Складові інноваційного розвитку економіки

• забезпечення через  систему інформаційних ресурсів НІС широкомасштабного використання існуючого науково-технічного доробку (зокрема, баз даних НДДКР) щодо його інноваційного впровадження та підвищення рівня науково-технічного потенціалу у сфері інноваційної діяльності;

• перегляд підходів до програмно-цільового планування та фінансування інноваційного процесу, важливою особливістю якого на даний  час є проблемна орієнтованість більшості програм на комерціалізацію технологій;

• прискорене використання або впровадження (іноді і на безприбуткових засадах) нововведень;

• трансфер технологій зі сфери ВПК у цивільні галузі;

• сприяння організаційно-фінансової інфраструктури інноваційній діяльності по забезпеченню злагодженої дії ланцюжка: «наука – технологія – виробництво – ринок». До організаційно-фінансового аспекту також слід віднести «бюджет інноваційного розвитку». Такий бюджет (або ресурс) має надаватися підприємствам для проведення інноваційного оновлення виробництва через встановлення нормативів прискореної амортизації, пільгового оподаткування, надання «податкових канікул», інвестиційного кредиту, встановлення спеціального правового режиму пільгового оподаткування інноваційної продукції, виготовленої за інноваційними проектами, які мають державну підтримку та зареєстровані в установленому порядку. Досягти цього без використання індустрії венчурного бізнесу, тобто без створення приватних інвестиційних компаній, діяльність яких підтримується державними і суспільними фондами, є вкрай ускладненим;

• визначення національних пріоритетів науково-технічного спрямування (напрямків робіт), «критичних» та/або  «високих» технологій та їх забезпечення і супровід відповідною інвестиційною, податковою та амортизаційною політиками;

• створення механізмів державного стимулювання інноваційної активності підприємств, а також  здійснення інноваційного тиску  на суб’єкти господарювання через введення санкцій на випуск застарілої продукції та використання неефективних ресурсо- й енергоємних та екологічно небезпечних технологій;

• визначення територій  інноваційного розвитку, як територій  у межах одного чи декількох муніципальних  утворень, основу економічного розвитку яких складає створення та реалізація конкурентноспроможної наукомісткої продукції, а також надання послуг по її створенню;

• орієнтованість політики органів влади різних рівнів на активну  взаємодію і співробітництво, як між собою, так і з підприємницькими та науковими і бізнес-освітніми секторами економіки територій;

• цілеспрямована підготовка кадрів високої кваліфікації для  високотехнологічних галузей, а  також менеджерів інноваційної діяльності;

• упорядкування роботи технопарків, створення сучасних наукових лабораторій при корпораціях, новітньої інфраструктури і інформаційних банків технологій, спеціальних інноваційних фондів з залученням інституціональних інвесторів, комерційних банків;

• модернізація вільних  економічних зон;

• створення мережі малих  інноваційних впроваджувальних підприємств;

• удосконалення системи  управління інноваційними проектами  і програмами;

• підвищення інноваційної культури суспільства;

• створення системи  організаційно-економічного та інформаційного забезпечення розвитку інноваційних процесів.

З огляду на те, що головними завданнями стратегії інноваційної політики України є забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного, виробничого та підприємницького потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва, поширення інновацій в усіх сферах національної економіки, національна стратегія, орієнтована на формування інноваційної моделі розвитку, повинна поєднувати:

• безпосередні заходи національного  та регіонального рівнів, здійснювані  за прямого бюджетного фінансування, які сприятимуть поліпшенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу, інтенсифікації опановування науковими знаннями та новими технологіями, всебічному розвиткові людського капіталу;

• здійснення суб’єктами національної економіки інноваційної діяльності та інвестицій інноваційного спрямування в конкурентному середовищі, збільшення пропозиції інноваційних продуктів, технологій та знань.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження  дозволяє зробити наступні висновки:

Прискорений розвиток інноваційних процесів, що базується на ефективному  використанні науково-технічного потенціалу, є основним чинником економічного зростання  України.

Інноваційна діяльність - це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення і відновлення номенклатури, а також поліпшення якості продукції, що випускається (товарів, послуг), удосконалення технології їхнього виготовлення з подальшим впровадженням і ефективною реалізацією на внутрішньому та зарубіжному ринках.

Взаємодія суб’єктів і об’єктів інноваційної діяльності здійснюється за допомогою інноваційного ринку. Через те, що реалізація інвестиційного процесу вимагає витрат реальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів, інвестиційна сфера є невід’ємною частиною інноваційного ринку й основою його функціонування.

Аналіз доступності  інвестиційних ресурсів для забезпечення інноваційної діяльності показав, що підвищення ефективності методів їхнього залучення можливе за рахунок раціональної комбінації видів інвестицій упродовж усього інноваційного процесу.

Отже, як можна узагальнити  з проведеного дослідження, зараз виникає реальна можливість створення необхідних умов як для активізації інноваційної діяльності, підтримки вітчизняних виробників, так і залучення інвестицій.

Тільки за умов забезпечення принципів оптимального інвестування в інноваційні процеси Україна неодмінно найближчим часом вийде на рубежі економічного зростання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бондаренко О.А. Инновации как объект инвестиционного рынка // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. – Суми. – 2005. – № 4. – С. 120-124.
2. Бондаренко О.А., Андронов А.Н. Пути финансирования инновационной составляющей экономического роста в Украине // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. – Суми. – 2005. – № 3. – С. 94-95.
3. Бондаренко О.А., Козьменко С.Н. Оптимизация инвестиционного обеспечения инноваций как средство стабилизации и роста экономики Украины. – С.: Ініціатива, 2006. – 65 с.
4. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2007. – 416 с.
5. Гаврилова В.Л. К вопросу об обеспечении благоприятного инновационно-инвестиционного климата в регионе // Экономика промышленности. – Д.: ИЭП НАН Украины, 2006. – 299 с.
6. Гаврилова В.Л.  Розвиток інноваційної діяльності в промисловості  //  Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Творча спадщина Йозефа А. Шумпетера та трансформація сучасної економіки України” (Чернівці, 23 квіт., 2003 р.). – Ч.: Рута, 2003. – 437 с.
7. Гаврилова В.Л. К вопросу об источниках инвестиционного обеспечения инновационной деятельности //  Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. – Д.: ИЭП НАН Украины, 2006. – 250 с.
8. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід: Монографія. – К.: Вікторія, 2004. – 231 с.
9. Государственные финансы: Учеб. пособие для студентов экон. вузов и фак. / Под ред. В.М.Федосова, С.Я. Огородника и В.Н.Суторминой. – К.: Либідь, 2001. – 276 с.
10. Злупко С.М. Новаторське дослідження з проблем фінансового механізму організації економіки України // Фінанси України. – 2003.– №3.– С. 144-146.
11. Инновационный менеджмент: справ. пособие / Под ред. П.Н. Завлина, А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. – К.: Академия, 2007. – 560 с.
12. Ілляшенко С.М. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія. – С.: ВТД “Університетська книга”, 2004. – 527 с.
13. Калашников В.В., Бондаренко О.А. Инновации как ускоряющий фактор стабилизации и дальнейшего роста экономики Украины // Современные технологии, экономика и экология в промышленности, на транспорте и в сельском хозяйстве: Сборник научных статей по материалам 5-й международной научно-методической конференции. – К.: ИСМО: Алушта, 2004. – 256 с.
14. Ковалюк О.М. Методологічні основи фінансового механізму // Фінанси України. – 2003. – № 4 – С. 51-52.
15. Крайнєв П.П. Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю: Монографія. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 448 с.
16. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К.: Знання, 2006. – 514 с.