Шпаргалка по "Инновация"

Кре́вська у́нія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).

Угода передбачала об'єднання  Литви і Польщі в єдину державу  шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії Андегавенов) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення закатолицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.

2. Античні міста-колонії — це  міста-держави, засновані греками в період VII — V століть до н. е. на узбережжі Чорного моря в межах сучасної території України.
3. Відродження або Ренеса́нс (фр. Renaissance — «Відродження») — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалахгуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

 

 

 

 

 

 

Екзаменаційний  білет № 29

з курсу «Історія України»

 

І. Теоретичні питання (вимагають стислої чіткої відповіді.  ):

1. Зростання суспільно-політичної активності населення України наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Виникнення нових політичних партій та рухів.

"Перебудова", як і кожна "революція згори", була доволі обмеженою і непослідовною.  Але головне її значення полягало  в тому, що вона спричинилася до різкого зростання політичної активності широких народних верств. Демократизація дедалі більше охоплювала всі сторони життя українського суспільства, яке, у свою чергу, все частіше почало звертати погляди до національних глибин: історії, культури, мови.

Провісником українського національного відродження стала  Спілка письменників України та її друкований орган — газета "Літературна  Україна". Публікації виступів та статей Р. Братуня, О. Гончара, І. Дзюби, І. Драча, С. Плачинди та інших письменників, де порушувалися проблеми захисту української культури, навколишнього середовища, містилися перші згадки про забуті сторінки історії України, мали широкий відгомін у суспільстві. Влітку 1987 р. Пленум Правління СПУ дійшов висновку про доцільність конституційного захисту української мови. Значною була заслуга письменників у справі повернення в українську літературу раніше заборонених творів, зокрема, В. Винниченка, Г. Косинки, М. Зерова, М. Куліша, В. Підмогильного, М. Хвильового; з'явилися історичні праці М. Гру-шевського, Д. Яворницького та ін.

Стрімка політизація  суспільства яскраво виявилася  у створенні та діяльності різноманітних "неформальних" груп та організацій, непідконтрольних КПРС. У сер. 1987 р. у Києві був заснований Український  культурологічний клуб, до якого належало чимало дисидентів та колишніх політв'язнів (С. Набока, Л. Мілявський, О. Шевченко, О. Матусевич). Тоді ж у Львові виникло культурологічне Товариство Лева, яке об'єднувало переважно молодих людей. Влітку 1988 р. кілька представників дисидентського руху (В. Чорновіл, М. Горинь, М. Горбаль та ін.) на базі Української гельсінської групи створили політичну організацію — Українську гельсінську спілку (УГС), яка виступала за самостійність України, її лідером став Л. Лук'яненко. На поч. 1989 р. постало Товариство української мови ім. Т. Шевченка — перша масова українська організація, що перебувала поза партійним контролем. Того самого року відбулася установча конференція історико-просвітницького товариства "Меморіал", яке виступало за увічнення пам'яті жертв комуністичних репресій. Наприкін. жовтня 1989 р. було завершено остаточне організаційне оформлення започаткованої ще в грудні 1937 р. Асоціації "Зелений світ" на чолі з письменником Ю. Щербаком.

У червні — липні 1988 р. відбулися перші багатотисячні несанкціоновані мітинги у Львові. Мітингуючи дискутували щодо розв'язання нагальних національних проблем, вимагали спорудження у Львові пам'ятника Т. Шевченкові та жертвам комуністичного терору, порушували питання про реабілітацію УПА. 13 листопада 20-тисячний мітинг, присвячений екологічним проблемам, відбувся у Києві. Незабаром мітинговий вал, а разом з ним і національна символіка поширилися по всій Україні.

Вагомим чинником зміцнення українського демократичного руху були незалежні українські видання: часописи "Голос відродження", "Український вісник", "Євшан-зілля", "Кафедра", "Дзвін", "Молода Україна", "Поступ" та ін. Під їхнім впливом змінювалися на краще офіційні видання: газета "Молодь України", журнали "Київ", "Вітчизна", "Жовтень" ("Дзвін"), "Прапор" ("Березіль") тощо.

