Воєнний комунізм

1. Вступ

«Воєнний  комунізм» - це політика, яку проводили  більшовики в 1919-1920 рр. Вона означала: проведення повної націоналізації всіх підприємств, мілітаризацію праці, широкий централізм, введення продрозверстки, заборону торгівлі, скасування товарно-грошових відносин, натуралізацію в оплаті праці, урівнення  в розподілі.

  В  даній контрольній роботі ставиться  за мету показати політику  «воєнного комунізму», події, стан економіки на ті часи, а також особливості розвитку України у складі РРФСР під час формування радянської влади.

У розділі ««Воєнний комунізм» в Україні» розповідається про зміни, що відбулися в апарпті правління України під час входження в РРФСР, цілі та вимоги, що ставили більшовики перед Україною.

В розділі «Політика «воєного комунізму»» показані політичні заходи, що більшовики впроваджували на території радянської України, зміни у керівництві, ради та прийняття Конституції УСРР.

В розділі «Економічна політика. Стан економіки.» Показується стан економіки у 1919-1920 рр. Тут розповідається про декрети і закони, що проводили більшовики стосовно економіки, а також наслідки їх політичних дій.

У останній частині «Система розподілу та продовольча  програма в РРФСР та УРСР» розповідається про реорганізацію робітничих відносин, введення продрозкладки, та системи  «пайків», ліквідування грошового обігу.¹  

2.   «Воєнний комунізм» в Україні.

  Виразом  «воєнний комунізм» більшовики  стали критично відмічати сукупність  усіх соціальних й економічних  заходів періоду громадянської  війни. Вперше цей термін застосував Ленін в одній зі статей в квітні 1921 р. Історики до цього часу сперечаються, в якій мірі воєнний комунізм був народжений потребами війни і в якій, напроти, результатом цілеспрямованої програми прискореного перетворення суспільства. Відповідь не може бути однозначною. Зрозуміло тим не менш, що зовнішні обставини грали

вирішальну роль.²

  В Україні політика мала свою специфіку, по-перше вона почалася значно пізніше ніж в Росії (з 1919, а не 1918 року). По-друге, вона в одних питаннях була жорсткішою, наприклад державно монополія одразу поширювалася не лише на хліб, а й на цукор, сіль, чай, а в інших вільнішою — робилися спроби демократизувати управління економікою (платформа «децистів»). В Україні зберігалося чимало ненаціоналізованих середніх і дрібних підприємств, залишились у приватній власності невеликі вугільні шахти (з річним видобутком до 5 млн. пудів вугілля), значно більшим виявився грошовий обіг, діяла спожив, кооперація тощо. В цілому з одного боку Україна виявилася менш збольшивезованою, а місцеві кадри проявляли хоч якусь опозиційність, а з іншого більшовика прагли від України те, що їй треба було для самого існування режиму - хліба.

  Після скількох невдач в українському уряді до влади в Україні збройним шляхом прийшли більшовики. Почавши докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин. В перші роки радянської влади характерною ознакою економічного життя були згортання виробництва, нестача харчів та палива, численне безробіття. Значною мірою ця ситуація була спричинена політикою більшовиків. Більшовики здійсньючи свою програму прагнули негайно встановити так званий соціальний лад, перетворивши народи так званої колишньої царської Росії, у тимчасовий і український, на об’єкт небаченого за масштабом і жорстокістю експерименту. З метою виконання програми більшовиків, а також з метою забезпечення Червоної армії продовольством, сотень тисяч радянських чиновників, а також населення промислових центрів навесні 1919р. на території маріонеткової УСРР було проведено жорстоку економічну політику – політику "воєнного комунізму ", яка передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, ліквідацію товарно-грошових відносин, централізований розподіл продуктів і товарів. Під вплив партії також було взято фінанси. Нова влада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію золота і інших цінностей. Фінанси України повністю підпорядкувалися фінорганам Росії. Паралельно одержавлювалась промисловість. Його проводила, утворена 1 грудня 1917р., Вища рада народного господарства Росії (ВРНГ). 22 січня 1917р. ВРНГ постановила, що державною власністю Російської федерації були оголошені акціонерні товариства "Продамед" і "Кровля". Вланістю Російської федерації також стали проголошені 9 з 15 великих металургійних заводів України, які виплавляли 80% чавуну і сталі. Власністю РСФРР проголосили 230 великих шахт, суднобудівні заводи Півдня, ряд підприємств Харкова, Катеринослава і інших міст. 11тис. Підприємств було націоналізовано протягом 1920 р. в Україні. Державні підприємства в умовах розрухи не діяли, що спричинили масове безробіття і змусило сотні тисяч робітників виїжджати у село.

