Загальний огляд речових джерел із української історії

                                              Загальний огляд речових джерел із української історії

Важливе місце у джерельній базі історії України посідають  речові джерела, тобто ті, що зберігають історичну інформацію про минуле у предметній формі і відображають передусім виробничу і творчу діяльність людей. До речових джерел часто застосовують й іншу назву  — пам'ятки матеріальної культури.

Речові джерела є найдавнішими у складі джерельної бази історичної науки. Окремий комплекс серед них  становлять викопні пам'ятки, що досліджуються  насамперед археологією. Унаслідок  цього деякі історики називають  речові джерела археологічними, хоча цей термін значно вужчий і може застосовуватися лише до джерел, які  вивчає археологія.

Речові джерела надзвичайно  різноманітні й численні. Для їх групування застосовуються загальні й  спеціальні класифікаційні ознаки: за часом та місцем походження, за призначенням, за формою і змістом, за науковою або  художньою цінністю, за способом виготовлення, за стилем тощо. За цими ознаками виділяють  основні роди, види, різновиди речових  джерел, що важливо як у загальнонауковому  аспекті, так і в кожному конкретному  випадку вивчення та використання речових  джерел в історичному дослідженні. До речових джерел застосовують загальні принципи джерелознавчої критики, а  також розробляють спеціальні методи їх дослідження, які враховують специфіку  даного типу історичних пам'яток.

Найбільш поширеним є  поділ речових джерел за їх функціональним призначенням на два роди — засоби виробництва (від найдавніших знарядь  праці до сучасних технологічних  засобів) і результати виробництва (побутові речі, споруди, предмети озброєння, одягу, медичні та музичні інструменти  тощо). Ці два роди поділяються на відповідні види. Основними видами засобів виробництва є певні  групи предметів (інструментів), що використовувалися для оброблення тих чи інших природних матеріалів і виготовлення із них необхідних людині предметів та речей. До цього  ж роду належать і перші примітивні кам'яні знаряддя праці, що використовувалися  протягом тисячоліть. Камінь, кістка, дерево були тими природними матеріалами, які  людина найперше навчилася обробляти  і виготовляти із них досконалі  як на той час засоби виробництва. Вивчення цих джерел дає змогу  простежити, як із розвитком виробництва  вдосконалювалися і його засоби. З  часом склалися такі види речових  джерел, як металообробні знаряддя, будівельна техніка, механічні пристрої тощо. Кожен вид у свою чергу  поділяється на підвиди, різновиди. Наприклад, металообробні знаряддя складаються із пристроїв та інструментів відливання, виплавки, ковки, чеканки  тощо. Так само поділяються на види та різновиди продукти виробництва, тобто безліч предметів, що оточують людину протягом усього життя й виконують  найрізноманітніші функції. Наприклад, побутові речі складаються із меблів, посуду, білизни, одягу тощо. Вони можуть бути повсякденними і святковими, простими і вишуканими, дорогими і  дешевими, унікальними і масовими.

Речові джерела класифікують також за характером матеріалу, з  якого їх виготовлено, наприклад, кам'яні  знаряддя праці, дерев'яні споруди, глиняний посуд. Металеві вироби, як правило, розрізняють за металом — мідні, бронзові, залізні, срібні, золоті тощо. Встановлення та вивчення матеріалу, з  якого виготовлено джерело, є  обов'язковим у процесі джерелознавчої критики не лише речових, а й усіх інших типів джерел.

Речові джерела розрізняють  за походженням. Це насамперед вироби місцевого (автохтони) та іноземного (алохтони) походження, особового або колективного, певного культурно-етнічного походження.

Так само як і. інші типи, пам'ятки матеріальної культури класифікують за хронологічною ознакою, зокрема  джерела епохи палеоліту, середніх віків, нового часу тощо. При цьому  часто використовуються комбіновані  класифікаційні схеми (українська зброя  доби козаччини тощо).

Нерідко в пам'ятках матеріальної культури органічно поєднуються  ознаки декількох джерельних тилів: власне речових, вербальних, зображальних. Наприклад, існує значний комплекс епіграфічних джерел, тобто написів  на твердих предметах — кам'яних, металевих, скляних, глиняних тощо. На природних скелях, каменях, стінах монументальних споруд зберігаються написи, зображення, які є органічними елементами монет, медалей, печаток тощо. Унікальним джерелом з історії людської діяльності є книга, яка виступає не лише носієм інформації, зафіксованої у словесній  формі, а й результатом виробництва, тобто досліджується як пам'ятка не тільки духовної, а й матеріальної культури. Поєднують у собі вищезгадані  типові ознаки й так звані вироби прикладного мистецтва: ювелірні прикраси, високохудожній посуд, різьблення по каменю, дереву, гаптований золотом та сріблом  одяг, дорогоцінна зброя тощо. Звичайно, вивчаючи той чи інший різновид речових  джерел, дослідник повинен ураховувати  їх синтетичність. Водночас слід пам'ятати, що типову їх приналежність визначають за домінуючою ознакою. Наприклад, у  музеях Києво-Печерської лаври зберігаються чудові зразки шиття перлами, золотого та срібного церковного посуду (дарохранительниці, потири, чарки тощо), іншого церковного начиння, домінуючою ознакою якого  є те, що це предмети християнського богослужіння, тобто один із різновидів речових джерел.

