Ризикові обставини й страховий випадок

Зміст

Вступ                                                                                  2

1. Ризикові обставини й страховий випадок                  3

2. Порядок ліцензування страхової діяльності               4

Висновок                                                                            13

Список використаної літератури                                     14

ВСТУП

     Протягом  усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

     Суть  страхового захисту полягає в  нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів щодо попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними витрат.

     Ризикові  обставини є умовами існування (реалізації) ризику. На основі аналізу  ризикових обставин розраховується страхова премія, що виплачується в страховий фонд.

1. РИЗИКОВІ ОБСТАВИНИ  Й СТРАХОВИЙ ВИПАДОК

     В момент укладання договору страхування  його об'єкт і находиться в певному  стані, що визначається спеціалістами страхової організації в залежності від деяких ознак, які суттєво впливають на стан об'єкта страхування. Ці ознаки спостерігаються і реєструються страховиком.

     Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковими обставинами. Вони властиві даному об'єкту страхування і повинні розглядатись як компоненти, або ознаки, ризику. Будь-який ризик можна розглядати як сукупність ризикових обставин.

     В свою чергу, серед них виділяються  об'єктивні й суб'єктивні складові. Об'єктивні ризикові обставини відображають об'єктивний підхід до дійсності і не залежать від волевиявлення людей. Суб'єктивні ризикові обставини якраз пов'язані з цим. При укладанні договору страхування страховик повинен враховувати як об'єктивні, так і суб'єктивні ризикові обставини. В деяких випадках при заключенні договорів страхування можливий підбір страховиком ризикових обставин. В сукупності та в єдності й взаємодії всі ризикові обставини визначають стан, що називається ситуацією ризику. Вона характеризує природний стан об'єкта страхування й реальність, в якій цей об'єкт знаходиться.

     Ризикові  обставини є умовами існування (реалізації) ризику. На основі аналізу  ризикових обставин розраховується страхова премія, що виплачується в страховий фонд. Спеціалісти страхової організації повинні підбирати й вивчати необхідну інформацію, що характеризує суттєві ризикові обставини та їх динаміку. В результаті цього аналізу аргументуються висновки, що враховуються через систему скидок й надбавок (накидок) в процентах або твердо фіксованих сумах до обчисленої страхової премії для базової сукупності відповідних ризикових обставин.

     Вивчення  ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання даної події  в майбутньому. Але є лише одна чи декілька ризикових обставин зумовлюють реалізацію ризику, тобто зумовлюють настання страхового випадку. Він може мати місце по відношенню до одного чи багатьох об'єктів страхування в межах певної страхової сукупності. Страховий випадок по відношенню до багатьох об'єктів страхування зумовлює кумуляцію ризику, тобто може викликати катастрофічний ризик.

     У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти страховий випадок  і страхову подію. Під останньою  слід розуміти потенційно можливе причинення збитку об'єкту страхування. Страховий випадок означає реалізовану гіпотетичну можливість нанесення збитку об'єкту страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковому пошкодженні або повному знищенні об'єкта страхування (тут не йдеться про страхування людей). Не відносяться до страхових випадків події, які хоча й викликали збиток, але не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому, при занесенні в договір умов страхування, необхідно чітко формулювати події, що включаються в обсяг відповідальності страховика. Наприклад, здійснюючи страхування від простоїв транспортних засобів чи устаткування, необхідно точно вказувати, від яких конкретних простоїв буде наступати страхова відповідальність. Крім того, умови договору страхування при цьому повинні враховувати матеріальну шкоду, зумовлену простоями як реалізацією ризику. 

2. ПОРЯДОК ЛІЦЕНЗУВАННЯ  СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

     Спочатку  порядок ліцензування страховиків  визначав наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України “Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності” від 16 липня 2001 р. № 98/343. Після прийняття 4 жовтня 2001 р. Закону України “Про страхування” від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР (далі – Закон про страхування) у новій редакції ліцензування здійснювалося з урахуванням вимог ст. 38 зазначеного Закону.

     Нині  ліцензування здійснюється на підставі розпорядження Державної комісії  ринків фінансових послуг “Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності” від 28 серпня 2003 р. № 40 (далі – Розпорядження про ліцензійні умови).

     Під ліцензуванням страхової діяльності розуміють видачу, переоформлення та анулювання ліцензій, видачу дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ, яке здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (далі – Комісія).

     Отримання ліцензії (документа державного зразка, який засвідчує право фінансової установи здійснювати страхову діяльність із конкретного виду страхування  протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов) можна умовно поділити на дві стадії. Перша – виконання всіх вимог нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність, зокрема, Закону про страхування та Розпорядження про ліцензійні умови. Друга – безпосереднє отримання ліцензій, їх переоформлення, отримання дублікатів, та їх анулювання.

