Реформування системи державного пенсійного страхування

      Загалом особлива увага в ході пенсійної реформи приділена закріпленню принципів загальнообов’язкового пенсійного страхування. Серед них пріоритетні: 1) обов’язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору та інших підставах, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності; 2) диференціація розмірів пенсій; 3) пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

      Вжитими заходами в межах пенсійної реформи вдалося забезпечити якісні зміни у функціонуванні першого рівня пенсійної системи. Так, було збільшено період трудової діяльності, за який враховується заробітна плата для призначення пенсії. Це досягається поступовим розширенням періоду, за який враховується заробітна плата при обчислення пенсії, з двох років до всієї тривалості трудової діяльності з можливістю виключення періоду до 60 календарних місяців за умови, що такий період становить не більше ніж 10% тривалості страхового стажу. Це дозволило встановити залежність розміру пенсії від заробітної плати, з якої сплачено внески до Пенсійного фонду України, та заохочує громадян до більш тривалої участі у формуванні ринку праці.

      З 1 січня 2008 р. пенсії перераховано з  урахуванням показника зарплати 928,81 грн., що відповідає рівню середньої заробітної плати на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2006 р. Водночас, збільшено визначену статтею 25 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” величину оцінки одного року страхового стажу: до 1,2% з 1 січня та до 1,35% з 1 жовтня 2008 р.

      Одночасне збільшення більш ніж у три  рази заробітної плати для обчислення пенсії та збільшення вартості одного року страхового стажу дозволило відійти від існуючої раніше “зрівнялівки”. Якщо у грудні 2007 р. середній розмір пенсії перевищував мінімальний на 31% (590,80 грн. проти 415,11 грн.), то у січні 2009 р. це співвідношення склало 65%. Водночас слід зазначити, що здійснені заходи вже на початку 2010 р. втратили свій вплив, адже проаналізоване співвідношення наблизилось до рівня 2007 р. і сягнуло 49%.

      Отож, хоча вжиті заходи справили певний позитивний вплив, державна пенсійна система залишається несправедливою, незавершеною та обтяжливою для суспільства.

      Пенсійний внесок в Україні є одним із найбільших в світі. Пенсійному фонду  бракує власних коштів для виконання  своїх зобов’язань. Його перманентні  дефіцити покриваються трансфертами з  бюджету, відволікаючи державні ресурси  від фінансування інших сфер.

      За  офіційними даними, сума трансфертів, що надійшли до Пенсійного фонду у 2010 р. становить 64,8 млрд. грн., що підтверджує  неспроможність Пенсійного фонду працювати  без багатомільярдних дотацій з  бюджету.

      За  відсутності кардинальних змін така ситуація лише погіршуватиметься і може призвести до колапсу пенсійної системи. Уже сьогодні один платник внесків в середньому фінансує 91% пенсії одного пенсіонера, відповідно на 100 платників припадає 91 пенсіонер. Очікується, що до 2025 р. це співвідношення сягне 100 до 100, а в 2050-му – 100 до 125. як наслідок – середня пенсія неминуче зменшуватиметься по відношенню до середньої заробітної плати, не залишаючи жодних шансів на забезпечену старість тим, хто сьогодні не працює.

      Переважна більшість українських пенсіонерів отримують низькі пенсії.  Середній розмір пенсії із солідарної системи в Україні на початку 2010 р. становив 1033 грн. на місяць, у листопаді – 1097грн. При цьому середня пенсія українця майже в 14 разів менша від середньої пенсії фіна, в 10,4 рази – ізраїльтянина, у 9 разів – американця, у 8,6 рази – німця. Якщо ж порівнювати з країнами, які входили до соціального табору, то й тут ми суттєво програємо: полякам – учетверо, угорцям – утричі, литовцям – у 2,3 рази, росіянам – у 2,2 рази.

