Зовнішня колоніальна політика Російської імперії в 1870-1910р

     Для протидії японського натиску на Корею та північний Китай Росії потрібно було зміцнювати свої далекосхідні кордони та позиції в цілому регіоні. Поступово стало зрозумілим, що головний супротивник Росії в цьому регіоні Японія не має наміру спокійно дивитися на укріплення впливу Росії як нового сильного ігрока в цьому регіоні. Ситуація ще більш загострилася після пакту між Японією та Британією. Після нього Японія мала можливість закріпити свою експансію в Кореї на Китаї. Уряд Британії визнавав та фінансово підтримував партію агресії в Японії, це було вигідно і давало можливість Британії «збирати жар іншими руками» Тобто Великобританія проводила свою стару політику стримання Росії (яку вона проводила по всім кордонам від Чорного моря до Тихого океану). З цього становилося зрозумілим, що військового конфлікту між Японією та Росією буде важно уникнути…. .  

      РОЗДІЛ ІІІ 

     Російсько-турецькі стосунки у контексті Російської експансії у Кавказько-балканському регіоні. 

     Російсько турецька війна, виникла під час підйому національно-визвольного руху на Балканах і загострення міжнародних протиріч. Потрібно додати, населення Сербії, Болгарії були та є православними і тому, ще з давніх часів (Екатирина ІІ) Російська Імперія вважала за справу честі визволити ці країни від «бусурманського іга». При цьому в політичному аспекті це давало Імперії багато важливих привілеїв…. Повстання проти турецького панування у Боснії та Герцеговині у (1875-1878) та у Болгарії(1876) викликали широкий громадський рух у Росії на підтримку слов’янських народів. Царський уряд з метою посилення свого впливу на Балканах виступив на підтримку повсталих. А з свого боку, Великобританія прагнула зіштовхнути Росію з Туреччиною і скористатися у своїх інтересах ослабленням обох країн, для того, щоб ослабивши їх в цьому регіоні мати «розв’язані руки» У січні 1877 Росія уклала угоду з Австро-Угорщиною, яка зберігала нейтралітет, за що отримувала право окупувати Боснію і Герцеговину, і в березні - угода з Румунією про пропуск російських військ через її територію. У квітні султан відкинув новий проект реформ для балканських слов'ян, вироблений з ініціативи Росії, і 12 (24 квітня) Росія оголосила війну Туреччині.

     На  боці Росії виступила Румунія, але  її війська активно почали діяти  лише з серпня. На початку червня російські війська (185 тис. осіб) під командуванням великого князя Миколи Миколайовича Старшого зосередилися на лівому березі Дунаю, маючи головні сили в районі Зимниці. Сили турецької армії під командуванням Абдул-Керим-Надір-паші були рівними за чисельністю російської армії.

     На  Кавказі сили сторін також були майже  рівні: російська Кавказька армія  під командуванням великого князя  Михайла Миколайовича - близько 100 тис. чол. Турецька армія Мухтара-паші - близько 90 тис. чол.⁵ Проте за бойовою підготовкою російська армія перевершувала супротивника, але поступалася йому в якості озброєння (турецькі війська були озброєні новітніми англійськими та американськими гвинтівками).

     Активна підтримка російської армії народами Балкан та Закавказзя зміцнювала моральний  дух російських військ, у складі яких діяли болгарське ополчення, вірменська і грузинська міліція. 10 (22 червня) російський корпус (Нижньодунайський загін) переплив через Дунай поблизу Галаца і Браїлова і незабаром зайняв Північну Добруджу. В ніч на 15 (27 червня) російські війська під командуванням генерала М. І. Драгомирова форсували Дунай в районі Зимниці, а потім тут переправились головні сили армії, але їх виявилося недостатньо для рішучого наступу через Балканський хребет.⁶

     Для цього було виділено лише Передовий  загін генерала І. В. Гурка (12 тис. чол.). Для забезпечення флангів були створені 45-тисячний Східний та 35-тисячний Західний загони. Інші сили перебували у Добруджі, на лівобережжі Дунаю або на підході. Передовий загін 25 червня (7 липня) посів Тирново, а 2 (14 липня) перейшов Балкани через Хайнкейський перевал.

