Український живопис 18 ст

Міністерство  освіти і науки України

Харьківский національний університет радіоэлектроніки 
 

Кафедра:  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

Тема: «Український живопис 18 ст.»

Дисциплина: «Історія української культури» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав:

Ст. гр. КН-10-4

Кірюшин Костянтин Миколайович 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2010

    РЕФЕРАТ 

                  Реферат містить 

    В данному рефераті розглянуті особливості українського живопису 18 ст. з метою дослідження та вивчення мистецтва цього періоду.

      Розглянуті умови розвитку української культури в цей  період та зародження нового мистецького напрямку – українського бароко. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ

     ВСУП

1. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ НА УКРАІНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. Гетьмани, які зробили внесок у становленні бароко 18 ст.

     1.1.Роль  Богдана Хмельницького  у творенні культури

     1.2.Внесок  Івана Мазепи в появу на українських землях стилю українське бароко.

     1.3.Утвердження  стилю українське бароко на  українских землях.

2.УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У ЖИВОПИСІ ПЕРІОДУ БАРОКО.

      2.1.Досягнення українського малярства.

      2.2.Іконографія та портретній живопис

3. ЕТАПИ ЕВОЛЮЦІІ УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ У ПЕРІОД ЧАСУ З ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 17 - 18 ст.

      3.1.Перехід  від бароко до рококо.

      3.2. Від рококо до класицизму.

ВИСНОВКИ

ПЕРЛІК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Другою  після княжих часів добою розвитку українського мистецтва, його золотим віком треба вважати XVII — XVIII ст. — часи, коли українське козацтво в боротьбі зі своїми сусідами виборює фактичну незалежність України — вдруге після княжої доби. Живучи спільним мистецьким життям із Західною Європою, Україна й на цей раз переймає новий напрям у мистецтві цілої Європи — стиль бароко.

    Нові  умови життя та соціального устрою з вищою верствою заможної козацької  старшини створювали інші потреби, ставили  нові вимоги до мистецтва, — так  само як це було і в цілій Європі. Спокійні, зрівноважені, логічні форми ренесансу, що взорувалися на чисті форми античності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, гучного життя доби бароко потрібні були більш пишні, багатші, показніші форми архітектури, просякнуті пафосом, надприродністю, спіритуалізмом. Замість колишньої краси відтепер протиставляють силу, проти спокою — рух, замість гармонії — боротьбу. Саме ці потреби міг задовольнити новий мистецький напрямок – бароко. Хоч зразки бароко приходили до нас із Західної Європи, головно з Італії й Німеччини, власною творчістю українського народу, що відтепер був пробуджений до нового вільного життя, бароковий стиль прибирає своєрідних та оригінальних форм, що має у світовій літературі заслужену назву осібного українського бароко.

    Визначальними рисами бароко були:

- посилення  ролі церкви і держави, поєднання  релігійних і світських мотивів,  образів; 

- мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;

-  тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;

- прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору;

- трагічна напруженість і трагічне світосприймання;

    Барокова  архітектура церков другої половини XVII ст. - XVIII ст. найчастіше аналізується на прикладах так званого “козацького” або “східного українського бароко”. Пояснити це можна тим, що в другій половині XVII - першій половині XVIII ст. феодальна Польща знаходилась в економічному та політичному занепаді, і саме тому в Західній Україні, яка на той час перебувала під владою Польщі, було побудовано дуже мало самобутніх пам'яток стилю бароко. Більшість римо-католицьких костьолів лише копіювали західноєвропейські зразки в традиціях “польського провінційного бароко”.

    Українське  бароко можна розділити на дві школи: західну і східну. Західна школа бароко включає в себе західне римо-католицьке бароко (на землях України) і західне українське бароко (в якому поєднались традиції західноєвропейського католицького бароко і національні традиції).

    Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відображення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією, визначило своєрідність українського варіанту. Національні риси бароко, що виявилися в усіх видах мистецтва - архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII ст. стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, що було пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало живописній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

    Отже, розглянемо тепер відбиток, який бароко залишило у всіх видах образотворчого мистецтва. 
 

            1.

     1.1 Друга половина XVII -XVIII ст. були насичені політичними подіями. У 1648 р. у політичному житті України з'явилася людина, якій судилося відіграти епохальну роль в історії України.

     Це  був Богдан Михайлович Хмельницький. Почувалося наближення бурі, якої ще Річ  Посполита не знала. Перемоги повстанських військ під Корсунем і Жовтими Водами, Пилявцями сколихнули населення України. Щоб усунути небезпеку, яка загрожувала з Польщі, Хмельницький іде на переговори з російським царем і у 1654 р. укладає з ним Переяславський договір, за яким Україна зберігала всю свою внутрішню автономію і всі права самостійної держави зі своєю армією, адміністрацією і зовнішніми дипломатичними зв'язками.

     Під час Руїни (1657-1687) культур-но-національна  еліта пережила певне розчарування у козацтві як надійній підпорі національного поступу. У цілому ж ставлення до козацтва змінювалося на гірше під враженням від підбурюваного ззовні розбрату між козацькими ватажками, нездатності гетьманів проводити самостійну політику, підтримки деякими гетьманами ініційованих московськими урядовцями антиукраїнських заходів. Всередині самого козацтва відбувалися процеси соціальної диференціації, так що інтереси старшини все частіше суперечили інтересам простих козаків. Усе це в сукупності працювало на погіршення культурного клімату всередині українського суспільства, призводило до дезорганізації і партикуляризації культурного руху.

     1.2 Відносне покращення культурної ситуації відбулося лише за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709).

