Соціальна допомога населенню

нормативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання й забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні  нормативи поділяються на:

нормативи раціонального споживання — рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

нормативи мінімального споживання — соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;

статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

За сферою обслуговування соціальних потреб соціальні  нормативи розрізняють у галузях:

- житлово-комунального  обслуговування;

- транспортного  обслуговування;

- охорони  здоров'я;

- освіти  тощо.

Державні  соціальні стандарти і нормативи  формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом  Міністрів України, за участю та погодженням  з іншими сторонами соціального  партнерства, якщо інше не передбачено  Конституцією й законами України.

Базовим державним  соціальним стандартом є прожитковий  мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні  гарантії та стандарти у сферах доходів  населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум – мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспільно необхідного рівня життя за певних умов розвитку суспільства і є динамічною соціально-0економічною категорією. При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

фізіологічний мінімум – вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;

соціальний  мінімум (бюджет мінімального достатку) – мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарівта послуг, які суспільство визначає необхідними для збереження прийнятого рівня життя.

Фактори, що обумовлюють рівень прожиткового мінімуму: ціни, інфляція, кількісна оцінка набору споживчих благ та послуг.

Прожитковий мінімум визначається на основі так  званого кошика споживача.

Кошик споживача – вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні у певний час. (Н.М. Внукова, Н.В. Кузьминчук Соціальне страхування. Навч. посібник – К. – Кондор, 2006. – 352с.)

Державні  соціальні стандарти у сфері  доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних  соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним  соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної  соціальної політики.

До державних  соціальних нормативів у сфері охорони  здоров’я належать:

• перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров’я;
• нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних і профілактичних процедур;
• показники якості надання медичної допомоги;
• нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;
• нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;
• нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров’я;
• нормативи санаторно-курортного забезпечення;
• нормативи забезпечення харчування у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

(Н.М. Внукова,  Н.В. Кузьминчук Соціальне страхування.  Навч. посібник – К. – Кондор, 2006. – 352с.)

 

 

2.3. Соціальні гарантії та їх фінансування

 

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного  права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються:

- мінімальний  розмір заробітної плати;

- мінімальний  розмір пенсії за віком;

- неоподатковуваний  мінімум доходів громадян;

- величина  межі індексації грошових доходів  громадян;

- пільги  щодо оплати житлово-комунальних,  транспортних послуг, послуг зв'язку  та критерії їх надання.

Державні  соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів  місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно  від форми власності.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та організацій і соціальних фондів на засадах адресності й цільового використання.

Державні  соціальні гарантії та державні соціальні  стандарти й нормативи є основою  для розрахунку видатків на соціальні  цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних  і місцевих програм економічного й соціального розвитку.

З метою забезпечення надання державних соціальних гарантій обчислюються такі види нормативів витрат (фінансування):

- нормативи  фінансування поточних витрат  на одного мешканця, а для окремих  видів соціальних послуг —  на одну особу, яка підлягає  даному виду обслуговування;

- нормативи  фінансування поточних витрат  на утримання мережі закладів  охорони здоров'я, освіти, підприємств,  організацій, установ соціально-культурного,  житлово-комунального та побутового  обслуговування;

- нормативи  державних капітальних вкладень  на будівництво закладів охорони  здоров'я, освіти, підприємств, організацій,  установ соціально-культурного,  житлово-комунального та побутового  обслуговування;

Основні напрями здійснення соціальних гарантій:

1. Держава  повинна гарантувати кожному  зайнятому у процесі виробництва:

а) рівень добробуту через мінімальний  рівень заробітної плати та її індексацію;

б) помірні податки;

в) невтручання у підприємницьку діяльність.

2. Держава  повинна гарантувати задоволення  пріоритетних потреб громадян  та суспільства, які вона не  може повністю довірити кожному  громадянину самостійно:

а) здобуття загальної освіти;

б) виховання дітей і підлітків;

в) підготовка кадрів;

г) організація охорони здоров'я  і розвитку фізичної культури тощо.

3. Держава  повинна сприяти підвищенню доходів  окремих верств населення, які  не можуть забезпечити життєвий  рівень для себе і своєї  сім'ї на рівні мінімальних  соціальних стандартів незалежно  від їх участі в процесі  виробництва в таких формах:

а) пенсії;

б) різних видів допомоги;

в) стипендії;

г) грошові виплати та їхня індексація;

д) пільги в оподаткуванні.

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

1) державний  бюджет;

2) кошти місцевих  бюджетів;

3) страхові  фонди:

- Фонд соціального  страхування щодо тимчасової  втрати працездатності;

- Фонд загальнообов'язкового  державного страхування на випадок  безробіття;

- Фонд страхування  від нещасних випадків на виробництві  та професійних захворювань;

- медичне  страхування (за рахунок страхових  внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків  громадян і підприємств, кредитів  банків та інших джерел, не  заборонених законодавством України);

- Державні  та недержавні Пенсійні фонди.

Загалом, держава  повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через ряд механізмів:

1. Визначення  розмірів мінімальних соціальних  гарантій (мінімальної заробітної  плати; пенсій за віком; стипендій  тощо).

2. Здійснення  превентивних соціальних заходів  у зв'язку з ціновою лібералізацією:

- адресного  вибіркового надання соціальної  допомоги;

- здійснення  компенсаційних виплат незахищеним  верствам населення тощо.

Захист купівельної  спроможності малозабезпечених громадян відбувається через щомісячний перегляд:

- середньодушового  сукупного доходу, що дає право  на допомогу;

- цільової  грошової допомоги відповідно  до зміни індексу споживчих  цін.

Крім того, сучасну систему державного соціального  страхування в Україні репрезентують  чотири самостійних державних позабюджетних  страхових фонди: Фонд соціального  страхування з тимчасової втрати працездатності, Пенсійний фонд України, Державний фонд зайнятості населення, Фонд соціального страхування від  нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Кошти  Фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Отже, соціальне  страхування формується в умовах розвинутих ринкових відносин в економіці  і відображає відносини соціального  партнерства між основними суспільними  суб'єктами - між державою, роботодавцями  та найманими робітниками.

Соціальне страхування  являє собою форму організації  соціального захисту населення, засновану на створенні суспільних страхових фондів за рахунок збору  страхових внесків.

За час  свого існування страхові фонди  внесли значний вклад у процес перерозподілу фінансових ресурсів держави.