      І хоча пенсії для абсолютної більшості людей залишаються мізерними, кошти, які надходять на їх виплату в масштабі країни, величезні, а їхня сума з року в рік зростає темпами, несумісними з можливостями економіки. За такої ситуації, серед можливих варіантів поліпшення фінансового стану системи пенсійного страхування України пропонують наступні: підвищення розміру пенсійного внеску для працівників та роботодавців, збільшення дотацій з бюджету або запровадження додаткових податків, зниження розмірів пенсій порівняно з доходами працюючого населення, а також підвищення пенсійного віку.

      Збільшення  розміру внеску для всіх категорій  платників неможливе, оскільки він  сьогодні і так досить високий, а  за умови підтримки коефіцієнту  заміщення на сучасному рівні  сумарну ставку внеску доведеться підвищити до 40% у 2025 р. та до 50% у 2050 р.

      Збільшення  дотацій з бюджету є неприйнятним, адже в умовах постійного дефіциту коштів вони витісняють інші програми економічного і соціального розвитку.

      Підвищення  пенсійного віку є найімовірнішим варіантом забезпечення стабілізації пенсійної системи. Цей варіант поліпшення фінансового стану пенсійної системи і був втілений у життя прийняттям пенсійної реформи.[3]

      У ніч проти п'ятниці, 8 липня 2011 року, Верховна рада прийняла пенсійну реформу.

      "За" проголосували народні депутати  із фракції Партії регіонів - 188, із фракції НУ-НС - 11, із групи  "Реформи заради майбутнього" – 18, із фракції Народної партії – 20 і позафракційні – 11.

      Не  голосували у повному складі фракції "БЮТ-Батьківщина" і Комуністичної  партії України.

      Розгляд законопроекту тривав майже 9 годин.

      Законом передбачається обмежити максимальний розмір пенсії на рівні 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (з 1 квітня 2011 року – 7,64 тис. грн.); зменшити розмір пенсії з 90 до 80% зарплати держслужбовців; виплату дострокової (за півтора роки) пенсії держслужбовцям, депутатам, прокурорам, суддям проводити лише для непрацюючих пенсіонерів; обмежити заробіток для призначення пенсії народним депутатам, суддям, прокурорам, військовослужбовцям сумою заробітної плати, на яку нараховується єдиний соцвнесок, як для інших категорій пенсіонерів.

      Крім  того, законом передбачається підвищити пенсійний вік для чоловіків-держслужбовців до 62 років, починаючи з 2013 року, поступово протягом 4 років цей вік буде граничним, інститут продовження перебування на держслужбі буде скасовано. Також передбачено призначення дострокових пенсій народним депутатам у разі закінчення їхніх депутатських повноважень не за два роки до досягнення пенсійного віку, а за півтора.

      З метою покращення умов пенсійного забезпечення працівників бюджетної сфери  при виході на пенсію пропонується ввести одноразову допомогу в розмірі 10 призначених їм пенсій.

      Передбачається  також поступово, впродовж 10 років, збільшити необхідну вислугу  для призначення пенсії військовослужбовцям  і деяким іншим особам із 20 до 25 років, упровадивши при цьому її календарне обчислення.

      Для зацікавленості осіб у тривалішому трудовому стажі передбачається спростити механізм збільшення розміру пенсії за вибором особи при відстроченні терміну виходу на пенсію, в межах перших 5 років підвищувати пенсії на 0,5% за кожен місяць пізнішого виходу на пенсію, в разі роботи понад 5 років – збільшувати на 0,75% при виході на пенсію. При цьому, досягши пенсійного віку, від особи не буде потрібне звернення до пенсійних органів про відстрочення призначення пенсії.

      Передбачається  також підвищити мінімально необхідний страховий стаж для отримання пенсії за віком із 5 до 15 років, а для новопризначених пенсій – підвищити нормативну тривалість страхового стажу для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі для жінок із 20 до 30 років і для чоловіків із 25 до 35 років.

      Крім  того, передбачено, що пенсійний вік для жінок, які отримують пенсію, згідно із загальним законом, буде підвищено із 55 до 60 років, починаючи з 1 вересня 2011 року, з поступовим збільшенням його на 6 місяців щорічно впродовж 10 років. Вік для жінок для отримання державної соцдопомоги буде підвищено з 58 до 63 років.

