Євген Коновалець

ЗМІСТ 

І. Вступ

ІІ. Основна частина

1. Життєвий шлях Євгена Коновальця
2. Початок громадської діяльності
3. Війна і полон
4. Євген Коновалець – лідер українського визвольного руху

ІІІ. Висновки

IV. Додатки

V.  Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

                                                «У вогні перетоплюється залізо у сталь,

                                                  у боротьбі перетоплюється народ  у націю»

                                                                          (Полковник Є.Коновалець)

     Євген Коновалець – постать, яка назавжди увійшла до історії України ХХ століття. Він був і залишився для майбутніх поколінь вождем української нації. Він був тим, кого рука Провидіння привела в Київ у найкритичніший момент, як лукаві присипляли пробуджену українську національну стихію дурманом «всеросійської соціальної революції». Він своїм дужим покликом остеріг українську націю перед смертельною небезпекою і вказав їй єдино правильний шлях. В час, коли ідея державної самостійності відкидалася як «гола ідея, яка не може мати ніякої принади для класово свідомого українського соціаліста», Євген Коновалець підносить різко рішуче і твердо клич : Творімо негайно міцну і здисципліновану, регулярну, українську національну армію, на прапорах якої яснітиме єдина ідея, єдине гасло – за Самостійну, Соборну українську державу!

     Метою нашого дослідження є провести пошук  і дослідити життєвий шлях Євгена Коновальця, його революційну діяльність про всі ті нитки підпільної боротьби, які сходилися в його руках. Він  боровся не в умовах демократичного суспільства, а в обставинах і з обставинами тоталітарних, антидемократичних, жорстоких і нелюдських режимів. І його примусили боротися адекватними засобами – дієвими в кожній конкретній ситуації.

     З цієї боротьби – фізично (але не духовно) – він не вийшов переможцем. Він став жертвою московської терористичної машини, так, як до нього С.Петлюра, а після нього С.Бандера та мільйони відомих і невідомих борців за волю України.

     А після невдачі збройних змагань, коли серед зневірених політичних діячів починає зроджуватись концепція угодовства супроти окупанта, Євген Коновалець рішуче і високо підносить прапор самостійницької, державницької і поборницької націоналістичної революції і надає революційному українському націоналістичному рухові організовані форми. Він творить підпільну революційно-збройну Українську Військову Організацію – УВО, а в дальшому розвою дії, як вищий ступінь боротьби, Організацію Українських Націоналістів – ОУН.

     Як  командир УВО і як Провідник ОУН  Євген Коновалець керує впродовж двох десятків років тією українською націоналістичною революцією, яка охопила весь український  народ і завершила його духовне переродження з народу мучеників у націю героїв – борців.

     Для нього українська земля – це не тільки поневолена червоною Москвою Наддніпрянщина, але й окуповані Польщею землі і що навіть віками поневолюване  Закарпаття – Карпатська Україна, нерозривна частина єдиної соборної України. Організатор української націоналістичної революції полковник Євген Коновалець ставиться усіма українськими патріотами як вождь української нації в ряді найбільших, найвизначніших постатей української історії. 

     Життєвий  шлях Євгена Коновальця

     Євген Михайлович Коновалець народився 14 червня 1891 року в с.Зашкові поблизу Львова у родині директора місцевої народної школи Михайла Коновальця  та вчительки Марії з роду Венгриновських, яка строго виховувала усіх трьох синів. Дід Євгена о. Михайло Коновалець і прадід о. Скоробагатий, були греко-католицькими священиками у Зашкові.

     Після двох років навчання у рідному селі батьки віддали Євгена до 4-го класу народної школи при Львівській учительській семінарії. Після закінчення початкової школи здібний хлопець вступає до Львівської академічної гімназії, яка на той час містилася в Народному домі.

     В гімназії Євген Коновалець проявляв твердий характер, гідно захищав своїх товаришів перед упередженим ставленням педагогів, переконував їх добре вчитися, щоб у майбутньому найкраще прислужитися своєму народові. Був чудовим спортсменом, з шостого класу грав у футбольній команді «Україна», а в невдовзі організував команду в рідному Зашкові.

     У 1909 році Євген Коновалець вступив  на правничий факультет Львівського  університету . У цей час організував  у Зашкові Товариство «Сокіл», при  місцевій кооперативі відкрив магазин, за його участю в селі збудовано Народний дім.

     Визначальний  вплив на формування ідеологічної платформи  та світогляду Є.Коновальця мали політичні  поеми Т.Шевченка, програмова брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна», політичні видання Наддніпрянської Української Народної Партії, що друкувалися у Львові.

     Добре розуміючи крайню шкідливість галицького москводпільства та політики польських шовіністів , юнак активно веде роз’яснювальну роботу серед українців.

     Під час бурхливих подій боротьби студентів-українців за український університет у Львові 1910 року, коли від кулі польського шовініста загинув Адам Коцко, Є.Коновалець знов у вирі політичних подій. За свою політичну діяльність він опинився на лаві підсудних у «Процесі 101 українського студента», і хоча був виправданий судом, отримав від ворогів прізвисько «новітній гайдамака».

     У 1912 році Є.Коновалець відслужив однорічну  військову службу, звільнившись у  ранзі чотаря. У це період він остаточно утвердився на думці, що українській молоді бракує доброго військового вишколу. Адже саме військо є основою майбутніх змагань за самовизначення і будівництво власної держави.