     Перед тим як переходити до розгляду цих  двох стадій щодо провадження страхової  діяльності, слід зазначити, що предметом  безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управління.

     Зазначимо, що слова “страховик”, “страхова  компанія”, “страхова організація” та похідні від них можуть використовувати в назві лише ті юридичні особи, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

     Розглянемо  нормативні вимоги стосовно здійснення страхової діяльності, а саме:

• вимоги щодо організаційно-правової форми:
• статутного фонду;
• досвіду роботи, керівництва та технічного забезпечення;
• забезпечення платоспроможності;
• формування, обліку та розміщення страхових резервів;
• проведення фінансового моніторингу;
• правил страхування.

     Страховик створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII. Як бачимо, найбільш поширена організаційно-правова форма – товариство з обмеженою відповідальністю – не може використовуватися для здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох.

     Слід  зауважити, що підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі дотримання вимог законодавства.

     Одним із найважливіших показників на страхових  ринках, що розвиваються, вважається статутний  фонд. Тому наступною вимогою є  сплачений статутний фонд. Мінімальний  розмір статутного фонду страховика, який працює з іншими видами страхування ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а для страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн євро за обмінним курсом валюти України. Наголосимо, що логічним було б застосовувати до страховиків ті вимоги, які створились до моменту набрання чинності вимогами п. 3 розділу 5 Закону про страхування в новій редакції. Норми Закону про страхування передбачають, що страховики, які створились до моменту набрання чинності Законом “зобов’язані сформувати свої статутні фонди відповідно до вимог ст. 30 Закону про страхування в такому порядку:

     – страховики, які здійснюють інші види страхування ніж страхування  життя, впродовж двох років з дня  набрання чинності цим Законом – 500 тис. євро, впродовж трьох років з дня набрання чинності цим Законом – 1 млн євро”.

     Таким чином, відповідно до п. 3 Прикінцевих  положень Закону про страхування  страховики, які здійснюють інші види страхування ніж страхування  життя, та зареєстровані до 7 листопада 2001 р. (дата опублікування Закону про страхування в газеті “Голос України” № 207 та “Урядовий кур’єр” № 205), зобов’язані сформувати свої статутні фонди у розмірі, не меншому ніж 500 тис. євро до 7 листопада 2003 р., та в розмірі 1 млн євро до 7 листопада 2004 р.

     Статутний фонд страховика має формуватися  виключно грошима. Допускається формування статутного фонду страховика цінними  паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Комісією, але не більше ніж 25% загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

     Загальний розмір внесків страховика до статутних  фондів інших страховиків України  не може перевищувати 30% його власного статутного фонду. Водночас розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%.

     Ліцензії  на конкретний вид обов’язкового страхування видаються, якщо страховик має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством (під досвідом слід розуміти наявність упродовж усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страхування). На підтвердження вимог цього пункту надаються відповідні копії договорів страхування. З огляду на цю вимогу страховики, які тільки розпочинають свою діяльність, можуть отримали ліцензії лише на добровільні види страхування, а по завершенні двох років практичної діяльності, а не з моменту державної реєстрації, намагатися отримати ліцензії на обов’язкові види страхування. Також страховик та його відокремлені підрозділи мають бути забезпечені комп’ютерною технікою і програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, що відповідають установленим вимогам, до речі, яким саме – не уточнюється. Дані вимоги не встановлені Законом про страхування, однак передбачені Розпорядженням про ліцензійні умови.

     Закон містить також вимоги до керівних осіб страховика. Так, голова виконавчого органу та його перший заступник повинні мати вищу юридичну або економічну освіту, а головний бухгалтер – вищу економічну освіту.

     Однією  з гарантій здатності страхової  компанії відповідати за своїми зобов’язаннями перед страхувальниками є фінансова надійність страховика, під якою розуміють спроможність страховика виконувати свої зобов’язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників. Саме тому ст. 30 Закону про страхування визначає необхідність забезпечення платоспроможності страховиків.

     До  умов платоспроможності належать:

     наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика;

     створення страхових резервів, достатніх для  майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

     перевищення фактичного запасу платоспроможності  страховика над розрахунковим нормативним  запасом платоспроможності.

     Вимоги  щодо формування, обліку та розміщення страхових резервів встановлює ст. 31 Закону про страхування. Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

     Страхові  резерви поділяються на технічні резерви та резерви із страхування  життя (математичні резерви).