Педагогічні умови формування інформаційної компетентності учнів ПТНЗ

Структура та основні складові компетентності наведені на рис. 1.1.1.

Рис. 1.1.1.

Знання як найвища форма інформації. Як зазначає О. Співаковський, на основі типологічної ознаки, що враховує ступінь сприйняття людини, виділяють три типи інформації: дані, інформація, знання. Дані відносяться до явищ, що спостерігаються і є цілком незалежними від нашої свідомості. Інформація, окрім даних, містить ще опис неформальних правил її інтерпретації. Знання — вища форма вияву сприйняття даних та інформації, воно є активним за своєю суттю і формується не тільки на основі фактів, але й на основі аналізу та різних типів логічного виведення [25, С. 245].

Уміння виникає там, де знання справи стає дороговказом до швидкого й успішного її виконання. Уміння — це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно виконувати певну діяльність [27, С. 325].

Навички — удосконалені шляхом багаторазових управлянь компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій [28, С. 304].

Цінності  — уявлення про те, що в житті є важливим. Цінності скеровують інші складові життя людини. Це здатність до переорієнтації на нові цінності, переоцінки цінностей уже існуючих і домінуючих у свідомості людей. Виділяють, наприклад, культурні цінності, цінності свободи, прав людини та ін. Формування ціннісної системи, яка прийнята більшістю членів суспільства, є найважливішим принципом його існування і, водночас, — основним інструментом суспільних реформувань.

Згідно з концепцією А.Н. Леонтьєва, мотиваційна сфера людини має свої джерела в практичній діяльності. У самій діяльності можна  виокремити ті складові, які відповідають елементам мотивації, функціонально  та генетично пов'язані з нею. У новітніх психологічних концепціях мотивації переважним є когнітивний  підхід до мотивації, у руслі якого  особливе значення надається феноменам, пов'язаним із свідомістю і знаннями людини. Мотивація, на нашу думку, займає особливе місце в структурі компетентності ще й тому, що відноситься як до фундаментальних  сутностей, так і до здатностей, оскільки неодмінно включає в себе зовнішню і внутрішню компоненти. Наприклад, для студента зовнішня мотивація  — це страх перед викладачем, прагнення дістати високий бал  тощо, а внутрішня — зацікавленість процесами і результатами професійного становлення.

Комунікабельність — уміння спілкуватися, налагоджувати стосунки, встановлення контактів, готовність людини до повноцінного міжособистісного спілкування. Ці здібності розвиваються й формуються у спілкуванні та закріплюються у структурі особистості як своєрідна життєва позиція, котра впливає на життєву перспективу людини і виконує функцію подальшого вдосконалення реальної комунікативної поведінки.

Здатність до адаптації є дуже важливою умовою для пристосування до певного середовища, необхідною для «виживання» фахівця.

Здатність до перенесення знань з однієї предметної галузі в іншу передбачає не просто перенесення на рівні фактів, а вміння узагальнювати, на основі цього будувати абстракції, які вже потім переносити на іншу предметну галузь.

Здатність до масштабування та інтерпретації. Масштабування дозволяє розв'язувати будь-які задачі з різним ступенем деталізації. Як приклад можна розглянути здатність викладача пояснити певний матеріал студентам з різним рівнем підготовки чи здібностей.

Здатність до саморозвитку — можливість змінювати власні інтелектуальні інфраструктури, безпосередньо до перетворення власної ментальності.

Здатність до інтеграції передбачає спроможність особистості використовувати знання з різних предметних галузей для створення нових знань, умінь, навичок, шляхів розв'язування поставлених завдань.

Здатність до синергетичних проявів. Розглядаючи особистість як систему, здатну до самоорганізації, створення, підтримки, розпаду структур у системах самої різної природи, під синергетичним проявом ми розуміємо здатність особистості вийти на якісно новий рівень узагальнення, усвідомлення і можливостей реалізації задач, що постають перед людиною. Наприклад, декілька осіб можуть мати порівняно однакові здібності, жити в однакових умовах, спілкуватися з одними і тими самими людьми, мати одних учителів (будь-яка спеціалізована школа-інтернат), але лише деякі з них, досягнувши певної точки (точки біфуркації), виходять на якісно новий рівень професійних досягнень. На наш погляд, саме інформаційно-комунікаційні технології синергетично посилюють здатності до адаптації, комунікації, саморозвитку, інтеграції, масштабування, інтерпретації тощо.

Активне використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах людської діяльності сприяло появі таких  понять як інформаційна культура, інформаційна революція, інформаційні технології. Наприклад, Н.В. Макарова наводить таке означення  інформаційного суспільства — це суспільство, у якому більшість  працюючих зайняті виробництвом, зберіганням, опрацюванням і реалізацією  інформації, особливо її вищої форми  — знань. За аналогією, компетентність у галузі використання інформаційно-комунікаційних технологій деякі автори називають  інформаційною.

