Військова система Давнього Риму

Міністерство  освіти та науки України

Вінницький  державний педагогічний університет  імені М. Коцюбинського

Інститут  історії, етнології і права 
 
 
 
 
 

Індивідуальне навчально – дослідне завдання зі спеціальних історичних дисциплін  на тему:

“Військова система давнього Риму” 
 
 
 
 
 
 

Виконав студент  першого курсу групи “Г”                                             Перевірив старший викладач

Куцак Андрій                                                                                                             Войнаровський А. В. 
 
 
 
 
 

Вінниця 2008 
 

План

1. Вступ
2. Римська армія царського періоду
3. Легіони римської республіки
4. Легіони Марія
5. Легіони Цезаря
6. Легіони імперії
7. Висновки
8. Додатки

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ.

    Починаючи із самих ранніх років своєї історії Рим вів нескінченні війни, у ході яких народилася унікальна бойова система, що зробила величезний вплив на військове мистецтво сусідніх народів, та й на всю військову справу в цілому. Рухливість, дисциплінованість і витривалість римських легіонів дозволила створити величезну державу й ефективно відбивати набіги варварів у плині більше 400 років.

Римська армія царського періоду.

    Спочатку  легіоном називалося все військо  римської громади, організоване відповідно до закону шостого царя Сервія Туллія у такий спосіб: легіон, також як і суспільство, ділився на 5 розрядів - від першого класу було потрібно повне важке озброєння: шолом, круглий щит, поножи, панцир (усе із бронзи), меч і спис. Від інших класів було потрібно менше. Другий і третій класи поставляли піхоту, екіпіровану трохи простіше. Четвертий клас поставляв метальників дротиків. Громадяни п'ятого класу були озброєні тільки пращами й мали запас каменів для метання. З осіб, що володіли таким же майном як і громадяни першого класу, комплектувалася й кіннота. Тут потрібно помітити, що розподіл на класи відбувалося не тільки на основі майнового положення, але при цьому враховувалося також і походження, тобто приналежність людини до патриціїв або плебеїв. Кожний клас був організований у підрозділи по 100 чоловік, названі центуріями.

    У царський період військо складалося з патриціанських дружин і родового ополчення. Деякі походи організовувались окремими родами. Родові зв'язки забезпечували згуртованість воїнів у бою. Сам бій часто зводився до простого єдиноборства дружинників. Але в організації й тактиці римського війська згодом відбувалися зміни. Уже наприкінці царського періоду Сервій Туллій організує пішу фалангу, що і здобуває найважливішу роль на полі бою. Кінні дружини родової аристократії й тактика єдиноборства поступаються місцем піхоті, досить навченої й дисциплінованої, щоб зберігати лад і протистояти вершникам масовим монолітним натиском.

    Легіон  Римської Республіки.

    Наприкінці VI століття до нашої ери царська влада була скасована, і Рим став республікою. Правитель був замінений двома консулами, які вибиралися строком на один рік. Консули мали більшу владу, обмежену в межах міста міськими зборами. За межами міста їхня влада була необмеженою. Зовнішнім вираженням влади консула були супроводжуючі його 12 лікторів, які несли пучки різок, що були речовим доказом влади; за  межами міста в пучок різок устромлялася сокира, що означало необмежену владу консула.

    Військова дисципліна в римлян була заснована не стільки на усвідомленні воїном свого громадянського обов'язку, скільки на примусі й підтримувалася різками лікторів. Непокора каралася з усією суворістю, аж до страти.

    Службу  зобов'язаний був нести кожний римський громадянин. Раби у військо не допускалися. Для несення військової служби в польовій армії відбиралися люди у віці від 17 до 45 років. Чоловіки 45-60 років несли службу в тилу. Від військової служби звільнялися ті особи, які брали участь в 20 військових походах при службі в піхоті або в 10 походах при службі в кінноті. Незаможні звільнялися від військової служби. Згодом вони домоглися права служити в армії й утворили легку піхоту.

По встановленому  сигналі всі військовозобов'язані повинні були зібратися на Марсовому полі. Таким сигналом служив червоний прапор, що вивішувався на Капітолії. У випадку особливо небезпечного положення вивішувалися два прапори - червоний і зелений. Відхилення від військової служби каралося дуже суворо, аж до продажу в рабство.

