Історія розвитку та сучасний стан географічних досліджень в Україні

Після повернення до Києва Чубинський у 1869—1870 рр. очолював експедицію до північнозахідного краю, після чого видав фундаментальні «Праці етнографічностатистичної експедиції до західноруського краю» у 7 томах. Праці вченого містили неоціненний матеріал з фольклору, звичаїв, мовної культури українського народу.

З 1873 р. Чубинський був секретарем, а згодом віце-головою створеного за його ініціативою південнозахідного відділу Імператорського російського географічного товариства. За видатні заслуги вченого було нагороджено золотою (1873) і срібними (1868, 1870) медалями Імператорського російського географічного товариства.

П. П. Чубинський був поборником національного  відродження України, автором українського національного гімну «Ще не вмерла України...».

 

Рудницький Степан Львович (1877—1937)

Академік Академії наук України, географ широкого профілю, дослідник-геоморфолог. Обіймав посаду приватдоцента у Львівському університеті, де читав лекції із загальної географії та активно розробляв основи географії України в її етнічних межах; викладав у вищих навчальних закладах Відня, Праги. У 1914— 1925 рр. учений працював над створенням географічних основ державної незалежності української нації, заклав підвалини політичної географії України. 1926—1933 рр. Рудницький жив і працював у Харкові. Тут він організував і очолив Український науково-дослідний інститут географії та картографії. У цей період учений також очолював експедиційні роботи в Придніпров’ї та Донбасі, брав участь у виданні першої української енциклопедії, розпочав підготовку фундаментальної праці «Система географічних знань».

Учений вивчав питання регіональної геоморфології, геополітики, визначення основних напрямів і оптимальної  структури географічних досліджень.

Рудницькому належить понад 70 наукових праць, серед яких «Огляд політичної географії України», «Україна: політика і географія», «Територія і населення України», «Природні області України». Учений брав активну участь у підготовці шкільної літератури з географії, розробляв географічні карти.

Воблій Костянтин Григорович (1876—1947)

Статистик, відомий дослідник з питань економічної географії України, дійсний член і віцепрезидент Академії наук України. У 1906 р. Воблій розпочав науково-педагогічну діяльність: був приват-доцентом, згодом професором Київського університету і Комерційного інституту. У 1933—1947 рр. очолював Інститут економіки, тривалий час був завідувачем кафедри економічної географії Київського університету.

Учений вивчав питання економічного районування, розміщення продуктивних сил, комплексного розвитку економіки  районів України, демографії, історії народного господарства. Воблій активно популяризував географію України за її межами. Численні наукові праці вченого містять значний фактичний матеріал щодо господарства і населення України.

Поряд з науково-дослідницькою діяльністю вчений відзначився як талановитий педагог, що приділяв увагу підготовці молодих спеціалістів. У 1922 р. Воблій склав один із перших підручників з економічної географії України.

 

Дмитрієв Микола Ізмаїлович (1886—1957)

Видатний фізико-географ, геоморфолог. Тривалий час (понад 40 років) працював у Харківському університеті. У 1943—1957 рр. одночасно із завідуванням кафедрою регіональної фізичної географії Харківського університету вів дослідження в Українському науководослідному інституті географії і картографії. Дмитрієв був визнаним спеціалістом з географії рельєфу України, геоморфологічного районування, географії антропогену, лесових відкладів. Учений узагальнив геоморфологічну будову території України.

 

Реман Антоній (1840—1917)

Визнаний науковець з проблем геоботаніки та фізичної географії, засновник львівської школи географів. Очолював наукові геоботанічні експедиції у Карпати, Молдавію, на Поділля, Кавказ, Південну Америку (1865— 1882 рр.). У 1882 р. став завідувачем кафедри географії Львівського університету, якою керував упродовж 28 років. Антоній Реман був ініціатором утворення при цій кафедрі Географічного інституту (1911).

 

Воєйков Олександр Іванович (1842—1916)

Метеоролог, основоположник російської кліматології. У 1866 р. став членом Імператорського російського географічного товариства, із яким була пов’язана його подальша наукова та громадська діяльність. У 1872 р. Воєйков досліджував територію Буковини, Румунії, Галичини, Угорщини. У 1873—1876 рр. здійснив великі подорожі до Америки, Індії, Китаю, Японії, був на Цейлоні та Яві. Згодом дослідник вивчав інші райони, зокрема Південний Урал і Крим. Результати спостережень і дослідів стали неоціненним матеріалом для численних наукових статей і нарисів.

У 1884 р. Воєйков став приват-доцентом кафедри фізичної географії Санкт-Петербурзького університету. У 1884 р. була видана капітальна праця «Клімати земної кулі, зокрема Росії», у якій учений дав не тільки блискучі описи системи кліматів, але й уперше поставив завдання виявити сутність метеорологічних явищ і структури кліматичних процесів. Ця праця містить перше фундаментальне дослідження циркуляції атмосфери. Воєйков також першим розпочав детальне вивчення кліматичних змін у геологічному розрізі, поклавши початок розвитку нової науки — палеокліматології.

