Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   м. Київ-2012

 

                                                                  План

Вступ

1. Суть тоталітарного режиму його основні риси. Особливості радянського тоталітаризму.
2. Деформація політичної системи радянського суспільства в 20-30х роках та її наслідки для України.
3. Масові репресії в Україні.

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    

 

Вступ

«Великий перелом» наприкінці 20-х років посилив процес відчуження виробника від засобів виробництва, висунув на перший план позаекономічний примус, призвів до падіння життєвого рівня народу, що зумовило зростання психологічного напруження в суспільстві. Прискорена індустріалізація, суцільна колективізація спричинили посилення міграційних процесів, зміну способу життя, ціннісних орієнтацій людей. Протиріччя, що виникали при цьому, суттєво дестабілізували внутрішній розвиток СРСР.

   В умовах перманентної  «надзвичайної ситуації в країні»  для політичного керівництва  все виразніше поставала потреба  міцної державної влади. Не тільки контролювати, а й спрямовувати суспільні процеси був покликаний тоталітарний режим, що сформувався в СРСР у 30-ті роки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Суть тоталітарного режиму його основні риси. Особливості радянського тоталітаризму.

 

Тоталітаризм (від лат. totalis  - Весь, цілий, повний; лат. totalitas  - Цілісність, повнота  ) - політичний режим, який прагне до повного (тотальному) контролю держави над усіма аспектами життя суспільства. В порівняльної політології під тоталітарної моделлю розуміється теорія про те, що фашизм , сталінізм і, можливо, ряд інших систем були різновидами однієї системи - тоталітаризму

Для тоталітарного режиму характерні тотальний контроль держави  за всіма сферами суспільства; монополізація  влади в руках однієї партії, цілком підпорядкованій вождеві; повне панування єдиної ідеології, терористичний поліційний контроль; мілітаризація суспільного життя і знищення громадянського суспільства; проголошення принципу органічної єдності держави і народу; панування воєнної або планової економіки.

Феномен тоталітаризму  своїм корінням сягає глибени  віків, знаходить свою схожість з  диспотіями і тираніями стародавніх  часів, з абсолютиськими і авторитарними  системами влади. Але лише у ХХ ст. в умовах кризи класичної ліберальної  ідеї, при переході до розвинутого індустріального суспільства і соціальної демократії з`являється тип жорсткої диктатури, яка спирається на масові рухи, і пронизана унітарною (єдиною) ідеологією

 

Можна визначити  такі передумови виникнення тоталітарних режимів:

1. Утвердження індустріального суспільства. Поява технологій масового виробництва. Поява механізмів державного регулювання економікою. Стандартизація всіх сторін життя. “Масова культура”.

2. Залучення наприкінці  ХІХ – на початку ХХ ст. до  політичного життя широких мас населення після запровадження загального виборчого права і загальної демократизації політичного життя у провідних країнах світу.

3. Вихід на політичну  арену широких мас переважно  неграмотного, з низькою політичною  культурою, озлобленого соціальною  несправедливістю приводить до появи нових харизматичних лідерів, які вміло маніпулюють массами, прагнуть до одноосібної влади.

 

Риси, ознаки тоталітарних режимів

Будь-який режим має  свої ознаки, які виділяють його серед інших. Сучасні дослідники називають наступні риси тоталітаризму:

1.      Ліквідація  багатопартійності і демократичних  інститутів влади. Встановлення  однопартійної системи і культа  вождя (Муссоліні, Сталін, Гітлер  та ін.).

2.      Зрощування  партійного і державного апарату.  Тоб-то партійні структури починають виконувати владні повноваження. Підміняючи державні інститути.

3.      Створення  системи масових громадсько-політичних  організацій, які охоплюють всі  вікові верстви суспільства (жовтенята,  піонери, комсомол, профспілки, комуністична  партія – в СРСР). Це забезпечувало правлячому режиму повний контроль над всіми верствами суспільства, їх ідеологічну обробку.

4.      Одержавлення  економіки. Встановлення повного  контролю над виробництвом і  розподілом продукції, суспільних  благ.

5.      Мілітарізація економіки. У  СРСР та Німеччині становила до 80%.

