Історія інформатизації суспільства

   Другою специфічною рисою споживання інформації є те, що на відміну від споживання матеріалів чи енергії, яке веде до збільшення ентропії у Всесвіті, використання інформації веде до іншого ефекту - воно збільшує знання людини, підвищує організованість в оточуючому середовищі та зменшує ентропію. 
               У своїй праці Т. Стоуньер дає розвернуту характеристику поняттю інформації. При цьому підкреслює відмінність останньої від інших видів економічних та соціальних цінностей. Цим він обґрунтовує ідею про виключність наступної нової стадії та неминучість перелому в історії з її наступом.  
                А. Турен вважав, що у постіндустріальному суспільстві інвестиції робляться в інший рівень, чим в індустріальному суспільстві, тобто у виробництво засобів виробництва. Дійсно, організація праці торкається лише відношень працівників між собою, а тому і рівень, на якому діє виробництво. Щодо індустріального виробництва, то воно діє більш глобально - на керівничому рівні, тобто у механізмі виробництва в цілому. Турен виділяє дві головні форми, які приймає постіндустріальне суспільство під час дії. По-перше, це нововведення, тобто здатність виробляти нову продукцію внаслідок інвестування науки і техніки. По-друге, це керівництво, здатність використовувати складні системи інформації і комунікацій. 
               Необхідно визначити, що постіндустріальне суспільство звертає на себе всі елементи економічної системи. Ці дії не завжди приймають форму свідомої волі, що втілена в особистість або навіть у групі людей. Ось чому таке суспільство має носити назву програмуємого. Це визначення вказує на здатність останнього створювати моделі керування виробництвом, розподілом та споживанням. Тому таке суспільство з'являється не внаслідок еволюційних законів або специфічних культурних характеристик, а скоріше як результат виробництва завдяки дії суспільства самого на себе. 
               При визначенні поняття "інформаційного суспільства" на думку Турена найважливішим моментом є те, що робиться акцент на нові економічні стосунки. Турен підкреслює "...особливу важливість перетворень інвестиційної та керівної політики під час телекомунікаційно-інформаційної революції..."[1]. 
             Кан же вважав, що "різниця між поняттями "інформація" та "інтелект" є штучною, але достатньо важливою "[2 ]. За його думкою,"інформація" намагається бути відносно формальною та легко доступною. "У цьому випадку "інтелект" вживається скоріше у значенні "військового мислення", ніж "людське мислення" [3]. У такому разі поняття "інтелект" набуває набагато ширшого значення, ніж поняття "інформації". Поняття "інтелект" означає знання про події та людей, це знання може бути умовним, інтуїтивним, особистим, офіційним або тайним. "Інтелектуальні" дані зазвичай не підпадають під стандарти, а "інформація" є совокупністю шаблонів. Дуже важко відокремити чітко інтелект від інформації [9].  
Дослідження Г.Кана особливостей розмежування понять "інтелекту" та "інформації" є дуже важливим для розуміння сутності "інформаційного суспільства", оскільки воно дозволяє чітко відокремлювати духовну і матеріальну сфери нового суспільства. Адже інформація сама по собі, без людських емоцій не здатна змінювати людську культуру, сприяти прогресу духу. 
                Знайомлячись з працями Дайзарда, можна відмітити, що він робить спробу узагальнити визначення нового суспільства. 
З цією метою він звертає увагу на всі назви, об'єднані префіксом "пост". У цьому префіксі відчувається деяка обмеженість людського пізнання, схильного відштовхуватися від досягнутого, не звертаючи уваги на те, що для нового суспільства, побудованого на нових принципах, бажано дати нову назву.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. .ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТА ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА.

