Військове мистецтво козацтва у боротьбі з турками і татарами

рідше; залізної зброї ніхто не носить, навіть гетьман», писав про

козаків Старовольський 1628. р. Подібно характеризують козацьку зброю і

інші мемуаристи. Папський посол Гамберіні 1584. р. пише: «зброя їх шаблі

і кілька рушниць, із яких вони ніколи не хиблять». Боплян розказує, що в

похід на море козак бере дві рушниці та шаблю.

 

 Шабля до половиниVIII. в була в козаків майже поширена як рушниця,

але пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою »ненькою

рід-ненькою, панночкою молоденькою«. Хоч шаблі на Україні були спершу

різного роду і походження, то пізніше витворився український тип

»козацької« шаблі, на жаль, досі основно не просліджений. Навіть

найславніший дослідник запорозької старовини, Дмитро Яворницький, не

вміє сказати більше, як те, що »шаблі вживали не особливо криві  і не

особливо довгі, середньої  довжини 5 чвертей« (цебто 1.30 м.). Зразки

шабель, які бачимо на ілю-страціях, вказують, що козацькі шаблі були

доволі тонкі та легкі, ручку мали оздобну, похви прикрашені різьбою.

 

   Досить поширений  був у козаків спис (списа). В  1628. р. гетьман

Михайло Дорошенко в бою під Білою Церквою «сімох татар убив списом,

одного так сильно вдарив, що не міг списа витягнути». У повстанні

1637-1638. р. значна частина  козаків ішла у бій із рогатинами і

козацький табор був «рогатинами добре обострожений». У XVІІI в. списів

уживала козацька кіннота, особливо за порожці; була навіть приповідка:

«козакові без ратища, як дівчині без намиста». Запорозькі списи, що

збереглися до нашого часу, є з тонкого і легкого дерева, З,5 м.

завдовжки, з залізним наконечником на одному кінці та з дірками на

ремінну петлю на другому; цю петлю закладали на ногу, щоб легше було

спис тримати. Деколи на вістрі списа була ще перекладина, щоб деревце не

входило за далеко в тіло пробитого ворога.

 

  Рідше стрічаємо боєві сокири і  молотки, чекани і келепи: «козак

козачий звичай знає, келепом по ребрах торкає».

 

  Охоронної зброї, а саме панцирів, шоломів уживала тільки

козацька старшина, і то більше в репрезентаційних виступах, ніж у боях.

2.Військовій одяг 

 

  У XVIII. в. козацький одяг складався з двох головних частин,

спіднього каптана і верхньоі черкески або кунтуша. Але відрізняли вже

одяг військовий від цивільного.

 

  Каптан у війську  був із сукна, короткий, сягав тільки дещо нижче

колін, щоб легше було вскочити на коня і марширувати вигідно; військові

вправи відбували козаки у самих каптанах. Жупан був досить обтислий,

поли заходили добре за себе; застібали його на гаплик або ґудзик при

комірі і перепоясували поясом. Щодо краски, то виборні козаки носили

зразу червоні каптани, потім білі, компанійці червоні, пушкарі і жолдаки

жовті. Старшина і цивільні люди носили жупани довільної довжини, різних

красок і з різних матерій.

 

Поверх каптана військові  носили черкеску, одяг досить обтислий, з

фалдами позаду, з вирізаним  комніром, підперезаний поясом; черкеска

сягала нижче колін. Це був одяг, приписаний для війська нижчих ступнів.

Старшина і цивільні урядовці носили кунтуш, значно довший від черкески з

різноманітних матерій, з розрізаними рукавами, без пояса. Простим

козакам аж до військового товариша взагалі не дозволяли вживати

кунтушів. 

 

Докладніші приписи про  одяг »виборних« козаків видав гетьман

Розу-мовський 1763. р.: каптан мав бути суконний, темносиній, з

червоними вило-гами, переперезаний  :червоним поясом; під ним білий

півжупанок і білі штани; шапка з чорною, смушевою околицею и низьким

дном, в кожному полку іншої барви, плащ синій. Чоботи бували різної

барви. Комнанійці носили зелену черкеску з червоними вилогами, під нею

червоний жупан ;шаравари їх були .вузькі, а деколи штани, звані

голянцями, чоботи короткі, шапки круглі.

 

5.Пластуни (розвідники)

Один із куренів на Запорозькій Січі складався з пластунів-розвідників. Козаки куреня були призначені для виконання особливих завдань: розвідувально-дозорна служба, розвідка, агентурна робота на ворожій території, збирання інформації військово-дипломатичного характеру, проведення диверсій тощо.

Тогочасні умови, в яких проходили  бойові дії козаків, вимагали від  пластунів широкого застосування всіляких хитрощів. При цьому велике значення надавалося дезінформації ворога щодо стану і намірів козацького війська. Наприклад, невеликі загони вершників часто імітували відхід головних сил, а посаджені на коні опудала створювали враження багаточисельної кінноти. Розкладені додаткові ватри імітували нічні табори козаків, які насправді перебували в іншому місті.

