Реформування системи державного пенсійного страхування

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 

Факультет                                                                                   Кафедра

Обліку  та аудиту                                                                  фінансів та кредиту 
 

НАКОВЕ  ПОВІДОМЛЕННЯ З КУРСУ  СТРАХУВАННЯ

Тема:

“Реформування системи державного пенсійного страхування” 
 

Виконала

Студентка 3-го курсу

Денної  форми навчання

Групи 33-ОА

Шевченко  Олена 

Керівник:

Марценюк-Розарьонова О.В. 
 

Вінниця 2011

ВСТУП

      Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є  одним з головних чинників суспільного  прогресу. Проте, на жаль, реалії життя  є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з най актуальних для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.

      У різні часи і в різних країнах  питання соціального забезпечення вирішувалися по-різному – розв’язання їх через сімейне утримання непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення різних громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності, були скоріше окремими спробами вирішення проблеми, а не її комплексним розв’язанням.

      Однією  з найважливіших складових діяльності держави у галузі соціальної політики є законодавче регулювання та організація пенсійного забезпечення громадян. З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію – забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, до державного та місцевих бюджетів, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар’єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні.

      За  даними Міністерства праці і соціальної політики, на сьогодні в Україні  налічується близько 13,4 млн. пенсіонерів: 4,3 млн. ветеранів війни; близько 5 млн. ветеранів праці; 2,3 млн. інвалідів; 3,5 млн. потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС; майже 2 млн. одиноких громадян похилого віку. Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Отже, чинна законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного. У тому не тільки пенсійна система, а й чинна система соціального забезпечення в цілому не відповідає вимогам часу та потребує термінового реформування.[5]

      Невідкладним  завданням є реформування у сфері  пенсійного забезпечення. Нагальність  його розв’язання зумовлюється цілою  низкою проблем, серед яких у першу  чергу слід назвати низький рівень пенсій, невідповідність розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатного періоду, існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення та інші.

      Процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочато – прийнято низку законів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже, соціального забезпечення в цілому, набуло Верховною Радою України законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої солідарної пенсійної системи.

      Пенсійне  страхування є важливою складовою  соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту, забезпечення соціальної справедливості, стабільності та злагоди  у суспільстві.

      АНАЛІЗ  ОСТАНІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ

      Теоретико-методологічні  положення та організаційно-економічні механізми реформування пенсійної  системи України постійно перебувають  у колі інтересів науковців і  практиків. Питанням реформування системи  пенсійного страхування присвятили свої праці такі вчені, як Н. Внукова, Г. Гендрікс, В. Грушко, О. Косенко, Д. Леонов, Е. Лібанова, Г. Мактаггарт, О. Медведчук, В. Мельничук, А. Нечай, В. Приймак, Л. Ткаченко, А. Федоренко, І. Ярошенко, В. Яценко[3] 

      ПОСТАНОВКА  ПРОБЛЕМИ

      В умовах переходу нашої держави до ринкової економіки гостро постає питання реформування чинної системи державного пенсійного страхування, удосконалення рівнів системи державного пенсійного страхування. Ці питання потребують досконалого вивчення проблем та висунення різних пропозицій задля їх вирішення.

      У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених Указом Президента України  від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004 року, в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного забезпечення, яка включає: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного страхування, яке базується на засадах страхування. Державна пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій. 

      ВИКЛАД  ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

      Система пенсійного забезпечення в Україні  складається з трьох рівнів.

      Перший  рівень – солідарна система загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати  пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду  на умовах та в порядку передбачених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

      Другий  рівень – накопичувальна система  загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується  на засадах накопичення коштів застрахованих  осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

      Запровадження цієї системи відбудеться після  досягнення Україною певних критеріїв  економічного розвитку. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і накопичуватимуться у єдиному державному Накопичувальному фонді. Виплати з накопичувального пенсійного фонду здійснюються після виходу особи на пенсію і разом з пенсією, що виплачуватиметься з солідарної пенсійної системи з поточних надходжень, в загальній сумі забезпечить розмір пенсій на рівні більш як 50 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на пенсію. Кошти в розмірах, що обліковуватимуться на індивідуальному накопичувальному рахунку, будуть належати застрахованій особі і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку. Активи Накопичувального пенсійного фонду використовуватимуться для внутрішніх інвестицій в національну економіку, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню надходження коштів до Пенсійного фонду і виплати пенсій із поточних надходжень за солідарною системою. Учасниками накопичувальної системи будуть особи, яким на момент введення такої системи до призначення пенсії залишиться не менше двадцяти років.

