Закони Хамураппі Короткі відомості

Закони Хамураппі

Короткі відомості

Закони Хаммурапі були знайдені французькими археологами в ході розкопок в 1901—1902 роках в Сузах (територія стародавньої Месопотамії). Звід Хаммурапі являв собою чорний базальтовий стовп із вирізьбленими на ньому 282 законами.

Закони вибиті клинописом на обох сторонах стовпа на класичному вавилонському діалекті аккадської мови. У верхній частині стовпа зображений сам Хаммурапі, що одержує закони з рук бога сонця Шамаша. Частина тексту законів була збита й може бути частково відновлена з інших джерел, наприклад, цитат законів на глиняних табличках.

Закони Хаммурапі безпосередньо випливають із шумерської правової традиції і є одним з найважливіших джерел для вивчення права й соціально-економічного устрою Месопотамії того часу. У центрі уваги законів господарські, економічні й сімейні відносини. Обмежуються й регламентуються приватновласницькі відносини, затверджується державний контроль над господарським життям.

Основна увага приділена  опису покарань за різні правопорушення. Закони передбачають сувору систему  покарань: практично будь-яка крадіжка карається смертною карою.

Структура зводу  законів хаммурапі

Збірка законів складається  із прологу, 282 статей і епілогу. У  законах Хаммурапі регулюються цивільні, зобов'язальні, трудові, шлюбно-сімейні, кримінальні та кримінально-процесуальні відносини. Цей збірник не має чіткої системи викладу матеріалу, проте певна внутрішня система у кодексі простежується:

ст.1-5 — суд та судочинство; спрямовані проти сваволі та тяганини у судах, встановлюється відповідальність недобросовісних суддів;

ст.6-126 — питання власності, її захист, встановлюється покарання  за посягання на неї;

ст.127-195 — шлюб, сім'я, спадкування. Розглядаються питання про форми  й умови укладання шлюбу, можливі  умови багатоженства, розлучення, майнові  та особисті відносини подружжя, передбачені  різні злочини проти сім'ї, врегульовуються  питання спадкування майна померлих;

ст.196-214 — злочини проти  особи, її життя, честі і гідності;

ст.215-282 — норми щодо праці.

Суд та судочинство

§ 1. Якщо людина почне, клянучись, звинувачувати іншу людину у вбивстві, а цього не доведе, то її треба  вбити.

§ 2. Якщо людина звинуватить  іншу людину в чаклунстві, але не докаже цього, то звинувачений має піти до Ріки і кинутись у воду. Якщо Ріка поглине його, то звинувачувач може забрати його дім; коли ж Ріка цю людину очистить і вона залишиться неушкодженою, то того, хто звинувачував її у чаклунстві, треба вбити; той, хто скакав у Ріку, одержує дім того, хто його звинувачував.

§ 3. Якщо людина виступить  у судовій справі свідком звинувачення, але не докаже цього, і якщо ця судова справа стосувалася життя, то цю людину треба вбити.

§ 4. Якщо ж вона виступила  свідком у судовій справі стосовно хліба або срібла, то вона повинна  зазнати кари, що застосовується у  такій судовій справі.

§ 5. Якщо суддя буде розглядати судову справу, прийме рішення, виготовить документи з печаткою, а потім  своє рішення змінить, то цього суддю  треба викрити у зміні рішення, і він повинен сплатити суму позову у цій судовій справі у 12-кратному розмірі, а також має бути на зібранні піднятий із свого судового місця  і не повинен повертатися і  засідати із суддями у суді.

Питання власності

§ 6. Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цю людину треба  вбити; а також того, хто прийме із її рук вкрадене, треба вбити.

§ 7. Якщо людина купить з  руки сина людини або із руки раба людини без свідків і договору або  візьме на зберігання срібло, або золото, або раба, або рабиню, або вола, або вівцю, або віслюка, або що-небудь інше, то ця людина — злодій, її треба  вбити.

§ 8. Якщо людина вкраде або  вола, або вівцю, або віслюка, або  свиню, або човна, то, коли це боже або  двірцеве, вона може віддати його у 30-кратному розмірі, а якщо воно належить мушкенуму, — вона може відшкодувати у 10-кратному розмірі; якщо ж злодію нічим віддати, то його треба вбити.

§ 9. Якщо людина, у якої щось пропало, схопить пропаду річ  у руках іншої людини, і той, у чиїх руках буде захоплена пропала  річ, скаже: «Мені, мовляв, продав продавець, я купив, мовляв, при свідках», —  а господар пропалої речі скаже: «Я, мовляв, представлю свідків, що знають мою пропаду річ», — то покупець повинен привести продавця, що продав йому річ, і свідків, при яких він  купив; також і господар пропалої речі повинен привести свідків, що знають його пропаду річ. Судді мають  розглянути їх справу, а свідки, при  яких було здійснено покупку, і свідки, що знають пропаду річ, повинні розповісти перед богом те, що вони знають, і  тоді продавець — злодій, і його треба вбити; господар пропалої речі має одержати свою пропалу річ  назад; покупець має взяти відважене  ним срібло із дому продавця.

