Використання теоретичних розробок Рональда Коуза в поясненні функціонування механізму ринку

Міністерство  Освіти і Науки України

Київський Національний Економічний Університет  ім. Вадима Гетьмана

Кафедра історії та теорії господарства

Реферат на тему:

«Використання  теоретичних розробок Рональда Коуза в поясненні функціонування механізму ринку»

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала

Студентка 2 курсу

ФІСІТ

Спец. 6502 група 3

Гонтар  Дар’я

Київ,2011.

Зміст

Вступ  3

Розділ 1.Інституціоналізм.  4

     1.1 Етапи його розвитку.  4

     1.2 Неоінституціоналізм.  5

Розділ 2. Рональд Коуз.  6

     2.1 Теорія трансакційних витрат  та прав власності  7

     2.2 «Теорема Коуза»  8

Висновок 12

Список  літератури 13 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Питання «Природи фірми» Рональда Коуза обговорювалось неодноразово починаючи з 1937 р. – року створення його статті. Саме тоді сформувалась нова течія економічної думки. Оскільки нова течія була ще досить молодою, думку її прихильників брали під сумнів. В своїй роботі  англійський економіст вводить нову категорію витрат, що згодом носитиме назву «трансакційні витрати». Рональд Коуз працюючи під час поширення течії інституціоналізму (в основу аналізу якої покладено не тільки економічні проблеми, але і соціальні, політичні, етичні, правові тощо), також торкається теми прав власності. Згодом його теоретичні дослідження були об’єднані та названі «Теорією трансакційних витрат та прав власності». Теорія Коуза стала однією з основ подальшого розвитку течії інституціоналізму.

     Мета  і завдання дослідження:

• З’ясувати основні положення «теорії трансакційних витрат та прав власності». Сутність теореми Коуза.
• Розглянути інституціональну течію в економічній науці та виокремити досягнення теоретичних розробок Рональда Коуза в сформованих ринкових механізмах.

   Об’єкт  дослідження: теоретичні розробки англійського економіста Рональда Коуза.

   Методи  дослідження: використання наукової та економічної літератури для дослідження поставленої мети та завдання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1.

Інституціоналізм

  Інституціоналізм  — своєрідний напрям в економічній  науці. Його своєрідність полягає насамперед у тім, що прихильники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а зв’язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

  Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Вони критикували класиків за те, що останні відмовились від аналізу поведінки людини, як особистості, котра перебуває в певному суспільному середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірваність від реальності. Інституціоналізм став своєрідним опозиційним напрямом в економічній науці, хоч і не мав значного впливу на економічну політику. Він виник як американське явище і довго лишався таким. Еволюціонуючи, інституціоналізм набрав нових рис, змінилося його місце, у науці ідеї інституціоналізму позначилися на поглядах багатьох економістів. Можливо, саме тому нині відокремити «чистих інституціоналістів» досить складно. Оскільки його адептам притаманні прагматизм і реалістичний підхід до аналізу економічної дійсності, значення інституціоналізму постійно зростає. (3, [ст.454]). 
 

1. Етапи розвитку інституціоналізму.

   Інституціоналізм  у політичній економії почав формуватися  
наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соціологом Т. Вебленом. Назва напряму походить від латинського слова «institutio» (звичай, настанова) і близького до нього «інститут» (зовнішнє втілення «інституцій», закріплення їх у вигляді законів). Представник інституціоналізму і автор терміна «інституціоналізм» У. Гамільтон писав: «Інститути — це словесний символ для ліпшого описання низки суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний спосіб мислення, який став звичкою для групи або звичаєм для народу... Світ звичаїв і звичок, що до нього ми пристосовуємо наше життя, є сплетінням і безперервною основою інститутів». Як правило, «інститути» визначають як форму прояву «інституцій». Так, «економічні інститути» — приватна власність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише формою прояву або втіленням «інституцій», тобто навичок, звичаїв. Ставши такими, вони організують і регулюють поведінку людей. Прихильники інституціоналізму вирішальну роль у суспільному розвитку надають саме цим інститутам. Відтак економічні процеси в інституціоналістів набувають психологічного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Інституціоналісти не лише посилили психологічне трактування економічного процесу, а й почали, по суті, конструювати психологічну теорію економічного розвитку. У формуванні філософських основ інституціоналізму велику роль відіграли американські філософи Ч. Пірс, Дж. Дьюї та Ж. Леб — основоположники прагматизму. Певний вплив на формування й розвиток інституціоналізму справила німецька історична школа з її історичним методом, акцентуванням уваги на правових нормах та політиці держави. В американській економічній літературі навіть стверджувалося, що інституціоналізм є суто американським різновидом історичної школи. Американським напрямом історичної школи називає інституціоналізм також всесвітньо визнаний авторитет у царині історії економічної думки японський економіст Такаші Негіші. Але не заперечуючи певних спільних рис, притаманних цим напрямам, їх не слід ототожнювати. Вони склались за різних історичних умов і відображають різні історичні реалії. Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов раннього періоду імперіалізму. Це була своєрідна опозиція дрібної і середньої буржуазії та її ідеологів монополістичному капіталізмові, яка проявилась у гострокритичному підході до реалій капіталізму та у спробах його реформування. Саме тому можна стверджувати, що найбільшу ідейну спорідненість інституціоналісти мають з англійськими соціологами й економістами — прихильниками буржуазного реформізму, зокрема Дж. Гобсоном, який, на думку самих американських інституціоналістів, зробив спробу теоретично обгрунтувати реформістські програми. (3,[ст.454-456]). 
 

