Утворення радянської форми державності в Україні

Зміст:

1.Утворення радянської форми державності в Україні . Війна більшовиків з Центральною Радою.

2.Утворення радянської  влади в Україні  в 1919-1920 рр . Основні напрямки її внутрішньої політики.

1. Боротьба більшовиків за владу на Україні з іншими політичними силами.
2. Характеристика внутрішньої  політики більшовиків на Україні 1919-1920рр.

3. Входження України до  складу СРСР.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Початок ХХ століття був  досить важливим для України. У 1917-1921рр. дуже велика кількість різних сил  вели боротьбу за владу в Україні. 1917 рік відкрив нову сторінку історії  України.

Головною умовою розкриття  цієї теми є чітке розуміння суті  радянської  форми  державності. В зв'язку з цим приводом коротке  пояснення. Органами влади  даної  форми державності були Ради , які формувались спочатку на основі представництва, а згодом виборів, але лише класами робітників та селян. Ради знаходились під повним контролем більшовицької партії і в своїй діяльності  втілювали  її програмні положення. Політичний режим в період становлення-диктатура, яка визначалась самими більшовиками, як диктатура пролетаріату. А по суті була диктатурою пратії. Радянська форма державності , яку ми називаємо радянською владою.була започаткована в Росії, після скиненна Тимчасового уряду в жовтні  в 1917 р. Рішенням 2 з'їзду  Рад, який відбувся тоді ж, була утворена  і система вищих органів влади. Після цього більшовицька  партія,  розгорнула боротьбу за її утвердження на всіх території колишньої царської Росії. Антидемократична політика більшовиків обумовила проголошення 20 листопада 1917р. національно-демократичними силами Українсько Народної  Республіки на чолі з Центральноют Радою.Почалася тривала довготривала боротьба більшовиків направлена на ліквідацію на Україні національної форми державності та впровадження тут радянської влади.

 

 

 

 

 

 

1.Утворення радянської  форми державності в Україні . Війна більшовиків з Центральною Радою.

7 (20) листопада 1917 року  Українська Центральна Рада проголосила  ІІІ Універсалом створення автономної  Української Народної Республіки  зі столицею в Києві. Це викликало  роздратування російського уряду  — більшовицької Ради народних  комісарів. Вона вирішила захопити  владу в Україні шляхом збройного  повстання в Києві. У 1917-1920рр. більшовики в Україні були реальною політичною силою, яка претендувала на владу. У листопаді – грудні 1917р. визначилося їх протистояння з Центральною Радою. Більшовики прагнули до встановлення в Україні влади Рад.

4 (17) грудня 1917 року Рада  народних комісарів Росії надіслала  ультиматум Українській Центральній  Раді за підписами Володимира  Леніна і Лева Троцького. Більшовики  вимагали легалізувати більшовицькі  військові загони в Україні  й припинити їх розброєння. Зазначалося, що в разі невиконання вимог російський радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. 5 (18) грудня 1917 року, не дочекавшись відповіді від українського уряду, Рада народних комісарів Росії постановила вважати Українську Центральну Раду своїм ворогом. Головнокомадувачем радянських військ проти України було призначено Володимира Антонова-Овсієнко. З грудня того ж року біля кордонів Української Народної Республіки стали концентруватися червоні війська.

7 (20) грудня Українська  Центральна Рада відправила відповідь  Раді народних комісарів за  підписом Володимира Винниченка  та Симона Петлюри, якою відхилила  ультиматум. Розпочалася українсько-більшовицька  війна.

8 (21) грудня 1917 більшовицькі  червоногвардійські загони під  проводом Володимира Антонова-Овсієнка вступили до Харкова[2]. В ніч на 9 (22) грудня вони заволоділи містом[2]. 12 (25) грудня 1917 року, за сприяння Ради народних комісарів Росії, більшовики провели в місті Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому проголосили створення Радянської УНР зі столицею Харкові. Українська Народна Республіка на чолі з Центральною Радою визнавалася нелегітимною. 17 (30) грудня 1917 року Центральний виконавчий комітет радянської УНР проголосив маніфест про скинення влади Української Центральної Ради і Генерального секретаріату. Наявність в Україні двох центрів влади — київського національного і харківського радянського — дала змогу російським більшовикам формально залишатись осторонь війни, представивши її як внутрішній конфлікт.

25 грудня 1917 (7 січня 1918) року 30-тисячна російська армія чотирма  групами вирушила з Гомеля  і Брянська в Україну в напрямах  Чернігів-Бахмач, Глухів-Конотоп, Харків-Полтава-Лозова. Одночасно у містах Лівобережжя  було підготовлене повстання  місцевих більшовицьких груп, при  чому більшовицькою пропагандою  було деморалізовано деякі українські  гарнізони.

