Використання теоретичних розробок Рональда Коуза в поясненні функціонування механізму ринку

     Вчений  також продемонстрував, що точність та сила аналізу можуть покращитися, якщо його здійснювати, оперуючи правами  на використання товарів, а не самими товарами. Ці права, які називають  майновими правами, можуть охоплювати повну власність, різні види прав користувачів або обмежені права  певними пунктами контрактів і внутрішніми  правилами організацій. Р. Коуз приходить до висновку, що визначення майнових прав та їх розподіл між людьми на основі закону, положень контрактів та інших правил безпосередньо впливають на економічні рішення та їх результат. Більше того, майнові права — це основний компонент в аналізі інституціональної структури економіки.

     Саме  прагненням уникати витрат після  укладення угод на ринку можна, на думку Р. Коуза, пояснити існування фірми, в якій алокація ресурсів здійснюється адміністративним шляхом (за допомогою наказів, а не на основі цінових сигналів). Фірма буде існувати лише доти, доки вона реалізує функцію координації за менших витрат, ніж це досягалось би за ринкових угод. "Щоб мати ефективну економічну систему, — писав Р. Коуз, — необхідно j розпоряджатися не лише ринками, але й галузями планування всередині організацій відповідного розміру" (тобто, всередині фірми). Р. Коуз стверджував, що це поєднання відшукується за допомогою конкуренції.

     Таким чином, Р. Коуз запровадив у економічній теорії новий клас витрат, які отримали назву трансакційних (неокласична теорія знала два види обмежень — фізичні, породжені рідкісністю ресурсів, і технологічні, що відображають рівень знань і практичної майстерності економічних агентів). Ним же була здійснена спроба пояснити закономірності, що лежать в основі процесу виникнення і зростання фірми. Фірма зростає доти, доки економія на витратах, пов’язана із укладанням ринкових угод, не почне перекриватися збільшенням витрат, пов’язаних із використанням адміністративного механізму.

     Пізніше до трансакційних витрат стали відносити будь-які види витрат, що супроводжують взаємодію економічних агентів, незалежно від того, де вони здійснюються — на ринку чи всередині організацій.

     Ще  одним фундаментальним поняттям нової   інституціональної теорії виступає поняття прав власності. У суспільстві права власності виступають як «правила гри», які упорядковують відносини між окремими агентами. З точки зору індивіда, вони являють собою «пучки правомочності» на прийняття рішень з приводу того чи іншого ресурсу. Кожний такий «пучок» може розщеплюватися таким чином, що одна частина правомочностей належить одному агенту, друга – іншому і т. д. Права власності мають поведінкове значення; одні способи дій вони стимулюють, інші – придушують (через заборони або підвищення витрат) і таким чином впливають на економічний вибір.

       До основних елементів пучка  прав власності відносять: 1) право  на виключення із доступу до  ресурсу інших агентів; 2) право  на використання ресурсів; 3) право  на отримання від них доходу; 4) право на передачу всіх попередніх  повноважень. Чим ширший набір  повноважень, закріплених за ресурсом, тим вища його вартість.

       Згідно з неоінституціональною теорією, будь-який акт обміну є не що інше, як обмін «пучками прав власності». Каналом, по якому вони передаються, служить контракт. Це ще один ключовий термін нового підходу, який зв’язує ланцюг між поняттями прав власності й економічної організації. Контракт фіксує, яке саме повноваження і на яких умовах підлягає передачі. Тим самим він обмежує майбутню поведінку сторін, причому ці обмеження приймаються ними добровільно. Контракт тим складніший, чим складніші втягнуті в обмін блага і чим складніша структура трансакційних витрат, які до них належать.

       Обов’язковою умовою ефективної  роботи ринку є точне визначення, або "специфікація", прав власності.  Чим конкретніше визначені і  надійніше захищені права власності,  тим тісніший зв’язок між діями  економічних агентів і їх добробутом. Тим самим специфікація підштовхує  до прийняття економічно найбільш  ефективних рішень. Зворотне явище  – "розмивання" прав власності  – має місце тоді, коли вони  неточно встановлені і погано  захищені або підпадають під  різного роду обмеження. (1,[ст.509-536]). 