                 "Техніка як вміння застосовувати знаряддя праці існує з тих пір, як існують люди…" [6]. У стародавніх культурах, особливо у західній цивілізації, механічні засоби дозволяли полегшити діяльність людини.  
Проте ця техніка залишалась у рамках того, що було порівняно з можливостями людини, не виходило за межі його світогляду. Все змінилося з кінця ХVIII століття. Саме тоді було здійснено стрибок, що охопив всю технічну сторону життя людини в цілому. 
"…Було відкрито машини - машини, що автоматично виробляють продукти споживання. Те що раніше робив ремісник, тепер робить машина" [5]. 
Так почався на заході технічний та економічний прогрес, під час якого попереднє ремесло зникло за невеликим винятком. Таким чином, у виникненні сучасного технічного світу приймали участь розвиток науки, винахідництва. Жоден з них не міг би самостійно створити сучасну техніку. Всі ці фактори діяли об'єднано. 
К.Ясперс, один з засновників так званого "цивілізованого" підходу до історії, аналізує у своїй праці причини, які призвели до виникнення особливої "техницистської" цивілізації сучасності. Він баче головну причину такої різкої зміни цивілизацій у виникненні машин як заключної ланки між людиною і природою. 
               Спочатку була "перша хвиля" , яку Тоффлер називає "сільскогосподарчою". Скрізь земля була основою економіки, життя , політики, родинної організації. Скрізь панував простий розподіл праці та існувало декілька каст та класів. Влада була авторитарною, соціальне походження людини визначало його місце у житті. Єкономіка була децентралізованою: кожна община виробляла більшу частину того , у чому відчувала необхідність. 
Триста років тому назад відбувся "вибух, хвилі від якого обійшли всю землю, знищуючи стародавні суспільства та народжуючи якісно нову цивілізацію" [9]. Таким вибухом була промислова революція. До середини ХХ століття сили "першої хвилі" були знищені і на землі "запанувала індустріальна цивілізація". Однак влада її була не довгою, оскільки одночасно з нею на світ почала накатуватися нова хвиля , яка несла з собою нові інститути, відношення, цінності .  
                Баталов дає реферативний огляд тоффлеровського підходу до історії людства як історії "трьох хвиль".Цікаво, що Тоффел бачить в якості рухаючої силиісторії науково-технічний прогрес, якому слідкує психологія людей. Таким чином, плину історії Теффлер надає трохи механістичний відтінок, зображуючи його у вигляді постійної боротьби між наступною та теперішньою "хвилями".  
Кан дав довгостроковий прогноз розвитку людства, розрахований на основі даних минулого та теперішнього розвитку світової економіни, охоплює два важливих історичних етапи. Перший етап- це сільськогосподарська революція, яка була близько десяти тисяч років тому назад і яка фактично створила сучасну цивілізацію. Вона поширювалась по світу на протязі 8 тісяч років, різко змінивши умови життя людини, але до стабільного зростання економіки не призвела. 
            Другим найважливішим етапом прийнято вважати "великий перехід", на якому ми знаходимось сьогодні. Він розпочався 200 років тому, коли людей було не так багато, жили вони бідно та повністю залежали від сили природи. Цей період завершиться в наступні 200 років, коли на зміну "катастрофічного поєднання невдач та невмілого керівництва" людство значно зросте чисельно, стане багатим та в значному ступені навчиться керувати силами природи. 
Цей чотирьохсотлітній період можна розподілити на наступні 3 фази: фаза індустріальної революції, фаза суперіндустріальної (технологічної) світової економіки, і фаза постіндустріальної світової економіки та світового співтовариства. 
         Зниження темпів економічного росту призвело до того, що виникають нові не економічні типи діяльності та інтереси. Ця фаза розвитку суспільства називається "постіндустріальною", так як в суспільстві знижується інтерес до промислової та сільськогосподарської діяльності (але зовсім не до товарів), тому ця фаза означає кінцевий момент епохи Великого переходу, а, ймовірно, вона буде викликати постійні зміни в умовах життя людини[11].  