§ 10. Якщо покупець не приведе  продавця, що продав йому, і свідків, при яких він купив, а лише господар пропалої речі приведе свідків, що знають його пропаду річ, то покупець —  злодій, його треба вбити; господар пропалої речі має одержати свою пропаду  річ.

§11. Якщо господар пропалої речі не приведе свідків, які знають його пропаду річ, то він брехун, зводить наклеп; його треба вбити.

§ 12. Якщо продавець чужої  речі пішов до долі (помер — О.ПІ.), то покупець одержує у п'ятикратному  розмірі позов, поданий у цій  справі, із дому продавця.

§ 13. Якщо свідків цієї людини немає поблизу, то судді призначають  їй термін до закінчення шостого місяця. Якщо на шостий місяць своїх свідків  вона не приведе, то вона брехун, повинна  зазнати кари, що накладається у  такій судовій справі.

§ 14. Якщо людина вкраде малорічного сина людини, то її треба вбити.

§ 15. Якщо людина виведе за міські ворота раба двірця, або рабиню двірця, або мушкенума, або рабиню мушкенума, то її треба вбити.

§ 16. Якщо людина сховає у  своєму домі раба-втікача або рабиню, що належать двірцеві або мушкенуму, і не приведе їх на клич глашатая, то цього господаря будинку треба вбити.

§ 17. Якщо людина спіймає  у степу раба-втікача або рабиню і доставить його господарю його, то господар раба повинен дати їй два  сиклі (сикль (1/60 міни) — одиниця ваги, що дорівнює 8,4 г) срібла.

§ 18. Якщо цей раб не назве  свого господаря, то мають привести його у двірець, вивчити його справу і повернути його господарю його.

§ 19. Якщо вона залишить цього  раба у своєму домі, а потім раб  буде схоплений у її руках, то цю людину треба вбити.

§ 20. Якщо раб втече з  рук того, хто його вловив, то ця людина повинна поклястися перед богом  панові раба і буде вільною від  відповідальності.

§ 21. Якщо людина зробить  пролом у домі, то перед цим проломом її треба вбити і зарити.

§ 22. Якщо людина пограбує і  буде схоплена, то її треба вбити.

§ 23. Якщо грабіжника не буде схоплено, то пограбована людина повинна, клянучись, показати перед богом  все, що у неї пропало, а громада  і рабіанум (рабіанум — староста громади), на землі і у межах яких здійснено грабунок, повинні відшкодувати їй, шо у неї пропало.

§ 25. Якщо у домі людини спалахне вогонь і людина, що прийшла гасити його, зверне свій погляд на пожитки  господаря дому і візьме щось із пожитків господаря дому, то цю людину треба кинути у цей вогонь.

§ 26. Якщо редум або баїрум (редум і баїрум — воїни, що відбували службу у царя і які одержували за це земельну ділянку та інше майно у користування), якому наказано виступити у царський похід, не піде або, найнявши найманця, пошле його замість себе, то цього редума або баїрума треба вбити; найнятий ним може забрати його дім.

§ 27. Якщо редум або баїрум потрапить до полону, знаходячись на царській службі, а після нього його поле і садок будуть віддані іншому і той буде відбувати його військову повинність, то якщо він повернеться і досягне свого поселення, треба повернути йому його поле і садок, і він буде сам відбувати свою повинність.

§ 28. Якщо редум або баїрум потрапить до полону, перебуваючи на царській службі, а його син може відбувати повинність, то треба віддати йому поле і садок і він буде відбувати повинність свого батька.

§ 30. Якщо редум або баїрум через тягар своєї повинності кине своє поле, садок і дім і буде відсутній, і після нього інший візьме його поле, садок і дім і буде відбувати його повинність протягом трьох років, то якщо він повернеться і буде вимагати своє поле, садок і дім, не треба віддавати їх йому. Той, хто взяв їх і відбував його повинність, сам буде відбувати її.

§ 31. Якщо ж він буде відсутнім  тільки один рік і повернеться, то треба віддати йому його поле, садок  і дім, і він сам буде відбувати  свою повинність.

§ 34. Якщо декум або лубуттум (декум або лубуттум — командирські посади в армії) візьме пожитки редума, спричинить шкоду редуму, віддасть редума в найм, передасть редума на суді сильнішому або візьме собі дарунок, який дав редуму цар, то цього декума або лубуттума треба вбити.

§ 35. Якщо людина купить у  редума великих або дрібних тварин, яких дав йому цар, то вона втрачає своє срібло.

§ 36. Якщо людина купить поле, садок або дім редума, баїрума або того, хто дає прибуток, то її табличку треба розбити, а також вона втрачає своє срібло. Поле, садок і дім повертаються їх господареві.

