Утворення радянської форми державності в Україні

І хоча Директорія не бажала поступатися  української державності і не приймала всерйоз французьких пропозицій, вона все ж таки вислала свою делегацію  до Одеси з метою розпочати  переговори з французькими представниками. Здавалось, що все йде до згоди України з Францією, бо В.Винниченко склав повноваження і виїхав за кордон, відійшов також від справ прем'єр В.Чеховський.

Позиція С.Петлюри, котрий після В.Винниченка вийшов на перше місце в державі, заздалегідь прирікала на невдачу  переговори з французами, які домагалися його відставки. 13 лютого 1918 p. С.Петлюра  створює новий кабінет на чолі з С.Остапенком, який був прихильником союзу з Антантою, і Кабінет  Міністрів одержав завдання розпочати  з французаминові переговори.

Таким чином, домовитися з державами  Антанти уряду Директорії не вдалося, оскільки основною вимогою Антанти  залишалося відновлення єдиної Росії. Відмовляючись допомагати Директорії в її боротьбі з більшовиками, Антанта  щедро підтримувала російську Добровольчу  армію, очолювану генералом Денікіним.

З липня 1920 р. Польща розпочала таємні мирні переговори з радянським урядом. Представники двох держав зустрінулись у Ризі. 12 жовтня 1920 р. польський і  радянський уряди підписали прелімінарний  договір, в якому були визначені  кордони між Україною іПольщею: по р. Збруч, далі Волинню через Остріг до впаду Горині в Прип'ять. На три тижні було встановлено перемир'я.

16 листопада 1920 р. в Криму було  розбито армію Врангеля.

18 березня 1921 р. у Ризі підписали  мирний договір Польща та радянська  Росія. Польща визнавала Українську  Радянську Соціалістичну Республіку. Правобережну Україну було поділено: Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь  та Західне Полісся дісталися  Польщі, Східна Волинь — радянській  Україні.

Зазначені прорахунки національних демократів, а також допомога російських більшовиків  більшовикам України вирішальною  мірою полегшили прихід до влади  у північно-східній частині України  в грудні 1917р. більшовицького уряду  і в підсумку — утворення УСРР та встановлення радянської влади на більшій частині України.

2. Політичний курс більшовиків у 1919 р. «Воєнний комунізм»

У 1919 р. політика «воєнного комунізму» була введена в Україні 

Метою політики «воєнного комунізму» були: побудова комунізму насильницькими методами, мобілізація ресурсів для  боротьби з противниками радянської влади, підготовка до світової соціалістичної революції.

Політика «воєнного комунізму» включала в себе: одержавлення економіки, припинення товарно-грошових відносин, введення продрозверстки (примусове  вилучення продовольства у селянства), загальною трудової повинності, введення зрівняльної оплати праці, мілітаризацію  суспільства, скасування комунальних  платежів, плати за проїзд у транспорті і ін

Націоналізація промисловості. Держава  намагалося взяти важелі управління пріоритетними галузями в свої руки. Була встановлена ​​державна монополія  на торгівлю найважливішими товарами - цукром, чаєм, сіллю, вугіллям, металом  і т.д. Приватні підприємства, які  ще не були націоналізовані, повинні  були дотримуватися цін, установлених Раднаркомом РРФСР. У 1920 р. були націоналізовані  практично всі підприємства України.

Трудові відносини. Більшовики ввели  загальну трудову повинність, трудову  мобілізацію. Щоб змусити людей  працювати, вони прирівняли робітників до солдатів в армії. Вводилися мілітаризація  праці, примусова праця «буржуазних  елементів». У 1920 р. була створена Українська трудова армія.

Торгівля та фінанси. При «військовому комунізмі» торгівля була заборонена, здійснювався прямий продуктообмін; скасовувалася оплата за паливо, житло, транспорт і т.п.; влада намагалася повністю скасувати гроші; вводилася карткова система розподілу товарів і продуктів.

Політика «воєнного комунізму» на селі. У ході здійснення політики «воєнного комунізму» заборонялася оренда, наймана праця, робилися спроби ввести колективні форми господарства (комуни).

Продовольча диктатура. Більшовицький  режим увів продовольчу диктатуру. Влада поклала обов'язки на селян  у примусовому порядку здавати  запаси зерна та інших сільськогосподарських  товарів за державними (вкрай низьким) розцінками, а ринкова торгівля цими товарами заборонялася і розглядалася як спекулятивна. Така політика отримала назву «продовольча розкладка» - «продрозкладка». Це була фактична конфіскація товару у селян. Для вилучення продовольства  створювалися спеціальні «продовольчі загони» (продотряди. У 1920 р. продрозкладка була поширена на овочі, м'ясо, молоко та ін

Створення комнезамів. Для зміцнення  свого режиму на селі більшовики створювали з найбідніших селян комітети бідноти (кобеди). Вони повинні були доповідати державним службовцям та членам продзагонів про те, хто з селян має запаси хліба і де їх ховають. У 1919 р. комбіди почали створюватися в українських селах.