До наукової спадщини вченого (1700 назв) увійшли такі праці, як «Клімат Полісся», «Клімат східного узбережжя Чорного моря», «Метеорологія для середніх навчальних закладів» та інші.

 

Геринович Володимир Олександрович (1883—1949)

Автор праць з теорії та методики географічної науки, фізичної та економічної географії України та її регіонів. Завідував кафедрами в Московському геологорозвідувальному і Львівському торгово-економічному інститутах, здійснював науководослідницьку роботу в Українському науково-дослідному інституті географії та картографії (Харків).

 

Діброва Олексій Тимофійович (1904—1974)

Автор праць з географії України. Працював у вищих навчальних закладах Харкова, Києва, Ленінграда. У 1944—1956 рр. завідував кафедрою економічної географії Київського педагогічного інституту, а в період з 1959 до 1974 р.— кафедрою економічної географії Київського університету. Автор підручників з географії України для середніх шкіл і вищих навчальних закладів.

Тутковський Павло Аполлонович (1858—1930)

Геолог, дійсний член Академії наук України. У 1884—1895 рр. був хранителем мінералогічного та геологічного кабінетів Київського університету, а згодом викладачем, інспектором і директором народних училищ в Україні. З 1914 р.— професор Київського університету. Наукові праці Тутковського присвячені мінералогії, петрографії, геології та палеонтології. Особливо значний внесок був зроблений ученим у вивчення четвертинної геології, геоморфології. Тутковський є одним з авторів теорії еолового походження лесу. У 1895 р. він запропонував проект артезіанського водопостачання Києва, який пізніше був реалізований.

Діяльність ученого мала велике значення для розвитку геології та інших наук в Україні.

 

Кубійович Володимир Михайлович (1900—1985)

Видатний географ, демограф і картограф, головний редактор 10?томної «Енциклопедії  українознавства», випущеної у світ Науковим товариством ім. Шевченка (Молоде життя. Париж; Нью-Йорк, 1955—1984). У 1928—1939 рр. був доцентом Краківського університету, у 1940 р. став професором Українського Вільного Університету в Празі

З 1952 р. очолював Наукове товариство ім. Шевченка в Європі. В. М. Кубійович досліджував життя населення й особливості розвитку господарства Карпат, територію та населення українських земель.

 

Висновок

 

Аналіз стану й розвитку історико-географічних досліджень в Україні не можливий без характеристики наукового потенціалу, діяльності вчених географічної науки минулого й сучасності,  визначення наукових напрямів, наукових шкіл та наукових центрів.  Результат дослідження узагальнено в монографічних роботах, публікаціях,  посібниках.  Здебільшого аналізується історія розвитку суспільно-географічного напряму, поодинокі праці присвячено окремим персоналіям і науковим школам. Результатипредставили географи Луцька,  Рівного,  Харкова,  але основними осередками розвитку історії географії залишаються Київ,  Львів,  Тернопіль,  Чернівці.  Отже,  аналіз історичних аспектів географічних досліджень в Україні засвідчує розвиток наукового напряму „Історія географії”, який у перспективі потребує подальших узагальнень. 

На основі узагальнень суспільно-географічних досліджень, можна зробити висновок, що соціально-економічна географія — це наука про територіальну організацію суспільства, про суспільно-територіальні комплекси, чинники їх формування, структуру, організацію і закономірності розвитку.

На фоні в цілому низького рівня розвитку суспільних наук в Україні не можна стверджувати, що і соціально-економічна географія не має істотних досягнень. До фундаментальних доробок цієї науки за останню чверть століття можна віднести: розвиток теорії виробничо-територіального комплексотворення і методичні розробки для дослідження окремих видів промислових комплексів: теоретико-методичні основи дослідження агропромислових комплексів: виявлення систем розселення і розвиток теорії географії населення: створення теорії структури суспільно-територіальних комплексів і методів її аналізу: суспільно-географічні розробки з проблем природокористування: поєднання в суспільно-географічних дослідженнях завдань вдосконалення територіальної організації суспільства і раціоналізації природокористування. 

Список використаної літератури

 

1. П.О. Масляк, П. Г. Шищенко. Географія України: Проб, підруч. для 8-9 кл. серед, шк. - К.: Зодіак-ЕКО, 2000. - 434 с.
2. Жупанський Я.І. Методологія географічної науки. – К., 2000.
3. Ковальський Р.С. Предмет і метод географічної науки. – К., 1999.
4. Олійник Я.Б., Шищенко П.Г., Степаненко А.В., Масляк П.О.
5. Географія: Навч. посіб. для старшокласників та абітурієнтів.

6. Сиротенко А.Й., Чернов Б.О. Географія України – Географічні дослідження території України