          Заперечуючи Тоффлеру, Г.Кан виділяє "сільськогосподарський" перехід в окремий етап розвитку людства. Однак його періодизація нової та найновішої історій інша. Тут він явно керується принципом опосередкованості взаємодії людини та природи (через техніку - через технологію - через інформацію) з ціллю виробництва продукту споживання з продуктів природи. 
            А.Сміт вважав, що жодна країна ніколи не обходилась та не могла обійтись без того, щоб в ній чогось не вироблялось. Це твердження сьогодні настільки справедливо, як і 200 років назад. Однак деякі важливі акценти змінились. Точно так, як в часи Сміта центр тяжіння економіки став зміщуватись від сільського господарства до промисловості, так і сьогодні він зміщується від промисловості до інформації. І подібно тому, як в кінці вісімнадцятого на початку дев'ятнадцятого століття склалась пост аграрна економіка, так сьогодні технологічно передові сектори глобального суспільства переходять на стадію постіндустріальної економіки. 
В аграрній економіці господарська діяльність була пов'язана переважно з виробництвом достатної кількості продуктів харчування, а обмежуючим фактором звичайно була доступність гарної землі. В індустріальній економіці господарська діяльність була переважаючою у виробництві товарів, а обмежувальним фактором - найчастіше був капітал. В інформаційній економіці господарська діяльність - це головним чином виробництво та застосування інформації з ціллю зробити всі інші форми виробництва більш ефективними, тим самим створюючи більше матеріальне багатство. Обмежувальним фактором тут є знання[9]. 
Розміщуючи економічний аспект розвитку людства, заслуговує уваги той факт, який характеризує кожну суспільну формацію через сутність господарської діяльності та обмежувальний фактор. Можна помітити, що перехід до нової суспільної формації виникає при зміні основи господарювання чи подолання обмежувального фактору.  
            Арнольд Тойбні якось помітив, що ХХ століття - це час коли людство вперше за всю свою історію може серйозно подумати про добробут всіх людей. Якщо це так, то це в основному завдячуючи еволюції універсальної електронної інформаційної системи, здатної пов'язати всіх людей. Мова йде про настання інформаційного століття. 
             Технологія пропонує нам набагато більші інформаційні та комунікаційні ресурси, ніж коли-небудь мало людство. Ці ресурси настільки великі, що очевидно: ми входимо в нову еру - інформаційне століття. США - перша країна, яка здійснила трьох стадійний перехід від аграрного суспільства до індустріального та від нього до такого суспільства, яке навіть важко однозначно визначити, зрозуміла лише одна його характеристика: головним видом його економічної діяльності стає виробництво, зберігання та поширення інформації. 
              Який можливий сценарій розвитку інформаційного суспільства в майбутньому? Можна помітити загальну модель змін - трьох стадійний прогресивний рух: становлення головних економічних галузей по виробництву та поширенню інформації, розширенню номенклатури інформаційних послуг для інших галузей промисловості та уряду, створення широкої системи інформаційних засобів на споживчому рівні [7]. 
У.Дайзарт констатує факт переходу до інформаційного суспільства в США. Він повністю погоджується з пропозицією Тоффлера та Бела про трьох стадійні у концепцію та концентрує свою увагу на трансформаціях саме останньої, "інформаційної" стадії розвитку суспільства. 
            Думка про технічну революцію, яка заснована на інформації, не нова. Соціолог Даніел Бел, як і інші, всередині шестидесятих років побачив, що США стає постіндустріальним суспільством. Третя промислова революція в значній мірі базується на досягненнях у телекомунікаційних та інформаційних процесах. Зайнятість у сфері промисловості та будівництва залишається як багато років переважно без змін, в той час, коли робоча сила зросла. Довгочасні тенденції показують, що найбільш динамічними в минулому столітті були сфери, пов'язані з інформацією [10]. 
Айрис підкреслює загальність точки зору всіх філософів, які трактували "інформаційне суспільство" в зв'язку з теперішніми змінами в суспільній ролі НТР в ній. Але на відміну від Тоффлера, він акцентує увагу виключно на виробничій сфері, повністю виключаючи з розгляду соціальний та культурний аспекти оновлення.  