     2.2  «Теорема Коуза»

       До загальних положень нової  інституціональної теорії відносять  так звану теорему Коуза, викладену в його статті "Проблема соціальних витрат" (1960). Теорема присвячена проблемі зовнішніх ефектів (екстерналій). Так називають побічні наслідки будь-якої діяльності, що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб.

    Згідно з дослідженнями Пігу, який одним із перших досліджував цю проблему, це «провали ринку», оскільки орієнтація лише на власні вигоди і витрати приводить або до перевиробництва благ з негативними екстерналіями, або до недовиробництва благ з позитивними екстерналіями. Вказівки на «провали ринку» служили для Пігу теоретичною основою державного втручання в економіку: він пропонував накладати на діяльність, яка є джерелом негативних зовнішніх ефектів, штрафи (що за розмірами дорівнюють екстернальним витратам) і відшкодовувати у формі субсидій еквівалент екстернальних вигод виробникам благ з позитивним зовнішнім ефектом.

     Проти позиції А. Пігу щодо державного втручання була спрямована теорема Коуза. З його точки зору, в умовах нульових трансакційних витрат (а саме із цих умов і виходила стандартна неокласична теорія.-Авт.) ринок сам зуміє справитись із зовнішними ефектами. Теорема Коуза говорить: «Якщо права власності чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то алокація ресурсів (структура виробництва. – Авт.) буде залишатися незмінною й ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності».

     Таким чином, висувалося парадоксальне положення  – при відсутності витрат після  укладання угод структура виробництва  залишається тією самою незалежно  від того, хто якими ресурсами  володіє. Уявімо собі, що по сусідству  розміщені землеробська ферма і  тваринницьке ранчо, причому тварини  можуть заходити на поля фермера, завдаючи збитків посівам. Якщо господар ранчо  не несе за це відповідальності, його приватні витрати будуть менші від соціальних. Здавалося б, є всі підстави для  втручання держави. Проте Коуз доводить зворотне: якщо закон дозволяє фермеру і господарю ранчо добровільно дійти згоди з приводу спашу, тоді втручання держави буде не потрібне: все вирішується само собою.

     Припустімо, оптимальні умови виробництва, в  яких обидва учасники досягають максимуму  сукупного добробуту, полягають  у наступному: фермер збирає зі своєї  ділянки врожай 10ц зерна, а господар ранчо відгодовує 10 корів. Але ось  ранчер вирішує завести ще одну одинадцяту корову. Чистий прибуток від неї становитиме 50 доларів. Водночас це призведе до збільшення навантаження на пасовище і неминуче виникне загроза спашу для фермера. Через цю додаткову корову буде втрачено врожай у розмірі 1 ц зерна, який би дав фермеру 60 доларів чистого прибутку.

     Розглянемо  перший випадок – правом не допускати  потрави володіє фермер. Тоді він  вимагатиме від власника тварин компенсацію, не меншу, ніж 60 доларів. А прибуток від одинадцятої корови – лише 50 дол. Висновок: ранчер відмовиться від збільшення стада і структура виробництва залишиться незмінною (а отже ефективною) – 10ц зерна і 10 голів тварин.

     У другому випадку права розподілені  так, що господар ранчо не несе відповідальності за потраву, проте у фермера залишається  право запропонувати ранчеру компенсацію за відмову від вирощування додаткової корови. Розмір «викупу», за Коузом, буде у межах від 50 дол. (прибуток фермера від десятого центнера зерна). При такій компенсації обидва учасники будуть у виграші, а ранчер знову ж таки відмовиться від вирощування «неоптимальної» одиниці тварин. Структура виробництва не зміниться.