      Третій  рівень – це система недержавного пенсійного страхування, що основується  на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує застрахованій особі після виходу на пенсію отримання, крім пенсії за загальнообов’язковим державним пенсійним страхування, додаткової пенсії шляхом добровільних пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів, які стануть основою цієї системи, в тому числі і ті, що створені за корпоративними та професійними ознаками.

      Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно  з різних рівнів системи пенсійного страхування в Україні.

      Основною  складовою системи державного пенсійного забезпечення є чинна, так звана  солідарна, пенсійна система, яка діє  на території України протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється  і пристосовується до суспільного  життя з огляду на економічне і політичне становище в державі. Ця система спирається на принцип «негайної виплати», коли страхові внески до Пенсійного фонду негайно виплачуються пенсіонерам, тобто відбувається солідарний (горизонтальний)  перерозподіл доходів нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів.

      Удосконалення процесу реформування в галузі пенсійного страхування має базуватися на конституційній та законодавчій основі з урахуванням  існуючих проблем, визначенні основних напрямів поліпшення соціального захисту населення з питань пенсійного страхування та забезпечення (рис. 1).[2]

      Згідно  Закону України «Про пенсійне забезпечення», а зокрема статті 1 «Право громадян України на державне пенсійне забезпечення»  визначено, що громадяни України  мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. [ 1, c. 25-26].

      Однак, враховуючи те, що запровадження обов’язкової накопичувальної системи сьогодні лише планується, з метою дослідження особливостей організації державного пенсійного страхування детальніше зосередимось на функціонування солідарної системи.

      Рис. 1 Напрями реформування пенсійної системи  України 

      Солідарна пенсійна система побудована на засадах солідарності і субсидування, забезпечує здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду. Основними її характеристиками є залежність від демографічних тенденцій, всеохоплюючий характер та загальнообов’язковість, тобто це свого роду директивний рівень пенсійного страхування.

      Позитивним  у солідарному пенсійному страхуванні  є те, що кошти при перерозподілі  в одному часовому просторі не встигають  знецінюватися. Проте, з іншого боку, не відбувається заощадження коштів, які сплачуються в межах страхових внесків. Слід також зазначити, що фінансовий стан солідарної системи пенсійного страхування залежить від соціально-економічної ситуації в країні, фіскальної та монетарної політики держави.

      За  час здійснення пенсійної реформи в Україні солідарну систему вдалося суттєво удосконалити в напрямку переходу до функціонування на нових страхових засадах. Зокрема, реформа солідарної системи передбачила:

• Охоплення системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування всіх працюючих громадян (у т. ч. само зайнятих осіб, а також найманих працівників у приватному секторі економіки);
• Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески, та ставить майбутній розмір пенсії в залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Причому, пенсіонерам, пенсії яким були призначені за раніше діючим законодавством, надано право на перерахунок призначеної їм пенсії за умовами нового закону;
• Надання можливості та стимулювання до більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3% за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32% за десять років більш пізнього виходу на пенсію. В разі відстрочки часу виходу на пенсію збільшиться період, протягом якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, тож розмір пенсії буде вищим. Вирішення даного питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме винятково від його готовності “працювати на самого себе”;
• Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами: на першому етапі – розмежування джерел фінансування з держбюджетом, на другому – поступове переведення фінансування професійних пенсій в систему недержавних пенсійних фондів;
• Фінансування з державного бюджету дефіциту коштів у рамках солідарної системи (в разі його виникнення);
• Поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників).