Соціальний захист в Україні та в зарубіжних країнах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ Київський національний економічний університет

Ім. Вадима Гетьмана

 

 

 

 

 

 

Огляд статей

На тему:

«Соціальний захист в Україні та в зарубіжних країнах»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студент IV курсу

12 групи, спец. 6508

Попов Олексій

 

 

 

 

Київ – 2011 

Вступ

Соціальний захист - невід'ємна складова політики держави, відповідальної за добробут, розвиток і безпеку своїх громадян. Це той чинник, від ефективності якого залежить цивілізаційний розвиток будь-якого суспільства.

Мета соціального захисту полягає в тому, щоб, забезпечивши людям мінімально необхідний життєвий рівень, надати кожному можливості вільно розвиватися, реалізувати себе, свої здібності, гарантувати дотримання стабільності в суспільстві, соціальної солідарності, загального добробуту населення.

Політичне значення системи соціального захисту полягає в тому, що завдяки її функціонуванню вдається зберегти стабільність у суспільстві (у тому числі в суспільстві, що трансформується), забезпечити розвиток і перетворення в ньому, уникаючи значних потрясінь і заворушень.

Соціальний захист є одним з найпріоритетніших напрямів діяльності соціальної держави. В той же час досягнення стану соціально орієнтованої держави потребує належного життєвого рівня населення, здобутого, зокрема, політикою соціального захисту. Соціальний захист є центральною складовою соціальної держави, адже його предметом є людина та можливості її всебічного розвитку. Саме тому вивчення особливостей застосування механізмів соціального захисту в різних країнах заслуговує особливої уваги.

 

 

С. М. ДІДИК

Хмельницький національний університет

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЮ

В даній статті автор зосереджується на аналізі досвіду зарубіжних країн  у сфері соціального захисту  та пропонує способи використання його в Україні.

Кожна країна має пристосовувати свої загальні системи фінансування соціальних виплат до власних економічних  умов, демографічної ситуації та –  найголовніше – до потреб своїх  громадян.

Так у Великобританії на освіту, охорону здоров’я та пенсії виділяють 2/3 соціального бюджету. Частину державних пенсій замінюють пенсії за місцем роботи. Соціальну допомогу населенню надають за рахунок розвинених систем страхування та при мінімальному втручанні держави.

Системно сформований  соціальний захист в Німеччині, до якого входять пенсійне страхування,  страхування на випадок хвороби, страхування в разі потреби в догляді та на випадок безробіття. Майже усі жителі цієї держави застраховані на випадок хвороби. Хоча понад 30% бюджетного фінансування Німеччини складають соціальні послуги, їх отримують лише ті, хто їх потребує.

Соціальний бюджет Бельгії становить 73% від загального бюджету країни. Найбільше виплат здійснюється у сфері пенсійного забезпечення і надання допомоги у зв’язку з інвалідністю.

У Франції система соціального захисту населення передбачає перерозподіл поточних доходів бюджету соціального забезпечення, формується за рахунок внесків найманих працівників і підприємців на користь пенсіонерів та потребуючих. У Франції система соціального захисту фінансується в основному за рахунок соціального страхування. В країні діють 2 великі фонди, що займаються реабілітацією безробітних, їхньою перекваліфікацією, професійним навчанням та пошуком роботи.

В Японії основу соціальної допомоги складають внески працюючих підприємств, державні кошти та доходи від банківських операцій. Існує суспільна взаємодопомога, яка видається центральними та місцевими органами влади на: навчання, житло, медичне обслуговування та похорони. 88% загальної суми, яка виділяється на соціальний захист населення, спрямовувалось на соціальне страхування. Кошти, які залишаються, використовують на виплати допомоги на дітей, програми тимчасового забезпечення прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, допомоги жертвам війни та ін.

В моделі соціальної політики США присутній лібералізм. Система базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеження захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При такій моделі забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення. Окрім федеральних програм уряду всі п'ятдесят штатів проводять свої власні програми допомоги потребуючим.

