Инновационная деятельность

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст:

1. Сучасні світові тенденції розвитку інновацій…………………………3
2. Й. Шумпетер — фундатор інноваційної теорії………………………..7
3. Сутність та види інноваційної політики фірми……………………….10
4. Інноваційні стратегії: мета і завдання………………………………....13
5. Тенденції інноваційної активності в Україні…………………………17
6. Особливості технологічних парків Японії…………………………….19
7. Список літератури……………………………………………………….25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Сучасні світові тенденції розвитку інновацій.

   Кожна країна одночасно використовує всі джерела розвитку.      Конкурентоспроможність і ефективність економіки визначаються структурою джерел її фінансування. Якщо для функціонування і розвитку народного господарства використовується в основному валюта від експорту природних ресурсів, то рівень економічного розвитку такої країни буде низьким.

   Звертаємо вашу увагу ще на кілька аспектів сучасного економічного розвитку на основі інноваційного компонента. З погляду рівня розвитку країн, міжнародної кооперації та інтеграції світове співтовариство поділяють на такі групи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина,  Великобританія, Франція.

2. Країни першого технологічного  кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія,  Австрія, Південна Корея та  ін.

3. Країни другого технологічного  кола: найрозвиненіші країни з  точки зору інноваційної складової.

4. Постсоціалістичні країни Східної  Європи.

5. Країни СНД.

6. Країни, що розвиваються.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах:

• горизонтальна інтеграція НДДКР, створення обчислювальних мереж;
• проведення спільних досліджень;
• державна підтримка нових технологій.

До  специфічних характеристик сучасних технологій можна віднести:

• вузьку спеціалізацію;
• швидку застарілість;
• необхідність постійного розвитку;
• високу ризикованість фінансових ресурсів;
• швидку розповсюдженість у всьому світі;
• розроблення і впровадження ноу-хау;
• розвиток при тиражуванні;
• неможливість поширення тільки за допомогою документації та ін.

   Ці властивості створюють невпевненість і нерівномірність поширення інноваційного продукту; постійно виникають «ніші», у які можуть вбудуватися аутсайдери; складно зберігати позиції лідерства і монополізму в технологічній сфері.

  Використовуючи розроблені у світі передові технології, можна перейти лише на стадію інвестиційного розвитку. Стадія ж інноваційного розвитку припускає певний технологічний монополізм, одержуваний у результаті власних розробок і винаходів.

   Проте вже на початку ХХІ ст. розвиток науки і техніки буде не метою, а засобом соціально-економічного розвитку країн. Багато дослідників схильні вважати, що майбутнє людства пов’я-зано не з технотронним суспільством, а з гуманістичним суспільством, яке ґрунтуватиметься на гідності, знаннях, свободі особи. Гуманіст — це і є гідна людина, що прагне до знань, добра і краси.

   Найважливішою визначальною засадою гуманістичного суспільства буде ідеологічна структура — певна система філософських, наукових, художніх, правових, політичних, економічних, соціологічних знань і цінностей про світ, місце людини в ньому. У процесі становлення гуманістичного суспільства має здійснюватися переорієнтування суспільства з виробництва матеріальних благ на виробництво духовних цінностей. Тому одним з головних завдань суспільства гуманізму є виробництво знань. На користь цієї тези говорить той факт, що, наприклад, у промислово розвинених країнах накопичення людського капіталу до кінця ХХ ст. у 3—4 рази перевищило накопичення капіталу в матеріально-речовинній формі; значно зросли витрати на будівництво нових музеїв, бібліотек, театрів, спортивних споруджень.

  Сучасна ринкова модель економіки базується на інноваційному типі розвитку, для якої характерні:

• інтелектуалізація виробничої діяльності;
• використання високих інформаційних технологій;
• екологічність;
• творчість кадрів;
• добробут населення.

   Сьогодні світовий ринок високих технологій становить приблизно 2 трильйони доларів, з яких на США припадає 39 %, Японію — 30 %, Німеччину — 16 %. У світі на одного вченого припадає 10 менеджерів, які відбирають перспективні науково-технічні досягнення, своєчасно патентують винаходи, займаються просуванням наукомістких товарів на ринок. У нашій країні на 10 вчених припадає лише один менеджер.

    Результатом інноваційної діяльності є інтелектуальний продукт, без якого неможливо створити конкурентоспроможне виробництво та продукцію. Тому найважливішою економічною метою передових компаній і країн є підтримання здатності національної економіки до інноваційного розвитку й ефективного використання найновіших технологій. Цей процес відображається динамікою показника наукомісткості виробництва.

   Наукомісткість виробництва визначається як відношення витрат на дослідження і розроблення до обсягу продажу. Саме цей показник використовується для класифікації галузей і виробництв за ступенем наукомісткості та для проведення різноманітного аналізу інноваційного процесу. Для віднесення галузі промисловості до наукомісткої названий показник має перевищувати середній рівень.

   Необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні надзвичайно актуальна. Основними причинами цього, на думку більшості вчених, є:

• незавершеність і нелогічність проведених економічних перетворень;
• слабкість ринкових інструментів економіки;
• збереження економічних відносин із зовнішнім світом, що базуються на імпорті високотехнологічного устаткування, машин, товарів народного споживання.

Цей перелік ми можемо доповнити такими обставинами:

• відсутність на всіх рівнях управління систем менеджменту, орієнтованих на підвищення якості продукції, соціальний розвиток, конкурентоспроможність підприємств;
• орієнтація розвитку української економіки не на активізацію інноваційної діяльності, а на чинники виробництва та інвестиції.

   При цьому не враховується, що чинники виробництва та інвестиції мають бути не метою функціонування соціально-економічних систем, а засобом активізації інноваційної діяльності та підвищення за рахунок цього темпів економічного зростання.

 

 

2. Й. Шумпетер — фундатор інноваційної теорії.

   Зародження інноваційної теорії відноситься до початку ХХ ст. і відображене в працях західноєвропейських учених. Але питання, пов’язані з науково-технічним прогресом та його впливом на розвиток (трансформацію) суспільства, вивчалися й висвітлювалися в економічних теоріях, починаючи від класиків політекономії. Яке ж місце посідав науково-технічний прогрес у цих теоріях?

1. А. Сміт (1723—1790) пов’язував науково-технічний  прогрес з характером розвитку  і потребами виробництва.

2. К. Маркс (1818—1883) уважав розвиток  продуктивних сил базисом, а  науково-технічний прогрес надбудовою, тобто наслідком, а не причиною  розвитку виробництва.

3. Неокласична школа (1870—1930), яка  представлена В. Джевонсом (1871), А. Маршаллом (1890), Л. Вальрасом  (1874), роз-глядала науково-технічний  прогрес як заданий чинник  при дослідженні ринкової економічної  системи.

4. Кейнсіанська теорія, заснована  Джоном Кейнсом (1883—1945), у 30—50 роках (напередодні Другої світової  війни) розглядала економічні  процеси в короткостроковому  періоді, тому науково-технічному  прогресові не приділялося достатньої  уваги, він перебував у становищі  «за інших рівних умов».

5. У другій половині 50-х років  представники неокласичного ренесансу  — М. Абрамовиц, Р. Солоу,  Е. Денісон та інші довели, що  науково-технічний прогрес є основним  чинником економічного ровитку  ХХ ст. Ці вчені-економісти поклали  край ігноруванню науково-технічного  прогресу в економічній теорії.

6. Період після Другої світової  війни став часом науково-технічної  революції та її впливу на  економічний розвиток. Саме тоді  об’єктивні передумови сприяли  народженню нового напряму економічної  теорії, спрямованому на вивчення  закономірностей науково-технічного  прогресу.

   Розглянувши економічні теорії в хронологічній послідовності, ми бачимо, що лише з 50-х років науково-технічний прогрес розглядається як чинник виробництва разом з капіталом та працею.

   Головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку, безперечно, є економіст Йозеф Шумпетер .

Йозеф Алоїз Шумпетер (нім. Joseph Alois Schumpeter); (* 8 лютого 1883 — † 8 січня 1950) — австрійський і американський  економіст, соціолог  та  історик  економічної думки. Популяризував термін «Креативне руйнування»  в економіці.

В 1986 рік у на честь заслуг економіста і для вивчення його творчості було створено «Міжнародне товариство Йозефа Шумпетера», в 2001 р. в  Берліні  заснований Інститут Шумпетера. Частина особистої бібліотеки вченого зберігається в токійському університеті  Хітоцубасі  (бібліотека Шумпетера). В 2004 р. в будинку, де народився економіст (в місті Тржешть) президентом Чехії  Вацлавом Клаусом  був відкритий  Музей Шумпетера.

Ще  в 30 –ті роки він ввів поняття  інновації, трактуючи його, як зміну  з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації  промисловості.

Економічні  категорії «інновація», «інноваційний  процес» Й. Шумпетер поєднав з  теорією довгострокових циклічних  коливань — теорією «довгих хвиль» М. Д. Кондратьєва (1892—1938). Для обґрунтування  своєї теорії М. Д. Кондратьєв здійснив аналіз статистичних даних 4 провідних  капіталістичних країн — Англії, Франції, США, Німеччини. Вивчення цих  даних дало Кондратьєву підстави для висновку, що існують цикли економічної кон’юнктури — «довгі хвилі» з середньою тривалістю 54 роки (пожвавлення виробництва, потім його бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка переходить у стадію депресії). Відомо 5 технологічних хвиль (укладів):

І хвиля (1785—1835) — механізація праці  у ткацтві;

II хвиля (1830—1890, середина XIX ст.) — вуглевидобуток  та паровий двигун;

III хвиля (1880—1940, кінець XIX — початок  XX ст.) — чорна металургія;

ІV хвиля (1930—1990) — нафта разом з  продуктами органічної хімії;

V хвиля (1985—2035) — мікроелектроніка.

Ключовим  чинником є саме масовий попит  на відповідні зміни.

  М. Д. Кондратьєв з’ясував причини знайдених закономірностей (хвильових коливань у виробництві) та помітив, що «довгі хвилі» виникають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались головними на ті часи. Кондратьєв звернув увагу, що протягом двох десятиріч, які передують підйомові хвилі довгого циклу, спостеріга- ється пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Це підтверджувало інноваційну теорію Й. Шумпетера, який побачив можливість подолання кризи та спадів у виробництві за допомогою інноваційного оновлення капіталу завдяки (через) технічним, організаційним, економічним та управлінським нововведенням.

 

 

 

3.  Сутність та види інноваційної політики фірми.

 

   Для забезпечення постійного оновлення продукції і вдосконалення виробничих процесів на підприємстві слід постійно виявляти поточні та майбутні проблеми, пов’язані із зміною життєвого циклу продукції й технології. Це означає здійснення пошукової інноваційної діяльності в різних напрямах з виділенням окремих інноваційних проектів, пріоритетних на час їх актуалізації. Управління сукупністю інноваційних процесів визначає інноваційну політику підприємства, яка формується на основі певних принципів і встановлює зв’язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності.

   Необхідність розроблення інноваційної політики обумовлена потребою в стратегічному управлінні інноваційною діяльністю. 3а умов стрімкого НТП своєчасне та оперативне впровадження новацій забезпечує гнучкість, маневреність підприємства, його здатність пристосуватися до мінливого оточення (технічного, організаційного, господарського, політичного, культурного та ін.). Тому інноваційна політика підприємства має передбачати послідовну цілеспрямовану комплексну інноваційну діяльність щодо зміни будь-якого із елементів бізнесу.

Інноваційна політика -форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

 

   Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень.     Управління цією взаємодією має здійснюватися на основі певних норм і правил, які охоплюють: