Соціальний захист в Україні та в зарубіжних країнах

Реформування й удосконалення  механізму системи державного управління соціальним захистом населення в  Україні передбачає: впровадження комплексу  заходів щодо радикальної модернізації діючої пенсійної системи; забезпечення переходу від бюджетного до страхового принципу фінансування значної частини  видатків на соціальний захист; запровадження  єдиного соціального внеску. Удосконалення  державного управління соціальним захистом населення в Україні виступає невід’ємною складовою комплексу  інституційних реформ та створення  дієвої соціальної інфраструктури ринкового  середовища.

Галина ЛОПУШНЯК

ЕКОНОМІКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ  АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА  НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ В УКРАЇНІ

Автор статті зосереджується здебільшого на правовому забезпеченні соціального захисту. Так, він зазначає, що важливою гарантією реалізації права  на соціальний захист є і конституційна  норма, яка передбачає, що пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Важливе значення для аналізу  матеріального добробуту населення  має оцінка їх реальних доходів, однією із основних складових якої є реальна  заробітна плата. Динаміка темпів приросту реальних доходів населення, починаючи  з 2006 р., мала тенденцію до зниження, а у 2009-му взагалі відбулось їх суттєве падіння, про що свідчить від’ємний показник темпу приросту. Позитивним є те, що вже у 2010 році завдяки посиленій увазі Президента й Уряду України до окресленої проблеми, темп приросту реальних доходів  населення до попереднього року становив 16,2 %.

Така нерівномірність  динаміки досліджуваних показників та аналіз структури доходів населення  вказує на перерозподіл соціальних ресурсів на користь окремих категорій  населення – осіб похилого віку та малозабезпечених сімей, що, в свою чергу, породжує інші проблеми у сферах соціальної допомоги та пенсійного забезпечення.

Слід зауважити, що внаслідок  декларативності багатьох призначених  законодавством пільг, безсистемності їх встановлення та відсутності повного  бюджетного фінансування цих витрат, систему соціального забезпечення в Україні не можна вважати  ефективною. Результатом цього є  фактична неможливість здійснення ефективного  державного регулювання у цій  сфері.

Конкретніше автор зупиняється  на пенсійний системі України. Він  зазначає, що в останні роки пенсійна система України функціонує в  умовах максимального фінансового  напруження, не забезпечуючи при цьому  достатнього задоволення потреб пенсіонерів. Більшість з них  при виході на пенсію втрачають половину свого заробітку. Серед головних негативних чинників пенсійного забезпечення в Україні відзначимо низький рівень офіційних зарплат, відсутність соціальної справедливості як щодо пенсій чоловіків та жінок. Таким чином, автор приходить до висновку, що пенсійна реформа є неминучою.

Щодо рівня бідності в  Україні, який становить 26,4%, автор зазначає, що одним із чинників поширення бідності є не тільки зниження ділової активності, а й зростання залежності доходів  населення від соціальної допомоги.

Автор приходить до висновку, що для подолання усіх цих проблем  потрібен комплекс заходів, направлених  на прискорення економічного зростання, зменшення нерівності доходів, зміцнення  потенціалу систем охорони здоров’я, подолання культурних, соціальних й  економічних перешкод для забезпечення рівності жінок і чоловіків та інше. Лише в поєднанні ці заходи можуть сприяти досягненню поставлених  цілей. Звідси виникає необхідність у широкій, комплексній стратегії  соціального розвитку держави –  Національній соціальній доктрині, складовою  якої обов’язково повинна бути концепція  реформування соціального захисту  населення.

К.Е. ГАФАРОВА, аспірант

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені  Вадима Гетьмана»

ЄВРОПЕЙСЬКІ СОЦІАЛЬНІ  СТАНДАРТИ ТА ЇХ ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ В  УКРАЇНІ

В даній статті автор зосереджується на дослідженні соціальних стандартів країн Європи та можливість їх застосування в Україні.

Уряди європейських країн  обрали курс на реалізацію активної соціальної політики, зорієнтованої на підвищення рівня життя трудящих, обмеження  всевладності підприємців, підтримку  належного рівня споживання представників  бідних верств населення та пом’якшення  у такий спосіб глибокої соціальної і майнової нерівності в суспільстві.

