Міжфірмова науково-дослідна кооперація

     Для України іноземний досвід організації  взаємодії науки і виробництва  має важливе значення.

     Подолання глибокої соціально-економічної кризи, що характеризує сьогодні економіку  України, починаючи з 70-х років, можливе тільки на основі радикальної інноваційної діяльності, і перш за все розвитку науки як основної ланки інноваційного розвитку. Урядом країни прийнята достатня кількість законодавчих актів та законів, проте задекларовані в них цілі через відсутність чіткого і дійового механізму контролю не досягнуті. Приміром, рішення щодо збільшення обсягів бюджетного фінансування науки до 1,7 % відносно ВВП України, неодноразово приймалось Верховною Радою України. Проте у державному бюджеті цей показник становив лише 0,4 % ВВП України.

     Слід  звернути увагу на те, як здійснюється фінансування науки і новітніх технологій в інших країнах світу. Наприклад, уряд Південної Кореї, попри економічні негаразди в країні, прийняв рішення  про збільшення у 2002 р. розмірів асигнувань на НДЦКР до 5 % ВВП.

     Державне  фінансування університетських лабораторій  Франції збільшилось на 5,4 % проти  обсягів 1997 р.1 Частка витрат на науку  і техніку в ВНП Японії за останні 20 років збільшилась у 8 разів  і у 2000 р. становила 147 млрд дол. .

     Світова практика свідчить, що частка видатків на науку в загальній сумі протягом останніх 20 років лишається досить стабільною: США — 6—7 %, Франція, Німеччина, Великобританія, Італія по 4—5 %, Японія 3—3,5 %. За будь-яких умов науково-інноваційна сфера має лишатись пріоритетом державної економічної політики. Цей підхід реалізується у визначенні державної стратегії наукової та промислово-інноваційної політики, де особлива увага приділяється ринковим мотиваційним механізмам інноваційної діяльності. Зокрема, ідеться про утворення промислово-фінансових груп, у тому числі транснаціональних; горизонтальних та вертикальних холдингових компаній; науково-технічних центрів; технополісів; технопарків; активне застосування механізмів вільних економічних зон. Найважливішими складовими інноваційної системи в усьому світі вважається потенціал малих та середніх підприємств, які розробляють та впроваджують у виробництво інновації, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком. Необхідна державна підтримка вчених і винахідників, які мають нетрадиційне мислення, а результати їхніх досліджень — велику наукову цінність.

     У літературі зазначається, що практичне  здійснення проектів ринкового стимулювання інновацій в Україні вже почалося. Першим заходом у цьому напрямі  можна вважати утворення технологічних парків «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (м. Київ), «Інститут монокристалів» (м. Харків) та впровадження для них спеціального режиму інвестиційної діяльності.

     Серйозним кроком у становленні ринкових механізмів стимулювання інноваційної діяльності стало рішення про організацію  Української державної інноваційної компанії на базі Державного інноваційного  фонду та його регіональних відділень. Основними завданнями діяльності компанії визначені не тільки відбір та експертиза інноваційних проектів і їх фінансування (шляхом надання підприємствам кредитів), а й залучення на ці потреби позабюджетних коштів, у тому числі й іноземних кредитів. Додатково прийнято рішення про утворення філіалів компанії на базі державних підприємств «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія», «Техма» та ін. Серед нових форм організації науки слід відзначити створення першого в Україні Національного наукового центру на базі фізико-технологічного інституту (м. Харків). В Україні є необхідність значного розширення таких центрів і передумови для цього. 
Подальша діяльність органів державної влади щодо дійового поєднання ринкових мотиваційних механізмів та цільових заходів державного управління інноваційними процесами є нагальною потребою. Слід зауважити, що саме активізація інноваційної діяльності, за оцінками експертів, уважається об'єктивною передумовою успішного здійснення глобальної структурної трансформації економіки України та її рівноправного входження у світовий економічний простір.