З нашої точки зору, інформаційна компетентність заслуговує на особливу увагу тому, що саме вона докорінно  змінила середовище, зробила його активним, більш агресивним, змінила  систему цінностей. Людина, у свою чергу, змінює середовище. Прикладом  може стати факт появи англомовного терміну «реінженерінг» у значенні «адаптація технологічної структури виробництва до комп'ютерних інформаційних можливостей» [1, С. 54]. Необхідно зазначити, що майже всі науковці в структурі компетентності особистості виділяють цю компетентність як обов'язковий елемент [2, С. 48].

Водночас, згідно з визначенням, наданим у тлумачному словнику іноземних  слів, «компетентний», це той, хто володіє  достатніми знаннями в конкретній галузі, добре обізнаний, кваліфікований, тобто відповідає вимогам, є придатним до певної діяльності [24, С. 452]. Тобто інформаційна компетентність передбачає знання в галузі інформації. Однак інформація може розглядатися лише в певній галузі знань. На наш погляд, більш точним є поняття інформаційної компетентності (тобто компетентності в галузі інформатики) для визначення знань, умінь навичок та здібностей особистості в галузі методів і засобів отримання, опрацювання, перетворення, передавання, використання і розповсюдження інформації.

Як приклад, наведемо кілька з пропонованих у науковій літературі означень інформаційної компетентності. За Н.Х. Насировою, це: мотивація, потреба й інтерес до отримання знань, умінь і навичок у галузі технічних, програмних засобів й інформації, сукупність суспільних, природних і технічних знань, що відображають систему сучасного інформаційного суспільства; знання, що складають інформаційну основу пошукової пізнавальної діяльності; способи і дії, що визначають операційну основу пошукової пізнавальної діяльності; досвід пошукової діяльності у сфері програмного забезпечення і технічних ресурсів; досвід відносин «людина — комп'ютер».

Ще одне визначення, яке  дає у своїй роботі М.А. Холодна: інформаційна компетентність — це особливий тип організації наочно-специфічних  знань, що дозволяє ухвалювати ефективні  рішення у відповідній галузі діяльності [30, С. 28].

Ми вважаємо, що використання поняття «інформаційна компетентність»  є більш точним і пропонуємо таке означення.

Інформаційна  компетентність — це системний обсяг знань, умінь та навичок набуття, перетворення, передачі та використання інформації у різних галузях людської діяльності для якісного виконання професійних функцій.

Інформаційна компетентність учня — це компонент його загальної  педагогічної культури, найважливіший  показник його професійної майстерності і відповідності світовим стандартам у сфері вищої освіти. Світовий досвід показує, що саме ті країни, перш за все США, Німеччина, Японія, Франція, які зробили підготовку своїх  інтелектуальних кадрів завданням  номер один, добилися найбільшого  успіху в оборонній, економічній, соціальній і політичній, правовій і культурній сферах [13, С. 41-55].

Таким чином, професійна компетентність, зокрема учня, характеризується наявністю певної структури якостей (знання, уміння, мотивація, ціннісні орієнтації, сформованість певних професійно важливих якостей). Крім того, майбутній спеціаліст має володіти здатністю бачити протиріччя, що виникають в освітньому процесі, самостійно ставити конкретні педагогічні цілі й завдання та знаходити способи їх розв'язування, а також аналізувати й оцінювати отримані результати. У цілому розв'язання проблеми визначення місця інформаційної складової в структурі загальної професійної компетентності, її ролі і значення має зайняти чільне місце в забезпеченні найбільш оптимального функціонування професійної підготовки майбутніх спеціалістів.

1.2. Теоретичне обгрунтування педагогічних умов формування професійних компетенцій

Ніколи ще проблема якості освіти в Україні не мала такого важливого ідеологічного, соціального, економічного і технічного значення, як нині. Висунення проблеми якості на перший план визначається низкою об'єктивних чинників:

- по-перше, від якості людських ресурсів залежить рівень розвитку країни та її глобальної економічної конкурентоспроможності;

- по-друге, якість освіти набуває все більшого значення в забезпеченні конкурентоспроможності випускників вищої школи на ринку праці;

- по-третє, специфіка управління якістю освіти полягає в тому, що управління діяльністю людини, яка є об'єктом педагогічного впливу, здійснюється через її психічну діяльність, внаслідок чого навчання несе певний елемент невизначеності;

- по-четверте, якість професійної підготовки фахівців - невід'ємна вимога до вітчизняної вищої освіти, якщо вона прагне інтегруватись у європейський освітній простір.

Освіта має готувати людину, органічно адаптовану до життя у  світі багатоманітних зв'язків - від  контактів із найближчим оточенням  до глобальних зв'язків. Тому так важливо  навчити співжиттю з іншими людьми і суспільними структурами, вмінню регулювати різні психологічні, соціальні, політичні, міжнаціональні конфлікти  з дотриманням вимог культури плюралізму думок [15, C. 10-13].