій страхових компаній. Від умілого, чіткого та якісного регулювання збитків, які виникли у страхувальника, залежить імідж страхової компанії. 
              Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від об'єкта страхування (будівлі, засоби виробництва, товари і т. ін.), суб'єкта страхування (державне підприємство, колгосп і т. ін.), стихійного лиха (пожежа, землетрус, повінь тощо) . 
                  Розмір збитку і сплати страхового відшкодування визначають у такій послідовності: 1) установлюють факт страхового випадку; 2) визначають розмір збитку і страхового відшкодування, складають страховий акт про страховий випадок; 3) здійснюють страхову виплату. 
                 При пошкодженні, загибелі або крадіжці майна страхувальник має протягом одного - трьох днів подати заяву про страховий випадок, зазначивши в ній, коли, де, за яких обставин і яке майно загинуло або було пошкоджене чи викрадене. Страхова компанія перевіряє відповідність наведених фактів та умов договору страхування. 
                Так вирішується питання про наявність страхового чи нестрахово-го випадку. 
               Потрібно встановити також, чи було застраховане майно на момент настання страхової події, оскільки договір страхування міг ще не вступити в силу, або бути вже припиненим. Далі необхідно перевірити, чи входять до обсягу відповідальності страхові випадки та інші ризики, від яких здійснено страхування. Відповідні органи мають надати страхувальникові такі документи: 
o на випадок пожежі-довідку (акт) органу пожежного нагляду; 
o у разі стихійного лиха - довідку органів гідрометеорологічної служби; 
o на випадок крадіжки майна або його знищення, пов'язаного з крадіжкою, - відповідну постанову слідчих органів з обов'язковим списком майна, яке було вкрадене або знищене. 
                 Коли подія, яка настала, не була передбачена договором, вона не є страховим випадком і страховик звільняється від відшкодування завданого збитку. 
                Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до загибелі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п'яти - десяти днів з моменту отримання заяви від страхувальника повинна скласти страховий акт, відбивши в ньому факт, причини та наслідки страхового випадку, а також визначивши розміри збитку та страхового відшкодування. 
                 Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, яке належить до основних засобів, визначається на підставі повної балансової або договірної вартості, за якою вони застраховані, а в разі пошкодження згаданих будівель, споруд тощо - на основі вартості відновлення (ремонту) і в межах'страхової суми. До суми збитку входять також втрати від пошкодження майна внаслідок заходів, що вживалися для його рятування, усі необхідні і доцільні витрати на рятування, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку, витрати на складання кошторисів на відновлення пошкоджених об'єктів, проведення експертиз, необхідних для встановлення обсягу втрат, і т. ін. 
                 Кількість і вартість майна, наявного на момент страхового випадку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звітності та на підставі первинних документів про надходження і видатки інвентаризаційних залишків невикористаних матеріалів. 
                  Після розрахунків розміру збитку визначають розмір страхового відшкодування. 
Більшість компаній страхове відшкодування виплачують протягом 15 днів від дня складання акта про загибель (пошкодження) застрахованого майна і одержання всіх необхідних документів від компетентних органів. 
                У разі загибелі (пошкодження) майна страхове відшкодування визначається таким відсотком від суми збитку, в якому майно було застраховано, але розмір відшкодування не повинен перевищувати розміру страхової суми. Якщо перевіркою буде встановлено, що під час укладання договору вартість майна було зазначено нижчою за фактичну, то відсоток, на який було застраховане майно, відповідно зменшується. 
               Втрати внаслідок пошкодження або знищення майна, отриманого підприємством або організацією за договором майнового найму або прийнятого для переробки, ремонту, перевезення, зберігання тощо, відшкодовуються у повному обсязі в межах страхової суми, установленої на кожний конкретний об'єкт. 
               Страхове відшкодування за збитки, завдані внаслідок виконання експериментальних або дослідних робіт, а також під час експонування майна на виставках, виплачується лише у випадках, коли майно було застраховане за окремим договором. 
                 Страхова установа, яка виплатила страхове відшкодування за пошкоджене або загибле манно, набуває права висунути (у межах суми, виплаченої страхувальникові) вимоги, які підприємство має до особи, відповідальної за завдану шкоду. 
                    Договір страхування, за яким виплачено страхове відшкодування, зберігає чинність до кінця зазначеного в ньому строку в розмірі різниці між страховою сумою, обумовленою договором, і сумою виплаченого страхового відшкодування. Якщо страхове відшкодування виплачене в розмірі повної страхової суми, то чинність договору припиняється. 
                  Не підлягають відшкодуванню збитки: 
o завдані внаслідок перебігу процесів, яких не можна уникнути в роботі або таких, що природно випливають з них (корозія, природне спрацювання та інші природні властивості окремих предметів); 
o завдані через те, що страхувальник не вжив належних заходів для рятування манна, забезпечення його зберігання і запобігання подальшому пошкодженню чи знищенню; 
o завдані внаслідок викрадення майна, якщо факт крадіжки не підтверджено міліцією або іншими правоохоронними органами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

            Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у більшості країн світу належить до обов'язкових видів страхування, що зумовлюється кількома обставинами.

           По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн світу у разі дорожньо-транспортної пригоди саме власника транспортного засобу визнають відповідальним за те, що було завдано шкоди здоров'ю або майну інших (третіх) осіб, окрім випадків, коли така пригода була наслідком непереборної сили або умислу потерпілого. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами в разі дорожньо-транспортної пригоди настає майже завжди.

           По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки потенційно учасником дорожньо-транспортної пригоди може бути кожний громадянин.

         У більшості розвинених країн світу законодавство про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів забезпечує конституційні права громадян на захист життя та майнових прав від протиправних або інших дій третіх осіб. Соціальна важливість цього виду страхування підтверджується тим, що на автошляхах світу щорічно гине більш ніж 100 тис. осіб, при цьому на кожного загиблого припадає від 4 до 10 травмованих осіб. Статистичні дані показують, що автотранспорт — найбільш небезпечний вид транспорту, у 100 раз більш аварійний, ніж авіаційний та залізничний, але він є найбільш зручним та доступним. Автотранспортні засоби не лише завдають шкоди та збитків громадянам, але навіть шкоду навколишньому природному середовищу.

          Показник тяжкості наслідків автотранспортних аварій (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7—10 раз вище, ніж в інших країнах Європи. Окрім того, в нашій країні відбувається понад 200 тис. автоаварій, які тягнуть за собою матеріальні пошкодження транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо, а отже, величезні матеріальні та моральні збитки. Через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян, протягом багатьох років винуватці аварій виплачують компенсації потерпілим, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін.

                 Понад 2 тис. дорожньо-транспортних пригод відбуваються з вини водіїв невстановленого транспорту. Тому потрібно створити особливу систему соціального захисту постраждалих.

               По-третє, навіть коли встановлено цивільну відповідальність власника транспортного засобу, немає гарантії, що потерпілому своєчасно та повно буде відшкодовано збитки, насамперед через відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу. У цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників дає змогу створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб — потерпілих, так і власників транспортних засобів.

              Обов'язкове страхування власників транспортних засобів, попри його очевидну соціальну спрямованість, у більшості країн упроваджувалося «адміністративно-силовим» шляхом, оскільки певний опір чинили громадяни-автовласники. Останні сприймають іноді обов'язкове страхування як вид додаткового обов'язкового збору у вигляді страхових платежів. Пересічний автовласник не завжди розуміє, що об'єктом страхування є цивільна відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки. Окрім того, кожний водій до моменту, коли він потрапляє в дорожньо-транспортну пригоду з подальшим настанням цивільної відповідальності, вважає себе на дорозі «найкращим та найбезпечнішим».

            Згідно із Законом України «Про страхування» страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів внесено до переліку обов'язкових видів. На підставі цього Кабінет Міністрів України прийняв постанову про впровадження з 1 січня 1997 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

             Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

             Обов'язковість такого страхування поширюється на дезидентів та нерезидентів — власників транспортних засобів. Йдеться про власників автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, котрі експлуатують зазначені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального користування. Ці засоби підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Виняток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організацією яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.