Початок цьому процесу було покладено 16 жовтня 1991 р., коли Кабінет Міністрів України своєю постановою за № 272 ліквідував Держстрах України і утворив на його базі Українську державну страхову комерційну організацію, реорганізовану пізніше в акціонерне товариство відкритого типу — Національну акціонерну страхову компанію «Оранта» (НАСК «Оранта»). 14 червня 1994 р. розпорядженням уряду України на базі п'яти регіональних дирекцій НАСК «Оранта» — Кримської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької і Луганської — були утворені самостійні акціонерні товариства страховиків.

     Особливо  помітно прискорився процес демонополізації  страхової справи в Україні після  видання Кабінетом Міністрів  України декрету «Про страхування» від 10 травня 1993 року. У відповідності  з цим декретом Міністерство фінансів України розробило та утвердило 29 червня 1993 р. інструкцію про умови ліцензування страхової діяльності на території України і контроль за їх дотриманням. Відповідно до встановлених правил ліцензії на здійснення страхової діяльності видаються юридичним особам, створеним у формі акціонерних, повних, командитних товариств чи товариств з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України «Про господарські товариства», з врахуванням особливостей, передбачених Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування». Зокрема, даний декрет встановив мінімальну величину статутного фонду страхових товариств в розмірі суми, еквівалентної п'яти тисячам доларів за курсом НБУ.

     У випадку порушення страховиком  вимог нормативних актів України  про страхову діяльність видана йому ліцензія за рішенням арбітражного суду може бути обмежена, призупинена чи зовсім анульована.

     Постановою  Кабінету Міністрів України № 743 від 17 вересня 1993 р. було утворено Комітет  у справах нагляду за страховою  діяльністю та його органи на місцях, а також затверджено Положення про цей комітет. Згідно цього Положення на Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю та його органи на місцях покладені функції державного нагляду і контролю за ринком страхових послуг в Україні. Комітет здійснює єдиний державний реєстр страховиків (перестрахувальників), видає ліцензії на зайняття страховою діяльністю, здійснює контроль за платоздатністю страховиків, встановлює правила формування, розміщення і обліку страхових резервів. На Комітет покладена розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, узагальнення практики страхової діяльності, організація підвищення кваліфікації кадрів страхових організацій.

     Закон України «Про страхування» ще більше розширив функції державного Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю та його органів на місцях. Зокрема, у відповідності зі статтею 37 цього закону Комітет має право:

     1) у межах своєї компетенції  одержувати від страховиків встановлену  звітність про страхову діяльність  та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

     2) проводити перевірку щодо правильності  застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

     3) при виявленні порушень страховиками  вимог чинного законодавства  України про страхову діяльність  видавати їм приписи про їх  усунення, а у разі невиконання  приписів зупиняти або обмежувати  дію ліцензій цих страховиків  до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється у порядку, передбаченому в статтях 38 і 39 Закону України «Про страхування»;

     4) звертатись до арбітражного суду  з позовом про скасування державної  реєстрації страховика як суб'єкта  підприємницької діяльності у  випадках, передбачених статтею  8 Закону України «Про підприємництво».

     Комітет у справах нагляду за страховою  діяльністю видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страху-вання  і перестрахування, передбачених статтею 4 Закону України «Про страхування». Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатись іншими видами страхування.

     Страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава — за зобов'язаннями страховика, за винятком обов'язкового державного страхування, згідно з яким держава гарантує виконання зобов'язань перед страхувальниками в разі неплатоспроможності страховика з цього виду страхування.

     Не  допускається, за винятком обов'язкового страхування, а також страхування  життя, майна громадян, перестраховування  та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України.

     Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів  страховиків, умов вільної конкуренції  у здійсненні страхової діяльності. Втручання в діяльність страховиків  з боку державних та інших органів  забороняється, якщо воно не пов'язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

     В  даний час в Україні у страховій  справі фінансовоправовими нормами  регулюються відносини між страховиками і державою в особі податкових інспекцій з приводу внесення ними податків, зборів та інших обов'язкових платежів в Державний бюджет України, а також внесків в державні цільові фонди, передбачених нормативними актами держави. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. визначена базова ставка податку на прибуток страхових організацій в розмірі ЗО процентів. Правовими нормами передбачені також особливості обчислення прибутку від страхової діяльності по страхуванню життя визначається сумою резервів по страхуванню життя понад страхові зобов'язання, яка використовується у звітному періоді на власні потреби страховика, в тому числі для виплати дивідендів учасникам страхування.

     Що  стосується прибутку від інших видів  страхової діяльності, то він визначається шляхом зменшення доходу, одержаного у вигляді зароблених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) за договорами страхування і перестраховування, винагород за перестраховування, частини від страхових сум і страхових відрахувань, сплаченої перестрахувальниками, повернутих сум з централізованих страхових резервних фондів по обов'язкових видах страхування в розмірі виплат страхових сум і страхових відшкодувань, відрахувань в централізовані страхові резервні фонди по обов'язкових видах страхування, витрат на проведення страхування та інших витрат, що включаються у вартість страхових послуг.

     Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає також особливості  складу витрат, що відносяться на собівартість страхової діяльності. Зокрема, ним встановлено, що додатково до складу витрат, які відносяться на собівартість страхової діяльності, включається плата побічним установам, організаціям, підприємствам чи фізичним особам за надані ними послуги, пов'язані з основною діяльністю страховика і відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, пов'язані з виконанням ними  їх службових обов'язків.           ;

     У відповідності із Законом України «Про страхування» страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, утворюються у тих валютах, в яких страховики несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями. Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування. Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя): незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату; збитків, що включають зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників.

     В галузі страхування виникає ряд  специфічних фінансово-правових відносин. Зокрема, у цій сфері страхування нормами фінансового права регулюються відносини між: всіма страховиками і державою в особі Кабінету Міністрі України з приводу встановлення розмірів страхових тарифів і страхових сум. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» встановлено, що розрахунки тарифів в сфері обов'язкового страхування здійснюються з допомогою нормативу витрат на ведення страхової справи як складової частини тарифів.

     Інші відносини в галузі страхування регулюються нормами цілого ряду інших галузей права, насамперед цивільного права, тому страхування як юридичний інститут вивчається не лише у фінансовому праві.

Висновки

     Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом оплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

     Відомі  різні форми організації страхових  фондів, але всі вони зводяться  до трьох основних. Визначимо їх як самостійну, централізовану і спеціалізовану форми організації страхових  фондів та зупинимося докладніше на кожній з них. Самостійна форма страхового фонду - найдавніша і найпростіша, адже в утворенні страхового фонду бере участь лише одне підприємство, тобто здійснюється самострахування. Централізована форма страхового фонду є більш досконалою, вона з´явилась дещо пізніше. Такий фонд є одним для певного кола суб´єктів господарювання. Він утворюється в централізованому порядку із централізованих ресурсів (загальнодержавних, регіональних та місцевих), а не на основі страхових внесків відповідних господарств», тобто при складанні державних бюджетів кожного року створюються грошові резерви. В галузях народного господарства вони утворюються у вигляді фондів для надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям певної галузі. Спеціалізована форма страхового фонду є найбільш ефективною. Тут страховий фонд утворюється за рахунок внесків певного кола осіб, які виявили бажання застрахувати себе на випадок настання певних небажаних подій. Суть цієї форми полягає в тому, що в ній страховий фонд централізується в спеціальному порядку шляхом збирання спеціальних внесків у цей фонд від суб´єктів господарювання - юридичних та фізичних осіб. Отже, витрати коштів із цього фонду чітко визначені - це відшкодування, які передбачені договором страхування.

     В Україні існують всі три форми страхування, але найпоширенішою є спеціалізована. Вона представляє страхування в сучасному вигляді. Страховий фонд нерозривно пов´язаний із життєдіяльністю в суспільстві, тому він є дієвим засобом відновлення після стихійного лиха або внаслідок нещасного випадку.

     Розвиток  суспільних відносин, удосконалення  засобів виробництва призводить до збільшення кількості ризиків  та величини збитків від їх настання. Страхові угоди укладаються на великі страхові суми з широким обсягом  відповідальності, в тому числі завдяки перестрахуванню. Існує також практика розподілу відповідальності між страховиками через договір співстрахування. Ця форма, використовується при страхуванні дорогих та ризикових проектів і дає змогу розділити ризики, вирівнявши їх між учасниками співстрахування.

     Страховий ринок в Україні ще досить молодий  і знаходиться на початковому  етапі формування, тому він вимагає  не лише вирішення організаційних питань, а й підвищення його матеріального  рівня. Відповідно до Закону України  «Про страхування» з метою додаткового забезпечення страхових зобов´язань страховики можуть на підставі договору створити фонд страхових гарантій. Джерелом утворення фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від страхових резервів, сформованих страховиками.

     Отже, сутність страхових фондів полягає  в тому, що в силу вірогідного  характеру настання несприятливих  обставин, коли напевно не відомі ні час їх настання, ні об´єкт, суб´єкти, які піддаються впливу, об´єднуються разом з метою зменшення наслідків збитку.

     Страхування в Україні має всі умови  для подальшого розвитку, а отже, виникає необхідність доопрацювання  теоретичних питань інституту страхування. Переосмислення розуміння самого поняття страхування допоможе не лише упорядкувати всі необхідні законодавчі та соціальні заходи в галузях, які мають першочергове значення, а й отримати для держави добре налагоджену, прибуткову страхову справу. В той же час подальшого вдосконалення потребують нові для нашої країни форми організації страхування, такі, як перестрахування та співстрахування, що надасть можливість зробити ще один крок до надійного страхового захисту.

Список  використаної літератури

1. Закону  України «Про страхування» від 07.03.96 p.
2. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року
3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.1994
4. Постанова Кабінету Міністрів України  N 358 «Про вдосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» від 4 червня 1994 р.
5. Постанова Кабінету Міністрів України N 1523 «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками» від 18 грудня 1996 р
6. Воронова Л.К. Фінансове право. — X.: Фірма «Консум», 1998. - 496с.
7. Горобач Л.М. “Страхова справа”. Навчальне посіб’я. – Київ. Кондор. – 2003