Впровадження політики «воєнного  комунізму призвело до господарської  розрухи, формуванню адміністративних методів управління, масового невдоволення населення. Вже в 1920-1921 рр.. ця політика зазнала повного краху.

Політика більшовиків в 1920 р. На початку 1920 р. радянська влада в  Україні була встановлена ​​втретє (вперше - 25 грудня 1917 року, другий раз - 6 січня 1919 р.). Більшовики створили надзвичайні  органи влади-революційні комітети (ревкоми). Ще в грудні 1919 р. в Москві був створений Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком), якому передавалася законодавча і виконавча влада. У лютому 1920 р. у зв'язку з виборами до Рад усіх рівнів Всеукрревком і ревкоми на місцях ліквідувалися, і всі владні повноваження переходили до Рад.

Вибори до Рад проходили під  контролем більшовиків, тому вони отримали 80% місць в губернських виконкомах і 70% місць в повітових виконкомах.

У 1920 р. Кремль намагався створити враження про зміну своєї політики щодо України:

- Проголошувалося визнання незалежності  УРСР;

- Було дано обіцянку ширше  враховувати інтереси середнього  селянства, забезпечити добровільність  у створенні комун.

На ділі проголошення цих «змін», особливо стосовно визнання незалежності України, мало демагогічний характер. У 1920 р. в Україні утвердилася  політична диктатура КП (б) У у формі радянського режиму.

«Червоний терор». Становлення більшовицького режиму супроводжувалося посиленням «червоного терору». У 1919 р. була створена Всеукраїнська  надзвичайна комісія (ВУЧК), яку з  квітня 1919 р. очолив М. Лацис. Створювалися «народні суди» і революційні трибунали, робітничо-селянська міліція.

Фізично знищувалися «класові вороги»: поміщики, капіталісти, офіцери царської армії, члени антирадянських партій, священики, представники інтелігенції, селяни та ін Правові і моральні норми не приймалися до уваги. Методами «червоного терору» були: військова блокада, захоплення заручників, кругова порука, виселення сімей, масові страти. Знищувалися як реальні супротивники більшовиків, так і випадкові люди. Особливо багато жертв було серед повстанців-махновців, селян півдня України.

З цього часу в Україні створювалася система примусових робіт і перші  концтабори, через які в 1920-1921 рр.. пройшли 25-30 тис. чоловік.

3. Входження України  до складу СРСР.

Ленінський проект утворення Союзу  РСР 

В. Ленін не брав участі у попередньому обговоренні проекту резолюції  ЦК. Але відразу після одержання  відповідних матеріалів він виступив із критикою плану «автономізації». Головною його вадою В. Ленін вважав жорсткий централізм, який неминуче спричинить сильні відцентрові тенденції. Суть плану Леніна полягала в тому, щоб  усі радянські республіки, серед  яких і Російська Федерація, ввійшли  на однакових правах у нове державне об'єднання — Союз Радянських Соціалістичних Республік. «...Ми визнаємо себе рівноправними  з Українською СРР та ін. і разом  і нарівні з ними входимо в  новий союз, нову федерацію», - писав  В. Ленін.

Прихильники «автономізації» під  тиском Леніна відмовилися від своїх  поглядів. Його пропозиції затвердив  пленум ЦК РКП(б) 6 жовтня 1922 р. Характерно, що за кожною союзною республікою  пропонувалося залишити право вільного виходу із Союзу.

Зміна поглядів «автономістів» відбулася  спокійно, без помітного опору. Вони добре розуміли, що формальне проголошення «рівноправності» всіх республік у  новому державному утворенні мало що змінить доти, поки залишатиметься єдиною, унітарною, централізованою  правляча для всіх цих республік  партія - РКП(б). Саме цій партії належало визначити внутрішню та зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема. І такого усталеного порядку  ні В. Ленін, ні його наступник И. Сталін у жодному разі не мали наміру змінювати.

Юридичне оформлення СРСР

У грудні 1922 р. процес юридичного оформлення СРСР вступив у завершальну фазу. 10 грудня у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з'їзд рад, який схвалив Декларацію про утворення Союзу РСР і проект Конституції СРСР. Дириговані з одного центру - ЦК РКП(б) - подібні рішення прийняли також з'їзди рад інших радянських республік.

