Дистанційне навчання

Продовженням цього принципу у дистанційній освіті є принцип  вільного вибору отриманої інформації шляхом певної діяльності (участь у  дискусіях, телеконференціях, робота з  пошуковими програмами, порівняльний аналіз інформації у www тощо).

Принцип індивідуальної освітньої  діяльності слухачів, відповідно до якого  їм надається можливість вибору на всіх етапах навчального процесу: під  час постановки особистих освітніх цілей, виборі домінантних напрямів занять, форм і темпів навчання у  різноманітних освітніх галузях.

Принцип урахування індивідуальних особливостей слухачів у процесі  розробки дистанційного курсу передбачає модулі, заздалегідь розраховані  на індивідуальні особливості особистості  слухачів за трьома рівнями: психофізіологічним, психологічним і соціально-психологічним, а також за рівнем їх базової підготовки до навчання дистанційно.

Для забезпечення наочності  у дистанційному навчанні використовується принцип віртуалізації освіти та системного структурування інформації, де активно задіяні різноманітна символіка, відеофільми, комп'ютерні навчальні  програми, інтерактивні методики тощо.

Принцип пріоритету діяльнісних критеріїв оцінки результатів навчання перед інформаційними, відповідно до якого оцінюється передусім саме процес навчання, його характер, особливості взаємодії слухачів з викладачем, Індивідуальна траєкторія вивчення окремих модулів, міра відмінності отриманих освітніх результатів від стандартних і загальнодоступних даних.

Принцип створення слухачами  особистісної освітньої продукції  за тими модулями, що вивчаються. Ефективним засобом мотивації і освітньої  самореалізації є можливість поповнення веб-сайту його особистими матеріалами. Творчі роботи слухачів можуть також  стати предметом наступних освітніх комунікацій.

І, нарешті, принцип інтерактивності у спілкуванні з інформацією. Він розкриває провідну вимогу дидактики дистанційної освіти, відповідно до якої слухач має реально відчувати протягом навчання присутність викладача. З цією метою широко застосовуються такі заходи, як діалог, дискусії, телеконференції тощо.

4. Принципи забезпечення якісного дистанційного навчання:

• Заохочення контактів між студентами та викладачем.
• Розвиток співробітництва студентів.
• Використання активних засобів навчання.
• Швидкий зворотний зв’язок.
• Ефективне використання часу.
• Висока мотивація.
• Врахування хисту студентів і шляхів навчання.

ДН - це відкрита система  навчання, що передбачає активне спілкування  між викладачем і студентом за допомогою сучасних технологій та мультимедіа. Така форма навчання дає свободу вибору місця, часу та темпу навчання. Дослідження західних педагогів довели, що дистанційне навчання забезпечує високу якість навчання.

Система ДН має ряд переваг  і значно розширює коло потенційних  студентів. Одержати освіту дистанційно  має можливість молодь, яка не може поєднувати навчання з роботою або  проживає у віддаленій від обласних центрів місцевості; військовослужбовці; домогосподарки; керівники; бізнесмени або студенти, що бажають паралельно одержати освіту. Дистанційна форма навчання підходить майже всім, тому що дає можливість гармонійно поєднувати навчання та повсякденне життя.

На даному етапі (2005 р.) відбулися  суттєві зміни у розвитку інформаційно-комунікаційних технологій ‑ це поява соціального сервісу, який отримав назву веб 2.0, розгортання відкритих навчальних ресурсів та програмного забезпечення. У свою чергу це привело до якісних змін у педагогічних підходах і появи терміну «мережна педагогіка» або «педагогіка 2.0». Мережа Інтернет перестає бути каналом, що дозволяє одержати доступ до окремого ресурсу. Мережа Інтернет сьогодні сама стає ресурсом. Це дозволяє вирішувати нові педагогічні задачі, реалізовувати навчальну діяльність, що не мислиться і не реалізується поза мережею.

В той же час, сучасна освіта вимагає безупинно розширювати  своє сприйняття комплексності світу  та формування інформаційного суспільства. Для того, щоб знання отримали конкретний зв'язок з діями, необхідно постійно "навчати себе", поповнюючи й розширюючи свою освіту.

