Шпаргалка по "Инновация"

Державотворча діяльність Ярослава Мудрого.

Роки князювання Ярослава (1019—1054) — час найвищого розвитку і найбільшого піднесення Київської Русі. Всі свої зусилля великий князь спрямував на продовження справи Володимира — посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію. Як свідчать літописи, Ярослав Іув не стільки князем-дружинником, князем-завойовни-Ком (хоча його прихід до влади відбувався під брязкіт зброї Та лиття крові), Скільки князем-будівником, князем-про-«иітителем. Деякі вчені пояснюють це збігом обставин: по-перше, у князя був уроджений підвивих у правому тазостегновому суглобі, по-друге, в одній із битв він отримав нажку травму правого коліна і тому фізично не був повноцінним воїном. Саме тому, на їхню думку, свою силу та енергію він спрямував у інші сфери державної діяльності. Проте таке пояснення є дещо спрощеним, оскільки прав-л іння Ярослава збіглося з періодом внутрішнього освоєння та втримання величезних територій, завойованих князя-ми-попередниками, що вимагало не тільки якісних змін у ішутрішній та зовнішній політиці, але й іншого типу державного правителя.

Значну увагу Ярослав  приділяв безпеці кордонів держави. Ще у 1030—1031 pp. він у союзі з  Мстиславом відвоював Червенські землі, внаслідок чого до Русі відійшли Перемишль, Червен, Белз та інші міста. Князь насамперед піклувався про безпеку південних рубежів Русі: на багато сотень верст тягнулися зведені при ньому «змійові вали» з укріпленими фортецями. Тільки збудована вздовж Росі & оборонна система охоплювала 13 міст і фортець, розташованих на лівому березі. З часом деякі з них, як Корсунь і Торческ, перетворилися на значні економічні та культурні центри, а Юр'єв, названий християнським ім'ям Ярослава, крім того, став і центром православної єпископії. Глибока, ешелонована оборона дала змогу київському князю 1036 р. отримати вирішальну перемогу над печенігами. Після поразки цей кочовий народ мігрував на Дунай, а його місце в степу зайняли менш войовничі торки. Ярослав же на честь перемоги 1037 р. на місці вирішальної битви побудував перлину середньовічної архітектури — собор святої Софії.У 1043 р. руські дружини на чолі з сином Ярослава — Володимиром здійснили останній похід на Константинополь. І хоча ця воєнна експедиція закінчилася невдачею, в цілому становище Київської держави на міжнародній арені характеризується стабільністю, її авторитет зростає. Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася насамперед на слово дипломата, а не на меч воїна. Важливе місце в міжнародній політиці київського князя відігравала своєрідна «сімейна дипломатія», тобто укладання вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів. Сам він був одружений з дочкою шведського короля Інгігердою, його син Всеволод — з дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, Ізяслав — із сестрою польського князя Казимира, Святослав — з онукою німецького цісаря Генріха II. Три доньки Ярослава вийшли заміж за європейських королів: Анна — за французького Генріха І, Анастасія — за угорського Андрія, а Єлизавета — за норвезького Гаральда Сміливого. Династичні шлюби були характерною рисою міжнародної політики середньовіччя, але масштаби, різновекторність і значимість укладених у межах «сімейної дипломатії» союзів дали змогу Ярославу стати впливовим європейським політиком, якого історики часто називають «тестем Європи».За княжіння Ярослава активізувалася внутрішня розбудова держави. З ім'ям цього князя пов'язано створення першого писаного зведення законів Київської Русі — «Руської правди», що регламентувала внутрідержавні феодальні відносини. Продовжуючи лінію Володимира, спрямовану на активну християнізацію Русі, Ярослав не тільки будує численні монастирі та храми, а й без відома константинопольського патріарха 1051 р. призначає главою руської церкви Іларіона, що мало на меті вивести вітчизняну церковну ієрархію з-під контролю Візантії.

У цей час суттєво  змінилася столиця держави —  Київ. Площа міста порівняно з  добою Володимира збільшилась у  сім разів. Один за одним зводилися  монастирі та церкви, що стали осередками розвитку культури та поширення наукових знань. В останні роки життя Ярослав зробив спробу розв'язати болючу проблему престолонаслідування. В основу запропонованого ним механізму спадкоємності князівської влади було покладено принцип сеньйорату, тобто влади найстаршого в роді. Намагаючись убезпечити своїх нащадків від кривавих міжусобиць, Ярослав незадовго до смерті поділив Київську державу між синами: старший Ізяслав одержав Київ, Туров, Новгород і Псков; Святослав — Чернігів, Муром і Тмутаракань; Всеволод — Переяслав і Ростов; Ігор — Володимир-Волинський; В'ячеслав — Смоленськ. У разі смерті київського князя великокняжий стіл переходив до найстаршого за віком сина, що, на думку Ярослава, давало можливість уникнути сімейних чвар, оскільки кожен з нащадків мав шанс правити в Києві.