Архітектурні пам'ятки

У комплексі речових джерел вагому частку складають архітектурні пам'ятники. Вони відносяться до інформаційно складних джерел, які зберігають відомості  щодо різних аспектів людської діяльності у галузі виробництва як матеріальних, так і духовних цінностей. Спорудження  тих чи інших архітектурних пам'яток завжди пов'язане з конкретними  історичними подіями, духовними  процесами, з практичними потребами  суспільства в цілому, або окремих  груп людей, певних осіб. Архітектурні пам'ятки містять цінну інформацію історико-краєзнавчого і культурного  характеру, є органічною складовою  джерельної бази з історії українських  старовинних міст та містечок, монастирських  комплексів, дворянських маєтків  тощо.

Пам'ятки архітектури прийнято класифікувати за різними ознаками. Так, за призначенням вони поділяються  на житлові, культові, господарські, оборонні та поховальні споруди. Нерідко певна  пам'ятка виконувала одночасно декілька функцій, зокрема, храми використовувалися  як культові і оборонні споруди, замки  — як оборонні й житлові. Багатофункціональність притаманна й іншим різновидам джерел, однак, тільки визначивши основне призначення  джерела, можна всебічно проаналізувати історично важливу інформацію, що міститься у ньому. Архітектурні пам'ятки, так само як і інші групи  джерел, прийнято поділяти за часом  та місцем походження, за технікою створення, за матеріалом, з якого вони споруджені тощо. Історики, що вивчають архітектурні споруди як історичне джерело, обов'язково мають розумітися на стильових особливостях їх окремих груп. У цьому дослідникам  допомагають методи, розроблені в  мистецтвознавстві, історії архітектури  та інших науках. Пам'яткам архітектури  України присвячено значне коло наукових досліджень³.

Як уже зазначалося, найдавніші залишки житлових споруд на території  України відносяться до епохи  середнього палеоліту.

Під час археологічних  досліджень у с. Молодове на Дністрі  на глибині понад 10 м було виявлено залишки стаціонарного житла  круглої форми діаметром 5—8 м. Крім основної житлової камери, воно мало ще дві бокові прибудови. Подібні споруди  типу яранги набули поширення у пізньому палеоліті у зв'язку з похолоданням. Житлові споруди кроманьйонців  представлені двома типами — зимовими і літніми. Зимові житла — це досить складні споруди, розраховані на довготривале використання. Для спорудження  каркасу використовувалися дерево, кістки мамута, північного оленя. Каркас покривався шкурами тварин. У покрівлі залишався отвір для виходу диму. Всередині житла розмішувалися  одне-два вогнища, які топилися деревом. Світло й тепло давали жирники  — видовбані камені або кістки, заповнені жиром. Вхід до житла завішували шкурами. В цілому ці житлові споруди  мали круглу або овальну форму  і півсферичну об'ємність, чим  нагадували яранги, поширені серед  північних народів. З реконструкцією подібних пам'яток можна ознайомитись у Київському природничому та інших  музеях.

Неподалік від зимових  жител археологи виявили залишки  літніх споруд, від яких збереглися вогнища. Можливо, це були житлові майданчики із легким покриттям. Поруч із житловими  спорудами виявлено місця, де виготовлялися  знаряддя праці, прикраси тощо. Входили  до житлового комплексу і спеціальні ями, де зберігалися кістки та бивні  мамутів.

До періоду пізнього палеоліту  відноситься поява на території  України перших споруд, що мали суспільне, обрядове призначення. Зокрема, вивчаючи найбільшу споруду Мізинського  поселення на Чернігівщині, вчені  дійшли висновку, що кроманьйонці використовували  його як "будинок обрядів". Згодом він обвалився, сховавши під товстим  шаром будівельних кісток предмети, що використовувались під час  стародавніх обрядів і свят, у  тому числі й унікальний набір  ударних інструментів, виготовлених із кісток мамута й північного оленя.

З епохою мезоліту вчені  пов'язують появу нової техніки  будівництва житлових споруд.

