Україна на початку ХХ ст (1900-1914)

ПЛАН                                                                                                                                                                       

ВСТУП

1.Соціально-економічний та політичний розвиток України напередодні

Першої світової війни:                                                                     

              а              ) утворення та діяльність українських політичних партій

                            на початку XХ ст.              ;                                                                                                                б) соціально-економічний розвиток України на початку ХХ                              ст. Столипінські реформи ;                                                                                    в) Україна напередодні і в роки Першої російської                                                        революції (1905-1907 рр.).                                                                                   

2.Українські землі в період Першої світової війни.                                                                     

3.Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.

ЛІТЕРАТУРА

                                                                      ВСТУП                                                                                                                             

Рубіж ХІХ і ХХ ст. характерний  в Україні завершенням промислового перевороту і переходом до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові крупної машинної індустрії ,якісній зміні структури господарства . Промисловість повинна була переважати над сільським господарством , а важка промисловість переважати над легкою промисловістю .Ці широкомасштабні кардинальні зміни відбувалися в надзвичайно складних умовах ,адже Російська імперія ,як і більшість країн світу , у 1900-1903 рр. переживала економічну кризу.1904-1908 рр. позначені розладом соціально-економічної системи , і лише в 1909-1913 рр. почалося промислове піднесення.                                                                                                                                                                                                

Україна на початку ХХ ст. за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях не тільки домінувала в Російській імперії ,а й  посідала одне з перших місць у світі .

Соціально-економічний та політичний розвиток України   напередодні     Першої світової війни

Українська промисловість формувалася як частина Російського загальноімперського економічного комплексу. Через низку обставин – вигідне географічне розташування ,природні багатства , дешева , але кваліфікована робоча сила- мала свої особливості , які суттєво вплинули на структуру та розвиток промислового потенціалу краю. Своєрідним каталізатором  реалізації              потенційних можливостей регіону стала економічна криза , яка ,загостривши конкуренцію ,змусила буржуазію максимально сконцентрувати і об′єднати сили.                                                                                   

           Утворення та діяльність українських політичних партій на початку

                                                                                                  ХХ ст.

Важливою складовою суспільного життя в Україні початку ХХ ст. був національний рух. Активно розгортався процес створення українських політичних партій. Зокрема проводилися масові заходи  за участю широких верств української інтелігенції,які сприяли зростанню національної свідомості ,духовному єднанню українців.                                                                     

Активними учасниками українського національного руху були студенти , в тому числі Київського університету .На початку 1901 р. 183 з них було віддано в солдати. Посилення репресій щодо молоді поєднувалось з вимушеними поступками влади. Студентам було дозволено створювати гуртки, каси взаємодопомоги, бібліотеки , скликати збори.

У Наддніпрянській Україні виникають гуртки «свідомих українців», котрі прагнуть перетворити культурно- освітній рух на політичний. У 1891 р. було засновано «Братство тарасівців» за участю І. Липи, братів Міхновських , О. Черняхівського та ін.. Члени братства бачили своєю метою боротьбу за самовизначення українського народу , за відродження рідної мови ,культури ,освіти. Братство створило український рух як альтернативу російському радикалізму і російській культурі взагалі. Воно зав′язало контакти зі студентськими групами в Києві ,Одесі , Полтаві та Чернігові й почало організовувати лекції , постановку п′єс ,свята на честь Т. Шевченка .Деякі з них приєднувались до видавничого товариства ,що склалося з майже 80 осіб, переважно вчителів початкових шкіл ,метою якого було поширення серед студентів і селян української літератури. Липа та його однодумці ,крім того ,закликали українських письменників наслідувати у своїх творах європейські зразки замість російських .Найвидатнішим досягненням стала публікація в 1893 р. у львівській газеті «Правда» його славнозвісного кредо – «Декларації віри молодих українців».Цей рушійний документ ,пройнятий наступальним націоналізмом , дошкульно критикував українофілів за їхню інтелектуальну залежність від російської культури.

