Євген Коновалець

     Ідеологічно зорієнтовані на націоналізмі групи  почали утворюватись зразу після  закінчення воєнних дій. Першою такою  організацією була «Група української  Національної Молоді», яка постала  в таборі інтернованих вояків УГА у чеському Ліберці в 1921 р. У чеських Подєбрах в 1925 р. утворилась «Легія українських націоналістів». У 1927 р. дві організації об'єднались у «Союз Організацій Українських націоналістів».

     28 січня – 3 лютого 1929 року на  Першому Конгресі Українських націоналістів, головою проводу якої було обрано Коновальця. Євген Коновалець бачив історичну перспективу Організації лише у випадку, якщо вона буде збудована на основі молодіжних націоналістичних структур. Він перетворював УВО у військово-бойову рефентуру ОУН, важливу для загального фронту боротьби, але лише одну з багатьох.

     Основою визвольної боротьби ставить він  орієнтацію на власні сили. А тому, присвячуючи  належну увагу політичній роботі на міжнародному форумі, Коновалець разом  з тим строго зберігає весь час самостійність і незалежність ОУН від сторонніх сил.

     З тих мотивів полковник Коновалець вибирає місцем свого особистого осідку Женеву в Швейцарії, нейтральній  країні. Там проживав він аж до 1936 року. Швейцарська поліція в Женеві викрила більшовицьких агентів Нормана, які готували замах на полковника Євгена Коновальця. У зв’язку з цим доручила Коновальцеві негайно виїхати з Швейцарії в Італію.

     Діяльність  Коновальця з розбудови ОУН, яка  користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва у Москві.

     23 травня 1938 року Є.Коновалець загинув  у Роттердамі (Голандія) в результаті спецоперації, проведеної органами НКВД СРСР. Вбивство Коновальця виконав співробітник НКВС  Павло Судоплатов. Він зумів увійти в довіру до Коновальця, котрий вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне» угрупування й «представляв» за придуманою НКВД легендою Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».

       28 травня 1938 року відбувся похорон Є.Коновальця, колишнього командира Січових Стрільців, колишнього коменданта Української Військової Організації і голови Проводу Організації Українських націоналістів, що впав на чужині у бою з вічним ворогом України. У чужу землю похоронено того, хто гідно заслужив собі , щоб його домовина спочила в золотоверхій столиці України, поруч домовин великих українських князів і гетьманів, бо він був фактичним вождем української нації упродовж 20-ти років. 
 

ВИСНОВОК

     Шлях  двадцятилітньої боротьби за українську державність, що його пройшов полковник  Є.Коновалець – це шлях одного із духовно-політичних українських велетнів. Він один із тих особистостей , які залишили глибокий і незнищимий слід в історії і не лише Визвольних Змагань України початку ХХ-го століття, а й вплинули на весь процес здобуття Україною незалежності протягом останнього століття. Тому не дивно, що його ім'я спаплюжилось окупантами на всіх етнічних українських землях, до якої держави вони не належали б. Не дивно, бо Євген Коновалець , окрім всіх заслуг перед Україною, в різних, дуже важливих для перебігу історії подіях, вчинив річ набагато значущу – він організував процес визвольної боротьби, перебіг і розвиток якого тривав незважаючи на знищення ворогами української державності, його провідників, у тому числі й самого Коновальця.

     Є.Коновалець є в нашій історії одним  із славетної когорти борців за волю України, а тому місце його в нашій історії – вічне. Заради незалежності свого народу він свідомо зрікся багатьох життєвих благ, став на шлях борця і мученика, жив заради майбутнього нашого народу і залишив нам приклад синівського ставлення до рідної землі.

     «Наші попередники вірили в самостійну Україну, працювали, змагались, мучились по в’язницях і засланнях, а, проте, їм багатьом не пощастило дожити до того щасливого дня, щоб побачити Україну самостійною. Ми мали те виняткове щастя, що ми бачили, жили й боролись, обороняючи нашу самостійну Україну. Можливо, що нас зустріне така сама доля, як наших попередників, але нашим обов’язком є вести нашу визвольну боротьбу далі, в непохитній вірі, що Україна буде знову самостійною державою».

     В цих словах, сказаних незадовго до смерті, є і його світогляд, і заповіт ідейним однодумцям.

     У тому, що в революційній боротьбі українській  народ перетворився остаточно в  зрілу націю, досягти вершин моральної  міці головна заслуга його, командира  Січових Стрільців, коменданта УВО, провідника ОУН, полковника Євгена Коновальця.