В Канаді існує комплекс соціальних служб, що фінансуються і керуються державою, та програм, які складають систему соціального забезпечення: social security system, social safety net, welfare state. Загалом бюджет сучасної Канади розподіляється так, що максимальну користь від цих грошей отримують самі мешканці.

В Україні джерелами фінансування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, соціальну сферу є кошти державного та місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів. Інші джерела фінансування соціального захисту мають незначні розміри або не використовуються взагалі.

Таким чином автор приходить  до висновку, що започатковане реформування сфери соціального захисту в Україні потребує невідкладних кроків з боку держави для посилення ролі недержавних інститутів соціального захисту, що призведе до зменшення тиску на державу в сфері соціального захисту населення. 

Рудкевич І.В.,

к.філолог.н., доц., докторант

Донецького державного університету управління

РОЛЬ ДЕРЖАВИ  В МОДЕЛЯХ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ  НАСЕЛЕННЯ

Автор аналізує переваги і  недоліки моделей соціального захисту  та особливості застосування цих  моделей в Україні.

Важливе місце в економічній  політиці сучасної країни належить системі  соціального захисту населення, соціальній політиці. Мета соціальної політики, насамперед, полягає у  державній підтримці найбільш незахищених  верств населення, тих громадян країни, які найбільше зазнають негативного  впливу ринкових трансформаційних перетворень.

Автор розглядає специфіку  сучасного етапу формування соціальної політики в Україні та зазначає, що інтегруючись до структур ЄС, необхідно  переймати особливості саме європейських країн.

Таким чином Комісія Європейського  Союзу з розробки уніфікованої соціальної політики для країн ЕС виокремлює дві основні моделі соціального  захисту населення: „бісмарковську” та „бевериджську”.

Історично першою та найбільш популярною в країнах Європи є  „бісмарковська” модель соціального захисту населення, яка передбачає жорсткий зв’язок між рівнем соціального захисту, обсягами соціальної допомоги і тривалістю особистої професійної діяльності людини.

Не менш популярною на Європейському  континенті є „бевериджська” модель соціального захисту населення, яка заснована на тому, що кожна людина має право на мінімальну захищеність щодо втрат від захворювань, на забезпечення під час старості, та з інших причин, що зменшують можливості самозабезпечення. Роль держави у „бевериджській” моделі соціального захисту населення є вирішальною, в цій моделі переважає принцип національної солідарності.

Різновидом „бевериджської” моделі соціального захисту населення є „ліберальна” модель соціального захисту, яка передбачає впровадження соціальної політики за залишковим принципом. Уряд несе хоча й обмежену, але загальну відповідальність за соціальний захист всіх громадян країни.

Класичним прикладом застосування рекомендацій „ліберальної” моделі вважаються Великобританія і США. Вони зберегли усі основні риси, притаманні класичній „ліберальній” моделі соціального захисту. Так, система соціального захисту в США, відповідно до ліберальних принципів, базується на соціальному страхуванні, виплати по якому здійснюють як працедавці, так і наймані робітники; на державній соціальній допомозі за рахунок бюджетів різних рівнів. При цьому критерієм для отримання державної соціальної допомоги залишається бідність або ж малозабезпеченість.

Іншим різновидом „бевериджської” моделі є „соціал-демократична” модель соціального захисту населення. Її основним принципом визнано принцип „універсалізму”. Тобто, йдеться про те, що соціальний захист є правом усіх громадян, тому, головним чином, він забезпечується, за рахунок державного бюджету.

В тих країнах, де реалізовували  соціально-демократичну модель соціального  захисту населення, говорити про  ліквідацію бідності, визнаючи лише наявність  так званих „слабких груп” населення, до яких належать: діти до шести років; діти з неблагополучних сімей; „важкі” підлітки; літні люди; інваліди; безробітні та „залежні” на алкоголізм та наркоманію тощо. У світовій економічній літературі є навіть термін „Шведський соціалізм”, що багато у чому виник завдяки високому рівню соціального захисту населення у скандинавських країнах де і була застосована.