6.      Агресивний  характер зовнішньої політики. Ідеологізація  зовнішньої політики. У СРСР –  реалізація світової революції,  в Німеччині – встановлення  у світі „нового порядку”  тощо.

7.      Створення  образу ворога (справжнього чи міфічного). Розгортання масової агітації та пропаганди з метою мобілізації населення для реалізації загарбницьких планів і ліквідації політичних конкурентів в середині країни.

8.      Використання  дармової примусової праці. Особливо ця система була розвинута в СРСР.

9.      Масові  репресії, як засіб боротьби з  опонентами і як система залякування.

10. Ідеологічна обробка  населення. Повний контроль над  системою освіти, вихованням, засобами  масової інформації тощо.

11. Ігнорування прав людини. Людина – є “гвинтик” великого державного механізму.

12. Прагнення до уніфікації: культури, свідомості, моди тощо.

13. Опора на власні  сили (автархія) тощо.

При всій зовнішній схожесті тоталітарні режими в різних країнах  мали різні соціально-економічні структури, соціально-психологічні установки, принципово несумісні ідеології; їх становлення відбувалося різними шляхами, в залежності від національних особливостей і особливостей становища в країні; по різному і в різні часи відбувся їх крах.

 

Тоталітарна символіка

«Червона зірка» - символ комуністичної влади 

 

Основні риси радянського тоталітарного режиму в 30-ті роки

Сталіну вдалося створити специфічну адміністративну систему. Традиційна адміністративна система, формально звеличуючи керівника, фактично підпорядковує його собі. її не динамічність веде до застою. Сталін орієнтувався на високі темпи розвитку господарства, для цього йому була потрібна мобільна адміністративна система, яка тримала б апарат під постійним тиском не тільки зверху, а й знизу. Викривленою формою такого "контролю" стали в 30-ті роки постійні заклики до мас виявляти "дворушників", "троцькістів" у середовищі керівників. Парадокс полягав у тому, що Сталін неодноразово закликав до більшої демократизації внутріпартійного життя, відмови від практики кооптації, призначенства при формуванні керівних органів партії. Реально під гаслом демократизації внутріпартійного життя йому легше було замінити керівників на місцях новими, більш слухняними, які, оволодівши ситуацією, забезпечили б новий ривок. Ця модель не була достатньо ефективною і неодноразово призводила до паралічу суспільства.

Тоталітарний режим, сформований  в СРСР у 20— 30-ті роки, характеризувався тотальним відчуженням народу від  власності й політичної влади, всеосяжним контролем компартійної верхівки над усіма сферами життя суспільства. Домінуючою рисою його була монополія на владу Комуністичної партії. Зрощування партійного і державного апаратів, монополізація політичної влади призвела до утвердження режиму беззаконня і політичного терору. Номенклатурний принцип (призначення та переміщення керівних кадрів з волі "вождя" і "вчителя") — головний антидемократичний стрижень командно-адміністративної системи управління, який забезпечував особисту залежність кадрів від вищих керівних органів, їх повну не підзвітність народу.

Радянському тоталітарному  режиму було властиве широке використання єдиної ідеології ,намагання пояснити кожен аспект соціального життя. Соціальні цілі, зразки поведінки, ворогів він характеризував спрощено, іноді в перекрученій формі. Більшовицька ідеологія у своєму прагненні легітимізувати тоталітарний режим претендувала на повне уособлення істини, фальсифікуючи минуле, насаджуючи цінності, підпорядковані інтересам держави-партії. Існуючий суспільний устрій проголошувався вищою формою демократії, а політичний — благом народу. Тоталітарна ідеологія стала об'єктом фанатичної віри, неприступним для критики. Ідеологічна монополія була тісно пов'язана з монополією на інформацію. Головною функцією ідеологічної складової тоталітарного режиму було придушення інакомислення. Єдиним джерелом істини вважалася Комуністична партія. Однодумність культивувалась через позбавлення громадян об'єктивної інформації, яка живила б їх власні погляди.