    Спочатку  римський легіон нараховував 4200 чоловік  піхоти й 300 вершників. Але згодом ця норма перестала дотримуватися  й чисельність легіону стала доходить до 6 тисяч чоловік. Так, у бої при Каннах римські легіони складалися з 5000 чоловік піхоти. Озброєння кожний воїн здобував за власний рахунок, тому воно було різноманітним. Надалі були вжиті заходи до введення одноманітного озброєння шляхом визначення, яке озброєння повинні мати громадяни, що належать до різних майнових класів. Побудова легіону була фалангоподібною: він будувався глибиною в 8 шеренг. Перші шеренги складалися з добре озброєних і досвідчених воїнів.

    Наймолодші й найбідніші воїни - веліти - мали на озброєнні меч, по 6 дротиків довжиною 2 метри кожний, лук із запасом стріл і пращі для метання каменів. Звичайний дротик метався на дистанцію до 25 метрів, а якщо він був з ремінною петлею, то пролітав 80 метрів. Веліти становили легкоозброєну піхоту, що нараховувала 1200 воїнів, які не входили в стройовий розрахунок легіону.

    Наступні за віком і майновим класом були гастати, які мали на озброєнні меч, важкі метальні списи - пілуми й повне захисне озброєння. Щит спочатку був круглий, а потім напівциліндричної форми висотою близько 1,25 метра й шириною близько 0,8 метра. Дерев'яний кістяк щита обтягався шкірою й по краях оббивався залізною смугою. У поході легіонер ніс щит у чохлі за спиною, а на грудях в нього висів шолом, прикрашений султаном з 3 прямими пір’їнами червоного або чорного кольору довжиною до 40 сантиметрів. Для захисту тулуба служив шкіряний панцир з нашитими на нього металевими пластинами. Під панцир надівалася вовняна туніка, а зверху накидався плащ, що застібався пряжкою на правому плечі. Легіонер носив шкіряні чоботи без шкарпеток.

    Третя група - принципи, були збройні також, як і гастати. Гастатів і принципів було по 1200 у легіоні.

    Найстарші іменувалися тріаріями, мали замість пілума простий спис. Тріаріїв налічувалося 600 чоловік.

    Озброєння легіонерів також удосконалювалося. Якщо раніше їхньою головною зброєю був спис і другорядним – короткий меч, то тепер короткий (півметровий, тому що він був найбільш зручний для римського пішого ладу, оскільки бій являв собою тісно зімкнуту сутичку) обоюдогострий меч, придатний для рубання й колки, і пілум стають улюбленою зброєю римлян.

    Меч легіонери носили праворуч, якби вони носили його ліворуч, то їм заважав би щит у лівій руці. Воєначальники ж ходили без щитів, тому меч носили ліворуч.

    До  старого римського списа хаста додався новий метальний спис пілум, зроблений з міцної важкої породи дерева, з гострим залізним наконечником(довжина пілума - 1,5 метра, вага - до 4 кілограм). Головна відмінність пілума від звичайного списа полягала в його надзвичайно довгій залізній частині, що доходила звичайно до метра. Пілум, потрапляючи у ворожий щит, не міг бути перерубаний, як звичайний спис, що мав лише простий наконечник. До ратища пілума меч супротивника не міг дотягтися, і щит простромлений пілумом звичайно кидали.

    Легка піхота (веліти) мала на озброєнні метальну зброю(найчастіше - дротики), були на озброєнні й мечі.

    Римські кінноти мала на озброєнні спис хасту й меч спата(з I. ст. н.е.), більш довгий і більш плаский. Трохи пізніше спату витісняє меч і в піхоті.

    Старий  розподіл ополчення на сотні замінили розподілом на розряди й маніпулы. Кожний легіон ділився на 30 маніпул, маніпула на дві центурії. Місце кожного воїна в строю визначалося залежно від вікового розряду з урахуванням майнового стану. Кожний розряд займав певне місце в легіоні, що тепер ділився на 3 лінії - 1200 гастатів(10 манипул по 120 чоловік), у другій - 1200 принципів(10 по 120) і в третій - тріарії, 600 чоловік( 10 маніпул по 60 чоловік). Легкоозброєні розподілялися між маніпулами по 40 чоловік у кожній.

    Кінноти легіону ділилася на 10 турм, по 30 чоловік у кожній. Ставилася вона звичайно на флангах бойового порядку.

    Введення  маніпул стало дуже важливим перетворенням. Такий лад забезпечував значну свободу маневру й дозволяв кожній маніпулі діяти автономно, що робило легіон надзвичайно боєздатним підрозділом. Бій звичайно починався в такий спосіб: стрій, що рухається, метав у ряди ворога дротики, а потім вступав у рукопашну сутичку. Велика перевага римського бойового порядку й полягало в цьому сполученні рукопашного бою з попереднім метанням дротиків.

