Військове мистецтво козацтва у боротьбі з турками і татарами

 

Кафедра українознавства

 

 

Реферат

З Історії України

 

наа тему

Військове мистецтво козацтва у боротьбі з турками 

і татарами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

І. Вступ.

ІІ. Утворення козацтва.

ІІІ. Військове мистецтво.

   1.Формування війська.

   2. Бій .Табір.

   3.Зброя.

   4.Військовий одяг.

   5.Пластуни.

   6.Морські походи. Чайки.

V. Висновок.

VІ. Використана література.

 

 

І. Вступ

Однією з головних причин зародження козацтва була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування  українців як нації. Ситуація ускладнювалася тим, що Україна не мала власної державності, а заходи урядів Литви та Польщі, пізніше Речі Посполитої, спрямовані на відсіч агресорам, були малоефективними.

Кримське ханство як держава існувало у 1449-1783 рр. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, ІІриазов'я та Прикубання. Ще в ХПІ ст. ця територія була захоплена монголо-татарами і увійшла до складу Золотої Орди. У сер. XV ст. ханові Хаджі-Ґірею вдалося вийти з-під золотоординські зверхності створити власну державу зі столицею у м. Бахчисараї. У 1478 р., зваживши нп могутність Туреччини та її присутність і вплив на півострові, Кримське ханство визнало васальну залежність від неї.

До певної міри Кримське ханство  виконувало роль провідника турецької  політики у Східній Європі. Його зовнішньополітичні акції зводилися  до грабіжницьких набігів, у результаті яких найбільше страждали українські землі. Татари майже щороку, а інколи й по кілька разів на рік нападали на Україну, вбиваючи та захоплюючи в неволю місцеве населення, спустошуючи міста і села. Грабіжницькі промисли були для татар економічно необхідними, оскільки їхнє скотарське господарство було примітивним і не могло задовольнити нагальних потреб, тоді як торгівля людьми, здебільшого у Кафі, давала значні прибутки.

ІІ. Утворення козацтва

Живим муром від нападів турків і татар для України стало козацтво, яке вважало боротьбу проти "бусурманів" священним обов'язком. Спершу воно відбивало турецько-татарські напади, а зміцнівши й саме розгорнуло наступ на володіння Туреччини та її васала — Кримського ханства, де визволяло бранців, руйнувало фортеці, захоплювало значну здобич. Спершу переважали сухопутні походи, які набрали значних масштабів і стали регулярними. З часом запорожці активізують і чорноморські експедиції. Вже наприкін. XVI — на поч. XVII ст. козацький флот зріс до кількох сотень одиниць і, не вагаючись, нападав на турецькі фортеці й міста.

Гучна слава про запорізьких  козаків ширилася по всій Європі, адже тодішня військова могутність Туреччини вважалася нездоланною. В Італії, Німеччині, Франції, Англії в той час вийшло понад десяток творів, присвячених військовому мистецтву запорожців. Багато держав, над якими нависла турецька загроза, шукали з ними зв'язків.

Значною мірою козацькі успіхи були пов'язані з талановитим керівництвом гетьмана Петра Cагайдачного (бл. 1570—1622), який, за підрахунками дослідників, провів 60 боїв на суходолі та на морі й жодного не програв. З ним на чолі козацтво остаточно перетворилося на окремий стан, а його збройні сили були реформовані з, по суті, партизанських загонів у регулярну дисципліновану армію. У політичній діяльності головною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси трьох най діяльніших частин українського суспільства — козацтва, культурно-освітньої верстви та духовенства. У результаті активізувалося як козацтво, котре поступово виходить за межі своїх вузько станових інтересів та долучається до загальнонаціональних справ, такі міщансько-духовна інтелігенція, яка, відчувши підтримку Війська Запорізького, почала сміливіше та енергійніше реалізовувати свої плани.

Після смерті гетьмана Сагайдачного зміцнене ним військо продовжило його справу. Походи на Туреччину та Крим здійснювалися майже кожного року, а то й по кілька разів на рік

 

 

ІІІ. Військове мистецтво

 

1. Формування війська

Козацьке військо формувалося  за добровільним принципом. Основним родом  військ в XVI - першій половині XVII ст. була піхота. В цей час її вважали найкращою в Європі, а польський магнат Яків Собеський, який спостерігав дії козацької піхоти у Хотинській війні 1621 р., назвав її найсильнішою в світі.