 

 

 

 

3. КУЛЬТУРА В НОВОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 
                  Ми живемо в світі Дліц- культури. Замість довгих "ниток" ідей, пов'язаних одна з одною "Дліпи" інформації: оголошення, команди, відривки новин, які не узгоджуються зі схемами. Нові образи та уявлення не піддаються класифікації частково тому, що вони не вкладаються в старі категорії, частково тому, що мають дивну непов'язану форму. 
Ненаситні читачі дешевих видань та спеціалізованих журналів, вони короткими прийомами сприймають величезну кількість інформації. Але і вони намагаються знайти нові поняття та метафори, які б дали можливість систематизувати чи організувати "дліпи" в більше ціле. Однак, замість того, щоб намагатись втиснути нові дані в стандартні категорії та рамки "другої хвилі", вони хотіли б все побудувати на свій власний лад. Словом, замість того, щоб просто позичити готову ідеальну модель реальності, зараз ми самі мусимо знову та знову її винаходити. Це важка необхідність, але разом з тим, відкриває великі можливості для розвитку індивідуальності, демасифікації культури та особистості. Деякі, правда, не витримують, ламаються або відходять в сторону. Інші перетворюються в постійно розвиваючихся, компетентних індивідів, здатних підійматись в своїй діяльності на новий, більш високий рівень. Але в будь-якому випадку людина перестає бути стандартною, легко керуємим роботом, яким його зображали письменники "другої хвилі" [11]. 
          Тоффлер одним з перших помітив корінні зміни, які мали місце за останній час в культурі суспільства, особливо західного. Наростаюча сила потоку інформаційного обміну між людьми породила новий тип культури, в якій все підпорядковано необхідності класифікації, унікації для найбільшої компресії та підвищення ефективності при передачі від людини до людини чи то особисто, чи то через засоби масової інформації.  
          Х.Скопімовський вважав, що під загрозою інструментацізації культура знаходить різноманітні протидії. Вихід за межі може бути реалізовано лише за допомогою наркотиків и через екскурси до східної філософії. Винекнення філософії техніки - друга протидія культури небезпеці бути задушеною інструменталізаціє,бо дебати про природу техніки - це дискусії про майбутнє людини та людства вцілому [4]. 
             Культурний рух ще глибше підірвав раціональне мислення та легітивацію основного проекту. Він поставив під питання як цінності платників, високий життєвий рівень, так і переваги споживання, праці та бережливості. Він відкрито кинув виклик відстроченому винагородженню, самоорганізованості. 
              Ясперс писав, що техніка не тільки наближує нас до пізнання, техніка відкриває перед нами новий світ та нові можливості існування в ньому. Він одним з перших підняв проблему нової естетики у технізованому світі. 
             Радикальні зміни у сфері виробництва неминуче призведуть до великих соціальних змін. Ще при житті нашого покоління фабрики та установи наполовину опорожніють та перетворяться у складські приміщення. Футуристи вважають, що розвиток мережі інформації дзволить значно розширити практику надомної праці. Це дозволить зменшити забруднення оточуючого середовища та знизити витрати на її відновлення. В напрямку створення електронного котеджу діють і соціальні фактори. Чим більше скорочується робочий день, тим більше часу для робітника для саморозвитку.  
Але розвиток технічного прогресу призведе і до деяких труднощів у сфері зайнятості, адже використання нових технологій стане передумовою звільнення багатьох робочих місць та збільшення безробіття. Регулювання державою рівня зайнятості має дуже велике значення у цьому випадку.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПРОБЛЕМИ КОМП’ЮТЕРІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

           Істотні особливості комп'ютерної дидактичної системи можна простежити за структурною формулою: обмеження групи учнів до 7 ± 2 людини дає можливість педагогу при постійному спілкуванні з усіма учнями приділити увагу і окремому учневі, коли він потребує індивідуальної допомоги.Педагог завжди може побачити учня, якому дійсно необхідна така допомога. Цьому сприяє та обставина, що комп'ютерна система не залишає без уваги на тривалий час жодного учня. 
Досить високі дидактичні можливості комп'ютерної системи, на жаль, пов'язані із значними витратами ручної праці педагога (висока трудомісткість), обмеженою пропускною здатністю системи (як правило, 5-7 чоловік) і високою вартістю навчання. 
Система набуває серйозного значення при зміні існуючих класно-урочних організаційних форм навчання і розвитку консультаційно-залікових форм, коли невеликі групи учнів мають можливість у будь-який час отримати необхідну консультацію або здати відповідний залік. При цьому передбачається, що весь навчальний час оптимально розподілено між дійсно необхідними класно-урочної та консультативно-заліковими формами. 
                      Один з принципів комп'ютерної дидактичної системи - програмоване навчання. У цій системі управління процесом навчальної діяльності кожного учня будується переважно з використанням методів програмного керування. 
Комп'ютерна навчальна система генерує завдання, підказки, маршрут навчання залежно від успіхів учня, з урахуванням його потреб і особистісних задумів. Основну увагу на таких заняттях приділяється особистості, її проблем, інтересам, творчому розвитку. 
Навчаний знаходиться в ролі самостійного суб'єкта, який вільно обирає і здійснює потрібний йому вид діяльності в прийнятному темпі. 
В даний час одним з основних завдань є завдання «застосування нових інформаційних і телекомунікаційних технологій у навчальному процесі, включаючи створення і використання в навчальному процесі сучасних електронних навчальних матеріалів поряд з традиційними навчальними матеріалами». 
З усіх наукових проблем, від вирішення яких залежить успіх комп'ютеризації навчання, одне з провідних місць, безсумнівно, займає комплекс психолого-педагогічних проблем. Важко назвати іншу сферу людської діяльності, яка розвивалася б так стрімко і породжувала б таке розмаїття складнощів, як комп'ютеризація та інформатизація суспільства. 
                   Використання комп'ютера перетворює діяльність, як вчителів, так і учнів, змінює її зміст, структуру, робить значний вплив на мотиви учасників цієї діяльності, значною мірою перебудовує систему взаємовідносин між ними. 
Виділяють два основних напрямки в комп'ютеризації навчання. Перше полягає в забезпеченні загальної комп'ютерної грамотності. У цьому випадку комп'ютер є об'єктом вивчення. Друге - використання комп'ютера як засіб, що підвищує ефективність навчання. 
В даний час другий напрямок отримує найбільший розвиток на принципово новому рівні. Відбувається адаптація нових інформаційних та комп'ютерних технологій до вирішення проблем освіти. 
Діапазон використання комп'ютера в сучасному навчально-виховному процесі дуже великий: від тестування учнів, врахування їх особистісних якостей до гри. Крім того: 
- Комп'ютер дозволяє посилити мотивацію навчання, 
- Комп'ютер дозволяє істотно змінити способи керування навчальною діяльністю, 
- Значно розширюються типи завдань, з якими учні працюють: моделювання, складання алгоритму, програмування та ін, 
- Комп'ютер дозволяє якісно змінити контроль за діяльністю учнів, забезпечуючи при цьому гнучкість управління навчальним процесом, 
- Комп'ютер сприяє формуванню в учнів рефлексії своєї діяльності, дозволяє учням наочно уявити результат своїх дій, 
- Комп'ютер дозволяє повністю усунути одну з найважливіших причин негативного ставлення до оточуючих.