Експерти зазначають, що соціальний захист має бути безперервним, охоплювати всі сфери життя людини і надавати людині можливість жити нормальним життям (навіть за обставин настання соціальних ризиків). Соціальний захист має бути гнучким, доступним  і здатним вирівнювати соціальні умови життя для всіх верств населення.

Визначити тип моделі соціального захисту населення, що найбільше підходив би до українських реалій досить важко. Специфічною ознакою для України, на думку автора, є те, що можливості бюджетного фінансування системи соціального захисту на сьогодні майже вичерпані, а ринкові важелі соціального забезпечення (під державним контролем) ще не задіяні. Водночас, автор вважає, що Україна, в основному, тяжіє до впровадження консервативних методів соціального захисту та постійного зростання ролі держави у моделі соціального захисту населення.

Автор, проаналізувавши сучасний стан сфери соціального захисту, прийшов до висновку, що система  державного управління соціальним захистом населення в Україні і досі остаточно не сформована.

В країні створені засади системи соціального захисту населення, що відповідають критеріям соціально-зорієнтованої ринкової економіки. Водночас, роль держави в українській моделі соціального захисту населення досі остаточно не визначена. Удосконалення системи державного управління соціальним захистом населення в умовах України має відбуватись з урахуванням досвіду господарювання розвинутих країн світу, насамперед, країн ЄС.

 

Олег БЕНДАСЮК

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ЗАХИСТОМ НАСЕЛЕННЯ В  УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

В умовах становлення ринкової економіки в Україні держава  бере на себе зобов’язання і відповідальність виступати реальним гарантом соціальних прав своїх громадян і формувати  законодавчу базу соціального захисту  населення.

Автор розглядає соціальний захист як систему державних заходів  щодо забезпечення належного матеріального  та соціального становища громадян у разі виникнення несприятливих  умов, а саме: повної, часткової або  тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у  старості та інших випадках, передбачених законодавством. Також автор виділяє три рівні політики соціального захисту – державний, колективний та індивідуальний.

На сучасному етапі  державне управління соціальним захистом населення розглядається як багаторівнева, ієрархічно- організована система заходів і механізмів держави, спрямованих на зниження соціальної напруги, соціальних конфліктів і суперечностей у суспільстві. Основними елементами системи соціального захисту населення виступають: соціальне страхування, соціальна допомога, соціальні послуги тощо.

Для розуміння механізму  управління соціальним захистом населення  автор розглядає світовий досвід у сфері регулювання соціальних відносин. Найпоширенішими у світі  є „бісмарковська” та „бевериджська” моделі соціального захисту населення.

Досвід застосування моделей  соціального захисту на прикладі економічно розвинених країн, свідчить про те, що світі не існує „чисто” „бісмарковської”, або ж „чисто” „бевериджської” моделі соціального захисту населення. Уряди країн намагаються комплексно враховувати переваги розподільного, накопичувального та страхового принципів щодо забезпечення соціального захисту населення, забезпечуючи суворий державний контроль за цільовим використанням коштів, призначених на потреби соціального захисту.

Проте, ефективність реалізації саме захисної функції соціальної політики в умовах України обмежується  наступними чинниками, а саме: низькими фінансовими можливостями державного та місцевих бюджетів; недосконалістю законодавчої і нормативно-правової бази з соціального захисту населення; нерозвиненістю системи соціального  страхування та недосконалістю управління соціальним захистом.

Звичайно, система державного управління соціальним захистом в Україні  тільки започатковується. Проте можна  виділити ряд проблем,я кі заслуговують уваги. Так, до основних проблем, пов’язаних з функціонуванням системи соціального захисту, автор відносить: по-перше, невідповідність між прагненням держави забезпечити ефективний соціальний захист нужденних громадян та фінансовими можливостями держави щодо практичної реалізації таких заходів; по-друге, недосконалість системи державної соціальної допомоги; по-третє, нерозвиненість системи соціального страхування тощо.