У вересні 1989 р. нарешті було звільнено з посади В. Щербицького. Першим секретарем ЦК Компартії  України став В. Івашко. Зміни у  керівництві верхнього ешелону  влади прискорили демократичні процеси  в Україні. Зокрема, важливою віхою у національному відродженні стало прийняття у жовтні 1989 р. Закону "Про мови в Українській PCP", згідно з яким проголошувався державний статус української мови. У 1990 р. значного резонансу набули два масові політико-просвітницькі заходи новоствореного Народного руху України (НРУ, або Рух). Перший — "живий ланцюг", присвячений Акту з луки УНР і ЗУНР, у якому 21 січня під національними прапорами стали до 3 млн. осіб від Івано-Франківська через Львів до Києва. Другий — велелюдне святкування у серпні 500-річчя українського козацтва. Значною мірою завдяки Рухові у деяких західноукраїнських містах відбувся демонтаж пам'ятників Леніна.

Складовою демократичних  процесів, які відбувалися в Україні, став рух за легалізацію українських  церков — греко-католицької та автокефальної православної.

Новий етап розвитку демократичних процесів в Україні  був пов'язаний з початком формування багатопартійності. Першим широкомасштабним всеукраїнським політичним об'єднанням був Народний рух України за перебудову, установчий з'їзд якого відбувся у вересні-1989 р. Головою НРУ було обрано поета І. Драча. Цей широкий суспільно-політичний рух об'єднав різні політичні сили: від комуністів-реформаторів до членів УГС та інших організацій, що виступали з позицій антикомунізму.

Після того як у березні 1990 р. з Конституції СРСР було вилучено положення про "керівну і спрямувальну" роль КПРС, партійне будівництво прискорилося. Лише впродовж року утворилося понад 20 політичних партій та об'єднань, переважна більшість з яких або займали державницькі позиції, або еволюціонували до них. Серед них: республіканська, демократична, християнсько-демократична, соціал-демократична, селянсько-демократична, демократичного відродження України, партія зелених та ін, Нові партії були слабкі організаційно та матеріально і не могли реально конкурувати з КПРС. їх істотно послаблювали також боротьба за лідерство, невизначеність ідеології, соціальної бази тощо. Разом з тим саме вони стали силою, яка розпочала рішучу боротьбу проти монополії компартії на владу.

Значний вплив на розгортання демократичних процесів в Україні, зростання національної свідомості справили вибори 1989—1990 рр. Першими в часі були вибори народних депутатів СРСР у березні — травні 1989 р., які, незважаючи на всілякі обмеження, стали першими альтернативними виборами за весь час існування радянської системи. Хоча компартійні структури розгорнули несамовиту кампанію проти демократичних кандидатів, народними депутатами було обрано багатьох прихильників рішучих змін, серед них Д. Павличка, Р. Братуня, Ю. Щербака, В. Яворівського, Р. Гром'яка та ін. За прямою трансляцією з Москви І З'їзду народних депутатів СРСР із затамуванням подиху спостерігала вся країна. Інколи до мікрофона пробивалися українські депутати з демократичного табору. їх виступи, як і виступи депутатів-реформаторів з інших республік, були нещадним звинуваченням комуністичного режиму. Все це впливало на світогляд навіть найлояльніших до тодішньої влади громадян.

У березні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР. У процесі передвиборної кампанії демократичні сили республіки згуртувалися в Демократичний блок. Він виступав за реальний суверенітет України, багатопартійність і політичний плюралізм, рівноправність і різноманітність форм власності, національне відродження українського народу, необхідність прийняття нової Конституції. В цілому по республіці Демблок здобув 1/4 мандатів. Україна отримала перший у своїй історії відносно демократично обраний парламент. Його головним завданням мало стати переобрання на себе всієї політичної зради, що досі належала ЦК КПУ.

Одночасно з  виборами до Верховної Ради УРСР відбулися  вибори до місцевих рад. У більшості  з них перемогу здобув компартійний апарат. Зате в трьох галицьких  областях — Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській — він зазнав нищівної поразки і вперше змушений був перейти в опозицію. По всій Галичині над приміщеннями місцевих органів влади замайоріли синьо-жовті прапори. Демократичні сили перемогли також в деяких східних і центральних містах, зокрема в Києві.

