Реєстрація та ліцензування страховиків

    Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України — це система обліку, збору, нагромадження та вилучення з Реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності та нагляду за страховою діяльністю страховиків. До Реєстру вносять дані про страховиків (перестраховиків), які отримали ліцензії на проведення страхової діяльності.

    Реєстр ведуть у формі книги, пронумерованої, прошнурованої та завіреної печаткою.

   Документи, які надходять на ліцензування від суб'єктів підприємницької діяльності, реєструють у журналі реєстрації документів суб'єктів підприємницької діяльності, поданих на ліцензування. Підставою для внесення страховика (перестраховика) до Реєстру є рішення про видачу страховику ліцензії. Вносячи страховика (перестраховика) до Реєстру, йому надають порядковий реєстраційний номер, а також зазначають номер виданої ліцензії. Записи у Реєстрі ведуть українською мовою, від руки. Вносять зміни та доповнення до Реєстру на підставі наказу органу нагляду за страховою діяльністю. Підставою для видання наказу про внесення змін та доповнень до    Реєстру є:

    — зміна місцезнаходження (юридичної адреси) страховика (перестраховика);

    — зміна назви страховика (перестраховика);

    — зміна організаційної форми або форми власності страховика (перестраховика);

    Страховика вилучають з Реєстру в разі:

    — відкликання у страховика (перестраховика) ліцензії на проведення страхової діяльності, якщо відкликання не було оскаржене;

    — рішення арбітражного суду;

    — реорганізації страховика.

    Для нагромадження даних Реєстру, довідок про видані та відкликані ліцензії на ведення страхової діяльності, а також результатів перевірок діяльності страховиків, орган нагляду за страховою діяльністю створює інформаційну базу страховиків. Інформаційну базу страховиків (перестраховиків) формують на підставі даних, передбачених у додатку 4 «Положення про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України».

    База даних, на підставі якої формують інформацію про страховика (перестраховика), містить:

    — назву страховика (перестраховика);

    — скорочену назву;

    — реєстраційний номер у державному реєстрі;

    — дату створення страховика;

    — місце реєстрації;

    — юридичну адресу;

    — місцезнаходження;

    — організаційну форму господарювання;

    — форму власності;

    — код ЗКПО;

    —відомчу підпорядкованість;

    —види підприємницької діяльності;

    — ліцензію (номер ліцензії; дата видачі; види страхової діяльності; термін дії ліцензії (в роках); місце проведення діяльності (Україна, регіон або область));

    — розмір статутного фонду;

    — частку іноземного капіталу;

    — засновників;

    — керівництво (керівник та його заступники);

    — телефон і факс;

    — філії (підрозділи) (дата створення; місцезнаходження (юридична адреса); керівництво; телефон/факс; види страхової діяльності, відповідно до положення про філії);

    — дані по перевірці (прізвища та посади перевіряючи; планова або позапланова; дата перевірки; види порушень);

    — ужиті заходи за результатами перевірки (припис (дата та номер листа); призупинення дії ліцензії (дата та номер наказу); обмеження дії ліцензії (дата та номер наказу); відкликання ліцензії (дата та номер наказу); звернення до Арбітражного суду про скасування державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності та скасування або відмова суду (дата та номер листа, рішення суду));

    — зміни та доповнення до установчих документів (дата, назва документа).

    У разі зміни даних, що становлять інформаційну базу страховиків (перестраховиків), страховик повинен у десятиденний термін надіслати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України відповідні зміни та доповнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Авіаційне  страхування.

    Об'єктом авіаційного страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням повітряним судном.

    Страхувальником є юридична чи фізична особа — власник повітряного судна або його експлуатант, який експлуатує це повітряне судно на законних підставах.

    Страхова сума, встановлена договором обов'язкового страхування, не повинна бути меншою, ніж балансова вартість повітряного судна.

    На повітряне судно, що підлягає обов'язковому страхуванню, повинні бути в наявності:

    — посвідчення про державну реєстрацію цивільного повітряного судна;

    — документи, що підтверджують право власності на повітряне судно

    Страховим випадком є повна загибель повітряного судна, а також пошкодження окремих його частин, систем та елементів конструкції.

    Повною загибеллю повітряного судна вважається:

    — повна втрата повітряним судном здатності виконувати політ у зв'язку з руйнуванням основних елементів несучих конструкцій (планера) або в разі, коли компетентною комісією встановлено, що ремонт цього повітряного судна технічно неможливий чи економічно недоцільний;

    — втрата повітряного судна у зв'язку з вимушеною посадкою на місцевість, яка непридатна для зльоту повітряного судна, або економічною недоцільністю його евакуації.

