Фінансова надійність страховика, чинники, що її забезпечують

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

Фінансова надійність страховика, чинники, що її забезпечують

Калюх Віктор

ФБД-32 

ЗМІСТ

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Теоретичні аспекти фінансової стійкості страхових компаній

2. Формування страхових резервів та інвестиційна політика

3. Напрямки удосконалення фінансової  діяльності страховика 

4. Розробка  рекомендацій щодо фінансової  стабілізації і розвитку страхового ринку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додатки

 

ВСТУП

Об'єктивна  економічна необхідність використання страхування з метою страхового захисту суспільного виробництва, підприємництва та добробуту громадян зумовлена відособленістю суб'єктів, що хазяйнують, більшим рівнем фінансових ризиків і майнових інтересів.

Достаток  підходів говорить про те, що при  демонополізації адміністративного  керування народним господарством як єдиним цілим, введенні економічних важелів господарювання і маневрування фінансовими ресурсами, найбільш ефективним методом відшкодування можливого збитку стає його розкладка в просторі і в часі між зацікавленими фізичними і юридичними особами. Непередбачені і стихійні лиха сприймаються людьми як випадкові події, носять нерівномірний характер, а число потерпілих завжди менше числа зацікавлених осіб або господарств; тому, чим більше зацікавлених суб'єктів бере участь у розкладці збитку, тим менша частка засобів приходиться на кожного учасника. Замкнута розкладка можливого збитку і складає сутність страхування.

Сучасне ринкове господарство піддається дії  численних ризиків природного, техногенного, економічного, політичного характеру. При цьому відзначаються тенденції  зростання імовірності настання ризикових подій, збільшення ваги їхніх  наслідків, ріст вартості об'єктів страхування. Зазначені об'єктивні зміни супроводжуються  підвищенням вимог до фінансової надійності страхових організацій, тобто їхньої здатності гарантувати захист майнових інтересів громадян, організацій і держави.

На сьогоднішній день Україна знаходиться у складному  фінансово-економічному стані, що негативно  впливає на функціонування ринків фінансових послуг та страхових послуг, гальмує  розвиток страхової справи і приводить до банкрутства страхових компаній.

Актуальність теми. У сучасних умовах ринкових відносин підвищуються вимоги до фінансової стійкості страхової компанії. Тому пріоритетним стає не тільки облік грошових потоків компанії, але й комплексне дослідження її фінансово-економічного стану і фінансової стійкості. Фінансова стійкість – одна з найважливіших характеристик стану будь-якої організації та її поведінки щодо зовнішніх і внутрішніх змін.

Одне  з актуальних завдань сьогодні –  розробити сучасні методологічні  підходи до визначення фінансової стійкості  страхових компаній та запропонувати  методику оцінки й аналізу фінансової стійкості, вимірювання факторних  складових показників фінансової діяльності. Від правильності визначення факторів фінансової стійкості залежить точність визначення кількісних і якісних  показників діяльності та безпосередньо  фінансової стійкості страхових  організацій.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є наукове обґрунтування теоретичних і методологічних засад фінансової стійкості та розробка практичних рекомендацій щодо забезпечення фінансової стійкості та надійності страхових компаній України в сучасних умовах.

Реалізація  поставленої мети визначила необхідність вирішення таких завдань:

- визначити особливості формування фінансових результатів діяльності страховика в сучасних умовах;

- дослідити економічну сутність понять „фінансова стійкість” і „фінансова надійність”;

- систематизувати та обґрунтувати фактори, що впливають на фінансову стійкість страхових компаній з метою визначення головних чинників впливу;

- дослідити вплив тарифної ставки в умовах ринкової конкуренції на фінансову стійкість страхової компанії для ризикових видів страхування (крім страхування на випадок смерті) та проаналізувати залежність тарифу від зміни його основних складових;

- розкрити вплив фінансової глобалізації як макроекономічного фактору впливу на страхування в Україні та обґрунтувати необхідність і напрями інтеграції вітчизняного страхового ринку в світовий;

- вивчити методи державного регулювання в частині визначення мінімального статутного капіталу як одного з найголовніших показників фінансового стану страхової компанії з метою розробки практичних рекомендацій і пропозицій щодо забезпечення фінансової надійності страхових компаній України;

- обґрунтувати необхідність впровадження незалежного рейтингу.

Об’єктом дослідження є страхові компанії України, як суб’єкти підприємницької діяльності, пов’язаної із захистом майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків.

Предметом дослідження є фінансова стійкість і надійність страхових компаній та шляхи їх забезпечення.

Інформаційну  основу роботи становлять наукові публікації вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчі та нормативні акти України, що регулюють сферу страхування, матеріали Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації  України, Ліги страхових організацій  України, Державної комісії з  регулювання ринків фінансових послуг, офіційні статистичні публікації.

Аналіз  і розробку питань розвитку страхування  та окремих аспектів цієї наукової проблеми було здійснено такими українськими вченими, як В. Д. Базилевич, Н. М. Внукова, О. О. Гаманкова, А. С. Глущенко, О. Д. Заруба, В. А. Малько, С. В. Науменкова, С. С. Осадець, Т. А. Ротова. Належне місце в розробці процесів страхування та аналізу окремих аспектів проблеми надійності страхування займають роботи зарубіжних вчених Д. Бленда, А. А. Гвозденка, Дж. Кілбі, Р. Кілна, Дж. Мішеля, Л. А. Орланюк-Малицької, А. І. Рейтмана, В. А. Сухова, К. Е. Турбіної, Д. Хемптона, Д. Хервада, В. В. Шахова та ін.

