Класифікація страхових зобов’язань

     В особистому страхуванні також можливе укладання договорів страхування на користь вигодонабувача. Всі договори особистого страхування, що використовують договір на користь третьої особи, слід поділити на дві великі категорії: договори, що укладаються у разі смерті застрахованої особи, та всі інші договори. І навіть тоді, коли на практиці відбувається суміщення цих договорів (зокрема страхування від нещасного випадку, що може заподіяти шкоду здоров’ю застрахованої особи або призвести до смерті), повинно бути розмежування. Річ у тому, що при укладанні договорів у разі смерті застрахованої особи, якщо вона є самий страхувальник, використовується лише договір на користь третьої особи. Якщо застрахована третя особа і договір укладений на її користь, то у разі смерті застрахованої особи також повинен бути призначений вигодонабувач, тобто в цьому випадку є дві черги вигодонабувачів. Відповідно до ч. 2 ст. 934 ЦК РФ, якщо не названий інший вигодонабувач, то ним стають спадкоємці застрахованої особи. Це правило діє тоді, коли страхувальник і застрахована особа не збігаються.

     Водночас, якщо страхувальник і застрахована особа не збігаються, то, якщо інше не визначено в договорі, договір  особистого страхування вважається укладеним на користь застрахованої  особи. Для того, щоб був призначений  інший вигодонабувач, а не застрахована особа, або договір вважався укладеним на користь страхувальника, потрібна письмова згода застрахованої особи. В іншому випадку такий договір визнається недійсним за позовом застрахованої особи або його спадкоємців.

     Договір добровільного страхування

     Договір добровільного страхування, як складова частина цивільних правовідносин, належить до відплатних договірних зобов’язань, коли обидві сторони – страховик  і страхувальник – беруть на себе заздалегідь обумовлені зобов’язання (більш докладно див. розділи 1.3 і 2.1).

     Проте страхові договірні зобов’язання мають  важливу ознаку, що суттєво відрізняє  їх від звичайних договірних зобов’язань. Якщо звичайні договірні зобов’язання передбачають обов’язкове виконання  обома сторонами умов договору, то при страхуванні одна сторона завжди сплачує премію, а інша – страховик – виплачує гроші лише за визначені наслідки страхового випадку. Якщо такий випадок не станеться у період страхування, то зобов’язання страховика можуть бути невиконаними. У цьому і полягає специфічність договору страхування, де визначну роль відіграє ймовірносний характер проявів страхового ризику. Саме тому страхове законодавство містить лише найзагальніші принципи, що визначають страхові зобов’язання, а конкретні, детальні умови форм добровільного страхування регулюються правилами для кожного виду страхування, який розробляє самий страховик.

     Істотні і неістотні умови договору добровільного  страхування .

     Розподіл  умов договору страхування на істотні  і несуттєві можна проілюструвати таким чином.

     Оскільки  страхування відноситься до цивільно-правових відносин зобов'язального типу, то ці правовідносини повинні бути збалансовані по обсягу зобов'язань їх учасників  на всіх етапах цих правовідносин, а  саме:

     1) етапу укладання договору страхування;

     2) умов вступу в силу договору  страхування;

     3) терміну виконання умов договору  страхування. 

     Для аналіза умов договору страхування  і їхнього наступного поділу на суттєві  і несуттєві (залежно від етапу  цих правовідносин), розглянемо фізичну  модель процесу збалансування зобов’язань сторін договору страхування, яку назвемо «Страхові терези» (рис.2.2).

     З фінансової точки зору, розмір зобов’язання страхувальника дорівнює страховій  премії Pc, яку він має сплатити страховику за цим договором. Обсяг  зобов’язання страховика – це страхова сума S0, у межах якої він повинен відшкодувати страхові збитки за цим договором. У збалансованому стані для цієї моделі повинна виконуватися наступна умова:

     Pc • LP= S0 • LS. (1.1)

     Виходячи  з цієї умови, встановлюється наступна пропорція:

     Pc / S0= LS /LP, (1.2)

     з якої, враховуючи умову визначення розміру страхової премії Pc = Tc •S0, отримаємо рівняння, яке подає  фізичну модель змісту поняття “страхова  премія” з використанням довжини “рамен” цих “терезів”, що пов’язані із зобов’язаннями відповідно страхувальника (LP) та страховика (LS):

     Tc = LS /LP (1.3)

     Так, якщо обсяг ризику невеликий і  ймовірність його реалізації близька  до 0, то розмір страхової премії суттєво  менше страхової суми (Pc < S0), і тому положення баланса Х наближається до правого підвісу “терезів”.

     Якщо  ймовірність настання ризику збільшується до 1, то страхова премія зростає до розміру страхової суми (Pc > S0), а  положення балансу пересувається  до центру “терезів”.

     Зазвичай, для правильно оформленого договору страхування, при початку його дії “страхові терези” повинні знаходитися у збалансованому стані. Для підтримки збалансованості “терез” протягом всього строку дії договору, сторони договору повинні правильно сформувати та неухильно і повністю виконувати відповідні умови цього договору. Таким чином, правильно укладений договір страхування повинен бути збалансованим протягом всього часу дії договору страхування.

     Виходячи  з цього, можна визначити умови  страхування, зміна яких завжди порушує баланс «страхових терезів», як суттєві (істотні) умови страхового зобов’язання. Ті умови, зміна яких не порушує баланс «страхових терезів», можуть бути визначені як несуттєві (неістотні).

