Український живопис 18 ст

   Одним з найяскравіших представників  бароко в українському живопису на зламі XVII і XVIII століть був Іван Руткович із Жовкви. Твори Рутковича, особливо 1690-х років, відзначаються багатою і насиченою палітрою та динамічністю композицій. Вони урочисті і водночас заземлені і конкретні. Першорядний майстер-колорист, гармонійно зіставивши теплі кольори з перевагою червоного у різних градаціях, досяг тут величної і життєрадісної симфонії.. 
Творчість його молодшого сучасника Йова Кодзелевича більш класицистична. Основне місце в творчості художника посідає образ людини, сповнений глибокого внутрішнього життя і благородної краси. Високі, прекрасного силуету постаті, стримані, виразні і граціозні рухи, самозаглибленість, поєднана із складними переживаннями — такі його апостоли з "Тайної вечері" богородчанського іконостаса.

Так склалося, що пам'ятки старого українського живопису залишися лише на Галичині та Волині. На Лівобережжі і в центральних  районах України вони здебільшого  не вціліли. Хоча, безперечне, і часи значна роль як київського, так і  загальноукраїнського іконоса належала малярській школі Києво-Печерської лаври.

   Окреме  місце в українському бароковому живопису Східної України належить іконостасу Спасо-Преображенської  церкви у Великих Сорочинцях Полтавської  області, побудованої 1734 p. гетьманом  Данилом Апостолом. 
Сорочинський іконостас — цілий художній комплекс- більше сотні різних ікон. То яскраві, то глибоко притамовані серед її пишної різьби й позолоти створюють живу кольорову симфонію. Дух галантності, витонченість, властиві французькому живопису, не відповідали настроям української шляхти, яка не мала тоді належного грунту для гедоністичних емоцій. Тому стиль рококо, хоч і лишив кілька цікавих пам'яток, не поширився. 
У розглядуваний період набуває розвитку український портретний живопис. Портрет, поруч з гербом, став однією з важливих ознак приналежності до суспільних верхів ще у Польсько-Литовській державі, до якої досить довго входили українські землі. Ця ж традиція збереглася у наступні XVII і XVIII століття, коли Україна пережила своє визволення і нове поневолення Росією. 
В основі портретного образу, як в західноєвропейському бароко,була висока станова свідомість феодалів. Такими є портрети короля Стефана Баторія, Костянтина Острозького. Особлива увага художника до обличчя, виявлення характеру, вдачі. Портрети позначені лаконізмом деталей, стриманістю у зображенні емоцій.

Про ранній наддніпрянський портрет збереглися скупі відомості від часів  народно-визвольної війни. Взагалі  то лишилося дуже обмаль пам'яток. Та й  позувати козацькій старшині не було часу. Іконграфією образу Богдана Хмельницького, наприклад, українська культура завдячує знаменитій гравюрі роботи гданського гравера Вегельма Гондіуса.

Саме  вона стала основою майже всіх відомих зображень. 
Портретне малярство на Наддніпрянщині представлене найбільш епітафіальними — тобто посмертними зображеннями. Портретам козацької старшини не властива бундючність і гонристість. Як молода еліта, старшинство зберігає ще багато народна і в побуті, і в зовнішньому вигляді.  
Поступово згладжується строга репрезентативність старшинського портрета. Пом'якшення, інтимізацію ми бачимо в зображеннях в портреті Василя Гамалії.

Дещо  манірна елегантність постаті, орнаментальна  пишність одягу та стафажу не розмивають образу старого вояка, на сивовусому, обвітреному облич¬чі котрого назавжди позначилося суворе козацьке життя. Ілюстра¬ціям до літопису Самійла Величка ми завдячуємо серією гетьманських портретів. Цих портретів десять.

Невідомий автор малюнків передає індивідуальну  вдачу кожного. 

                              3.

Етапи еволюціі українського живопису у період часу з другої половини

17 - 18 ст.

3.1.У живописі українська культура цього періоду також послідовно пережила етапи бароко, рококо і класицизму. Для українського барокового живопису визначальним став виразний вплив фламандської аристократичної школи Рубенса, захоплення якою докорінно змінило попередні національні традиції. Цей вплив дається взнаки вже у двох портретах 1652 р. дітей Б.Хмель-ницького, Тимофія і Розанди, але системного характеру він набуває за гетьманування І. Мазепи. Разом з тим стилістика українського живопису цього періоду є досить різноманітною і нерівноцінною за майстерністю. Більшість парадних портретів (парсун) козацьких полковників, які уціліли, написані місцевими козаками-умільцями, які, однак, уміли передати настрій та вдачу зображуваних старшин.