  Питання про хліб було найголовнішим питанням для більшовиків. Вони почали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом , після проголошення радянської влади в Харкові. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор українських сіл. 11 січня 1919р. Раднаркомом РСФРР було ухвалено декрет про "продрозкладку" , з березня 1919р. дія його поширилась на Україні. Згідно якої селяни зобов’язані здавати більшовицькій владі надлишки і частину необхідної їм продукції, перш за все хліб. Створились спеціальні більшовицькі продовольчі загони. Більшовицькі комісари , під охороною військових загонів, шуліками налітали на села, конфіскували зерно, інші продукти.

  Комнезами – комітети незаможних селян, стали опорою більшовицького режиму в українському селі, члени яких мали переваги при розподілі землі, були звільнені від податку і отримували 10 – 20 % "здобичі". Значна частина селянства зовсім припинила виробництво.

   Наслідками політики більшовиків став голод 1921 – 1923 рр. У великих районах Півдня України ( Донецькій, Запорізькій, Катеринославській, Миколаївській та Одеській губерніях), Поволжя і Північного Кавказу. Особливо болісно голод відбився на дітях. Матері, які втрачали надію на порятунок дітей, залишали їх у дитячих будинках або просто на вулиці. Було багато випадків, внаслідок голодного психозу, людоїдства та харчування сурогатами.

  Виходячи з критерії більшовиків: "як би не послабити власної диктатури", становище ускладнювалось ще більше. Певага в продовольчому постачанні надавалась промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості.

 Про  голодуючих українських селян  держава постаралась забути. Було  заборонено висвітлювати становище  у південних губерніях в газетах. 4 серпня 1921р. Політбюро ЦК КП(б)У  прийняло резолюцію: "Вказати  губкомам, що під час проведення  кампанії необхідно розрізняти  заклик до боротьби з голодом  в Росії від боротьби з неврожаєм  в Україні, де допомога місцям, що постраждали від неврожаю, могла бути цілком надана своїми  губернськими або повітовими  засобами".

  Становище визвало велике невдоволення з боку більшовиків. Що вилилось у військові заколоти , робітничі страйки і повстання, що охопили Україну і Росію. Це і спричинило крах більшовицькому уряду.

Так як у 1921р. більшовики і їх вождь В. Ленін  були змушені визнати провал політики "воєнного комунізму" і перейти  до нової економічної політики (неп). ³ 

3. Політика  «Воєнного комунізму»

   Для управління господарським життям було створено Українську раду народного  господарства (УРНГ), а також систему  виробничих управлінь. На початку 1919 р. низкою декретів і постанов було запроваджено продовольчу розверстку з селянських господарств, за якою селянське господарство мало здати державі 85% свого врожаю.

    До початку весни 1919 р. на значній  частині території України були відновлені Ради. Радянське будівництво  в УСРР вступило у нову фазу. На початку  березня 1919 p. відбувся НІ з'їзд КП(б)У. Для участі у його роботі ЦК РКП(б) направив Свердлова — найближчого  соратника Леніна. III з'їзд КП(б)У, розглянувши проект Конституції  УСРР, підкреслив, що вона має закріпити  диктатуру пролетаріату у формі  Республіки Рад. Враховуючи досвід державного будівництва в радянській Росії, III з'їзд КП(б)У визнав за необхідне  для УСРР прийняти Конституцію РСФРР, з деякими змінами залежно  від місцевих умов. (110)

    6 березня  1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з'їзд Рад, на  який прибули 1887 делегатів, з  яких 1435 були комуністами. На з'їзді  виступив Свердлов, який від імені  ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянського ладу. Був заслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України, розглянуті військове, продовольче та земельне питання.

   10 березня проект Конституції УСРР  був поданий на розгляд і  затвердження з'їзду Рад. З  доповіддю про проект Конституції  виступив член ЦК КП(б)У, нарком  юстиції О.Хмельницький. Проти проекту  Конституції виступили ліві есери,  які піддали критиці положення,  що УСРР є республікою диктатури  пролетаріату. III Всеукраїнський з'їзд  Рад відкинув це заперечення  і затвердив запропонований проект  Конституції. ⁴

   На  практиці це перетворилося на звичайну реквізицію. Запровадження "воєнного комунізму" спричинило величезний опір у суспільстві. Щоби придушити його, провадили політику червоного терору - однієї з найважливіших складових "воєнного комунізму".

