МІНІСТЕРСТВО  ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ  ТОРГІВЛІ

(ХІФ  УДУФМТ) 
 
 
 
 
 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

З дисципліни «Соціальне страхування» 

Тема: Досвід іноземних країн для вдосконалення системи соціального страхування в Україні 
 
 
 

Керівник  роботи                                                                           Виконала

                                                                                                        студентка III курсу

__________О. Є. Дахнова                                                             31-Ф групи

                                                                                                         Потапенко Ю. В.

Оцінка ________                                                                             ____________  
 
 
 
 
 

Харків 2011

     Досвід  іноземних країн  для вдосконалення  системи соціального  страхування в  Україні 

     Процес  створення ефективної системи соціального  захисту в Україні залежить від багатьох чинників. Одним із них є використання досвіду зарубіжних країн, де ця система працює тривалий час і має позитивні результати.

     Соціальна політика, що нині проводиться в  Україні, будується за таким принципом: держава, визнаючи ринкові відносини, лише доповнює та корегує ринкові механізми перерозподілу ВВП, орієнтуючись при цьому на гарантоване задоволення лише мінімальних базових потреб і надання соціальної допомоги найбільш уразливим категоріям населення. І ось результат: Україна входить у нове століття з безліччю проблем, пов'язаних з безробіттям, нереформованими системами заробітної плати і пенсійного забезпечення, не вирішеними питаннями щодо попередження і подолання бідності, запровадження соціального страхування, адресної допомоги. На сьогодні в Україні склалася ситуація, коли можна без перебільшення стверджувати: негативні наслідки соціально-економічних перетворень відчула значна частина населення нашої країни. Це 15 млн. пенсіонерів, 3,5 млн. інвалідів, люди похилого віку, робітники, що потребують вирішення питань, пов'язаних з безробіттям, охороною праці, заборгованістю по заробітній платі, пенсіях тощо. Вирішення саме цих проблем повинно стати пріоритетним у соціальній політиці України в ХХI ст.

     Таким чином, в умовах переходу нашої країни до ринкових відносин соціальна політика має відігравати важливу роль в успішному здійсненні перетворень. Уряд вживає явно недостатніх заходів щодо пом'якшення ситуації в соціальній сфері. Як справедливо зауважують дослідники, кризова ситуація, у якій перебуває нині населення України, багато в чому пов'язана з тим, що вже протягом багатьох років у процесі здійснення реформ ігнорується соціальний фактор. Через це назріла необхідність розробки нової соціальної концепції і шляхів її реалізації.

     Корисним  у цьому процесі є досвід у  цій галузі інших країн, стислий  аналіз якого і проведено у  даній роботі.

     У світовій практиці склалися різні моделі організації соціального страхування, а саме:

     І-а  модель характеризується тим, що розмір соціальних виплат поставлено в залежність від другорядних, так званих зовнішніх чинників, зокрема, від зайнятості особи в тій чи іншій галузі, її службового становища тощо. Така організаційна форма соціального страхування має ряд недоліків: може забезпечувати лише невисокі рівні соціального захисту; буде існувати за умови бездефіцитного державного бюджету; її засновники (особливо держава) можуть відмовитися від взятих зобов'язань; породжує в суспільстві психологію соціального утриманства.

     II-а  модель сформована таким чином, що особи, які страхуються, і конкретні страхувальники, роблять певні внески, проте при цьому не враховується ступінь імовірності настання страхової події, тобто соціальний ризик. Страхування здійснюється на користь третіх осіб (наприклад, погашення поточних витрат з пенсійного страхування в Україні), а накопичення коштів не пов'язане з ростом зобов'язань.

     III-я  модель найбільш поширена в  багатьох розвинутих країнах, бо дозволяє із достатнім ступенем точності визначати, які виплати можуть бути здійснені. Вона базується на страхуванні конкретних ризиків. Розмір коштів має відповідати узятим страхувальниками зобов'язанням, а виплати не можуть перевищувати встановленого співвідношення між виплатами, що надаються, і надходженнями страхових коштів.

     Найбільш важливою є проблема розподілу фінансової відповідальності між суб'єктами соціального страхування. Страхові платежі розподіляються між роботодавцями, працівниками, державою (державним бюджетом) та місцевими органами влади (місцевими бюджетами). Внески на соціальне страхування в тій чи іншій пропорції поділяються між роботодавцями та застрахованими. Частка останніх становить від 40 до 66% внесків. Наприклад, частка виплат застрахованих осіб відносно загальної суми страхового внеску в деяких країнах складає: у Чехії – 12,5%, Югославії – 28,1%, Угорщині – 11,5%, Німеччині – 20,2%, Австрії – 17,2%, Королівстві Люксембург – 15,0%. Частка роботодавців у загальній сумі внеску коливалася від 34% до 60%. При зміні економічних умов ці співвідношення змінюються. Незмінним залишається лише принцип паритетної участі в соціальному страхуванні. Стосовно окремих видів страхування зберігається участь підприємств і самих працівників. Так, питома вага відрахувань для роботодавців і працівників на страхування від безробіття в деяких країнах встановлена: у Німеччині – відповідно 3,25% та 3,25%; Канаді – 4,13% та 2,9%; Франції – 5,13% та 3,04%; США – 6,20% та 0%; Швеції – 5,42% (застраховані особи роблять внески у сумі від 35 до 100 крон на місяць, що дорівнює відповідно 4,65 – 13,3 дол. США); Італії – 4,41% та 0%; Японії% – 0,75 та 0,40%. Держава також бере участь у формуванні фонду страхування від безробіття. Так, в Японії частка держави у формуванні цього фонду складає 25 – 30%, Франції – 34,9%, Німеччині – 21%, Швеції – 40,4%, США – 18%.