Під час бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Г. де Боплан повідомляє, що у кожного козака було по дві рушниці або мушкета та пара пістолів, котрі вони носили за поясом. Використовувала козача піхота і гармати. Але добре оснащена нападною зброєю вона не визнавала особистого захисного озброєння (лат, шоломів, щитів). Через те непомірно зростало значення таких факторів війни, як людська сила, доблесть, жертовність, універсальність.

Козак однаково добре воював і на суші, і на морі. Особливості запорізької військової тактики - постійні, але недовготривалі походи, блискавичні напади, засідки й інші хитрощі. Домінувала винахідливість, уміння вийти зі скрутного становища: "не той козак, що поборов, а той, що вивернувся".

Початок походу звався вихід  або в и г і н, бо нераз

військо неохоче вибиралося в далекі походи, особливо з наказу царя.

Андрій Маркович пише у своїм дневнику 1724. р.: «Післав я указ у всі

сотні про скорий вигін  козаків у низовий похід»..

 

Коли військо зібралося  в означеному місці, відбувався »попис«. для

контролі, чи кожний козак  як слід озброєний і приготований. Звичайно

вимагали, щоб козак мав  два сильні, добре відгодовані коні, добру

рушницю, відповідну кількість  пороху (2-5 фунтів) і куль  (до 300),

харчі та інше воєнне знадібя.

 

 Деколи ,у ближчі походи, військо виступало «налегко», з малим

вантажем, з самими «юками і саквами», як казав Хмельницький. У дальшу

дорогу йшов важкий обоз, що мав часом і кілька тисяч  возів.

 

  Військо рушало в  похід впорядковане на полки  та сотні, що йшли під

своїми корогвами, зі своїм обозом і артилерією. На ворожій території

військо попереджували сторожі  або ч а т и. Ціла армія розтягалася на

великий простір, за Хмельницького навіть у лінію на 10 миль завдовжки.

На відпочинок чи попас військо ставало там, де була вода і паша для

коней. Тоді козацькі кашевари приготовляли їжу для своїх відділів. Коли

військо залишалося довше  на одному місці, ставили для пробутку намети

або ку р е н і.  Коли обоз по довгому постою залишав обозовище, козаки

шав обозовище, козаки підпалювали те, що залишалося.

 

В війні панувала у війську  сувора дисципліна. За давнім звичаєм  козакам

заборонено було пити горілку  підчас походу. Але пізніше цей звичай,

мабуть, не вдержався. Сторожі  довкола обозу пильнували, щоб  неохочі не

втікали з війська і  втікачів ловили.

 

   В таборі відбувався нераз суд і винуватих карали військовими

карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини

присуджували і кару смерти.

 

  Окремі санітарні  установи в ці часи ще не  існували. У козацькому 

війську бували лікарі і  цилюрники, але тільки принагідно, не на

постійному військовому  утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими

опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах.

Славний козацький шпиталь  у Трехтемирові був не справжнім  шпиталем, а

захистом для калік та інвалідів. Тільки як появилася де-небудь яка

пошесть, військо ставило застави і не пропускало людей з загрожених

околиць.

 

Військо у поході мало своїх священиків-капелянів, а деколи й похідну

церкву.

 

2.Бій.Табір

 

Козацьке командування старалрся  звести бій на місці, що заздалегідь було

приготовлене на зустріч, щоб ворога відразу поставити  у некорисну

ситуацію.

 

  Базою для війська, що виходило у бій, був табір. Боротьба й оборона з

табору була характерною особливістю козацької тактики. Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих боках якого рухалися вози один за одним в один або декілька рядів. Цей прямокутник по зовнішніх боках мав гармати, а біля возів ішли готові до бою козаки з вогнепальною зброєю в руках. Табор починали порядкувати тоді, коли військо сподівалося зустрічі з

ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному і другому боці війська,

простою лінією, один за другим, у кілька рядів.

Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там приміщували також артилєрію.

 

Коли ворог надійшов близько, піхота зпоза возів починала стрільбу з

рушниць, так само відзивалася и артилерія. Чи треба було йти вперед, чи

відступати, військо під охороною табору, за кількома рядами возів, було

добре забезпечене від наступу. В 1628. р. під заслоною табору запорожці

перейшли були цілий Крим, від Перекопу до Бахчисараю, хоч татари їх

сильно обстрілювали. I так  само пізніш верталися тим самим шляхом, теж

«оборонною рукою». А коли в одній сутичці утратили були одну пушку, то

другого дня пішли знову табором на те саме місце й гармату забрали.