26.12.1917 більшовики зайняли  Харків і, наступаючи звідти, захопили  Лозову, Катеринослав (09.01.1918), Олександрівськ (15.01.), Полтаву (20.01.). Брянська група  захопила Глухів (19.01.) і Конотоп  (16.01.).

Одночасно група М. Муравйова, наступаючи з Полтави, захопила Ромодан, а звідти на північ — Бахмач (27.01), де зійшлися 3 російські групи, які під командуванням Муравйова почали наступ на Київ. Українська Центральна Рада для захисту столиці вислала військові частини, сформовані з добровольців, на Полтаву і Бахмач.

14 (27) січня 1918 року в  Одесі та Миколаєві спалахнули  більшовицькі повстання.

16 (29) січня 1918 року відбувся  бій під Крутами в якому Студентський Курінь з 300 бійців був розбитий 4-тисячним більшовицьким загоном. Незважаючи на таку перевагу, муравйовці втратили 350 вояків, після чого 50 студентів-добровольців, взятих у полон, було розстріляно. Того ж дня в Києві спалахнуло більшовицьке повстання робітників на заводі «Арсенал». 23 січня (4 лютого) 1918 року його придушили вояки куреня Січових Стрільців та Вільного Козацтва. Перед лицем більшовицької загрози 2 лютого 1918 року УЦР і її уряд перебрались з Києва до Вінниці. Наступ російських червоногвардійців з Бахмача і Лубнів на Київ тривав, і 08.02 український уряд залишив столицю. 26 січня (8 лютого) 1918 року більшовицькі війська під командуванням Муравйова захопили Київ, столицю УНР. Три дні в місті тривав терор, спрямований проти антибільшовицьких сил.

З Києва більшовицьке військо  почало похід на Правобережжя, зводячи  бої з частинами Вільного Козацтва. На Волині колишній російській 7 армії, яка переважно складалась з більшовиків, вдалося захопити Проскурів, Жмеринку, Козятин, Бердичів, Рівне й Шепетівку, а загони Української Центральної  Ради обороняли позиції на лінії  Житомир-Коростень-Сарни.

Після укладення Берестейського миру , договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського. Українські частини під проводом генерала К. Прісовського і С. Петлюри, разом з німецькими (з 24.02.1918) і австрійськими (з 27.02) частинами повели успішні бої на Правобережжі під Житомиром, Бердичевом, Козятином, Бучею і 01.03.1918 звільнили Київ.

4 грудня 1917р. РНК надсилає ультиматум  Центральній Раді, з вимогами  не дезорганізовувати фронт, припинити  роззброєння радянських військ  в Україні.

4 грудня 1917р. в Києві почав  роботу І Всеукраїнський з’їзд  Рад, на який прибули 120 делегатів  від більшовицьких Рад і 2000 делегатів від Селянських Спілок  – масових селянських організацій,  які перебували під контролем  УПСР. Не маючи більшості, більшовицькі  делегати заявили протест і  залишили з’їзд. І Всеукраїнський  з’їзд Рад в Києві у складі  делегатів від Селянських Спілок  продовжив роботу і схвалив  резолюції на підтримку Центральної  Ради та її політики.

 

 

 Маневр більшовиків України не вдався: замість вибрати нову Центральну Раду, підконтрольну більшовикам, з’їзд висловив діючій Центральній Раді повне довір’я. Зрозумівши, що в Києві їм не вдасться нічого вдіяти проти Центральної Ради.

   Більшовицькі делегати з Києва поїхали до Харкова, де 9-10 грудня 1917р. була встановлена Радянська влада і працював обласний з’їзд Рад. Київські і харківські делегати об’єдналися і 11-12 грудня 1917р. у Харкові було проведено І Всеукраїнський з’їзд Рад, на якому 200 делегатів представляли 82 ради з 300, що існували в Україні. 12 грудня 1917р. на цьому з’їзді в Україні проголошується Радянська влада, обирається Центральний Виконавчий Комітет Рад на чолі з Ю. Медведєвим і радянський уряд – Народний Секретаріат.