 Ще однією важливою  рисою радянського тоталітаризму був контроль над економікою. Режим контролював усі галузі економіки через державне соціально-економічне планування, на підставі якого визначались завдання для кожного підприємства. Тому командно-адміністративна система поставала як певна форма організації суспільства та відповідного типу управління. Командна економіка була фундаментом тоталітаризму в СРСР.

 

Тоталітаризм  як систему формували такі його складові:

Економічна  складова. Виявлялася в тому, що особа перебувала у повній залежності від єдиного роботодавця — держави, а практично — від партійно-державно-господарської номенклатури. У її власності були земля, надра, води, ліси, основні засоби виробництва — усі засоби людського існування.

Правова складова. Означала верховенство прав держави над правами власності та свободи людини. Усі правоохоронні органи в "інтересах держави" застосовували будь-які методи, у тому числі й злочинні, порушували права людини, позбавляли ц життя.

Організаційна складова. Випливала із всеосяжного і жорстокого централізму влади. Керівним для всіх владних органів був принцип демократичного централізму, який поєднував у собі декораційний демократизм із жорсткою централізацією влади, підкоренням меншості інтересам більшості, нижчих органів — вищим, напіввійськовою дисципліною. В установах, на підприємствах діяв принцип єдиноначальства з широкими дискреційними повноваженнями керівників. Уся організаційно-управлінська діяльність була конфіденційною, а її документація зберігалась під грифом "таємно". За її розголошення передбачалася кримінальна та адміністративна відповідальність.

Порядок підлеглості  та конфіденційності захищали НКВС, прокуратура, суд, органи партійного контролю. Ефективність усієї цієї системи посилювала діяльність політорганів, партійних, профспілкових, піонерських та інших організацій, преса, радіо, кінематограф.

Соціально-психологічна складова. Забезпечувала домінування пропартійної громадської думки. Економічні, організаційні, ідеологічні, правові аспекти тотального контролю за діяльністю і поведінкою людей через чисельні соціально-психологічні механізми (громадську думку, міжособистісне спілкування, психологічний вплив, навіювання, наслідування, конформізм та страх) формували легіони ідейних і платних донощиків, пристосуванців, які пильно стежили за поведінкою та діяльністю найближчого оточення. Доноси були поширеним явищем через запровадження кримінально-правової відповідальності за недонесення про підготовку чи скоєння злочинів. Донощиків вважали героями (Павлик Морозов).

Оперативна  складова. Містила в собі таємне та явне, державне стеження за всіма, особливо за тими людьми, які вибивались з колони "будівників комунізму".

Репресивна  складова. Інтегрувала та вінчала тотальний контроль. Вона була останньою, але не єдиною "інстанцією", що утримувала народ і кожну окрему людину в страху перед порушенням партійно-державних приписів. Адже збереження і зміцнення тоталітарного режиму передбачало насилля, застосування терору як засобу внутрішньої політики.

Радянський тоталітарний режим характеризувався також тенденцією до мілітаризації суспільства, нагнітанням психозу щодо пошуку ворогів, вірогідного нападу капіталістичного оточення, що, в свою чергу, породжувало агресивну зовнішню політику.

Тоталітаризм передбачає домінування державного над особистим, поглинання державою індивіда. Від громадян вимагалась не просто лояльність, а активна відданість, ентузіазм щодо режиму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Деформація політичної  системи радянського суспільства  в 20-30х роках та її наслідки  для України.

 

Після громадянської війни партія більшовиків намагалася підпорядкування своєму контролю всі сфери культурно-освітнього і духовного життя суспільства. Ставилося на меті комуністичне виховання українського населення.

Наприкінці 20 — у першій половині 30-х рр. репресії було спрямовано здебільшого проти "класово ворожих" верств суспільства: „буржуазних спеціалістів”, „непманів”, „куркулів”. Найбільш гучними процесами того періоду були "Шахтинська справа" (1928 р.), процес "Трудової селянської партії" (1929 р.), "Промпартії" (1930 р.), процеси над антипартійними групами.

Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального контролю над  суспільством. Підростаюче покоління  через комсомольську і піонерську організації виховувалось у дусі ненависті до "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби зі "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, "куркулями", заохочувалися навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувалися на активнішу участь в індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни й підвищення якості навчання.