Освіта повинна орієнтуватися  на формування освіченості особистості, яка буде працювати у майбутньому  інформаційному суспільстві в умовах багатовекторності технологічного розвитку, глобалізації та конкуренції  ринку товарів та послуг, збереження навколишнього середовища, а також  соціальної відповідальності та швидкої  зміни, що очікується у майбутньому, тощо. А це означає реструктуризацію навчальних планів, переосмислення ролі викладача.

Велику роль у сучасній освіті грає Болонський процес, у якому  бере участь близько 46 країн. Болонська  угода забезпечує якісну освіту для  студентів ВНЗ Європи і поза її межами (привабливу і конкурентно-здатну модель освіти); готує для (Європейського) ринку праці (здатність найму випускників); підвищує мобільність студентів і викладачів, поліпшує прозорість процесу, гарантує визнання кваліфікацій; забезпечує гнучкішу вищу освіту, її пристосування до потреб ринку праці.

Вона надає широкі можливості трансформації навчального процесу. Викладачі отримують більшу самостійність  в моделюванні навчального процесу, що в свою чергу зобов'язує їх до постійного самоконтролю, пошуку нових  підходів і розробок для їх практичного застосування.

Демократизм Болонської системи  організації навчального процесу  дає великі можливості персоніфікованого  підходу до трансформації методики навчання для забезпечення високої  якості навчання. В результаті кожен  студент - випускник володітиме необхідним мінімум фахових знань, загальноосвітніх знань і знань однієї-двох іноземних мов.

Стандартом кредитно-модульної  системи навчального процесу  і рейтингової системи поточного  і підсумкового контролю знань студентів, започаткованими Болонською конвенцією у групі європейських університетів, не ставиться питання впровадження єдиного підходу до всіх ВНЗ, а  надається право в кожному  випадку кожному ВНЗ застосовувати  різний підхід в регламентації поточного і підсумкового контролю .

Слід зазначити, що якість освіти – на п’ятому місці серед  пріоритетів Болонського процесу, але оцінка якості освіти в Європі по суті передувала Болонському процесу. Основну відповідальність за якість несуть університети.

Організаційною формою Болонського  процесу є кредитно-модульна система, успішне впровадження якої залежить від обраної методології навчання та інтегрування з сучасними технологіями, що відповідають принципам цієї методології.

Усі ці зміни сприяють інтеграції дистанційного навчання у сучасну  освіти, перед якою суспільство ставить  нові завдання. На перше місце виходіть змішане навчання, яке спроможне  забезпечити високу якість освіти, створення відкритих навчальних ресурсів, які можуть використовувати  як викладачі так і студенти. Продовжується  широке впровадження ДН у середній школі, у корпораціях, у навчанні протягом усього життя.

 

ВИСНОВКИ

Отже, дистанційне навчання виникло як наслідок процесу інформатизації суспільства та освіти, та як найбільш перспективна, гуманістична, інтегральна форма освіти, орієнтована на індивідуалізацію навчання.

Сутність поняття дистанційне навчання, яке означає нову організацію освітнього процесу, що ґрунтується на використанні як кращих традиційних методів навчання, так і нових інформаційних та телекомунікаційних технологій, а також на принципах самостійного навчання, призначена для широких верств населення незалежно від матеріального забезпечення, місця проживання, стану здоров'я.

Передумовами розвитку дистанційного навчання є:

- бурхливий розвиток інформаційних технологій;

- суттєве поглиблення  процесів упровадження інформаційних  технологій в освітню практику;  

Можна дійти до висновку, що дуже хорошим явищем є винайдення дистанційного навчання. Воно дає змогу людям, не витрачаючи велику кількість часу, отримувати освіту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Алексюк А. А. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. - К., 1998.

2. Вопкова Н. П. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Академія, 2003.

3. Галузинський В. М., Євтух ЬА. Б. Педагогіка: теорія та іс~ торія: Навчальний посібник. - К.: Вища шк., 1995.

4. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Ли-бідь, 1997.

5. Падалка О. С. та ін. Педагогічні технології: Навчальний посібник. - К., 1996.

6. Сікорський П. і. Кредитно-модульна технологія навчання: Навч. посібник. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004.