     Очевидно, що для кожного з перерахованих  вище етапів маються свої особливості розподілу умов договору на сутєві і несуттєві, тому що балансування «страхових терезів» при укладанні договору страхування досягається за рахунок одних умов, вступ договору в силу вимагає виконання інших умов, а протягом всього строку дії договору ці «терези» утримуються в стані збалансованості вже іншими способами.

     Істотні умови, відповідно до загальних принципів  цивільного законодавства, визначають предмет договору страхування, тобто  об’єкти страхування й обсяг  страхової відповідальності, що дозволяє укладати договір страхування тільки при наявності у страхувальника страхового інтересу. Тому визначальною ознакою істотних умов договору є визнання того, що зміна цих умов на час дії договору можлива лише за згодою сторін.

     Істотними умовами договору страхування згідно ст. 982 ЦКУ є:

     • перелік суб’єктів страхових  правовідносин – страховика, страхувальника, застрахованого (застрахованих), отримувачів  відшкодування (страхової суми);

     • перелік об’єктів страхування;

     • застосована у договорі система страхової відповідальності;

     • обсяг страхової відповідальності і страхової суми;

     • конкретний страховий тариф і  розмір страхової премії;

     • тривалість і територія дії договору;

     • порядок зміни і припинення дії  договору;

     • права, обов’язки і відповідальність сторін договору.

     Істотні умови складають основний зміст  тексту договору.

     Неістотні умови – це такі умови договору, які, зазвичай, деталізують істотні  умови або доповнюють їх. Неістотними  вважаються умови, при зміні яких істотні умови виконання договору будь-якою з його сторін не змінюються. Це процедура оформлення договору, умови перерахунків по внесках, порядок розгляду претензій, що випливають із договору, штрафні санкції й інші умови.

     У ст. 16 ЗУ “Про страхування” конкретизуються  вимоги до змісту договору страхування, і фактично тим самим визначаються істотні умови договору страхування, при досягненні угоди за якими між сторонами договір вважається укладеним.

     У випадку конкретизації таких  норм можуть бути зазначені наслідки недосягнення сторонами домовленості щодо умов, які містяться в переліку. В цьому випадку договір страхування може бути визнаний неукладеним, якщо сторонами не узгоджена хоча б одна із зазначених істотних умов.

     Слід  розрізняти недосягнення сторонами  угоди за істотними умовами договору страхування і відсутність у договорі істотних умов. Недосягнення сторонами угоди за цими умовами призводить до наслідків недійсності угоди, що встановлені у статтях Цивільного кодексу. А відсутність у в договорі страхування однієї з істотних умов не може бути підставою для визнання договору недійсним, якщо жодна із сторін це не оспорює. За таких обставин договір страхування не може бути виконаний у повному обсязі. Проте зазначені вади договору можуть бути усунуті через підписання узгоджених сторонами доповнень до чинного договору страхування (адендумів).

     З позиції спрямованості дії, договори страхування можна класифікувати  на прямі і комбіновані договори. Конструкція прямого договору застосовується для страхування ризиків одного об’єкта (або його певної частини) згідно з правилами страхування за одним (базовим) видом страхування, на який страховик отримав ліцензію (див. рис.2.3,а).

     Конструкція комбінованого договору застосовується для страхування об’єктів одночасно  за декількома правилами. Комбінований договір 1-го типу використовують для страхування ризиків одного об’єкта за правилами страхування, що належать до одного базового виду страхування, але реалізовані у вигляді декількох правил. Для укладання такого договору страхування страховику потрібно мати ліцензію на один базовий вид страхування (див. рис.2.3,б).

     Комбінований  договір 2-го виду укладається для  страхування ризиків одного складного  об’єкта за правилами страхування, що належать до різних базових видів  страхування, і для кожного з  цих видів (правил) потрібна наявність окремої ліцензії (див. рис.2.3,в).

     а) прямий договір страхування

     б) комбінований договір страхування 1-го виду

     в) комбінований договір страхування 2-го виду

     При укладанні договору добровільного  страхування слід керуватися такими положеннями ст. 16 ЗУ “Про страхування”.

     1. Договір страхування є письмовою  угодою між страховиком і страхувальником,  за якою страховик зобов’язується  при настанні страхового випадку  здійснити страхову виплату страхувальнику  або іншій особі, що визначена у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни і виконувати інші умови договору.

     2. Договір страхування повинен містити:

     • назву документа;

     • найменування й адресу страховика;

     • прізвище, ім’я, по батькові або назву  страхувальника і застрахованої  особи, їх адреси і дати народження;

     • прізвище, ім’я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача і його адресу;

     • визначення об’єкта страхування;

     • розмір страхової суми (для договорів  страхування інших, ніж страхування  життя), або розмір страхової суми та\або розміри страхових виплат по договору страхування життя;

     • перелік страхових випадків;

     • розміри страхових внесків (платежів, премій) та терміни їх оплати;

     • строк дії договору;

     • страховий тариф (крім страхових  випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

     • порядок зміни і припинення дії  договору;

     • умови здійснення страхової виплати;

     • причини відмови у страховій  виплаті;

     • права і обов’язки сторін та відповідальність за невиконання або неналежне  виконання умов договору;

     • інші умови за згодою сторін;

     • підписи і печатки сторін.

     3. Страховик зобов’язаний за договором  страхування:

     • ознайомити страхувальника з умовами (правилами) по цьому виду страхування;