Перестрахування як форма комерційної діяльності страхових компаній. Структура витрат страхових компаній

      ВСТУП

      Економічні  та соціальні перетворення в Україні, розвиток міжнародних відносин зумовили формування страхової галузі. Формування економіки, процеси роздержавлення і приватизації, зростання конкуренції  приводять до переорієнтації та розвитку системи захисту юридичних та фізичних осіб від матеріальних втрат, які можуть виникнути в результаті стихійного лиха, нещасного випадку та інших ризикових обставин. У зв”язку з цим необхідно вдосконалювати систему і механізм нагромадження коштів для забезпечення належної матеріальної підтримки тих, хто постраждав і поніс певні втрати.

      Страховий ринок в Україні розвинутий недостатньо. В державі на сьогодні функціонує понад 240 страхових компаній, посередницьких та інших організацій, які причетні до страхової справи. Серед них найбільш відомі НАСК “Оранта”, АСК “Енегополіс”, “АКВ ГАРАНТ”, АСК “Алькона” та ін. Незважаючи на молодий вік українського страхового ринку, спостерігається постійне зростання обсягів наданих страхових послуг. В 2001 р. страхові платежі зросли на 32% порівняно з 1999 р., що майже в 5 разів перевищує середньорічні загальносвітові темпи приросту цього показника.

      Страхування в Україні на сьогоднішній день проходить  період свого становлення й розвитку. В процесі становлення пройдено кілька етапів, протягом яких змінювалося його правове, організаційне та економічне підґрунтя. Історично склалося так, що сфера страхування була жорстко централізованою, на чолі її став єдиний страховий орган Держстрах. Кожна союзна республіка колишнього СРСР мала в ньому своє правління державного страхування, яке в більшості випадків мало формальний характер.

      У свідомості людей страхування не закріпилось в якості обов'язкового компоненту організації життя, а  життєвий уклад був таким, що громадяни  навіть не замислювалися над потребою страхування життя чи майна від нещасних випадків та стихійних лих. Професія страхових агентів не була привабливою і прибутковою. В розумінні більшості населення, вони виступали в якості комедійних персонажів, а не солідних партнерів на фінансовому ринку.

      Ситуація  на страховій арені різко змінилася  у зв'язку з демонополізацією страхової  діяльності, легалізацією підприємств, у результаті чого відбувся процес росту кількості альтернативних (недержавних) комерційних страхових  організацій, діяльність яких охоплювала, окрім історично сформованих видів страхування, страхування комерційних, фінансових, господарських ризиків, експортних кредитів та іноземних інвестицій, котрі стали повсякденною реальністю для десятків тисяч людей.

      Система страхування виконує важливу службову функцію забезпечення захисту учасників різноманітних комерційних операцій від можливих втрат, що виникають, головним чином, у результаті загибелі чи пошкодження майна з причин випадкового і стихійного порядку.

      У зв'язку з цим, виникає необхідність детальної правової регламентації усього комплексу страхової справи, пов'язаної зі здійсненням господарської діяльності, законодавчого визначення та закріплення найбільш суттєвих понять страхування, що надасть змогу учасникам страхових правовідносин дотримуватись вимог закону й уникнути проблем при укладанні договорів страхування.

      Страхова  справа, страховий ринок є досить прибутковим різновидом підприємництва в світі. В Україні ж страхова справа тільки починає розвиватися.

      Правова сутність страхування визначена у ст. 1 Закону України «Про страхування»: це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

      Прийнятий закон охоплює права й обов'язки сторін, які приймають участь у  страхуванні. В першу чергу це страховики та страхувальники, а також інші фізичні й юридичні особи: одержувачі страхового відшкодування, страхових та інших сум, якщо вони не є страхувальниками.  

      1. Перестрахування як форма комерційної діяльності страхових компаній

       Розрізняють дві сфери страхової діяльності — соціальне та комерційне страхування, які взаємно доповнюють одне одного. Соціальне страхування ґрунтується на принципі колективної солідарності та створення громадських страхових фондів за рахунок зборів обов'язкових страхових внесків і призначене для того, щоб забезпечити мінімум соціального захисту особам, які досягнули пенсійного віку, потребують медичної допомоги, інвалідам, безробітним.

      Ситуація  на страховій арені різко змінилася  у зв'язку з демонополізацією страхової  діяльності, легалізацією підприємств, у результаті чого відбувся процес росту кількості альтернативних (недержавних) комерційних страхових організацій, діяльність яких охоплювала, окрім історично сформованих видів страхування, страхування комерційних, фінансових, господарських ризиків, експортних кредитів та іноземних інвестицій, котрі стали повсякденною реальністю для десятків тисяч людей.

 Комерційне  страхування, на відміну від соціального, ґрунтується на принципах еквівалентності  та замкнутого розподілу збитку в  рамках цього страхового фонду. Зв'язок між двома сферами страхової діяльності полягає в тому, що комерційне страхування надає захист найперше в тих життєвих ситуаціях, які не "покриті" соціальним страхуванням. Чим вужча система соціального захисту, тим більша потреба в послугах комерційного страхування.

      Перестрахування як форма комерційної діяльності це система відносин, коли страховик приймає страхування ризику, тобто первинно його розміщує, а частину страхової відповідальності по ньому передає (цедує) на узгоджених умовах страхового правовідношення іншому страховику (другорядне розміщує ризик) з метою формування збалансованого страхового портфелю, забезпечення фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій».

      Страховик, який укладає договір на перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

      Різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в першому  випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а при  перестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком, так званим, цедентом, який у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності в іншого страховика чи професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про наявність договору на перестрахування.

      Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє підвищенню міцності національного страхового ринку. Через перестрахування здійснюється вихід на міжнародні страхові ринки.

      За  одними джерелами, перше перестрахування  було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.

      У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держави, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та економічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави. Проте вітчизняні страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди.

      Кожна страхова компанія прагне створити стійкий  стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися  ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин:

      - можливий збиток, пов'язаний з  великим ризиком;

      - можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події;

      - перевищується середня частота  збитків. 

      Класичне  визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування  є новим страхуванням уже застрахованого ризику.

      Визначення  німецьких страховиків також  лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих  страховиком.

      У практиці вітчизняних страховиків  використовується таке визначення: перестрахування  - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, - цесіонарієм. Схеми передачі страхового ризику на мал. 1. 

                      Схема передачі страхового ризику.

Мал. 1

      Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав  з перестраховиком договір про  перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному  обсязі згідно з договором страхування.

      При настанні страхового випадку перестраховик  несе відповідальність згідно з узятими  на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування  регулюються договорами, що укладаються  між ними.

      Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм.

      У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між  багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

      Шляхом  ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

      Як  у страхових, так і в перестрахувальних  операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

      Оскільки  у природі страхування і перестрахування  є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

      У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик  передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія — це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.