§ 40. Надітум (надітум — жриця), тамкар (тамкар — торгівець або лихвар, що знаходиться на службі у царя) або зобов'язаний іншою повинністю можуть віддати своє поле, свій садок, свій дім за срібло. Покупець повинен відбувати повинність, пов'язану з полем, садом або з будівлею, які він купив.

§ 42. Якщо людина орендує  поле і не виростить на ньому хліб, то її треба викрити у тому, що вона не виконувала необхідні роботи у полі, і вона повинна віддати  господарю поля хліб, як її сусіди.

§ 43. Якщо вона не обробить поле і закине його, то вона повинна віддати  господарю поля хліб, як її сусіди, а  поле, яке вона закинула, повинна  виорати, заборонувати і повернути  господарю поля.

§ 44. Якщо людина орендує  на три роки цілину, але із-за лінощів  не обробить поле, то на четвертий рік  вона повинна поле виорати, заборонувати і повернути поле господарю поля, а також відмірити йому по 10 курру (курру — 252,6 літрів) хліба за один бур (1 бур — 6,35 га).

§ 45. Якщо людина віддасть землеробові  за орендну плату своє поле, а  потім Адад (Адад — бог грому, блискавки, дощу) затопить поле або повінь знесе врожай, то збитки падають тільки на землероба.

§ 46. Якщо вона не отримає  орендної плати або віддасть поле за половинну чи третинну долю, то хліб у полі землероб і господар поля повинні ділити за домовленим співвідношенням  часток.

§ 48. Якщо людина має на собі процентний борг, а Адад затопить її поле, або повінь знесе врожай, або внаслідок досухи в полі не виросте хліб, то вона може у цьому році хліб своєму позичкареві не віддавати і знищити свій документ; також і проценти за цей рік вона може не віддавати.

§ 52. Якщо землероб не виростить  на полі хліб або кунжут, то це не повинно  змінювати його договір.

§ 53. Якщо людина проявить лінощі і не закріпить гатку свого  поля і, як наслідок того, що поле не було загачене нею, у її гатці станеться  прорив, а водою буде затоплено  землю громади, то людина, у гатці  якої стався прорив, повинна відшкодувати хліб, який вона згубила.

§ 54. Якщо вона не може відшкодувати хліб, то треба віддати її рухоме майно за срібло, і це срібло повинні  розподілити між собою люди обробленої землі громади, хліб яких знесла вода.

§ 60. Якщо людина дасть садівнику  поле для насадження саду, а садівник посадить сад і буде вирощувати сад  протягом чотирьох років, то на п'ятий рік господар саду і садівник ділять між собою порівно; господар саду має вибрати і взяти свою долю першим.

§ 78. (Якщо...) людина, що живе у будинку, віддасть господарю (будинку) повністю (його) річну орендну плату, але господар будинку нака(же) жи(льцю) звіль(нити) до закінчення (його) терміну, то господар будинку, зара(ди) того, що він змусив жильця (звільнити) його будинок до закінчення (його) терміну, (втрачає) срібло, яке дав йому жилець.

§ 89. Якщо тамкар дасть (хліб) або срібло в борг під проценти, то на одну курру (він може взяти 100 ка (ка — 0,84 л) зерна як процент); якщо він дав у борг під проценти срібло, то на один сикль срібла він може взяти 1/6 сикля і шість ше (ше — 0,046 г) як процент.

 

§ 102. Якщо тамкар дасть позику шамаллуму (шамаллум — дрібний торговець, який одночасно виконує доручення там-кара) сріблом, а той зазнає збитків там, куди відправиться, то він повинен повернути тамкарові основну суму.

§ 104. Якщо тамкар дасть шамаллуму хліб, вовну, масло або інший якийсь товар для продажу, то шамаллум повинен порахувати срібло і віддати тамкарові. Шамаллум має одержати документ з печаткою про срібло, яке він віддає тамкарові.

§ 105. Якщо шамаллум буде неуважним і не візьме документ з печаткою про срібло, яке він віддав тамкарові, то срібло, на яке не дано документа з печаткою, не додається до рахунку.

§ 106. Якщо шамаллум візьме у тамкара срібло і заперечить про це перед своїм тамкаром, то цей тамкар повинен викрити шамаллума перед богом і свідками у одержанні срібла, і шамаллум повинен віддати тамкарові срібло, яке він взяв, у потрійному розмірі.

§ 109. Якщо у будинку шинкарки змовляються злочинці і вона не схопить  цих злочинців і не приведе  до двірця, то цю шинкарку треба вбити.

§ 113. Якщо людина має за людиною  борг хлібом або сріблом і без  відома господаря хліба візьме хліб з комори або з току, то цю людину треба викрити у тому, що вона взяла хліб з комори або з току без відома господаря хліба, і  вона повинна повернути увесь  взятий хліб, а також втрачає все, дане нею у борг.