Отже, в історії України розпочався завершальний етап боротьби за здобуття державної незалежності.

ІІ. Тестові завдання

1. До складу якої  держави входили території Причорномор’я,  Криму, Приазов’я в II — IV століттях  нашої ери?В)До складу держави скіфів.                              

2. Хто був останнім  гетьманом України  :Кирило Розумовський;

3. Розвиток яких регіонів  України був на початку XX ст. найбільш швидким  : Лівобережжя

Донбас; Правобережжя;.

4. Якою була в Україні  реакція на Варшавську угоду  С.Петлюри й Ю.Пілсудського та спільний похід їх військ на Київ  :

1. ворожа;
2. схвальна.

5. Яка була найпоширеніша  форма протесту селянства України  між 1928 і 1932 pp. проти колективізації  :повстання (часом збройні);втеча з колгоспів.

ІІІ. Дайте  визначення понять   : 

1. Гуманíзм — визнання людини найвищою цінністю у світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.
2. Сувереніте́т — виключне право здійснювати верховну владу у певній державі (рідше — на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого (відповідно суверенітет частково тлумачиться як «повна незалежність»).
3. Національно визвольна війна — це Війна, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.
4. … Малоросійська колегія — центральна установа Російської імперії, утворена в 1722 році замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини.
5. Тарасівці, Братство (Братерство) Тарасівців — таємна організація «свідомих українців», речників українського національного активізму з самостійницькими тенденціями (на відміну від несвідомого малоросійства й аполітичного «українофільства»). Засноване влітку 1891 року (дехто подає 1892) під час відвідин могили Тараса Шевченка біля Канева.

 

 

 

 

 

 

 

Екзаменаційний  білет № 30

1. Галицько-Волинського князівство. Князь Данило Романович.

Після загибелі в 1205 р. князя Романа Мстиславича Галицько-Волинська держава не лише на кілька десятиліть утратила єдність, а й стала ареною кривавих міжусобиць та збройних нападів зовнішніх ворогів. Проти зміцнення великокнязівської влади виступали верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правителі Угорщини і Польщі.

      Насамперед смертю Романа Мстиславича скористалися галицькі боярські угруповання, які позбавили його малолітніх синів Данила і Василька князівського престолу. Натомість вони запросили на князювання до Галича Володимира, Романа і Святослава Ігоровичів (1206—1212), сподіваючись, що! ті будуть слухняними виконавцями їхньої волі. Коли цього не сталося, бояри, заручившись підтримкою угорців, захопили й повісили Ігоровичів. А далі пішли на безпрецедентне порушення середньовічного права — проголосили князем провідника боярства Володислава Кормильчича (1213—1214). 

Своїми зухвалими  діями боярська олігархія фактично спровокувала втручання в українські справи Угорщини й Польщі, які проголосили  королем Галичини 5-річного угорського королевича Коломана (1214—1219). У 1219 р. галичани виступили проти угорців і запросили на престол новгородського князя Мстислава Удатного (1219—1227), який з допомогою повсталих міщан вигнав загарбників з Галича. Проте незабаром і він опинився під впливом боярської знаті.

Тим часом Романовичі, зміцнівши, відновили внутрішню  єдність Галицько-Волинської держави  під зверхністю Данила Романовича, прозваного Галицьким (1238—1264). Навесні 1238 р. Данило Галицький розгромив  тевтонських рицарів під Дороги-чином, а в 1239 р. оволодів Києвом. Здавалося, відродження колишньої державної могутності — лише справа часу. Та на заваді здійсненню широких політичних планів стали монголо-татарські орди, які на поч. 1241 р. вдерлися в Галичину і на Волинь, знищуючи населення та руйнуючи все на своєму шляху.

Після відходу  монголо-татар Данило Романович  зіткнувся ще з однією проблемою  — черговим свавіллям галицьких  бояр, які запросили на престол  представника чернігівської династії Ростислава Михайловича. Та в 1245 р. законний правитель у битві під Ярославом ущент розгромив Ростислава разом із військом його союзників — угорців, поляків та загонами бунтівливого боярства. У 1245 р. Данило, також, щоб уберегти династичні володіння від повторного ворожого плюндрування, змушений був визнати васальну залежність від Золотої Орди.