Військова система Давнього Риму

    У зміну колишніх принципів комплектування легіонів, коли в армію приймалися тільки громадяни, що володіли земельною власністю, Марій став набирати у військо всіх бажаючих, звертаючи увагу лише на придатність їх до служби. Завербувавшись солдатів повинен був прослужити 16 років, під час яких одержував кар’єрний зріст і платню; після відставки ветеран наділявся земельною ділянкою. Крім того, Марій обіцяв, що буде ділитися із солдатами військовим видобутком. Тобто виникла професійна, добре навчена й загартована армія

    Марій зробив основною бойовою одиницею когорту - маніпула залишилася лише її внутрішнім структурним елементом. 10 когорт - від 400 до 500 чоловік у кожній - продовжували становити легіон.

    Для бою когорта будувалася в лінію - 8-10 рядів у глибину й близько 50 чоловік по фронту. У зімкнутому ладі, що застосовувався при маневруванні й метанні дротиків, інтервал між воїнами був біля метра. Така побудова не дозволяла розмахнутися мечем, і тому в рукопашній сутичці використовувася відкритий стрій, де ця відстань була вдвічі більше. Щоб забезпечити швидкий перехід від зімкнутого ладу до відкритого, перед початком бою було необхідно втримувати інтервал між когортами, що дорівнює ширині самої когорти.

    Завдяки цьому з легіоном, побудованому в 2 або 3 лінії, Марій міг: 1) зберегти традиційну гнучкість і маневреність легіону із шаховою побудовою, але вже когорт, а не маніпул; 2) зберегти при рукопашній сутичці традиційний інтервал між легіонерами довжиною в руку з мечем 3) у той же час пристосувати цю гнучкість до звичайної фаланги, що дозволяє утворення безперервного фронту в ближньому бої. Це було просте, але блискуче практичне вдосконалення, що зберігало всі позитивні якості, які були властиві старому легіону.

    Легіон  Цезаря.

    Цезар реорганізував набрані їм легіони на нових основах. Чисельність легіону коливалася від 3000 до 4500 чоловік. До складу кожного легіону була включена «артилерія»: 55 аркбалліст, 10 онагр і катапульт для метання важких каменів. Облогова техніка одержала особливо великий розвиток. Виріс обоз легіону (500 мулів), що возив табірні приналежності й начиння.

    Більшу роль стали грати піші допоміжні війська, у числі яких були лучники з острова Крит і пращники Балеарських островів. Кінноту з римських громадян замінили найманці - германці, іспанці, нумідійці. Кожний легіон мав 200-300 вершників. Крім того, в армії Цезаря було 4-5 тисяч вершників дружніх галльських племен.

    Бойовий порядок легіону складався з 3 ліній: у першій лінії - 4 когорти, у  другий і третьої - по 3 когорти. Друга лінія була фактично лінією підтримки, третя лінія становила загальний резерв, що використався для рішучого маневру проти фронту або флангу супротивника або для відбиття його удару. Для подовження фронту легіон будувався в 2 лінії й дуже рідко в одну. Бойовий порядок легіону ставав більш стійким. Резерв організаційно закріплювався в побудові легіону. «Черепаха», що раніше застосовувалася для штурму фортець, стала ще й захистом при зовнішніх кавалерійських атаках.

    Уміла організація похідного руху військ сприяла їхнім успішним діям. З табору виступали на світанку, але іноді й уночі, щоб уникнути засідок, особлива увага зверталася на похідну охорону.

    В обстановці можливого нападу супротивника марш робили в бойовому порядку. Легіонери знімали із себе похідний багаж і готували зброю до бою. Обоз у цьому випадку містився в середині похідного порядку.

    З'явився штаб полководця, що став школою підготовки воєначальників. Штаб складався з  легатів і трибунів. Легати - помічники  полководця, що призначалися сенатом  і командували великими загонами військ або окремих частин бойового порядку. Військових трибунів було 6 чоловік у легіоні; вони виконували накази полководця й легатів, командували невеликими загонами й брали участь у військовій раді. До штабу відряджалися молоді добровольці, що виконували обов'язки ад'ютантів. Була також особиста охорона полководця

    Переважною  більшістю командного складу були центуріони, що керували центуріями. Командир першої центурії очолював маніпулу. Когортою командував центуріон центурії тріаріїв. 6 центуріонів першої когорти кожного легіону брали участь у військовій раді.

    Проведена Цезарем реорганізація підвищила  боєздатність легіонів. Крім того, легіони  пройшли бойову школу Галлії, де вони вели бої з войовничими племенами.

    Легіон  імперії.

    Римська армія при імператорі Августі зросла до 75 легіонів (501 тисяча чоловік), але до кінця правління була скорочена до 25 легіонів по 6000 чоловік у кожному й приблизно рівного числа допоміжних військ.

    Загальна чисельність армії доходила до 300-350 тисяч чоловік.

    Майже всі війська перебували на варті кордонів зовнішніх провінцій. Також Август створив преторіанську гвардію - 10 когорт по 1000 чоловік кожна - особисту імператорську гвардію, здатну контролювати Рим і Італію, зберігаючи видимість відсутності регулярних військ поблизу столиці. Солдати цієї нової армії вербувалися на 20 років, і при виході у відставку їм обіцяли земельні ділянки.