   Він проявлявся в репресіях проти  реальних і потенційних противників  більшовизму, масових розстрілах, організації  у великих містах спеціальних  концентраційних таборів, системі  заручництва тощо.

   Більшовики  прагнули зробити все, аби вже  ніколи не втрачати контролю над Україною. У господарській сфері більшовики продовжували політику "воєнного комунізму", наріжним каменем якої стала суцільна націоналізація і мілітаризація (воєнізація) найважливіших галузей економіки. Впроваджувалася загальна трудова  повинність.

    Така політика призвела до остаточної руйнації промисловості, особливо важкої. Жертвами жорстоких розправ стали  тисячі українців. Найгостріше відчували  на собі репресії колишні повстанці - махновці, селяни півдня України. У 1920 р. в Україні було створено органи примусових робіт, обладнано 18 концтаборів, через які пройшло 25-30 тис. осіб. Але, незважаючи на репресії, політика більшовиків  на селі провалилася.

    Політика  більшовиків під час громадянської  війни значною мірою спричинила розвал економіки. Прагнучи зразу ж  установити соціалістичний лад в економіці й водночас забезпечити продуктами Червону армію та голодуючі російські міста, більшовики ввели сувору економічну політику, відому під назвою воєнного комунізму. Вона включала націоналізацію всієї землі та промислових підприємств, примусову трудову мобілізацію, раціонування урядом продуктів і товарів та найбільш ненависний захід— експропріацію зерна у селян («продрозверстку»).

   При підтримці озброєних загонів  більшовицькі чиновники, мов сарана, обсідали села, конфісковуючи зерно  для потреб уряду. Селянинові дозволялося  залишати собі всього близько 30 фунтів збіжжя на місяць. Щоб сприяти реквізиціям, партія організовувала комітети незаможних селян (комнезами), члени яких мали пере,ваги при розподілі землі, звільнялися  від податків і діставали 10—20 % «здобичі». У відповідь на це більшість селян  зовсім припинила виробництво. ⁵

   Але про яку диктатуру пролетаріату можна було вести мову, коли імперіалістична  та громадянська війни, розруха, голод  призвели до того, що на території колишньої  Російської імперії наприкінці періоду, що вивчається, чисельність промислових  робітників не перевищувала 800 тис. чоловік. Безумовно, вони не могли відігравати  вирішальну роль у житті країни. Проголошена більшовиками диктатура  пролетаріату була чистою фікцією. Насправді  владу прибрала на той час більшовицька партія, лідери якої здебільшого переслідували  честолюбні цілі, понад усе прагнули влади і слави. Для утримання  влади необхідно було мати могутню  силу. Розрахунок Леніна на те, що "народ  придушити експлуататорів може і  при дуже простій "машині", майже  без "машини", без особливого апарату, простою організацією озброєних  мас", не виправдався. "Озброєна маса" складалася майже повністю з селян  і солдатів, які підтримували більшовиків, коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу ж відійшли від  них, як тільки був проголошений "воєнний  комунізм". Тільки неп врятував більшовицьку диктатуру від загибелі.⁶  

4. Економічна  політика. Стан економіки.

   В Україні, де комуністичні перетворення розгорнулися лише з початку 1919 року, націоналізація охопила всю велику промисловість відразу. Наслідки були такі ж самі як і в інших республіках. На початок 1921 року з 10773 підприємств на державному обліку працюючими вважалися лише 4060. Сотні тисяч робітників залишалися без роботи, змушені були виїхати у село.

   У 1920 році в Україні було створено органи примусових робіт, обладнано 18 концтаборів, через які пройшло 25-30 тисяч осіб.

   З самого початку Україна цікавила більшовиків перш за все як джерело  продовольства — після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. До 1 березня 1918 року щоденно з України в  Росію вирушало по 140 вагонів з  продовольством, з 1 березня — по 300, а з 1 квітня — по 400 вагонів. Вивіз  хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор над українським селом. Це було ще до формального запровадження  в Україні політики воєнного комунізму. ⁷