Козаки вміло застосовували  різні форми маскування. Для диверсійної роботи на мілководді вони годинами перебували під водою, дихаючи через очеретину. Одяг розвідників складався з м'якого взуття, традиційних шароварів, короткої полотняної або шкіряної сорочки чи куртки. Вбрання козака було надзвичайно зручним для ведення рукопашного бою. Широкі шаровари прикривали спрямованість рухів ніг. Пояс, кілька разів обкручений навколо тіла, певною мірою захищав від ушкоджень внутрішні органи. Висока бараняча шапка могла послабити удар у голову. Розвідники добре опанували всі види зброї, але віддавали перевагу нечутким пострілам із лука, захалявним ножам, турецьким ятаганам, келепам (бойовим молотам), комбінованій зброї (перначам або кийкам з вгвинченими кинджалами) тощо. Для залякування і відвернення уваги ворога застосовувалися саморобні пристрої, які могли послідовно вибухати. Багатоетнічний склад козацтва сприяв акумуляції в ході підготовки пластунів кращих надбань як власної фізичної культури, так і елементів різних систем, зокрема двобою тюркських народів, народів Кавказу, російської боротьби (витоки якої сягають давньоруської елітарної школи двобою "Собор"). Існує гіпотеза, що танець гопак є стилізованою формою комплексу прийомів козацького двобою без застосування зброї.

До речі, козаки володіли кількома видами бойових мистецтв. До наших днів дійшли згадки про  них: "спас", "хрест", "гайдок", але суть їх практично втрачена. Відомо лише, що зокрема гайдок був  поширений серед пластунів.

Членом пластунського  куреня міг стати будь-хто за умови проходження іспиту та одностайного схвалення кандидатури відкритим голосуванням усіх членів громади. Декого (приміром сиріт) готували до такої служби з дитинства. Вони виховувалися при козацьких монастирях, здобували освіту, а крім того, щоденно тренувалися фізично.

6.Морські походи. Чайка

Широко відомі морські  походи козаків, що відбувалися, як правило, в липні. На весельних судах, що звалися "чайками" (байдаками) і вміщували  по 50-80 козаків зі зброєю, кілька гармат, вони досягали турецьких берегів.

Чайка (від  татарського kaik — круглий човен) була 18-20 м завдовжки, 3-3,5 м завширшки  й 3,5-4 м заввишки. Дно робилося суцільним, зі стовбура верби і липи. Боки обшивалися дошками шириною 30 см і довжиною 4 метри. На судні ставили два стерна, по одному на кожному кінці, 10-15 пар весел, а також щоглу для вітрила. Для усталеності та непотопленості до бортів прив'язували в'язки очерету. Г.де Боплан також розповідає про підготовку і проведення морського походу: "за півмісяця шістдесятеро (козаків) звели один човен... за два-три тижні мають 80-100 човнів... Кожен козак озброєний двома рушницями, шаблею. А на кожному човні є також 4-6 фальконетів (гармат). У кожного є компас... Козаки гребуть, не припиняючи, і за 36 або 40 годин досягають Анатолії". Далі Г.де Боплан описує морський бій: "Якщо козаки зустрінуть на дорозі які-небудь галери або інші судна, вони переслідують їх, атакують і беруть приступом. За заданим сигналом козаки з усіх сил налягають на весла, щоб швидше досягти ворожих кораблів, тим часом, як половина козаків тримається готовою до бою і тільки чекає абордажу, щоб увірватись на корабель, екіпаж якого буває дуже вражений несподіванкою, бачачи себе атакованим 80 або 100 суднами, з яких валить на корабель маса озброєних людей і в одну мить захоплює його".

Посол Франції у Стамбулі Франсуа де Гарле барон Сезі у "Листі до друга" (1620) захоплено описував морські походи козаків проти Туреччини. Але особливо здивувало барона те, що козаки, відчуваючи близькість погоні, заганяли свої чайки в очерет, а самі, вирізавши довгі очеретини і дихаючи через них, опускалися на дно і зникали, стаючи непомітними для ворога. Свою розповідь французький посол завершає такими словами: "Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді й у повітрі, скрізь уміють дати собі раду і взяти верх у всіх стихіях".

Під час морських походів  на татар і турків силу козацьких  ударів відчували міста Азов і Кафа, Ізмаїл, Акерман, Варна, Синоп, Трапезунд. Навіть "самому Царгороду (Стамбулу) давали пороху нюхати". Морські походи приносили славу козакам і сприяли піднесенню їхнього авторитету в європейському світі. Так, префект Кафи венеціанець Дортеллі д'Асколі свідчив: "Козаки такі відважні, що не лише за рівних сил, але і 20 чайок не бояться 30 галер падишаха, як це видно щорічно надалі".

З початку існування козацтво було надійним захисником краю від татар, а пізніше й турків. Літописи і хроніки донесли до нас свідчення про цю боротьбу.