    Першою в бій вступала легка піхота, що будувалася перед строєм легіону. Потім у бій вступали гастати, пропустивши в інтервали між маніпулами легку піхоту. Якщо супротивник чинив стійкий опір, то в інтервали першої лінії вступали маніпулы принципів, створюючи в такий спосіб уже суцільний лад. А в крайньому випадку в бій вступали тріарії. У римлян існувало прислів'я «справа дійшла до тріаріїв», що означала, що справа доведена до крайності. При необхідності римські легіонери бйдували «черепаху» - особливий вид зімкнутого ладу, утвореного за допомогою зімкнутих щитів.

    Знаменитий  римський укріплений табір теж з'явився в часи республіки. Він став постійним явищем.

    Крім  легіонів, що складалися винятково з римських громадян, у римській армії були так називані союзники, що вербувалися зі скорених племен і громад Італії. Вони являли собою допоміжні війська. На один легіон покладалося 5000 піхотинців і 900 вершників із числа союзників.

    Величезне значення мала дисципліна. У поході солдат був цілком підлеглий своєму начальникові. Дисципліна підтримувалася суворими покараннями. Консул, а тим більше диктатор(командуючий, що обирається у випадку особливої небезпеки й має необмежені повноваженя) могли за своїм розсудом стратити винного. Поряд з покараннями існували й нагороди. Полководець, що одержав перемогу, одержував право на тріумф. Вищим знаком відмінності був вінок. Воєначальники одержували лаврові вінки. Воїн, що заліз першим на стіну ворожої цитаделі, одержував золотий вінок, зроблений на зразок кріпосної стіни з вежами. За порятунок римського громадянина на голову рятівника покладали вінок з дубових листів.

    Римські військові дрібні й великі одиниці мали свої відмітні знаки. Вони складалися з різних металевих зображень: вінків, медальйонів, орлів і т.д., прикріплених маленькими чотирикутними прапорами білого, червоного й пурпурного кольорів. Візерунки на щитах у вигляді блискавки, вінків, квітів або зірок також відрізняли окремі одиниці.

    Значком легіону із часів консульства  Марія (він був консулом в 107 р. до н.е.) був срібний орел укріплений на ратищі списа, значком когорти (уведеної з появою найманої армії при Марії) - невеликий прапор, а за Траяна - дракон, значком маніпулы - зображення долоні (знак присяги). Керівні особи залежно від рангу мали особливі прикраси й знаки на шоломах і панцирах. Центуріон носив посріблений шолом, на його збруї була металеве гроно винограду, у руках він тримав виноградну лозу для покарання винних. Полководець носив пурпурний плащ і мав багате озброєння. Військові музиканти, а також воїни, що носили значки й штандарти, відрізнялися левовими або вовчими шкірами надягнутими на голову.

    Легіон  Марія.

    Військова система, що базувалася на високій дисципліні й вірі в ефективність наступу, привела римську армію до незаперечної переваги над арміями інших держав. Однак наприкінці II ст. до нашої ери війська консула Маллія Максима чисельністю до 800 тисяч чоловік не тільки отримали поразку, а фактично були знищені варварами в битві під Аросло (сучасний Оранж). Загинуло також 40000 чоловік римських допоміжних військ які не брали участь у битві. Цей розгром, один із найтяжчих в історії Риму, показав слабкість старої системи. Назрілу військову реформу провів Гай Марій. Він був вихідцем із провінції, з раннього років служив в армії, відрізнився в ряді боїв своєю хоробрістю, чим звернув на себе увагу воєначальників. Згодом, завдяки своїм здібностям, Марій став консулом і полководцем, в 104 році до нашої ери розбив військо африканського царя Югурти, а також здобув перемогу над тевтонами й кимврами, що робили набіги на північну Італію.

    Сформована  ситуація змусила жорстко мислячого римлянина, ігноруючи сентиментальну прихильність до старих звичаїв, пристосувати військову силу до реалій часу. Під час перебування консулом, Марій встановив строгу військову систему, що зберегла ефективність до ранніх років християнської історії. І хоча Цезареві також належить чимало поліпшень і вдосконалень, однак армії, на чолі яких він боровся, власне кажучи являли собою ті самі формування, що були створені Марієм.

    Старі аристократичні відмінності між ополченськими розрядами були стерті - як і розходження за віком і досвідом, які вели до появи гастатов, тріаріїв і принципів (хоча самі терміни продовжували існувати). Такі нововведення зробили здійсненними як обмін підрозділами й окремими солдатами, так і більшу гнучкість і маневреність, а також призвело до зростання ефективності військового набору.