Про високу ефективність чинної в ЄС соціальної моделі свідчить суттєве  перевищення середнього рівня заробітної плати в промисловості країн  ЄС порівняно зі США, майже десятиразове зниження рівня бідності протягом останніх десятиліть, висока якість соціальних послуг та ін.

Розширення ЄС поглибило  соціальну поляризацію в цьому  регіоні. Тож поглиблення інтеграційних  процесів у європейському регіоні  обумовило об’єктивну необхідність постійної модернізації соціальної політики ЄС.

Визначальною рисою економічного розвитку країн ЄС протягом останнього десятиліття стала, зокрема, суттєва  модернізація Європейської соціальної моделі (ЄСМ).

Якщо керуватись визначенням  ЄСМ, яке було дано на сесії Європейської ради в Барселоні в 2002 р., то під  нею розуміють забезпечення високого рівня соціального захисту населення  та якісної освіти, а також підтримання  ефективного соціального діалогу, тобто всі ключові компоненти забезпечення європейських соціальних стандартів.

На загальноєвропейському  рівні нині не лише здійснюється постійний  моніторинг додержання країнами встановленого  рівня соціальних стандартів, але  й аналізуються соціальні процеси  в суспільстві з точки зору їх безпечності для суспільного розвитку та недопущення загострення соціальних суперечностей.

Що стосується України, то на сьогодні рівень її соціальних стандартів суттєво відстає від європейського. На це впливає також погіршення стану  його здоров’я, слід виокремити фактори  як економічного, екологічного і соціального, так і психологічного характеру. Значною проблемою для України  з точки зору імплементації європейських соціальних стандартів є також високий  рівень депопуляції та старіння населення.

Автор приходить до висновку, що європейський досвід забезпечення соціального захисту свідчить про  цілком реальні можливості його зваженої адаптації для формування механізму  забезпечення соціальної орієнтації економіки  в Україні. При цьому найбільш адекватною для нашої держави  є, на погляд автора, німецька модель функціонування держави соціального типу, зокрема  в частині створення умов та можливостей  забезпечення високої трудової, соціальної та підприємницької активності суб’єктів  господарювання та суспільства в  цілому.

Водночас шведська модель має вагоме значення для України  в контексті формування та розвитку національного людського ресурсу та недопущення його деградації та маргіналізації. Можливість одночасної імплементації в Україні і шведської, і німецької моделей соціальних стандартів визначається тим, що їх поєднання здатне пом’якшити традиційне протистояння економічних і соціальних цілей суспільства саме на основі активної ролі держави в регулюванні соціально-економічних процесів.

Висновок

Соціальний захист особи  є одним із найважливішим напрямків  соціальної політики, оскільки перейшла із площини внутрішніх проблем до необхідності міжнародного співробітництва  у даній сфері. Ступінь соціальної захищеності особи є яскравим показником розвитку якості життя та цивілізованості окремого суспільства, рівня розвитку самої держави  як гаранта потреб свого народу.

Так, всі автори зійшлися на тому, що політика щодо соціального захисту населення в Україні і досі остаточно не сформована і потребує комплекс заходів, направлених на прискорення економічного зростання, зменшення нерівності доходів, зміцнення потенціалу систем охорони здоров’я та посилення ролі недержавних інститутів соціального захисту. Всі ці кроки необхідно робити провівши заздалегідь низку прогнозів та розрахунків щодо їх ефективності. Також будувати модель Українського соціального захисту необхідно аналізуючи досвід країн, які побудували ефективні моделі у себе, необхідно аналізувати кожен їх крок та наслідки цих кроків. Тільки так можна буде досягти поставлених цілей. Звідси виникає необхідність у широкій, комплексній стратегії соціального розвитку держави – Національній соціальній доктрині, складовою якої обов’язково повинна бути концепція реформування соціального захисту населення.

Розбудова громадянського суспільства в Україні неможлива без належного гарантування на її території прав і свобод людини та громадянина, особливе місце серед яких займає право на соціальний захист.