Отже, визначальними рисами цього етапу історії Київської  Русі були: завершення формування території  держави, перенесення уваги князівської  влади з проблеми завоювання земель на проблему їх освоєння та втримання  під контролем; злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним; активна реформаторська діяльність великих князів; запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології — християнства; поява писаного кодифікованого права; ширше використання дипломатичних методів розв'язання міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

2 Тести

1. Коли було засновано Київ  :482 р.

2.План нападу Німеччини на СРСР мав назву:„Барбаросса”;

3. Коли було створено Центральну  Раду  :березень 1917 p.;

4. Коли виникло ТУП  :1908 p.;

5. Початок докорінного перелому у Другій світовій війні поклала:

в) битва під Сталінградом.

Конфе́сія (лат. confessio — сповідання) — особливість віросповідання в межах певного релігійного вчення, а також об'єднання віруючих, послідовників цього релігійного віросповідання.Інша назва — релігійна деномінація

Áнти — група слов'янських племен, що згадується візантійськими авторами 4 — початок 7 століття н. е.

Во́тчина — 1. Одна з форм феодальної земельної власності в часи Київської держави. Власник вотчини мав право передати її у спадщину, продати, обміняти, поділити, тощо

Вічний  мир (Мир Гжимултовського, Трактат про вічний мир) — мирний договір між Річчю Посполитою і Московською державою, підписаний 6 травня 1686 р. у Москві. В переговорах, які тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь посли Кшиштоф Гжимултовський і Мартіан Огінський, з московської — канцлер і начальник Посольського приказу князь Василій Голіцин. Текст договору складався з преамбули і 33 статей[1]. Договір було укладено на основі Андрусівського перемир'я (1667).

Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II вiд 18(30) травня 1876, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком. Свою назву Емський указ отримав від німецького міста Бад Емс, де Олександр II вніс поправки і підписав підготовлений спеціальною комісією указ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Білет № 16

1  Акт злуки УНР і ЗУНР  від 22 січня 1919 р., його історичне  значення

Кульмінацією  національно-визвольних змагань українців  стало 22 січня 1919 р. — День злуки  УНР і ЗУНР. Уже практично з  першого дня утворення Західноукраїнської Народної Республіки між урядами УНР і ЗУНР проводились переговори про втілення ідеї соборності.1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів ЗУНР та Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю". На засіданні З січня 1919 р. УНРада в Станіславі, куди переїхав весь апарат уряду, одностайно прийняла ухвалу про об'єднання ЗУНР та УНР, в якій, зокрема, зазначалося: "Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує торжественно з'єднання ЗУНР і УНР в одну одноцільну суверенну Народну Республіку".

Невдовзі 36 галицьких  делегатів виїхали до Києва на урочистий Акт злуки, приурочений  до першої річниці проголошення самостійності  Наддніпрянської України. Погожого морозного дня 22 січня 1919 р. святково прибраний Софіївський майдан у Києві заповнили десятки тисяч жителів столиці, численні гості, військо. О 12 год. над колонами пролунало "Слава", прозвучав національний гімн. Міністр закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський оголосив грамоту — ухвалу УНРади і передав її голові Директорії В. Винниченку. У відповідь член Директорії Ф. Швець зачитав Універсал уряду УНР, в якому, зокрема, зазначалося: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка...".Після цього відбувся урочистий молебень. Свято під давніми стінами Софії закінчилося парадом українських військ. З особливим захопленням присутні вітали колони Січових стрільців під командуванням полковника Є. Коновальця. Наступного дня Трудовий Конгрес майже одностайно (проти проголосувало кілька лівих есерів і представників компартії) ухвалив Універсал про Злуку. ЗУНР було перейменовано в Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Державним гербом Соборної України став тризуб.День 22 січня 1919 р. був одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, назавжди залишившись у пам'яті українського народу як свято Соборності України. Але до справжнього об'єднання справа так і не дійшла. Вже через кілька днів після проголошення злуки Директорія під тиском більшовицьких орд змушена була покинути Київ. Тому західним українцям годі було ! чекати якоїсь реальної допомоги з Наддніпрянщини. Справа боротьби з польськими агресорами цілком лягала на їхні плечі. .

Тести

1. Коли Київська Русь прийняла християнство.;988 p.;

2. Українська Центральна Рада  виникла:в) 17 березня 1917р.

3. Коли було утворено Українську  Народну Республіку:7 листопада 1917 p.;

4. Визначить, які із церков репрезентують в Україні:православну віру;

5. Декларацію "Про державний суверенітет України" було прийнято Верховною Радою УРСР:б) 16 липня 1990 р.;

Інтегрáція Процес взаємозближення і утворення взаємозв'язків; об'єднання політичних,

економічних, державних і громадських  структур в рамках регіону, країни, світу.

Рефере́ндум) — в державному праві прийняття електоратом (виборцями) рішення з

конституційних, законодавчих чи інших  внутрішньо- чи зовнішньополітичних питань;

всенародне опитування.