Завершення оформлення СРСР було пов'язане  з прийняттям Конституції. Для її підготовки ЦВК СРСР створив комісію, яку очолював М. Калінін. У липні 1923 р. сесія ЦВК СРСР схвалила і  ввела в дію Конституцію. Остаточне  її затвердження відбулося 31 січня 1924 р. на II з'їзді рад Союзу РСР.

Повноваження України у складі СРСР

IX Всеукраїнський з'їзд рад, який  відбувся у травні 1925 р., вніс зміни  в текст Конституції УСРР. Закріплювалося  входження України до складу  СРСР.

Конституція СРСР 1924 р. регламентувала повноваження союзних республік, у  тому числі й Української СРР. Уряд республіки одержав права на керівництво внутрішніми справами, юстицією, сільським господарством, освітою, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням.

Що ж до продовольчої справи, фінансових питань, робочої сили, промисловості, то вони підпадали під спільне  управління союзно-республіканських наркоматів. Політику цих наркоматів визначав центр. У виключному віданні союзного уряду перебували зовнішньополітичні відносини, армія і флот, зовнішня торгівля і засоби зв'язку (в тому числі й транспорт). Конституція СРСР передбачала право виходу союзних республік зі спільного державного утворення.

З утворенням СРСР суверенні права  України ще більше звузилися. Право  на вихід було фікцією, бо залежало виключно від позиції ЦК ВКП(б). По суті, Союз Радянських Соціалістичних Республік був псевдофедеративною державою.

Однак проголошення СРСР закріпило  деякі завоювання українського народу. Було визнано територіальну цілісність України, існував власний адміністративний апарат. Деякі права на національно-культурне  життя отримали і представники національних меншин, котрі здавна компактно проживали  в Україні.

Невдоволення в Україні утворенням СРСР

Уже в 20-х роках в Україні проявилося невдоволення централізаторською політикою  ВКП(б), нерівноправним становищем України  у складі СРСР. За умов повної монополії  більшовиків на політичну діяльність це невдоволення могло проявлятися  в більш-менш відкритому вигляді  лише в середовищі КП(б)У й торкатися питань «удосконалення» національної політики з метою забезпечення зростання впливу комуністичних ідей в Україні.

На початку 1928 р. з критикою економічної  політики ВКП(б) в Україні на сторінках  офіційного теоретичного журналу КП(б)У «Більшовик України» виступив молодий комуніст М. Волобуєв. Аргументовано, спираючись на конкретні факти, він доводив, що за радянської влади, як і в умовах царату, Україна залишається економічною колонією Росії, а промислове будівництво на її території ведеться в інтересах російського центру й не враховує потреб республіки. Молодий учений стверджував, що українська економіка може вижити за рахунок власних можливостей та ресурсів і навіть стати органічною частиною світової економіки без посередницької ролі центру.

ВИСНОВКИ

Боротьба більшовиків за владу  в Україні була дуже складною та довгою. Протягом декількох років  боротьба йшла між більшовиками, білогвардійцями, військами Антанти. Важливу роль у цій боротьбі займали й українські народні повстанці, які вже у  той час прагнули здобуття незалежності України.

Розглядаючи загальні причини поразки  українців, необхідно розрізняти внутрішні  та зовнішні чинники, а також становище  східних і західних українців. Із точки зору внутрішніх чинників головна дилема українців (і насамперед східних) полягала в тому, що вони були змушені починати створення держави, ще не завершивши формування нації. Відставання й нерозвинутість процесу національного будівництва були наслідком гніту царату й слабкої соціальної бази, що на неї спиралося формування нації. З усіх соціальних груп і класів на Україні найдіяльнішою в національному русі та зусиллях у будівництві держави виявляла себе інтелігенція.

Очолюючу змагання за незалежність, українська інтелігенція розраховувала  на допомогу селянства. Проте цей  величезний загін потенційних прибічників  не виправдав її сподівань. Неосвічений, забитий і політичне незрілий селянин знав, чого він не хоче, але  не міг з упевненістю сказати, за що він бореться. Селянин розумів, що він трудівник, якого експлуатують. З цим і пов'язані перші успіхи більшовицької пропаганди. Проте  селянинові важко було осягнути складнішу  ідею національної незалежності, й  лише під кінець громадянської війни  багато більш-менш освічених селян  стали схилятися на її бік. Але  на той момент найкраща можливість завоювання незалежності була втрачена.