     В економічній літературі здійснено  типологію соціального страхування за особливостями національних систем (на прикладі США і країн Європейського Союзу (ЄС)).

     1. За механізмами фінансування  соціальних видатків:

• північноєвропейський варіант (Ірландія, Великобританія та скандинавські країни), де за рахунок соціального страхування покривається до половини соціальних видатків. Загальна сума відрахувань до фондів в межах 15% ВВП. У Данії та Швеції загальна частка соціальних видатків становить майже 40% ВВП, водночас соціальне страхування покриває лише чверть цих витрат у Данії та близько половини – у Швеції. В Ірландії ці показники становлять 20% та 33%;
• континентальний (Франція, Німеччина, Бельгія та Нідерланди).

     Частка  соціальних видатків у ВВП становить близько 30%, дві третини з них покриваються за рахунок систем соціального страхування.

     Систему соціального страхування США  можна умовно віднести до другого типу за пропорціями видатків між бюджетним та страховим фінансуванням, однак частка соціальних видатків у ВВП значно нижча.

     2. За соціальним спрямуванням:

• система соціального страхування США, метою якого є підтримання мінімального життєвого рівня;
• системи країн ЄС, які спрямовані на забезпечення основних життєвих потреб та недопущення суттєвого зниження доходів внаслідок дії чинників соціального ризику.

     Найбільш  ранній розвиток соціальне страхування  отримало у Німеччині та Франції і набуло таких основних видів, як: пенсійне, медичне, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. В окремих країнах існують інші види (сімейне – у Франції, на випадок піклування та догляду – у Німеччині, Австрії).

     Системи соціального страхування управляються працівниками та роботодавцями через спеціальних представників на паритетних засадах. Певна тенденція до паритетності спостерігається і при сплаті внесків соціального страхування. У більшості країн основний тягар виплат внесків припадає на роботодавців (наприклад, в Італії та Іспанії – приблизно 4/5, в Нідерландах працівники сплачують 2/3 загальної суми внесків). Розмір внесків по відношенню до заробітної плати коливається від мінімального в Ірландії до максимального у Франції, Греції та Нідерландах.

     Таблиця 2.1

     Організація соціального страхування  в деяких країнах  світу 

     Система соціального страхування Нідерландів  є найбільш розвинутою в Європі і включає систему державного або національного страхування та систему страхування найманих працівників. Крім цього, виділяється система соціального страхування самозайнятих осіб на випадок втрати працездатності (інвалідності).

     Державному  страхуванню підлягає все населення  країни. Збір страхових внесків здійснюється органами податкової адміністрації. Кошти перераховуються роботодавцями, з якими працівники укладають контракт. Державне страхування здійснюється при настанні старості (пенсійне забезпечення), втраті годувальника, на випадок інвалідності, а також на особливі види захворювання (госпіталізації у спеціальних клініках для інвалідів, сліпих, глухих, душевно хворих). Його основною особливістю є те, що внески сплачує безпосередньо застрахована особа (працівник).

     Пенсії  призначаються всім громадянам після 65 років незалежно від розміру доходу, який вони отримували до виходу на пенсію. Одинокий пенсіонер отримує 70% від мінімальної заробітної плати, сімейні пенсіонери – 100%.

     Пенсії  у разі втрати годувальника виплачуються членам сім'ї старше 50 років і в більш молодому віці у випадку, якщо на утриманні знаходяться неповнолітні діти або інші непрацездатні члени сім'ї.

     За  рахунок коштів соціального страхування  проводиться фінансування витрат на лікування хворих у спеціальних лікувальних закладах.

     У складі державного страхування існує  допомога на виховання дітей, яка  надається у диференційованому розмірі залежно від віку дитини без врахування розміру доходу.

     Особливістю державного страхування є те, що допомога може надаватися як у грошовій, так і натуральній формі. До останньої належить отримання путівок у санаторії, проживання в будинках для інвалідів, забезпечення працюючих інвалідів по зору собакою – поводирем.

     Система соціального страхування найманих працівників охоплює осіб, що працюють за трудовим договором. Державні службовці страхуються окремо. В обов'язковому порядку наймані працівники підлягають страхуванню на випадок захворювання, безробіття та інвалідності. Джерелом фінансування є страхові внески роботодавців – 19% від заробітної плати, працюючі сплачують 7% від фонду оплати праці.

     Для всіх видів соціального страхування існують обмеження розміру доходу, з якого сплачуються внески та встановлено мінімальний розмір компенсації – 70% від мінімальної заробітної плати.