     Хочу зупинитися детальніше на постаті цього гетьмана. (Інформацію взято із статті Д.Наливайка "Мазепа в європейській літературі 18-19 ст.: історія та міф"). З усіх діячів української історії найбільший розголос в Європі отримав, безперечно, гетьман Мазепа. Існує багатющий матеріал, який свідчить про велику популярність його в європейській літературі, історіографії, живописі, музиці, театральному мистецтві, "поп-арті" тощо.

     Після 1709 р. попри те, що більшість українців  не підтримали переходу І.Мазепи на бік  Карла XII і зробили величезний внесок у перемогу над шведами, настав період повільного, але невпинного і цілеспрямованого пригнічення розвитку національної культури на підпорядкованих Московському царству (з 1721 р. - Російській імперії) українських землях. Цей процес супроводжувався активним залученням кращих культурних сил України до державно-культурного будівництва в Росії, внаслідок чого вони значно збагатили російську культуру найчастіше за рахунок зубожіння культури власне української.

     На  Правобережжі, Волині, в Галичині, на Закарпатті та Буковині умови для розвитку культури були ще гіршими. Однак і за цих важких умов українська культура дала низку непересічних надбань у різних галузях мистецтва, літератури, філософії, науки і освіти, які можуть бути предметом національної гордості українців.

     Цілком зрозуміло, що справді легендарна боротьба повсталих народних мас опиняється в центрі уваги багатьох відомих і невідомих прозаїків, поетів, драматургів, художників, музикантів, істориків. На певному етапі кожен по-своєму намагався осмислити події, факти, діяльність видатних ватажків і всього народу та дати їм власне тлумачення. Нові політичні та соціально-економічні умови накладають певний відбиток на всі сфери духовного життя українського народу. Та найпліднішими в європейській (зокрема, українській) культурі XVIІ ст. були тенденції, пов'язані з утвердженням у мистецтві різних народів стилю, названого згодом "бароко".

     1.3.Принципово важливим є питання про те, чим було бароко: одним із напрямів літератури та мистецтва XVIІ ст. чи цілою культурно-історичною епохою? Одні вважають, що це напрям у мистецтві, передусім в архітектурі, малярстві та літературі 16-18 століть, що бароко в архітектурі (особливо церковній) припадає на добу відродження. Його особливостями були подвоєння й потроєння колон і пілястрів, посилення гри світла й тіні, акцент на опуклих формах, ілюзорність перспективи. Характерними для бароко були не протиставлення, а взаємоперетинання протилежностей, зокрема тенденцій теоцентиризму та антропоцентризму, інтелектуалізму та сенсуалізму; ореслення плинності, мінливості та позірності багатогранного довкілля; перехід одного явища в інше, у свою протилежність; парадоксальність рівнозначних понять бути і здаватися. Бароко стало періодом величних концепцій, пишних форм, птягу до надприродного і водночас земного, спіритуалізму та буйної фантазії,тенденцій до метаморфоз, поєднання трагічного і комічного, прекрасного і потворного, величного і низького.

     Зі  своїм приходом бароко охопило всі  сфери духовного житгя суспільства: літературу, мистецтво, живопис, музику, архітектуру, прикладне мистецтво, філософію і навіть церковні проповіді.

     Виникнення  нового напряму було пов'язане з  кризою Відродження і в окремих  своїх аспектах він залишався  вираженням Відродження. Передусім, бароко намагалося дати відповідь на складні проблеми, які висувалися новою епохою, і саме у цьому його основний зміст. Динамізм мистецтва бароко зумовлювався його схильністю до метафорично-алегоричного осмислення дійсності, до контрастів і антитез. Популярними формами художнього дослідження прихованих зв'язків різних явищ довколишнього світу стають емблеми й консепти.  
 

     2.

     Українському  бароко були властиві різні ідейно-політичні  та формально-стильові тенденції: "високе бароко", або офіційне, феодально-аристократичне (так зване сарматське бароко); "середнє бароко" і "низове", або "народне бароко", що розвивалося в тісній взаємодії з фольклором.  

2.1 Досягнення українського малярства в 17-18 ст. Жанр портрету.

   На  відміну від інших видів мистецтва, що у XVII—XVIII ст. несли в собі яскраву  і мальовничу естетику бароко, українські маляри ще довго трималися традицій візантійського, давньоруського, давньоукраїнського, а також ренесансного живопису, і тому стримано ставилися до патетики та пишних і динамічних форм.

   Це виявило себе, передусім, в українському іконописанні, яке формувалося у протиборстві двохтенденцій: діяли як співзвучні Ренесансу і бароко спрямування, так і прагнення малювати "по-грецькому". Все ж ламання старих традицій було неминучим. Характерное одним із вагомих чинників еволюції іконопису в ці часи сталося рідне малярство.

   У тяжкі часи неспокою і боротьби культ  Богородиці в Україні набув особливого змісту. У козаччину Божа Матір перестає бути страктною покровителькою. Вона набуває вигляду земної української жінки в багато гаптованому національному вбранні..

   У Києві поширеним був образ  Печерської Богоматері із зображенням  засновників Києво-Печерської лаври  — святих Антонія Феодосія. 
Щодо самого малярства, то суто бароковими рисами є майстерне користання в моделюванні форм гри та контрастів світла й тіней приділення великої уваги антуражу, зокрема пейзажному. 
Український живопис епохи бароко залишається поки що недостатньо вивченим, про його професійних творців ми також знаємо небагато. Одним з перших провідних майстрів нового стилю у Львові 60-х років був Микола Петрахнович, творчість якого досліджена досі мало. Його живописна спадщина пов'язана з львівською Успенською церквою, де поки що реставровані лише його сцени «Страстей Христових».