    Командний склад перебував у підпорядкуванні в Августа. Вся армія повинна була усвідомлювати, що управляється вона самим імператором і що тільки від нього залежить кар'єра кожного воїна. Значна кількість військ була розпущена. Багато солдатів одержали землю в нових заснованих колоніях, інші - значні грошові винагороди й повернулися в рідні місця.

    При Августі був завершений перехід до постійної найманої армії. Легіони поповнювалися римськими громадянами, переважно італійськими жителями. Поповнення регулярних військ уже при Августі становило труднощі. Добровольців прибувало усе менше й менше. У виняткових випадках доводилося переходити до примусового набору й навіть набирати в легіони рабів, відпущених на волю й наділених правами громадянства.

    У східних провінціях війська поповнювалися по більшій частині з римських громадян, що там проживали. Поряд з основними військами існували й допоміжні, які надавалися окремим легіонам. Допоміжні війська комплектувалися головним чином із провінціалів. Легіон був підлеглий легатові у званні пропретора, що управляв провінцією, або ж їм командував особливий легат. До вищої командної ланки ставилися військові трибуни. Легати й військові трибуни призначалися з рядів сенаторського стану; префекти що командували допоміжними військами, що відали зброєю, таборами, постачанням армії й т.д., були з вершників. До середнього командного складу ставилися центуріони, які висунулися із солдатів, що вислужилися. Особливо, що відрізнилися центуріони, могли розраховувати на прирахування до стану вершників й подальше підвищення по службі.

    Прості  легіонери приходили в армію у віці від 17 до 20 років. Усякий потрапивший у військо був зв'язаний присягою на вірність Августу. Дисципліна підтримувалася суворими тілесними покараннями, призначеннями на важкі роботи, переведенням цілих частин в інші провінції. Життя легіонерів як у військове, так і в мирний час було підлегле строгому розпорядку. Більшу частину дня легіонери проводили в стройових навчаннях. Збройні особливими навчальними щитами й дерев'яними мечами, які були вдвічі важче бойових, легіонери виконували навчальні вправи. Маніпули й центурії займалися стройовою підготовкою, і потім, розділившись на дві групи, боролися між собою. Вершники практикувалися в перегонах з перешкодами, ходили в атаку на піхоту. Великі загони робили спільні навчальні походи. Нарешті, всі, без винятку, воїни й командири вправлялися в бігу, плаванні, боротьбі.

    За  імператора Траяна в організацію легіону були внесені деякий зміни. Чисельність його зросла до 6100 чоловік піхоти й 726 вершників. Перша когорта була вдвічі більше інших. У кожний легіон входили легкі й допоміжні війська. Легіоном командував префект, когортами - трибуни. Центуріони стали молодшим командним складом. Постачання армії провіантом і військовим спорядженням вироблялося через особливі органи постачання. Повний солдатський пайок складався із хліба, сала й оцту. У малонаселених прикордонних районах солдати повинні були самі добувати собі м'ясо, організувати мисливські команди. Одяг, зброя й бойова техніка, видавана державою, лагодилася в особливих табірних майстернях.

    Тактика легіону поступово спрощувалася. Зникають характерні риси римської піхоти. Від важкої збруї відмовилися, важкий спис замінили легким: легіон організований у когорти, знову став походити на неповоротку фалангу, а в наслідок того, що характерною рисою піхоти цього періоду було загальне небажання доходити до рукопашної сутички з ворогом, то лук і дротики стали застосовуватися не тільки для бою в розсипному строю, але також і лінійною піхотою в зімкнутій побудові. Міць в армії зростала, але одночасно знижувалася її витривалість. Тобто поступово разом з усією імперією занепадала і її армія. Тому ті легіони, які зустріли Атіллу на Каталаунських полях уже не були тими знаменитими «залізними» і непереможними військами, які наганяли жах на будь-якого ворога. 

    Висновки

Світ знав багатьох великих полководців що створювали імперії, але ці імперії жили тільки разом зі своїми творцями й вмирали разом з ними (так наприклад, розвалилася імперія Александра Македонського). І тільки Рим створив налагоджену бойову машин, що здавалося, не залежить від зовнішніх факторів. Римські солдати не були сильніші й сміливіші інших солдатів, їхні полководці не були більш талановитими, але структура армії, її дисципліна й забезпечення допомагали перемогти їм будь-якого супротивника.

      Історія давнього Риму - це історія воєн і  безперервних завоювань. Римляни програвали бою, але завжди вигравали війни. Римська армія стала прикладом для багатьох поколінь полководців і солдат. 
 
 
 
 
 
 

Додатки 

Рис. 1

Римський легіонер

Рис. 2

Могильний камінь C. Valerius Crispus, легіонера LEGIO VIII AUGUSTA, 1 ст. н.е.

Рис.3

Римська центурія “черепахою” штурмує мури

Рис.4

Артилерія римської армії

Табл.1

Список легіонів часів римської імперії.