Поблизу села Осокорівка (Надпоріжжя) археологи виявили залишки п'яти  жител, що мали прямокутну форму й  були розташовані по колу. В центрі одного з них, площею 30 м², розмішувалося вогнище. Такі будови мали опорні дерев'яні стовпи, їхні стіни обпліталися лозою і обмазувалися глиною. Легкий дах перекривався гілками або шкурами. Такі житла можна вважати прообразом майбутніх житлових споруд різних землеробських осілих племен, що заселяли територію України в давнину.

З ускладненням поховальних  обрядів в епоху неоліту з'являються  перші спеціально влаштовані могильники. Поступово вони перетворюються на досить складні споруди, для будівництва  яких використовували дерево й камінь. Наприклад, кемиобпнські племена, що розселилися  у Приазов'ї, Нижньому Подніпров'ї  та Криму в період енеоліту (IV— III тис. до н.е.), для поховальної камери викопували чотирикутну яму, стіни  якої обкладали добре обробленими  й підігнаними одна до одної кам'яними  або дерев'яними плитами. Внутрішні  стіни нерідко розписувалися  фарбами, які, можливо, імітували різнокольорові килими. Дно камери посилалося дрібною  галькою, морськими мушлями або  подрібненим вапном. Зверху камера перекривалася дерев'яними або  кам'яними плитами і обмазувалася глиною. Над похованням робився земляний насип — курган, інколи над курганом встановлювали кам'яну антропоморфну  стелу або неотесаний продовгуватий  камінь — менгир. Традиція спорудження  поховальних курганів була притаманна численним кочовим племенам і  зберігалася на землях України упродовж майже трьох тисячоліть. Найвідомішими  є скіфські кургани Солоха, Чортомлик, Куль-Оба, датовані кінцем V—IV ст. до н. е.

В епоху енеоліту з'являються  й перші протоміста на території  України — найбільші поселення  трипільців, виявлені вченими поблизу  сіл Володимирівка, Доброводи, Майденецьке  та ін. Деякі з них (с. Усатово) були оточені ровами, інколи в кілька рядів, усередині укріплень розташовувалися  різноманітні господарські, житлові  та культові споруди. Трипільці, що заселяли південні, степові землі України, як будівельний матеріал використовували  каміння.

Однією із найдавніших  оборонних споруд на теренах України  є унікальне укріплене поселення  племен ямної культури (бронзовий  вік) поблизу с. Михайлівка на Херсонщині. Воно розташоване на двох пагорбах із крутими схилами та частині  плато, що примикає до них. Загальна площа  поселення сягала близько 1,5 га. Оборонні споруди, що його оточували, складалися із цілої системи стін та ровів. Із боку плато по схилу пагорба було споруджено стіну довжиною 60 м. Перед  головною лінією укріплень було збудовано  ще декілька стін для додаткового  захисту від можливих нападників. Оборонна система була замкнутою, кам'яні  стіни й рови перемежовувалися із дерев'яним частоколом. Місцями висота залишків стін перевищує 2 м. Вони були складені з великих плит вапняку  різного розміру, переважно необроблених. Залишки таких складних і великих  оборонних споруд свідчать про досить високий рівень тогочасної будівельної  справи на півдні України.

Таким чином, ретельне дослідження  залишків давніх будівель дає підстави стверджувати, що до початку грецької колонізації Північного Причорномор'я  населення, що проживало у різних регіонах сучасної території України, володіло навичками спорудження  різноманітних об'єктів житлового, господарського, культового та оборонного призначення, використовуючи при цьому  такі поширені матеріали, як дерево, глина, камінь тощо. Проте справжні архітектурні пам'ятки, що споруджувалися за певними  проектами, з дотриманням відповідних  технологій, з'явилися на півдні нашої  держави лише у грецьких містах-колоніях Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї та ін.

Архітектурний стиль — сукупність основних рис та ознак архітектури певного історичного часу і місця, яка проявляється у функціональних, конструктивних, мистецьких особливостях будов.

Найвідоміші архітектурні стилі

• Романський стиль
• Монументалізм
• Готика
• Ренесанс
• Класицизм
• Ампір
• Бароко (в тому числі «Українське бароко»)
• Рококо
• Неоготика (або псевдоготика)
• Модернізм
• Неокласицизм (в тому числі ретроспективізм)
• Конструктивізм
• Північний модерн (скандинавський стиль, а в країнах Північної Європи — національний романтизм)
• Еклектизм
• Деконструктивізм
• Боз ар(Боз арт) історичний стиль кінця 19 початку 20 ст., орієнтований на італійський Ренесанс у перебільшених формах
• Хай-тек (від англ. високі технології)