Украина в первой половине 19 столетия

         Протягом 1826 -1847рр. відбулося 250 селянських виступів, а 1849 – 1854рр. – 104. Отже, селянський рух наростав та набирав розмаху, але через неорганізованість, локальність тощо він був більшою мірою свідченням поглиблення суспільно-політичної кризи у суспільстві, ніж реальною загрозою пануючому режиму.

         У першій половині ХІХст. посилюється невдоволення кризою феодально-кріпосницької системи та зростає опозиційність до самодержавної влади. Одним з показників цього процесу стало виникнення в українських землях масонських лож, які були організаційними формами об’єднання опозиційно настроєної ліберальної еліти.

          Масонство веде свій родовід з доби середньовіччя. Його перші паростки – це цехова організація, корпорація каменярів-будівельників, - праобраз пізніших масонських лож («майстерень»). Особливо активною як релігійно-етична течія масонство стає після англійської революції середини ХVIIст. Ідейну основу масонського світобачення становили принципи всесвітнього братерства, рівності, самопізнання і самовдосконалення людей. В Україні перша масонська організація виникла ще 1742р. у селі Вишнівці на Волині, але широкого розповсюдження масонство не мало. Його помітне зростання розпочалося лише наприкінці XVIII – на початку XIXст. Цьому процесові сприяли Велика Французька революція, включення Правобережної України до складу Російської імперії, поширення ідей просвітництва та європейського стилю життя, війна 1812р. тощо.

           Основні шляхи проникнення масонства в Україну проходили через Польщу, Росію та безпосередньо із західноєвропейських держав. У зв’язку з цим Галичина та Правобережжя перебували під впливом польських масонів, а Лівобережжя та Слобожанщина – російських. Масонські ложі виникали переважно у містах та містечках, оскільки до їх складу входили переважним чином елітні верстви населення. Наприкінці  – початку ХIXст. масонські «майстерні» існували у Києві, Львові, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуку, Полтаві, Дубно, сам борі тощо. Особливо масонський рух посилився після війни 1812р. Вже в 1817р. у Харкові з’являється майстерня «Вмираючий сфінкс», а наступного року в Одесі починає діяти масонська ложа «Понт Євксінський»,у Києві – «З’єднані    

Слав яни», у Полтаві – «Любов до істини». Членами цих об’єднань були військові, чиновники, поміщики, діячі культури. Зокрема, до полтавської ложі належали великі поміщики С. Кочубей, В. Тарнавський, письменний І. Котляревський та інші.

           Лукашевич Василь Лукич (1788 – 1866) – громадянсько-полі-

             тичний діяч, меценат, великий землевласник. Походив із давнього

             козацько-старшинського роду. Закінчив Пажеський корпус при

             імператорському дворі (1803). Деякий час перебував на держав-

             ній цивільній службі. В 1812, 1818, 1820, 1823 обирався предводи-

             телем Переяславського повіту. Відзначався палким українським

             патріотизмом. Член полтавської масонської ложі «Любов до істи-

             ни», київської – «З’єднаних Слав ян», а також місцевої управи неле-                 

             гального товариства «Союз благоденства» . Наприкінці січня 1826р.

             заарештований за підозрою у зв’язках з декабристами, але за відсут -  

            ністю доказів звільнений з дозволом мешкати у своєму маєтку в

             Борисполі під наглядом поліції.

        За характером діяльності масонські ложі не були однорідними. Так, харківська ложа не займалася політикою і діяла, головним чином, у межах релігійно-етичного русла. Її члени піклувалися переважно самовдосконалення та вдосконалення ближніх, при цьому вони активно допомагали один одному в просуванні щаблями службової кар’єри. На противагу харків’янам полтавська ложа «Любов до істини» намагалися залучити місцеве дворянство до активної громадянсько-політичної діяльності, до опозиційного всеросійського руху. Ця ложа готувала поповнення для декабристського «Союзу благоденства» (за даними науковців, понад 120 декабристів, у тому числі всі керівники змови були масонами).

          Типовою рисою українського масонства було переважання у їхній діяльності інтернаціонального над національним. І це не випадково, адже основною метою масонства було створення всесвітнього, національного братства. Однак з будь-якого правила є винятки. Зокрема, масони Правобережжя, головним чином польська шляхта, виступали за поновлення польської держави, у кордони якої входила і Правобережна Україна. Крім того, незначна частина масонів пропагувала ідеї щодо визволення слав янських народів від національних і політичних утисків та їхнє об’єднання в загальнославянську федерацію під керівництвом України. В. Лукашевич та його прибічники по «майстерні» обстоювали ідеї відокремлення України від Росії та її входження до складу Польщі.

           Царський уряд, відчуваючи з боку масонів потенційну загрозу, 1822р. видав про заборону всіх таємних організацій та гуртків, насамперед масонських лож. Про те це рішення не припинило діяльності масонського руху. Тому вже 1826р. Микола І підтвердив чинність «височайшого» указу, а 1849р. по всій Російській імперії від чиновників, священників, викладачів було взято підписку про те, що вони не належать і не належатимуть до таємних організацій «під якою назвою ті не існували». Такі дії самодержавства пояснюють тим, що масонство було виявом (хоч і дуже своєрідним) зародження громадянського суспільства, яке виходило за межі існуючого в Росії самодостатнього самодержавного режиму.