2.   Неоінституціоналізм.

   Внаслідок незадоволення традиційною економічною теорією, яка приділяла надто багато уваги інституціональному середовищу, в якому діють економічні агенти, виникла теорія неоінституціоналізму. В економічній літературі теорія неоінституціоналізму відома під кількома назвами:

   неоінституціоналізм - течія, яка оперує поняттям «інститут» із нових, відмінних від «старих» позицій інституціоналізму;

   трансакційна економіка - наука, яка вивчає трансакції(угоди) і пов’язані з ними витрати;

   економічна  теорія права власності - право власності є найважливішим і надто специфічним поняттям цієї теорії;

   контрактний підхід - будь-які організації, від фірми до держави, вважаються складною сіткою явних і неявних контрактів). 

   Початок розвитку цього напрямку поклала  праця Р.Коуза «Природа фірми» (1937). Тривалий період перебуваючи «на задвірках» економіки, теорія неоінституціоналізму лише у середині 70-х років висувається на перший план. Із цього часу вона починає функціонувати як особлива течія економічної думки, що відрізнялася не тільки від неокласичної ортодоксії, а й від різних неортодоксальних концепцій. Але остаточно заслуги нової теорії було визнано у 90-х роках із присудженням Нобелівської премії двом її представникам – Р.Коузу(1991) і Д.Норту(1993).

   У теорії неоінституціоналізму є 2 головні тези:

   1) соціальні інститути мають значення;

   2) соціальні інститути піддаються  аналізу за допомогою стандартних  інструментів економічної теорії. Нова теорія взяла за базову  модель раціональність вибору  в у мовах заданого набору  обмежень (ядро неокласичної теорії), відкинувши цілий ряд допоміжних  припущень та збагативши її  новим змістом.(4,[ст.527-528]).

   В той час як стандартна неокласична  модель відображала людину як гіперраціональну істоту, неоінституціональний підхід передбачав реалістичніше описання самого процесу прийняття рішень. Це набуло втілення у двох його найважливіших поведінкових передумовах – обмеженої раціональності й опортуністичної поведінки. Перша відображає факт обмеженості людського інтелекту. Тому агенти економіки змушені зупинятися не на оптимальних рішеннях, а на тих, що здаються їм найбільш прийнятними відповідно до наявної у них обмеженої інформації. їх раціональність буде виражатися в намаганні економити не тільки на матеріальних витратах, а й на своїх інтелектуальних зусиллях. За інших рівних умов вони будуть віддавати перевагу рішенням, які ставлять менше вимог до їх передвіщення, розрахункових можливостей.

   Іншим важливим аспектом дослідження неоінституціоналізму є аналіз окремих питань, які стосуються взаємодії, з одного боку, структури  і функціонування інститутів ринкової економіки, а з іншого – політики, яка проводиться в її рамках,і  ефективності її інститутів з акцентом на наслідках для довгострокової динаміки виробництва.(4,[ст.532-533]).

   Неоінституціоналісти  поширювали свою теорію не тільки в  суто економічному напрямі функціонування ринку, але вони також звертали свою увагу на середовище економічної  політики. Вони розглядають економічну політику як здатність вирішити масштабні  соціальні проблеми на економічній  основі. Іншими словами, це вміння залучити до специфічної гри всіх акторів  – суб’єктів лібералізованої  ринкової економіки, яка має привести до розширеного макроекономічного  відтворення. Мета теорії неоінституціоналізму – підтримання максимально можливих темпів економічного зростання і  розподілу його рещультатів справедливим, тобто соціально прийнятим, методом.(4, [ст.541-542]). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2.