6 січня 1919 р. спеціальним рішенням  уряду стара назва держави,  прийнята наприкінці 1917 - на початку  1918 р. - Українська Народна Республіка, -була замінена на нову. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р. офіційною назвою радянської України стала Українська Соціалістична Радянська Республіка - УСРР. Натомість були створені надзвичайні органи влади - революційні й військово-революційні комітети. Кандидатів до них підбирали більшовицькі комітети й військові власті. У сільській місцевості за прикладом Росії формувалися ще й комітети бідноти. Цим органам передавалася вся повнота влади аж до створення на всій території України системи рад. Комбіди розглядались як опорні пункти більшовиків на селі, знаряддя у боротьбі із заможними верствами селянства. Таким чином, як і в 1918 р., більшовики не поспішали передавати владу виборним органам - радам.

 

 

2.Утворення радянської  влади в Україні  в 1919-1920 рр . Основні напрямки її внутрішньої політики.

1. Боротьба більшовиків за владу на Україні з іншими політичними силами.

Україна була оточена ворогами з  усіх боків. На заході стояли польські війська, які переважали українські кількістю і якістю. Негайно, після  повалення гетьманату, посилився  рух советських військ на Україну, На південносхідньому кордоні зростали російські антибольшевицькі сили під командою генерала Денікіна. Південна смуга, з Одесою, Миколаєвом, Херсоном, була зайнята французами. Український уряд не мав спільників, не мав підтримки. Німецька та австро-угорська армії, які, згідно з мировим договором з Антантою, мали охороняти Україну від большевиків, поки Антанта не перебере на себе окупацію, нездатні були до боротьби. Вони теж розклалися і раптом обернулися на збіговисько озброєних людей.

Становище уряду було тяжке й  тому, що всередині його не було єдности, не було спільної лінії в політиці.

Заборонено вживати російську  мову. Наказано заміниті: російські вивіски на крамницях та картки на дверях — українськими і т. п. Захисників гетьманату, яких взято в полон, ув'язнили — частину в Дарниці (останнє місце боїв за Київ), а більшу частину в Києві, в будинку Центральної Ради."'

Перебуваючи у скрутному становищі. Директорія, її уряд і український  народ нетерпляче очікували відкриття  Трудового конгресу сподіваючись, що його представники знайдуть вихід з  важкого становища держави і  вживуть заходів до виведення  України з міжнародної ізоляції і подолання внутрішніх труднощів. 23 січня, в перший день своєї роботи, сесія Трудового конгресу одноголосно прийняла Акт соборності. Конгрес ухвалив закон "Про форму влади в Україні", яким вся влада передавалася Директорії;створені різні комісії: оборони держави, земельної реформи, бюджету, закордонних справ, харчова, культурно-освітня тощо.

Директорія не була спроможна об'єднати українські сили. На бік більшовиків  перейшла одна з найбільших повстанських груп під командуванням отамана  М.Григор'єва, яка перед тим тривалий час боролася з ними на півдні України. Перейшов на бік більшовиків також  анархіст Н.Махно зі своїм великим  загоном. Ще більше значення мав перехід  на бік більшовиків Дніпровської дивізії, що стояла поблизу Києва, під  командою отамана Зеленого. Україна  вкрилася повстанськими загонами, які  не визнавали влади Директорії. Простір  їх дій був обмежений: кожний діяв у своєму регіоні. Вони частозмінювали орієнтацію: то ставали на бік Директорії, то переходили до більшовиків, чим посилювали анархію. А у Директорії не було сил боротися з радянськими військами, з плинними настроями повстанських отаманів, з антиукраїнською агітацією. Багато заперечень викликало призначення С.Петлюри — цивільної людини на пост Головного отамана.

В міру відходу німецьких та австрійських військ з України почалось її захоплення більшовицькими загонами. Власних збройних сил для боротьби з нимиДиректорія не мала. 2 лютого 1919р. Директорія була змушена залишити Київ і переїхати до Вінниці. Київ негайно зайняли більшовики. Цими подіями було завдано шкоду не лише військову, а й політичну і моральну.

Ці обставини визначили прагнення  багатьох членів уряду встановити контакти з командуванням військ Антанти, переважно французькими, які окупували  південну Україну. Командування французького експедиційного корпусу в Одесі  теж мало доручення шукати контактів  з Директорією. Проте французи висунули цілу низку вимог до Директорії. Так, вони бажали, щоб з неї вийшли В.Винниченко, С.Петлюра та прем'єр В.Чеховський; вони вимагали формування нового, правого  уряду, що створив би протягом трьох  місяців 300-тисячну українську армію  під протекторатом Франції. Під  час боротьби з більшовиками остання  мала контролювати українські залізниці, щоб не було перерв у постачанні людей і військового спорядження  для фронту. Франція прагнула також  мати вплив на господарську політику українського уряду. Справу ж самостійності України мала вирішити мирна конференція.