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

 

1. Теоретичні аспекти фінансової стійкості страхових компаній

Страхування в нашій країні пройшло кілька етапів у дореволюційний і післяреволюційний  періоди. Основною формою страхування  в дореволюційному періоді було добровільне страхування, що здійснювалося  акціонерними товариствами, суспільствами  взаємного страхування і земських суспільств. У післяреволюційному періоді  страхування пройшло два етапи: в умовах соціалізму (при державній  монополії на цей вид діяльності) і в умовах становлення ринкової економіки.

При державній  страховій монополії страхування  представляло населенню надзвичайно  вузький спектр послуг, що доповнюють систему державного соціального  забезпечення.

Розширення  самостійності товаровиробників, формування ринкової інфраструктури, різке зниження сфери державного впливу на розвиток виробничих відносин і розподіл матеріальних благ у корені змінили процес формування вітчизняного страхового ринку, його зміст, види страхових послуг, пропонованих фізичній і юридичній особам.

Початком  створення вітчизняного добровільного  страхування варто вважати факт реальної демонополізації страхової  діяльності і, як наслідок цього - швидкий  ріст числа страхових організацій¹.

Передумовами  розвитку страхової справи в нашій  країні з'явилися²:

- зміцнення  недержавного сектора економіки; 

- ріст  обсягів і розмаїтості приватної  власності фізичних і юридичних  осіб, як джерела попиту на  страхові послуги. При цьому  важливе значення має розвиток ринку нерухомості й іпотечного кредитування, а також приватизація державного житлового фонду;

- скорочення  ніколи всеосяжних гарантій, наданих  системою державного соціального  страхування і соцзабезпечення.

Сьогодні  відсутність гарантій повинна заповнюватися  різними формами особистого страхування.

Економічні  реформи, що відбуваються в Україні, створили реальні передумови для  організації нової системи страхування. Відбулися радикальні зміни в  питаннях державного регулювання страхової  справи: наприкінці 1992 року був прийнятий перший в українській історії закон про страхування, у лютому 1992 року була утворена Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг (служба по нагляду за страховою діяльністю). Рішення першочергових задач по створенню правових і організаційних основ регулювання страхової діяльності привело до створення нових умов для роботи страхових компаній.

Сучасне законодавство регулюючі страхові відносини включає закони, укази  Президента України, постанови Уряду  України з питань страхування. Найважливішим  у їхньому числі є Закон  України "Про страхування" (2001р.) Існують також закони й інші правові  акти по окремих видах страхування, такі як Закон України "Про медичне  страхування громадян України", Кодекс торгівельного мореплавання, закони, зв'язані з різними видами обов'язкового страхування. Серед останніх слід зазначити закон "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів".

Відповідно  до закону "Про страхування"³ діяльність українських страховиків дозволена тільки в статусі юридичної особи в будь-який передбаченої законодавством організаційно-правовій формі за умови одержання ліцензії на здійснення страхової діяльності у встановленому законом порядку. Фізичні особи, навіть зареєстровані як підприємців, не можуть займатися страхуванням. Страхова організація створюється саме для страхової діяльності, що повинно бути зафіксоване в її установчих документах. Страховикам заборонено займатися виробничою, торговельно-збутовою, банківською діяльністю. Крім страхових компаній суб'єктами страхової справи є суспільства взаємного страхування, страхові брокери і страхові актуарії. Їхня діяльність так само підлягає ліцензуванню, за винятком діяльності страхових актуаріїв, що підлягають атестації.

Зацікавленість  людей у страховому захисті - це основа існування страхових компаній, які  пропонують різноманітні види страхових  послуг і виступають на ринку їх продавцями, маючи на меті одержання  прибутку. Якщо немає зацікавленості з боку страхувальників у придбанні  страхових послуг, страховик не в  змозі існувати. Адже тільки за умови  реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви, здійснює інвестування, накопичує доходи. Таким чином, страхувальникові у  відносинах із страховиком належить вирішальна роль.

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових  премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у  розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове  призначення. Страховик у змозі  їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування.

Страховик, на відміну від промислових і  комерційних підприємств, приймає  від страхувальника гроші не в  обмін на суто матеріальний товар  або послуги, а в обмін на послугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових  виплат тільки тим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Ця особливість (тобто "плата наперед") потребує певних гарантій щодо здатності страхової  компанії відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантій є фінансова надійність страховика⁴.

При оцінці фінансової надійності страховика постає потреба застосовувати кілька критеріїв:

- розмір  власних коштів;

- правильність  розрахованих тарифних ставок;

- наявність  збалансованого страхового портфеля;

- величину  страхових резервів, адекватних  сумі взятих страховиком на  себе зобов'язань;

- ефективність  розміщення страхових резервів;

- операції перестрахування.

Фінансова надійність страховика - це спроможність страховика виконати страхові зобов'язання, прийняті за договорами страхування  та перестрахування у випадку  впливу несприятливих чинників.

Існують законодавчі вимоги до власних коштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників  і прибутку. Статутний фонд - головний елемент функціонування будь-якого  суб'єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників  для забезпечення життєдіяльності  компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством та статутними документами.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний  обсяг власних коштів, вільних  від зобов'язань. Такими коштами  є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також  сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою  додаткового забезпечення фінансової надійності.