    Зникнення повітряного судна безвісти, коли повітряне судно, яке виконувало плановий політ у період дії договору обов'язкового страхування, не прибуло до пункту призначення і заходи щодо його розшуку протягом 60 діб не дали наслідків, або коли його розшук офіційно припинено до закінчення зазначеного терміну, також вважається повною загибеллю повітряного судна. Страхувальники мають право під час укладання договорів обов'язкового страхування призначати громадян або юридичних осіб (вигодо набувачів) для отримання страхового відшкодування.

    Якщо повітряне судно є власністю кількох осіб, кожна особа отримує страхове відшкодування пропорційно її частці у праві власності на повітряне судно.

    Для отримання страхового відшкодування страхувальник зобов'язаний надати страховику оригінали або нотаріально засвідчені копії документів, передбачених договором обов'язкового страхування, а саме:

    — заяву про страхове відшкодування;

    — страховий поліс (сертифікат);

    — розрахунковий документ, що підтверджує внесення страхових платежів;

    — сертифікат льотної придатності;

    — технічний акт огляду повітряного судна після його пошкодження та документи, які обґрунтовують суми витрат на ремонт повітряного судна, а у разі загибелі — акт списання повітряного судна;

    — документи, які засвідчують право власності страхувальника на повітряне судно або встановлюють межі його відповідальності перед власником у разі загибелі або пошкодження повітряного судна;

    — документи реєстрації події з повітряним судном.

    Якщо заподіяну шкоду компенсовано іншими особами, страховик сплачує тільки різницю між сумою, що підлягає відшкодуванню за договором обов'язкового страхування, і сумою, компенсованою іншими особами. Про таку компенсацію страхувальник зобов'язаний повідомити страховика. Розміри максимальних страхових тарифів на один рік для повітряних суден з максимальною злітною масою до 15 000 кг не повинні перевищувати 8%, від 15 001 кг і більше — 6%, для вертольотів — 10% страхової суми, визначеної договором обов'язкового страхування. У разі, коли договором обов'язкового страхування передбачено страхування двох чи більше повітряних суден, вимоги цього розділу застосовуються окремо для кожного повітряного судна.

 

4. Фінансова надійність страхової компанії.

    Фінансова надійність страхової компанії забезпечує Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні. Державний нагляд здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників. В Україні страховий нагляд розвивається з 1993 p., коли був утворений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю «Укрстрахнагляд».У 1999 р. в ході адміністративної реформи його функції були передані Міністерству фінансів України. Це відомство не приділило належної уваги страховій системі, внаслідок чого виявилися відсутніми чітко визначені концептуальні основи державної політики стосовно страхування. Залишаються не вирішеними питання соціально-економічних пріоритетів страхування; питання моделі державного регулювання страхового ринку; не визначено балансу між соціальним страхуванням і страхуванням на цивільно-правових основах; політика держави стосовно страхування непослідовна, окремі заходи декларуються без попереднього фінансово-економічного обґрунтування тощо. У 2003 р. на ринку фінансових послуг з'явився новий контролюючий орган — Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Його першочерговими кроками, на нашу думку, повинні стати: розробка та впровадження стратегії розвитку страхової справи; встановлення єдиних вимог і стандартів надання страхових послуг; гармонізація страхового законодавства з європейськими стандартами; приведення статистичної та бухгалтерської звітності у відповідність з міжнародними стандартами; вирішення методологічних питань, в тому числі уточнення критеріїв і процедур оцінки страхових компаній, їх перевірок і моніторингу діяльності; посилення вимог до капіталізації з метою підвищення платоспроможності страховиків; розробка нормативних актів, що регулюють перестрахування, посередницьку діяльність на страховому ринку, механізм формування резервів. Державний нагляд за страховою діяльністю на території України проводить Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та його органи на місцях. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України забезпечує проведення державної політики у сфері страхування, керуючись у своїй діяльності Конституцією України, законами України, указами Президента України, Кабінету Міністрів України; узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції; розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.

    Основними завданнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у сфері страхування є:

    — розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

    — проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;

    — регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;

    — проведення роботи з удосконалення методів фінансової діяльності страховиків;

    — участь у міжнародному співробітництві з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.

    Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань:

    — веде єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) та державний реєстр страхових брокерів;

    — видає ліцензії страховикам на проведення страхової діяльності та проводить перевірки її відповідності виданій ліцензії;

    — видає свідоцтва про введення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводить перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їхньої звітності;

    — проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;

    — у межах своєї компетенції методично забезпечує роботу страховиків та страхових посередників;

    — розробляє рекомендації для захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;

    — узагальнює практику страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає у визначеному порядку пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства України щодо страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

    — у межах своєї компетенції приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

    — проводить аналіз додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

    — контролює платоспроможність страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;