     У другій половині XVII ст. вже цілком оформлюються школи іконописців і граверів, найбільшою з яких була школа Києво-Печерської лаври, для якої на роль наставимо було закликано італійських майстрів. Найвідомішими зразками київської школи монументального живопису є розписи Успенського собору й Троїцької надбрамної церкви у Києво-Печерській лаврі, яким притаманні м'яка, пастельна форма письма, чуттєвість, округла плавність ліній, що налаштовують глядачів на замирювальний, дещо меланхолійний настрій, намагаються підтримати життєрадісність світосприймання. Досить рано в іконописання потрапляють елементи стилю рококо, що пов'язано з активним використанням учнями лаврської мистецької майстерні в ролі зразків малюнків батьків французького рококо Ватто і Буше, представлених в учнівських альбомних збірниках (так званих кунтебушках). Доба рококо вносить і в парсунний портрет більшу легкість і галантність, додає характеристичні дрібні деталі, з'являється мода на виконання жіночих парсун. Яскравим зразком модернізованого в дусі рококо іконописання і монументального фрескового живопису, для якого характерною була домінантність легких пастельних тонів з особливою любов'ю до рожевого і блакитного, є розписи Андріївської церкви у Києві, виконані О.Антроповим і Г.Левицьким.

3.2. З часом дедалі сильнішими ставали в живописі елементи класицистичного реалізму. Найвидатнішими майстрами українського класицистичного живопису в XVIII ст. були Дмитро Левицький (1735-1822) і Володимир Боровиковський (1757-1825). Вони спочатку навчалися в Україні, потім, за звичною тоді практикою, мали перебиратися до Петербурга, їх портрети є кращими зразками живопису того часу в Російській імперії. У 1753р. імператриця Єлизавета видала указ: трьох українських хлопців з придворної капели, які втратили голос, віддати в художню науку. Цими хлопцями були Кирило Головачевський, Іван Саблучок і Антон Лосенко. Кожен з них зробив значний внесок у розвиток класицистичного мистецтва. Особливо уславився своїми портретами А.Лосенко, який писав також великі полотна К.Головачевський також плідно працював у Петербурзі, а І. Саблучок добився повернення в Україну і відкрив у Харківському колегіумі під назвою додаткових класів справжню високохудожню майстерню класицистичного живопису, з якої за ЗО років вийшло чимало талановитих портретистів, доки цю майстерню не ліквідували в 1798 р. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВОК

    Отже, підведемо підсумок всього вищесказаного. Бароко – це стилістичний напрям в  європейському мистецтві XVI-XVIII сторіч, започаткований в Італії. Основні його риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції.

    В Україні під впливом козацтва, його визвольного руху та союзу з  православною церквою, яку воно взяло  під свій захист, наприкінці XVI-початку XVII сторіч народжується українське бароко. Визначною його рисою є використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів.[10] Українське бароко відбилося в архітектурі, живописі, літературі та музиці України того часу. Серед того, що дійшло до нас у стилі українського бароко, слід відзначити архітектуру Духовної академії у Києві (Й. Шедель), Ковнірського корпусу в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір), надбрамної церкви Кирилівського монастиря у Києві (І. Григорович-Барський); церкви Св. Юра у Львові (Б. Меретин); картини художників І. Рутковича, Й. Кодзлевича, Г. Левицького, А. Голика, ікони та розписи невідомих художників у церквах та монастирях; літературні твори К. Саковича, І. Величковського, М. Смотрицького, І. Галятовського, А. Радивиловського, Г. Кониського, Т. Прокоповича, Д. Туптала, Г. Сковороди, М. Довгалевського та інші;. В умовах Запорізької Січі українське бароко поєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціями споруд, набирає стриманої урочистості і одержує назву „козацького бароко”. Запорізька старшина фундувала, або, іншими словами, фінансувала, будівництво деяких споруд і за межами Запоріжжя. Переважно це були будівлі монастирів та церков.  

.                      
 

1.                      Жолтовський П. Український живопис XVII - XVIII ст.- К.: Наук. думка, 1978.- 327 с.

2.                      Енциклопедія Мистецтво Т.7 Ч.2 Архітектура, малярство та декоративно-ужиткове мистецтво XVII-XX століть/ За ред. М.Д. Аксенова – 1999 – 656 с.

3.                      Івашко Ю. Перлини українського бароко. - Будмайстер 2003 №1/2 C. 10-13

4.                      Історія української культури / За загал. ред. І. Крип’якевича. — 4-те вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 656 с. - C.513-524.

5.                      Макаров А. Світло українського бароко.- К.: Мистецтво, 1994.- 288 с.: ілюстр.

6.                      Семенюченко О. Український портрет XVII – XVIII століть, джерело: www.ualogos.kiev.ua.

7.                      Українська культура / Лекції за редакцією Дмитра Антоновича/ Упор. С. В. Ульяновська; Вст. ст. І. М. Дзюби; — К.: Либідь, 1993. — 592 с.;

8.                      Хведченя С. Гетьман Мазепа - фундатор Київських храмів // Нар. творчість та етнографія.- 1997.- № 5-6.- С.77-80.