 

Ворог старався все в якомусь  місці табор ррзірвати і крізь  цю діру

вдертися до середини, між військо. Щоб утримати в порядку лінію табору,

козаки привязували віз  до воза, — хоч воно не було  легко й вигідно. А

коли ворог табор »розірвав«, або »урвав« його частину, старалася наново

лінію возів замкнути. I тоді нераз мусіли залишати частину возів, а то й

людей, щоб рятувати цілість, і табор наново справити, впорядкувати.

 

  Нераз треба було  спинитися на якомусь місці і тут готовитися до бою.

Тоді випрягали коні і  пускали, їх самопаш, — запорозькі коні були

привчені ходити табунами, — а з возів будували кращий, оборонний табор.

План такого табору бував  різний. Нпр., 1625. р. на Цибульнику козацький

табор мав вигляд півмісяця; в 1638. р. табор полковника Путивельця був

овальний. Табор бував  деколи дуже просторий. Під Берестечком 1651. р.

табор Хмельницького мав  мати по сім верстов уздовж і вшир. В оборонному

таборі вози ставили близько один біля одного і звязували одне до одного

їх колеса. Деколи звертали вози оглоблями до ворога. Так зробив

був Путивлець: »вози густо сполучив, оглоблі на подобу списів обернув,

щоб і до возів самих  пріиступу не було«. Острянин обезпечив табор

наїженими рогатинами. До возів  насипували землі, а то й цілком

обкопували їх валом, копали ще рови, шанці і всякі засідки. Добути таку

земляну фортецю було дуже важко; завдяки таборові козаки оперлися туркам

під Хотином 1626. р. і часто успішно боронилися від поляків. Боплян

каже: «У чому проявляють найбільше зручности та вмілости, то це битися

табором, заслоняючися возами. Можна сказати, що під охороною табору 100

козаків не боїться 1000 поляків і так само 1000 татар». А Старовольський

додає:  «Їх табор у злуці з польською кіннотою мае величезну вагу, як це

ми переконалися у війні з турками».

 

Табор служив не тільки для  оборони, але й як опора для зачіпної акції,

При своїй легкості й рухливості табор міг підійти близько під позиції

ворога и військо могло  в догідній хвилині почати бій.

 

  До бою рушала наперед  кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали

ворога на герць. «З-під полковничої корогви вискочило 40 коней», читаємо

в описі бою під Гомлем 1651. р. , «Один із них виїхав на герць,

викрикуючи по татарськи  »гала-гала«; але один із залоги влучив його коня

в голову». Звичайно, з боку противника виїздили теж герцівники, і бій

розгорався на цілій лінії.

Захисні функції табору з  возів були настільки високі, що вони зводили нанівець кількісну  перевагу ворога. Так Г.Л.Боплан пише: "Кілька разів я зустрічав у степах татар, їх було понад 500 і вони нападали на наш табір, але нічого не могли вдіяти, хоча і було зі мною 50-60 козаків".

Кіннота у козаків була менш чисельної, ніж піхота. Перші кінні сотні в запорожців з'явилися тільки після 1576 р., коли польський король Стефан Баторій передав на Січ 2 тисячі коней. У той час, коли в Західній Європі та Польщі в останній чверті XVI ст. зникло лицарство і з'явилася кавалерія, українські землі опинилися поза цим процесом. Тому запорозька кіннота, як і кавалерійські полки реєстрових козаків, залишалася слабкою і малочисельною. Саме відсутність сильних кінних загонів зумовила поразку козацьких воєн 1591-1638 рр. Г.Л.Боплан писав, що коли б козаки мали кінноту, рівноцінну піхоті, їх не можна було б подолати.

1.Зброя

У численних походах і  боях українське козацтво створило самобутнє  військове мистецтво, виявило високий  вишкіл як на суходолі, так і на воді. Козаки були озброєні рушницями або  мушкетами, пістолями, шаблями, списами, застосовували луки, добре стріляли з гармат. Крім того, у козаків були келепи (бойові молотки), якірці та рогульки, що застосовувалися проти ворожої кінноти. Зброю та бойові припаси (порох, кулі) козаки виробляли самі або захоплювали в бою. Окрім зброї та належної амуніції, кожен повинен був мати сокиру, косу, лопату тощо, щоб насипати вали та будувати укріплення.

«Зброя їх – рушниця і шабля, інші мають короткий спис і стріли, але