                               Рональд Коуз

     Англійський економіст Рональд Гаррі Коуз народився в Уілсдені, передмісті Лондона. У класичну середню школу він поступив у віці 12 років (замість звичайних 11). Ця обставина позначилося надалі на його біографії. На формування професійних інтересів Коуза великий вплив мало вивчення роботи Ф. Найта «Ризик, невизначеність і прибуток» («Risk, Uncertainty, and Profit»), що  пробудила інтерес до проблеми економічних організацій та інститутів, а також книги Ф. Уікстіда «Елементарний сенс політичної економії» («Commonsense of Political Economy»), що доводить можливість аналізу економічних проблем без звернення до вищої математики. Зібраний протягом року матеріал К. узагальнив у статті «Природа фірми» («The Nature of the Firm»), яка була опублікована через п'ять років у журналі« Економіка » («Economica ») за 1937 р. У «Природі фірми» Коуз торкнувся фундаментальної проблеми економічної організації. Після повернення до Англії Коуз в 1932 р. закінчив ЛШЕ і потім викладав, спочатку в Школі економіки та статистики в м. Данді (1932-1934), в Ліверпульському університеті (1934-1935), а з 1935 р. в ЛШЕ, де йому було запропоновано читати курс економіки підприємств та організацій громадської сфери. З 1940 р. Коуз працював як статистик спочатку в Комісії з лісівництва, а потім в Центральному статистичному управлінні військового міністерства. Повернувшись в 1946 р. в ЛШЕ, він був призначений відповідальним за ведення основного навчального курсу з економічної теорії і продовжив свої дослідження в області організацій суспільної служби, зокрема поштової служби і радіомовлення. У 1948 р. як стипендіат Фонду Рокфеллера Коуз протягом дев'яти місяців перебував у США, вивчаючи американську службу радіомовлення. Результатом досліджень у цій області стала книга «Британське радіомовлення: вивчення монополії» («British Broadcasting: A Study in Monopoly»), опублікована в 1950 р. У 1951 р. Зберігши інтерес до інституційних проблем, Коуз в 50-і рр.. написав кілька статей, в тому числі: «Поштова монополія в Великобританії: історичний огляд» («The Postal Monopoly in Great Britain: An Historical Survey», 1955), «Федеральна комісія по засобах повідомлення» («The Federal Communications Commission», 1959 ), «Британська поштова служба та кур'єрські компанії» («The British Post Office and the Messenger Companies», 1961),що аналізують проблему походження і стійкості державних монополій на прикладі установ засобів зв'язку і радіомовлення. У 1964 р. Коуз перейшов на роботу до Чиказького університету. Одночасно він став редактором «Журналу права та економіки», і залишався ним упродовж 9 років (до 1982). Саме завдяки журналу в університетських навчальних курсах з'явився новий предмет «законодавство та економіка». Премія пам'яті Альфреда Нобеля з економіки була присуджена Р.Г. Коузу в 1991 р. «за відкриття їм і прояснення значення вартості угод і права власності для інституціональної структури та функціонування економіки». (2,[ст.231-238]). 
 
 
 

     2.1 Теорія трансакційних  витрат та прав  власності.

     Уперше  поняття трансакційних витрат ввів Рональд Коуз. У своїй статті "Природа фірми" (1937) він визначив трансакційні витрати, як витрати функціонування ринку.

     Р. Коуз протиставляв трансакційні витрати, які стосувалися лише ринку, так званим агентським витратам, які виникають всередині фірми. Природно, що в рамках фірми найняті люди починають поводитися неадекватно, і за ними треба наглядати. Тому кожного разу ми обираємо: або створити фірму між своїми, або найняти когось як постійного працівника, або вийти на ринок і забезпечити виконання цієї роботи на основі ринкових механізмів. У 1937 p. P. Коузу вперше вдалося поставити і частково розв’язати питання, яке традиційною теорією навіть не ставилося: чому існує фірма, якщо є ринок? Ортодоксальна неокласична теорія розглядала ринок як досконалий механізм, при якому можна не враховувати витрати на здійснення угод. Проте насправді, як показав Р. Коуз, такі витрати є і при укладанні кожної угоди, необхідно проводити переговори, здійснювати нагляд, налагоджувати взаємозв’язки, ліквідовувати розбіжності. Ці витрати Р. Коуз назвав трансакційними, або витратами використання ринкового механізму. Але якщо ці витрати реальні (а це справді так), то будь-яка господарююча одиниця стає перед вибором: чи оплачувати подібні витрати, чи ж дешевше і швидше виробляти необхідні їй товари та послуги самостійно?

     У ході своїх досліджень Р. Коуз задумувався над тим, чому менеджери і робітники прагнуть працювати разом, замість того щоб купувати і продавати на ринку працю один одного? Відповідь вченого полягала в тому, що працюючи окремо, необхідно значно більше витрат на підготовку і виконання контрактів, в тому числі на організаційне управління цими процесами. Він довів, що традиційна основна мікроекономічна теорія була неповною, тому що не враховувала ці витрати (вона включала лише виробничі та транспортні).

     Згідно  з теорією вченого, саме вартість укладання і виконання контрактів та утримання організацій становить  значну частину загальних ресурсів економіки. Коли такі організаційні  витрати угод починають враховуватися, стверджує Р. Коуз, тоді можна просто та доступно пояснити саме існування фірм, різних корпоративних об’єднань, варіантів контрактів і навіть структуру фінансової системи. Об’єднавши різні типи витрат на організаційну діяльність і менеджерство, Р. Коуз проклав шлях до комплексного аналізу інститутів економічної системи та їх важливості.