                     Руйнівна сила антикультури, антитрадицій, антидуховності може згодом стати незворотною, якщо не відновити моральні фільтри. Піднесення української культури не буде результатом руйнації здобутого в минулому. Україна має асимілювати все на нових, сучасних, цивілізованих культурних засадах. Варіантів катастрофи і втрати цінностей чимало, варіант відродження лише один. Справді, формування культурного простору за допомогою мас-медійних засобів є нагальною проблемою українського суспільства. Подальше її вивчення на основі соціологічних та журналістикознавчих досліджень дозволить створити оптимальну модель розвитку регіональних ЗМК, саме у формуванні культурологічного дискурсу.У процесі постановки і розв’язання означених проблем очевидною є думка про те, що протягом всієї історії людства, по-перше, відбувалося становлення його суспільного розвитку взагалі, і інформаційного суспільного розвитку, зокрема; по-друге, мав місце процес історичного розвитку правосвідомості людини; по-третє, ці історичні лінії розвитку людства яскраво перетинаються в умовах сучасної інформаційно-комп’ютерної революції і глобального інформаційного суспільства. Тому формування цих ліній в єдиний гносеологічний комплекс є природною позицією для наукового погляду на проблему, розкриваючи евристичні його можливості. Соціально-правова парадигма природньо увійшла до логіки аналізу суспільного розвитку людства взагалі, та інформаційного суспільства, зокрема. Але у вітчизняній науковій думці на достатньому рівні ще не розглянуто вище означений історичний та гносеологічний комплекс.

                   Стан розробки проблеми інформаційного суспільства характеризується певною неоднозначністю. За часів Радянського Союзу мала місце критика західних концепцій інформаційного суспільства: ідея технологічного детермінізму у суспільному розвитку, інформаційної перспективи соціуму як прогресивної соціальної моделі, піддавалося критиці інформаційне суспільство як техніцистський ідеал (в американському варіанті), як соціально-інженерний проект (в японській соціальній моделі), як європейський прогноз розвитку людства (Німеччина, Франція, Скандинавські країни) [14].

                   Традиційно концепція інформаційного суспільства досягає розвитку, перш за все, в розвинених країнах світу і досліджується такими соціологами, як І. Масуда, І. Кішида (Японія); В. Дайзард, Дж. Пелтон, Дж. Мартін, Т. Беккер, Д. Мур (США); Г. Краух, Р. Брейтенштейн (Німеччина); М. Понятовські (Франція) та ін.

В Росії загальні питання концепції інформаційного суспільства розвивають: О.М. Вершинська, Ю.А. Нисневич, І.С. Мелюхін, А.В. Волокітіна, Б.В. Кристальний, Д.С. Черешкін, Г.Т. Артамонов, М.М. Курносов, Г.Л. Смолян та ін. Правові аспекти інформаційного суспільства в Росії аналізують юристи: Гудков В.В., Берчева Н.А., Кудріна Н.К., Ткаченко С.Н., Сидорова О.Ю., Бачило І.Л. та ін. В Україні загальну проблематику інформаційного суспільства розроблюють: Лях В.В., Нечитайло В.М., Журба С. та ін.