     Незабаром був зайнятий Шипкинський перевал, куди був висунутий Південний  загін (20 тис. чол., в серпні - 45 тис.). Шлях на Константинополь був відкритий, але достатніх сил для наступу  за Балкани не було. Передовий загін зайняв Ескі-Загру, але незабаром сюди підійшов перекинутий з Албанії турецький 20-тисячний корпус Сулеймана-паші. Після запеклого бою поблизу Ескі-Загри, в якому відзначилися болгарські ополченці, передовий загін відійшов до Шипки. Російські війська на Балканах перейшли до оборони. Західний загін оволодів Нікополем, але не встиг зайняти Плевну, куди з Видина підійшов 15-тисячний корпус Османа-паші. Погано підготовлені штурми Плевни 8 (20 липня) і 18 (30 липня) скінчилися повною невдачею.

     На  Кавказі російські війська в квітні - травні зайняли Баязет, Ардаган і блокували Каре. Але розпорошення сил на три відділи, що діяли на самостійних напрямках, ускладнюючи закріплення успіху. Оточення турками Баязета і наступ переважаючих сил противника призвели до відходу російських військ до кордон і переходу до оборони.

     На  Балканському театрі турецьке командування намагалося в серпні організувати контрнаступ, але успіху не домоглося. Російські  війська в завзятих боях утримали позиції на Шипці і відбили  наступ турецької армії проти Східного загону.

     На  Кавказі наступ турецької армії  було зупинено, а 1-3 (13-15) жовтня вона була розгромлена в битві при Аладжі.⁷ Російські війська перейшли в наступ і в ніч на 6 (18 листопада) штурмом оволоділи Карсом, а потім вийшли до Ерзуруму.

     На  Балканському театрі війни новий  штурм Плевни 30-31 серпня (11-12 вересня) закінчився невдачею і російські  війська перейшли до тісної блокаді  Плевни, яка закінчилася 28 листопада (10 грудня) капітуляцією її гарнізону. Російська армія, що налічувала 314 тис. чол. проти понад 183 тис. чол. супротивника, перейшла в наступ.

     Відновила воєнні дії проти Туреччини і  сербська армія. Західний загін генерала Гурка (71 тис. чол.) У винятково важких умовах перейшов через Балкани і 23 грудня 1877 (4 січня 1878)зайняв Софію. У той же день почали наступ війська Південного загону генерала Ф. Ф. Радецького і у битві при Шейново 27-28 грудня (8-9 січня) оточили і взяли в полон 30-тис. армію Вессель-паші. 3-5 (15-17) січня 1878 в битві під Філіппополем (Пловдивом) була розбита армія Сулеймана-паші, а 8 (20 січня) російські війська зайняли Адріанополь.

      ВИСНОВОК 

     Отже, аналізуючи події розглянутого нами періоду, ми впевнено можемо сказати, Російська імперія проводила доволі жорстоку колоніальну політику. Як на заході так і на сході. І аналізуючи ці факти ми маємо зрозуміти і деякі сьогоднішні заяви можновладців цієї країни, щодо проведення жорстокої політики втручання в справи країн які вони вважають «своїми сателітами». Це справедливо викликає обурення в інших суверенних держав і не приводить до досягнення добрих та взаємовигідних стосунків. І можна з впевненістю сказати, що від ескалації відносин ніхто не утримає користь, мабуть хтось третій…. Як це і було в історії.

     Дуже  багато народів ще досі пам’ятають цю жорстоку колоніальну політику, це і нерозглянуті нами прибалтійські народи, Фінляндія, Польша, Чечня та інші.

