Історія інформатизації суспільства

    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

        МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

                         КАФЕДРА ІНФОРМАТИКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     РЕФЕРАТ  НА  ТЕМУ :

 

               «ІСТОРІЯ  ІНФОРМАТИЗАЦІЇ  СУСПІЛЬСТВА»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка  магістратури,

спеціальності

«Управління навчальним закладом»,

Волкова Наталія Петрівна

Викладач:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        Маріуполь  2012

 

                                                ПЛАН

 

ВСТУП

     1.НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ІНФОРМАТИЗАЦІ СУСПІЛЬСТВА.

2. ПОНЯТТЯ «ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА»                        

 

3. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТА ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА 

                                                                                           

4. КУЛЬТУРА В НОВОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 

5. ПРОБЛЕМИ КОМП’ЮТЕРІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ 

 

6. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  ВСТУП

 

Інформаційне  суспільство - соціологічна концепція, що визначає

головним фактором розвитку суспільства виробництво  та використання

науково-технічної  та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства

є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були

З.Бжезинський, О.Белл, О.Тоффлер. При розгляді розвитку суспільства як

"зміну ступенів", прибічники теорії інформаційного  суспільства пов'язують

його становлення  з домінуванням "четвертого", інформаційного сектору

економіки, який йде після сільського господарства, промисловості та

економікою послуг. При цьому стверджується, що капітал  і праця, які є

основою індустріального  суспільства, поступаються місцем інформації та

знанню у сучасному  суспільстві. Революціонізуючі дії  інформаційної

технології приводить до того, що в інформаційному супільстві класи

змінюються соціально  недиферинцованими "інформаційними спільнотами".

Традиційним коораціям  Тоффлер протиставить "малі" економічні Форми –

індивідуальну діяльність на дому, "електронний  котедж". Вони зараховані у

майбутню структуру  інформаційного суспільства з його "інфо-", "техно-" та

іншими сферами  людського буття. Було висунуто проект "глобальної

електронної цивілізації", що базується на синтезу телебачення, комп'ютерної

служби та енергетики."Комп'ютерна революція" поступово приводить до

зміни традиційного друку "електронними книгами", змінює ідеологію,

перетворює безробіття у забезпечений досуг. Соціальні та політичні зміни

розглядаються у теорії інформаційного суспільства  як наслідок

"мікроелектронної  революції". Перспектива розвитку демократії пов'язується з

розповсюдженням інформаційної техніки. Тоффлер  та Дж.Мартін відводять 

головну роль у  цьому телекомунікаційній "кабельній  мережі" , яка забезпечує

двосторонній  зв'язок громадян з урядом, дозволить  враховувати їх думку при

розробці політичних рішень. Розробки у галузі "штучного інтелекту"

розглядаються як можливість інформаційного трактування  самої людини

           Концепція інформаційного суспільства викликає критику з боку

 гуманістично  орієнтованих філософів та науковців, які додержуються думки

щодо негативних наслідків комп'ютеризації суспільства.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.НОРМАТИВНО-ПРАВОВА  БАЗА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

               Нормативно-правова база інформатизації суспільства є підгрунттям

інформатизації сучасного  суспільства, оскільки дає чіткі  та законні рамки для такого

роду діяльності.При  дослідженні нормативно-правової бази інформатизації

суспільства доцільним  буде провести аналіз Постанови Верховної  Ради України від 

16 лютого 1999 р. «Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів

державної влади щодо забезпечення свободи слова, задоволення  інформаційних 

потреб суспільства  і розвитку інформаційної сфери  в Україні». Верховна Рада

України відзначила, що Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади

належною мірою не забезпечують реалізацію державної  політики інформатизації,

що спрямована на затвердження свободи слова, плюралізму і демократичних 

принципів інформаційної  діяльності, інформаційного суверенітету та інформаційної

безпеки України, зміцнення  та розвитку її інформаційної інфраструктури.

Підтвердженням цього, як вважає Верховна Рада України, є, наприклад, те, що

більше року в силу відсутності підзаконних нормативно-правових актів Кабінету

Міністрів України фактично не діє Закон України «Про державну підтримку засобів

масової інформації та соціальний захист журналістів».Було також відзначено, що

Кабінет Міністрів України  не забезпечив виконання Указу Президента України від 

22 квітня 1998 р. «Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній

сфері», зокрема, не вніс на розгляд Верховної Ради України  передбачений цим 

Указом проект закону про здійснення контролю за станом безпеки в комп'ютерних 

мережах передачі даних  України. У зв'язку з відсутністю даного контролю в цій

сфері постійній загрозі  піддаються автоматизовані банківські системи, викрадається

службова інформація, в інформаційному просторі вільно почувають  себе так звані 

«хакери», поширюються комп'ютерні «віруси» і дезінформація. До цього причетні

оператори комп'ютерних станцій, що зосереджені у державних закладах та

установах, як це просліджується на прикладі функціонування в Україні 

комп'ютерної мережі «Fido Net». Верховна Рада України самокритично визнала 

також недостатність власних зусиль і наполегливості в справі законодавчого

забезпечення інформаційної сфери, формування державної політики інформатизації,

здійснення згідно зі ст.85 Конституції  України парламентського контролю за

діяльністю Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади щодо

реалізації цієї політики.