      Законопроектом  передбачені компенсатори у зв'язку з підвищенням пенсійного віку для  жінок: за кожні півроку пізнішого виходу на пенсію жінка отримає збільшену на 2,5% пенсію (за 5 років відстрочення пенсія збільшиться на 25%); упродовж 3 років пропонується надати можливість добровільного виходу на пенсію непрацюючим жінкам після досягнення 55 років.

      Для зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пропонується переглянути порядок  призначення, перерахунку пенсій: для  призначення пенсії брати розмір середньої зарплати за 3 календарних  роки, які передують року звернення  за призначенням пенсії, а перерахунок пенсії проводити з середньої зарплати, за якою призначена (перерахована) пенсія; проводити перерахунок пенсій працюючим пенсіонерам, які отримують пенсію за вислугу років, тільки після досягнення пенсійного віку; проводити призначення пенсій за зарплатою лише за даними персоніфікованого обліку, а за бажанням особи з урахуванням заробітної плати за 60 місяців до впровадження персоніфікованого обліку – до 1 липня 2000 року; вдосконалити механізм обчислення коефіцієнта зарплати для осіб, які отримували допомогу з безробіття, або здійснювали догляд за дитиною до 3 років, дитиною-інвалідом.

      Законом визначаються параметри функціонування ІІ рівня (накопичувального) пенсійної  системи. Перелік страхових внесків  до накопичувального пенсійного фонду пропонується впровадити, починаючи з року, в якому буде забезпечена бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду (ПФ). Передбачається, що другий рівень буде заснований на таких параметрах: учасниками цієї системи будуть особи, яким на дату впровадження системи виповнилося не більше 35 років; розмір страхового внеску становитиме 2% із подальшим його щорічним підвищенням на 1% до досягнення 7%; адміністрування страхових внесків накопичувальної системи здійснюватиме ПФ.

      Через 2 роки після початку сплати страхових внесків за накопичувальною системою її учасники матимуть право вибрати недержавні пенсійні фонди для накопичення пенсійних коштів.

      Як  повідомлялося, станом на 1 квітня 2011 року в Україні кількість пенсіонерів збільшилося на 60 тис. осіб - до 13 млн 766 тис. осіб.[6]

      Підвищення  пенсійного віку є найімовірнішим варіантом  забезпечення стабілізації пенсійної  системи. Ефект від нього відчутний одразу після запровадження, тому цей захід набув особливого значення в період кризи. 

      ВИСНОВКИ

      Таким чином, відповідно до результатів проведеного  аналізу, можна сформулювати наступні висновки. Державне пенсійне страхування  як основна складова системи соціального захисту населення є універсальним механізмом, за допомогою якого розв’язуються проблеми матеріального забезпечення непрацездатних членів суспільства. Однак діюча сьогодні пенсійна система під впливом економічних, демографічних і соціальних факторів поступово втрачає можливості щодо забезпечення громадян адекватним, реальним та стабільним доходом у старості. Відповідно мета реформування пенсійного страхування пов’язана не лише з потребою відновлення фінансової стабільності пенсійної системи, а й з наданням суспільству ефективних методів подолання бідності та розподілу доходів.

      В умовах відсутності другого та нерозвиненості третього рівня пенсійної системи, особливу увагу слід приділити удосконаленню  солідарної системи пенсійного страхування. Водночас, забезпечення соціальної справедливості, економічної обґрунтованості та фінансової стабільності в пенсійному страхуванні неодмінно вимагає запровадження обов’язкової накопичувальної системи. Саме тому поєднання першого та другого рівнів пенсійної системи є оптимальним варіантом розвитку державного пенсійного страхування в Україні, оскільки дає змогу диверсифікувати різні типи ризиків і забезпечити основні види пенсій.

      Таким чином, сподіватимемось, що нова пенсійна реформа, яка була прийнята Верховною Радою України у 2011 р. стане впевненим кроком на шляху побудови повноцінної системи соціально-економічних гарантій для осіб пенсійного віку, а також повинна стати складовою ринкових перетворень в державі. 

      СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