     Зараз ми бачимо, що Україна вагається, з одного боку наші політики бажають перетягнути її до Європейського товариства, а з другого боку Росія не дає нам спокою… як говорить прислів’я “в Росії є дві проблеми: дороги та дурні, а в Україні три: дороги, дурні та Росія» і це справді так і є. На мою думку, потрібно дуже уважно ставитися до нашого північного сусіда… вивчати сумлінно історичні факти та події, враховувати національний характер іі мешканців, та з природною хитрістю українців використовувати ці знання на свою користь, не забуваючи про те, що: «поганий мир завжди краще ніж гарна сварка». І ще мені здається важливим підкреслити що потрібно поважати себе в політиці і не забувати поважати інших, потрібно також пам’ятати що Україна завжди була для Росії тільки країною Молоросією, і тому дуже багато політиків нашого часу вважають її часткою імперії і нав’язують своє бачення майбутнього для нашої держави а зараз це і є колоніальна політика! Щоб уникнути цього, нам вкрай потрібна історія. Ми повинні вивчати іі, і дуже важливий для аналізу саме цей період, коли «тюрма народів» як назвав Російську Імперію Ленін, була в самому розквіті. Я вважаю, що коли держава може належним чином проаналізувати свою історію вона має можливість мати достойне майбутнє і може бути впевненим, що це майбутнє буде не колоніальним.  
 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 

1. Бовыкин В.И. Очерки истории внешней политики России. Конец ХІХВв. –1917г.: Пособие для учителя М.Учспецгиз.1960. – 215с.
2. Восточный вопрос во внешней политике оссии, конец XVIII – нач.ХХв./ В.А.Георгиев, Н.С.Киняпина, М.Т.Панченкова, В.И.Шеремет; под ред.. Н.С. Киняпина. – М.: Наука, 1978. – 434с.
3. Всемирная история : энциклопедия. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2003. – 672с.
4. История России. С Древнейших времендо начала ХХІ в./ А.Н.Сахаров, Л.Е,Морозова, М.А.Рахмадулин и др..; под ред.. А.Н. Сахарова. – М.: АСТ: Астрель: Хранитель, 2008. – 1263с.
5. История Юго-Осетии в документах и матеріалах. – Цхинвали: Госиздат Юго-Осетии, 1961. – Т3 1864-1900.821 с.
6. Кулешов Н.С. Россия и Тибет / Н.С.Кулешов. – М.: Наука, 1992. – 272с.
7. Кутаков Л.Н. Розсип и Япония / Л.Н.Кутаков; АН СССР Ин-т востоковедения. – М.: Наука, 1988. – 383 с.
8. Лучинин В. Руссо-Японская война 1904-1905гг.. – М.: Вече, 1999. – 608с.
9. Пак Б.Д. Розсип и Корея / Б.Д. Пак. – М.: Наука, 1979. – 303с.
10. Пискулова Ю.Е. Российско-корейские отношения в середине ХІХ – начале ХХ / Ю.Е. Пискулова. – М.: Восточная література, 2004. – 152 с.
11. Покоренный Кавказ : очерки истории пришлого и современного положення Кавказа. – СПб. : Узд. Кас пари, 1904. – 664 с.
12. Похлебкин В.В. Внешняя політика Руси, России и СССР за 1000 лет в именах, датах, фактах : справочник. – М.: Международные отношения, 1992-1999-

     Вып 1. Министерство иностранных дел  Российской империи (1802 -1917гг)

13. Российская дипломатия в портретах. / под ред.. А.В. Игнатьева, И.С. Рыбаченок, Г.А. Санина. – М.: Международные отношения, 1992. –384с.

     Ч.4. Участие России в борьбе за передел мира. – С.279-377

14. Россия и Афганистан / М.Р. Арунова, Ю.В. Ганковский, А.Я. Соколов; отв.ред. Ю.В. Ганковский; АН СССР, Ин-т востоковедения. – М.: Наука, 1989. – 205с.
15. Свечников А.П. Русские в Монголии / А.П. Свєчников – СПб.: Тип-лит. ”Энергия”, 1912. – 162 с.
16. Сборник материалов по Руссо-турецкой войне 1877-78 гг. На Балканском полуострове. = СПб.: Узд. Воен.-инст Комиссии Гл. штаба, 1898-1911. – 394с.

     Монографії  та збірники

1. Внешняя политика России. : источники и историография / сб. ст.. – М.: Ин-т истории СССР, 1991. – 198с.
2. Договоры России с Востоком. – СПб.: Тип. Бак ста, 1869. – 294с.