                 Правова основа єдиного інформаційного простору покликана, зокрема,

 забезпечувати координацію  дій органів влади в єдиному  інформаційному просторі,

без якої неможливо усунути недоліки законодавства, уникнути конфронтації і

конфліктності під час використання інформаційного простору України 

різноманітними суб'єктами інформатизації. Стратегічною метою реформи

державного управління є формування влади демократичного типу, що орієнтована

 на суспільство як споживача  її послуг. Мова в даному випадку  йде про єдину владу 

(розділяється не сама влада,  а механізм її здійснення), бо  державна влада - явище 

цілісне. В Конституції України  чітко виділені не конкретні гілки  влади, а конкретні

її суб'єкти (інституції) - державні органи та їх системи. Принцип поділу влади в 

найбільш широкому розумінні повинен  врівноважуватися принципом єдності  влади 

або взаємодії гілок  влади. В сучасній державі інтегруючу функцію щодо гілок влади

міг би краще всіх виконати глава держави - Президент.У зв'язку з цим слід

 зауважити, що не  тільки варто формувати єдиний  інформаційний простір цілісної

 держави, але і  суб'єкти формування повинні бути  єдиними у своїх діях, толерантні,

 позбавлені політичних амбіцій, які б керувались у своїй діяльності положеннями

Основного Закону України, виконували б повноваження, що приписані  їм

Конституцією України. Для успішного реформування державного управління,

 зокрема в інформаційній  сфері, на перший план повинні стати професіоналізм,

 компетентність, чіткий  контроль за виконанням, законодавче  встановлення 

персональної відповідальності перших керівників органів державної  влади за

 прийняті рішення,  узгодженість рішень органів  державної влади в інформаційній 

сфері.

                  Вважається дуже важливим прийняття рішення Верховною Радою

України щодо розробки проекту  інформаційного кодексу України. Єдиний

інформаційний простір  України торкається всіх сфер діяльності в суспільстві,

 охоплює всі регіони  та території країни. Тому норми права інформаційного

законодавства присутні в більшості законодавчих актів  України. Інформаційне

законодавство, що включає  нормативно-правові акти, які цілком присвячені

питанням правового  регулювання в інформаційній  сфері, і окремі норми за даним

предметом в інших  нормативно-правових актах, є одночасно  основним

інструментом реалізації та однією з головних сфер формування державної 

інформаційної політики. На цей час уже прийнято і діє  ряд базових 

«інформаційних» законів: «Про інформацію», «Про порядок висвітлення діяльності

органів державної влади  та органів місцевого самоврядування в Україні засобами

 масової інформації»,  «Про державну таємницю», «Про  звернення громадян», «Про

 друковані засоби  масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і

радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про науково-технічну

інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про рекламу»,

«Про авторське право  та суміжні права», «Про державну підтримку  засобів масової

інформації та соціальний захист журналістів», «Про Національну  програму

інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації» тощо.

 Проте, останнім  часом процес формування інформаційного  законодавства, зокрема, 

за допомогою законів істотно сповільнився, хоча достатньо широке коло правових

відносин в інформаційній  сфері так і залишилося неурегульоване. Насамперед, це

стосується права громадян на свободу одержання інформації, відповідальності за

неподання і приховання інформації, за поширення недостовірної інформації і

дифамації, порядку та умов використання інформації обмеженого доступу,

включаючи персональні  дані, комерційну, службову та інші види таємниць, проблем 

інформаційного забезпечення формування громадянського суспільства і діяльності

органів державної влади  та місцевого самоврядування, розвитку засобів масової 

інформації, масової комунікації  і зв'язку в умовах ринкової економіки, регулювання 

ринку інформаційної  продукції та послуг і т.ін. Природно, така нормативно-правова

база не дозволяє повноцінно розвивати інформаційні відносини, не може поки

 змінити реальну  ситуацію. Сфера інформаційних технологій США для порівняння

регламентується більш  ніж 300 спеціальними законами і підзаконними актами. На

наш погляд, розробка інформаційного законодавства повинна враховувати

входження України до інформаційного суспільства і відповідну цьому етапу

 розвитку нову державну  інформаційну політику - соціально-технологічну, в якій є