Вперше на українських  землях козаки згадуються під 1489 р., коли вони допомагали полякам боротися проти татар. В 1492 р. козаки захопили татарський корабель під Тячинею на Дніпрі. В 1494, 1496 і

1498 рр. українські і донські  козаки здійснили кілька походів на Ногайські орди. Нападали козаки і на турецькі фортеці. В 1521 р. вони рушили в похід на Молдавію; 1523 р. ходили на Крим і зруйнували Очаків; у 1523-1524 рр. - на Тавань; у 1528 та 1545 рр. знову під Очаків. В 1556 р. козаки Д.Вишневецького і російські стрільці чернігівського воєводи І.Ржевського здійснили похід у пониззя Дніпра. Була захоплена фортеця Аслан-Кермен. В 1558 і 1559 рр. українські козаки разом із донськими здійснили успішні походи на Перекоп та Азов.

У 70-х рр. XVI ст. козаки боролися за визволення Молдавії від турецького поневолення.

У 1575 р. здійснили вдалий похід на Крим. 1576 р. разом із російськими  стрільцями воєводи А.Верьовкіна штурмували турецьку фортецю на Дніпрі Іслам- Кермен. Потім самостійно "промишляли" під Гезлевом (Євпаторія) і Кафою, ходили на Трапезунд та Синоп. У 1586 р. козаки розгромили татарські загони в пониззі Дніпра й захопили фортецю Очаків. На чайках дійшли до Гезлева та Білгорода, спалили фортеці та повернулися на Січ.

Протягом 1603-1604 pp. козаки здійснили  кілька сухопутних і морських походів. Широкий резонанс у світі викликало взяття запорожцями турецьких фортець, які на той час вважалися неприступними: Варна (1616), Синоп (1614), Кафа (1616), Килія (1621) та ін.

У 1608 р. козаки пішли в  сухопутний похід на Кримське ханство, здобули Перекоп і зруйнували його укріплення, а вже наступного року вони на 16 чайках запливли в гирло  Дунаю, спалили міста-фортеці Ізмаїл, Килію і Білгород. У 1614 р. вони двічі перепливали Чорне море і штурмували турецькі прибережні міста Трапезунд і Синоп. Навесні 1651 р. на 80 чайках козаки напали на околиці турецької столиці Стамбул. Розлючений султан наказав будь-якою ціною знищити зухвальців. Коли ж турецький флот наздогнав козаків у гирлі Дунаю, вони вщент розбили турецьку ескадру, полонили адмірала і спалили кілька захоплених галер та прорвалися до Дніпра.

У 1616 р. дві тисячі запорожців на чолі з П.Сагайдачним при виході в Чорне море на чайках прийняли бій з турецькою ескадрою Алі- Паші, який ледве втік від них. До рук козаків потрапило 150 галер і 100 допоміжних суден. Після цього Сагайдачний здійснив один з найзначніших своїх морських походів - на Кафу, невільничий ринок у Криму. Тоді козаки знищили 14 тисяч турецьких воїнів, потопили турецькі кораблі та визволили тисячі полонених, призначених для продажу. У штурмі Кафи брали участь і 700 донських козаків.

Найбільшого розмаху козацькі походи сягнули між 1600 та 1620 рр. У 1606 р. козаки спустошили Варну - найсильнішу турецьку твердиню на Чорному морі, у 1608 р. під їхніми ударами впав Перекоп, у 1609 р. було пограбовано Кілію, Ізмаїл та Аккерман, у 1614 р. вперше зазнав штурму Трапезунд, що в Малій Азії. А в 1615 р. вони вчинили особливо зухвалий наскок, коли 80 козацьких чайок на очах у султана і 30-тисячної залоги проникли в Константинопольську гавань, спалили її, а потім утекли. У 1620 р. козаки повторили цю акцію. Раніше, у 1616 р., вони здобули Кафу - ринок рабів у Криму - і звільнили тисячі невільників. Описуючи ці козацькі діяння, турецький історик XVII ст. Найма зауважує: "Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки своїй хоробрості та вправності, в морських боях не мають собі рівних в усьому світі".

Вдалим був морський похід  козаків у червні-липні 1621 р. Французький посол барон Сезі повідомляв своєму уряду: "Страх, що охопив жителів цього міста, був такий великий, що неможливо описати. Дізнавшись про дії козаків, турецький адмірал Халіль-Паша, який стояв зі своє ескадрою в Килії, атакував їх. Заманивши турків на мілководдя, козаки потопили 20 кораблів. У битві в гирлі Дунаю козаки втратили 20 галер".

1628 р. козаки прорвалися  через Перекоп, завдали поразки  татарським військам під проводом мурзи Буджацької Орди Кантеміра під Бахчисараєм і обложили Кафу. Вони відійшли з півострова тількі під тиском численного турецького війська. Не припиняли козаки походів і в наступні десятиліття.

  Козаки на «чайках»  захоплюють Кафу

V. Висновок

Отже, військова майстерність козаків, сміливі походи проти турків і татар сприяли наростанню їхнього  авторитету та популярності на міжнародній  арені, що свідчило про те, що Україна в особі козацтва створила окрему військову і політичну силу, яка об'єктивно відігравала прогресивну роль, гальмуюючи турецько-татарську експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність. В той самий час треба відзначити, що не кожен похід козаків був війною за віру чи потребою визволити побратимів. Оскільки Запорізька Січ не мала міцної економічної основи, то частина походів носила утилітарний характер та зводилася до пограбування.