Форма державного устрою — спосіб територіальної організації держави або союзу держав.

На поточний момент виділяється три основні  форми державного устрою:Унітарна держава - проста, єдина держава, яка характеризується відсутністю у адміністративно-територіальних одиниць ознаки суверенітету. Федерація - складна, союзна держава, частини якої є державними утвореннями з певним державним суверенітетом.Конфедерація - тимчасовий союз держав, який створюється для досягнення політичних, економічних, культурних та інших цілей. Не володіє самостійним суверенітетом, відсутня єдина система законодавства

Мілітаризація — дії державних органів у сфері економіки, політики та соціуму, спрямовані на нарощування військової міці держави.

Трої́стий сою́з (Dreibund) — військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який склався в 1879—1882 і був спрямований проти Франції і Росії.

Білет № 17

1 диседенський  рух в Україні

Опозиційний рух, що існував  в УРСР (СРСР) впродовж 1965-1985 років  прийнято називати дисидентським. Дисидентство – рух незгодних, рух інакомислячих. Проявом дисидентського руху стали протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних порушень соціальної справедливості. Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму. Саме тому правозахисний рух і став однією з основних форм (або течій) дисидентства. Дисидентський рух в Україні, що неминуче набрав національно-демократичного забарвлення, заявив про себе ще в середині 1950-х – на початку 1960-х років. «Шістдесятники» - молоде покоління талановитих літераторів і митців, які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю. Серед перших дисидентських організацій і груп в Україні були: - Українська робітничо-селянська спілка, що утворилася в 1958 році, на чолі якої був юрист Л. Лук’яненко. Завданням спілки було: несиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною державою; - Об’єднана партія визволення України; - Український національний фронт (видавав журнал «Воля й Батьківщина»); - Український національний комітет. Регулярні судові процеси над представниками політичної опозиції відбувалися у Києві, Донецьку, Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську. При цьому радянське керівництво заявляло про відсутність переслідувань з політичних мотивів. Після зміщення М. Хрущова репресії проти дисидентів значно посилилися. Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду «відлиги» стала робота І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У русі Опору активну участь брали також робітники й службовці. Їх активна протидія існуючому ладові виявлялася в різних формах: страйках, організаційному опорі, бунтах. Проте виступи робітників були некоординованими і не мали зв’язку з дисидентським рухом. Національно-демократичний рух 1960-х років заклав собою основу для подальшого розгортання дисидентського руху, у якому зрештою виділились три основні напрямки: 1) національно-визвольний (боротьба за вільний розвиток української мови й культури, за відновлення самостійної України); 2) правозахисний (вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів тоталітарної системи); 3) релігійний дух (за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, за свободу віросповідання). Висновок: значення боротьби дисидентів полягало в тому, що відбувалося організаційне та ідейне оформлення національно-демократичного руху, викривалася тоталітарна суть й антиукраїнський характер радянського режиму, подальшого розвитку набули національна самосвідомість і національна культура, одночасно з тим підтримувалася віра в можливість опору репресивній державі.

2 Тести

1. Хто заснував Київ  :Кий.

2. Коли був підписаний договір  про дружбу та встановлення кордонів між СРСР та Німеччиною  :28 вересня 1939 p.;

3. Коли проголошено злуку Української  Народної Республіки та Західноукраїнської  Народної Республіки  :22 січня 1919 р.

4. Як звали київського князя,  при якому Русь розбила печенігів,  а в Києві був побудований Софіївський собор?  Г)Ярослав Мудрий.

5. Вкажіть, хто був засновником  суспільно-культурного об'єднання  "Руська трійця"  :

М.Шашкевич; Я.Головацький;І.Вагилевич.

Опози́ція — протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем.

Асиміляція етнічна — розчинення самостійного етносу або його частини в середовищі іншого, як правило, більш великого етносу. При цьому етнос, що асимілюється, втрачає свою мову, традиційну культуру, етнічну самосвідомість, переймаючи етнокультурні компоненти іншого етносу.

Окупа́ція— у військовій справі та в міжнародному праві тимчасове заняття озброєними силами території супротивника

Нова політика – гласність була проголошена у січні 1987 р. на пленумі ЦК КПРС. Лейтмотивом стало повернення “до ленінських норм” – надміфологізованої, ідеальної моделі соціалізму.

Украї́нські січові́ стрільці́ (УСС, усу́си) — єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709, вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військового словництва, термінології, військового фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для устійнення форми українського однострою

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Білет №18

Як відомо, ще в середині XIV ст. Польща захопила Галичину та Холмщину, збільшивши свою територію майже в 1,5 раза. Однак  для поляків опанування українських земель не відбувалося так легко, як для литовців. Тому спочатку вони з обережністю впроваджували зміни серед місцевого населення. За прикладом останніх галицьких правителів польський король Казимир називав ці землі «королівством Руським». Поряд з латиною вживалася й руська (українська) мова, у краї і далі ходила своя монета. Однак з часом становище українців дедалі більше змінювалося у гірший бік.