Через три роки (1900 р.) виникає перша політична партія в Наддніпрянській Україні – Революційна українська партія (РУП).Повстала вона в Харкові з ініціативи Д .Антоновича ,М. Русова ,О. Коваленка ,М.Камінського та ін.. Партія об′єднала різні покоління й верстви українців у боротьбі за національне та соціальне визволення .Вона мала шість організацій – у Києві ,Харкові ,Полтаві ,Лубнах ,Прилуках і Катеринославі – та закордонний комітет у Львові. Першим програмним документом цієї організації стала брошура «Самостійна Україна» , автором якої був харківський адвокат М .Міхновський. Базові принципи цього документу були: патріотизм , радикалізм та безкомпромісність .Згодом вона стала своєрідним лакмусовим папірцем для політичного самовизначення та розмежування в цій організації. Більшій частині рухівців не імпонували нетолерантність, категоричність, радикалізм ,ставка на силові методи вирішення національного питання ,якими просякнуті сторінки «Самостійної України».Це призвело до першого розколу в РУП та утворення в 1902 р. махновцями Української національної партії (УНП). Невдовзі стався другий розкол – 1903 р. від РУП відмежувалася група на чолі з Б. Ярошевським ,яка утворила Українську соціалістичну партію (УСП). УНП та УСП не були численними організаціями і не мали значного впливу в народних масах ,але їхнє виникнення фіксувало процес політичної диференціації у РУП ,виділення з неї крайніх правих та лівих елементів.

Українська демократична партія (УДП) була створена 1904 р. С. Єфремовим., Б.Грінченком та ін.. Вона мала ліберальну орієнтацію. Серед її вимог – надання Україні автономії у складі Російської імперії, встановлення конституційної монархії. Певні розходження в поглядах на принципові програмні положення призвели до розколу в УДП та утворення частиною демократів Української радикальної партії (УРП).У 1905 р. УДП та УРП об′єдналися в одну організацію – Українську демократично –радикальну партію (УДРП).

Рупівська пропаганда та агітація призвела до селянських виступів 1904 р. на Полтавщині та Харківщині .У ході визвольних змагань у РУП поширюються  соціал – демократичні погляди та настрої . Через це у 1904 р. частина рухівців на чолі з М .Меленевським-Баском та О .Скоропис-Йолтуховським віддала перевагу соціал – демократичним гаслам і утворила Українську соціал – демократичну спілку, невдовзі увійшла до меншовицької фракції Російської соціал – демократичної партії.

У цей критичний для РУП період більшість її членів поступово схилялася до утворення української соціал – демократії .Це зумовило 1905 р. кардинальну реорганізацію та трансформацію РУП  , її перетворення на Українську соціал – демократичну робітничу партію (УСДРП), на чолі з М.Поршнем ,В.Винниченком та С.Петлюрою. 

Соціально-економічний розвиток України на початку ХХ ст.

                                          Столипінські реформи

На початку ХХ ст. у Східній Україні промисловість і сільське господарство розвивалися досить високими темпами. Промислове виробництво в основних галузях не тільки домінувало в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі. Важливими центрами промислового розвитку стали Донбас та Придніпров′я . П′ять найбільших металургійних заводів (Юзівський , Дніпровський , Олександрійський , Петровський , Донецько-Юр′євський ) продукували майже 25%  загальноросійського чавуну. Заводи виробляли 60% цукру-рафінаду Російської імперії. На великих підприємствах в Україні працювало понад 44% усіх робітників.     

Концентрація промислового виробництва сприяла процесу монополізації. Монополістичні  об′єднання України були тісно пов′язані не тільки з російською буржуазією , а й з іноземним капіталом.

Тогочасне сільське господарство України визначалося багатоукладністю . Тут продовжували  існувати поміщицькі устави ,і в той же час було багато дрібних селянських господарств. На Правобережжі та Півдні швидкими темпами розвивалися «куркульські»господарства , які різнилися між собою розмірами землі ,обсягом виробництва тощо. Лівобережжя де зберігалися залишки кріпацтва , помітно відставало від інших регіонів України. Разом із тим в Україні були тисячі безземельних селян.