     У 1913 році як один з лідерів студентського  руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського  союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. Найбільший вплив на молодаго Коновальця мали Іван Боберський (відомий західно-український педагог та пропагандист спорту), акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміграцією (особливо з Дм.Донцовим).

     Донцов  уже тоді відкидав будь-яку можливість автономії України в межах Російської імперії і прагнув відокремлення України від Росії в будь-якій формі. 

     Війна і полон

     На  початку Першої світової війни 2 серпня 1914 року Є.Коновалець був мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони Львова). В червні 1915 року під час боїв на Маківці Коновалець потрапив у російський полон. У 1915 – початку 1916 рр. перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Цариним і Астраханню) а з кінця 1916 – у таборі в Царині (тепер Волгоград). Після лютневої революції 1917 року в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами А.Мельником, , І.Чмолою, Р.Сушком розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених українців.

     У вересні 1917 року Коновалець втік з табору, незабаром добрався до Києва. Спільно  з Р.Дашкевичем та іншими членами  Галицько-Буковинського Комітету сформував  Галицько-Буковинський курінь Січових  стрільців, який незабаром перетворився на одну з найбоєздатніших частин Армії Української Народної Республіки. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечували роботу уряду в найскладніші часи української державності.

     1-2 березня 1918 року стрілецькі частини  під командуванням Коновальця  спільно з Запорізьким корпусом  та Гайдамацьким Кошем Слобідської  України визволили від більшовиків  Київ.   

     Євген Коновалець – лідер  українського визвольного руху

     З приходом влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців

1 травня 1918 р. на вимогу німецького  командування роззброїли та розформували. Є. Коновалець, залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

     В кінці серпня 1918 року Коновалець отримав  від Гетьмана Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових  Стрільців з осідком у Білій  Церкві. Є.Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами підтримки гетьманського уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією : «Січові Стрільці будуть вірні гетьманській владі, якщо вона буде боронити самостійної і від нікого незалежної української державності». В листопаді 1918 року Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П.Скоропадського і в 1918 році розбили гетьманські частини.

     В 1918-1919 рр. Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців  під час бойових операцій проти  більшовицьких і денікінських військ.

     Поразка національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. та чотиристороння окупація України  спонукали Коновальця до пошуку новх методів боротьби за незалежність України. Останнє засідання Стрілецької Ради відбулося в липні 1920 року, де вона була розпущена. Коновалець здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротись проти окупаційних режимів. У серпні 1920 року було створено за безпосередньою участю Коновальця Українську Військову організацію (УВО).

     20 липня 1921 року Коновалець повернувся  до Львова і очолив Начальну команду УВО. Ідеологію чистого державницького українського націоналізму ставить полковник Євген Коновалець в основи організованої ним підпільно-революційної організації УВО.

     У перші роки існування УВО була насамперед організацією українських  старшин, які ставили перед собою  завдання у разі військового конфлікту в Європі швидко розгорнути українську армію, і таким чином вирішити військове питання боротьби за незалежність.

     Однак дуже швидко організатори УВО переконались, що сподіватись на військовий конфлікт держав Антанти з більшовиками марно. Є.Коновалець писав до товаришів: «Ваше завдання, коли не можна нічого більшого робити, задержати нашу організацію в примітивних формах  щоби переждати це врем'я, зберігаючи при цьому нашу провідну думку».

     Для УВО війна з окупантами продовжилася новими методами. Закликаючи всіх українців визнати польську окупацію незаконною. УВО ініціювала акцію бойкоту українськими службовцями присяги польській державі, бойкоту загального перепису населення Західної України в листопаді 1921р., бойкоту виборів до польського сейму  в листопаді 1922 р., бойкоту набору до польського війська від грудня 1922 р. Але найголовніше у Польщі і в світі пішов розголос від замаху на голову польської держави маршала Пілсудського та Львівського воєводу Грабовського, який здійснив 25 листопада 1921 р. перед львівською ратушею чотар УГА Степан Федак. Замах не вдався, однак для Ради Амбасадорів країн-переможниць у Першій світовій війні, яка вирішувала, визнавати чи не визнавати ЗУНР, це був дуже виразний знак, що українці не погоджуються з польською окупацією.

     Восени 1922 року УВО ініціювала в Галичині саботажну акцію. Запалали польські фільварки, акція стихійно поширилась на весь край. Поляки відповіли погромами  українських установ. На спільній нараді представництва Уряду ЗУНР та Начальної  команди УВО Євген Коновалець визнав, що кількість зброї та боєприпасів, які УВО переправляє до краю через Закарпаття є мізерною і забезпечити озброєння регулярної армії не може.

     Тому  саботажна акція не розгорнулась у повстання, а тактика УВО  зводилась до дій партизанських загонів і диверсійних груп.

     Із  грудня 1922 року Коновалець був змушений жити в еміграції у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

     Поступово керівники визвольного руху, якими  можна назвати всіх членів УВО, почали усвідомлювати що успіху у боротьбі за державу можна досягти, мобілізуючи усі сили власного народу, а це завдання є не так військовим як радше ідеологічним і пропагандистським. Є.Коновалець розумів важливість ідеологічного напрямку, але в середині 20-х років на порядок денний настало питання ідеологічної надбудови до УВО.