  Остаточний висновок Коуза такий: і в тому випадку, коли фермер має право на стягнення штрафу з ранчера, і в тому випадку, коли право потрави залишається за ранчером (тобто при будь-якій розкладці прав власності), результат виявиться однаковим – права все одно переходять до тієї сторони, яка цінить їх вище (у даному випадку – до фермера), а структура виробництва залишається незмінною й оптимальною. Сам Коуз з цього приводу пише так: «Якщо б усі права були ясно визначені і запропоновані, якби трансакційні витрати дорівнювали нулю, якщо б люди погоджувались суворо дотримуватись результатів добровільного обміну, то ніяких екстерналій не було б». «Провалів ринку» у цих умовах не відбувалося б, і у держави не було б ніяких підстав для втручання з метою коригування ринкового механізму.

     Теорема Коуза доводить, що посилання на зовнішні ефекти – недостатня підстава для державного втручання. У випадку низьких трансакційних витрат воно зайве, а у випадку високих – далеко не завжди економічно виправдане. Оскільки дії держави поєднані з позитивними трансакційними витратами, то результат «лікування» може виявитися гіршим від самої «хвороби». (5,[ст.327-339]). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Друга половина ХХ століття посідає особливе місце в розвитку суспільств Європейської цивілізації. В цей період починає  формуватись нова течія економічної  думки – інституціоналізм. До аналізу  господарської економічної системи  відносять не тільки суто економічні проблеми, але і проблем, які пов’язані з іншими зовнішніми факторами: соціальними, політичними, етичними тощо. Протягом цього періоду розробляються нові теоретичні підходи для пояснення механізмів ринку; виокремлюється певна група прихильників цих теоретичних підходів, серед яких: Т. Веблен, Ч. Пірс, Дж. Дьюї та Ж. Леб, Р.Коуз, Д.Норт. Згідно з сформованою течією інституціоналізму, головну увагу в економічній сфері надають її інститутам. Особливого розвитку зазнає Інститут прав власності. Розвиток Інституту прав власності позначився на актуалізації проблеми специфікації прав власності, поглибленні поділу праці, що сприяло виникненню нових форм господарства – особливої категорії фірм, діяльність яких пов’язується з наданням трансакційних послуг. У зв’язку з цим значної ваги набувають дослідження в межах неоінституціонального напряму: інституціональний аналіз Рональда Коуза. Його робота «Природа фірми» (1937) містить новаторські ідеї, що згодом лягли в основу розвитку трансакйіних відносин. Р.Г. Коуз розробив теорію трансакційних витрат та прав власності, визначивши їх чітке практичне значення у теоремі, яка отримала назву «Теорема Коуза».

     Завдяки теоретичним розробкам Рональда Коуза був поглиблено вивчений Інститут прав власності, встановлена залежність між трансакційними витратами та правами власності, дана повна характеристика нової господарської форми – фірми; та досягнуто згоди в питанні відсутності необхідності втручання держави в регуляцію ринкового механізму.  
 
 
 
 
 

Список  літератури

1. Базилевич В.Д., Гражевська Н.І., Гайдай Т.В., Леоненко П. М., Нестеренко А. П. Історія економічних учень. Навчальний посібник / К.: Знання, 2004.- 1300 c., [ст.509-536]
2. ( Васина, Л.Л. Нобелевские лауреаты ХХ века. Экономика. Энциклопедический словарь – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН, 2001. – 336 с., [ст.231-238]
3. Історія економічних учень: Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін.; За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Та¬таренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с. ISBN 966–574–152–7., [ст.454-456]
4. Чухно А.А., Юхименко П.І., Леоненко П.М. Сучасні економічні теорії: Підручник / За ред. А.А. Чухна. – К.: Знання ,2007. – 878 с. – (Вища освіта ХХІ століття), [ст.527-534]
5. Юхименко П.І. Історія економічних учень: Підручник. – К.: Знання, 2005. – 583 с. – (Вища освіта ХХІ століття), [ст.327-329]