В ході революції (1905-1907 рр.) прем′єр-міністром  П. Столипіним було проголошено курс на реформування аграрного сектора . Комплекс реформ ,розпочатих указом 9 листопада 1906 р. , передбачав надання можливості селянам стати господарями землі без залежності від общин; фарсований  розвиток індустрії шляхом розширення і зміцнення внутрішнього ринку, підготовку національних кадрів промисловців,в тому числі значною мірою і в Україні , розвиток шкільної освіти ,введенням обов′язкового чотирикласного навчання .

Столипін визнав недоцільним конфіскацію земель у заможних землевласників. Головним гальмом розвитку товаро-грошових відносин на селі , Столипін вважав «общину» до якої були прикріплені селяни. Тому усім сільським громадам дозволялося переходити на хутори. Столипінська реформа сприяла розвиткові товарних відносин сільському господарстві та перетворенню України на житниці Європи.

Столипінська реформа попри її позитивні аспекти ,спричинила посилення соціальної диференціації селянства .

              Україна напередодні  і в роки Першої російської революції

                                          (1905 – 1907 рр.)

Зволікання              з остаточним вирішенням аграрного питання ,посилення експлуатації робочого класу ,об′єктивна зацікавленість буржуазії .національний гніт , відсутність демократичних свобод тощо створювали грунт для стихійного вибуху невдоволення народних мас. Проте можливість  виступу стала реальною лише завдяки появі та зміцненню наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. широкого спектра політичних партій, розширенню сфери їхніх дій , посиленню впливу на маси; втраті авторитету та частковому послабленню царизму в зв′язку з поразкою в російсько -японській війні 1904-1905 рр.. Все це призвело до революції 1905-1907 рр. Вона почалася  9 січня 1905 р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, яка була розстріляна царськими військами. Цей день назвали «Кривавою неділею».

На знак протесту відбулися страйки і в Україні – у Києві , Харкові , Катеринославі , Одесі , Миколаєві. Помітно активізувався український національний рух. Революційні настрої охопили армію та флот.             

Під тиском революційної хвилі 17 жовтня 1905 р. цар Микола ІІ підписує маніфест, у якому обіцяє підданим громадянські права , політичні свобод , а також скликання Державної Думи з законодавчими правами. Після виходу маніфесту події  розгорталися  досить гостро і драматично. Сталися  погроми та збройні виступи робітників в містах України . Це було у грудні 1905 р. – в момент найвищого піднесення революційної хвилі в Україні. Саме цього  періоду відбувалося формування та становлення провідних політичних сил, які визначили характер та динаміку суспільно-політичних подій в Україні. Водночас виникають і набирають сили та досвіду українські партії, які в 1917 р. стануть домінуючими в Центральній Раді.              

Українські  землі  в період  Першої  світової  війни .

Війна 1914 р. була збройним протистоянням двох воєнних блоків:четверного союзу ( Німеччина , Австро-Угорщина , Туреччина , Болгарія) і Антанти ( Англія , Франція ,Росія),але поступово у її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, ¾ населення земної кулі.

              Трагедія українського народу полягала в тому , що він всупереч власній волі був втягнутий у війну, а його землі стали об′єктом експансії воюючих сторін. Загарбання українських земель було невід′ємною частиною агресивних планів основних учасників ворогуючих блоків.

              З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій ,а самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні ,адже в російській армії перебувало 3,5 млн. українців, у айстро угорській  - 250 тис.

              Оборонницьку, проросійську позицію в Наддніпрянській Україні спочатку зайняло Товариство українських поступовців (ТУП) , емігранти-москвофіли Західної України утворили в Києві «Карпато-русский освободительный комитет», який закликав галичан зустрічати російську армію як визволительку. Водночас значна частина українських соціал-демократів за участю В. Винниченка займала антивоєнні позиції під гаслами «Геть війну! Хай живе автономія України!».

              На початку війни галицькі та буковинські землі були завойовані російськими військами .Основною метою російської влади було знищення основного центру українського національного руху, що зосереджувався в цих землях, та створення передумов для органічного їх включення до складу  Російської імперії.