Історія розвитку та сучасний стан географічних досліджень в Україні

План

 

Вступ

1. Джерела географічної інформації

2. Географічні дослідження на території України

3.Дослідники України

Висновок

Список використаної літератури

 

 

Вступ

 

Античні географи свідчать, що територія України в ІІІ—ІІ тис. до н. е. була заселена племенами, які займалися рільництвом, ремісництвом, скотарством, мисливством і мали товарні відносини з сусідніми племенами, Середземномор’ям, Кавказом. У VII—V ст. до н. е. на Чорноморському узбережжі було засновано грецькі міста-колонії (нинішні Керч, Феодосія, Очаків). Саме стародавнім грекам належать перші географічні згадки про Україну. Так, давньогрецький історик Геродот (484—425 рр. до н. е.) у праці «Скіфія» згадав про такі річки України, як Істр (Дунай), Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг), зробив опис української Наддніпрянщини. Давньогрецький мандрівник, лікар і засновник медичної географії Гіппократ (460—377 рр. до н. е.) описав свої враження від подорожі південною частиною нинішньої території України в праці «Про повітря, воду і місцевість». У праці «Географія» давньогрецький географ та історик Страбон (64 р. до н. е. — 23 р. н. е.) наводить цікаві історико-географічні матеріали про розселення племен Північного і Східного Причорномор’я, їхній побут, господарство, культуру.

 

1. Джерела географічної інформації

 

Розрізняють такі джерела  географічної інформації.

1. Географічні інформаційні системи (ГІС). ГІС — це створені за допомогою ЕОМ «архіви» географічних знань про територіальну організацію і взаємодію суспільства та природи. До складу ГІС включаються:

• ЕОМ;

• програмне забезпечення;

• просторова інформація у  вигляді картографічних даних про  природні компоненти, господарство, угіддя, дороги тощо.

Функціонування ГІС здійснюється в такій послідовності:

• збір та автоматизоване оброблення географічної інформації;

• просторова прив’язка географічної інформації та її подання у вигляді електронної карти на екрані дисплея;

• переведення цієї карти  в разі потреби у паперову форму (наприклад створення атласів).

Важливим складником ГІС  є аерокосмічна інформація, дані аеровізуальних спостережень, наземних датчиків тощо.

В Інституті географії  НАНУ йде розробка багатоцільової Національної ГІС України, метою якої є створення географо-кібернетичної моделі країни.

2. Географічні дослідження:

• польові дослідження;

• мандрівки;

• краєзнавчі екскурсії;

• заняття туризмом, альпінізмом.

 Польові дослідження бувають експедиційними і стаціонарними. До експедиційних належать вивчення окремих природних компонентів, галузей господарства тощо. Природні і господарські комплекси пізнаються в процесі комплексних географічних досліджень (природно-географічних, ландшафтознавчих, економіко-географічних тощо). Експедиційні дослідження поділяють на три періоди:

• підготовчий;

• польовий експедиційний;

• камеральний (опрацювання  зібраних матеріалів, написання звіту, складання карт).

 Під час експедиційних досліджень використовуються аерокосмічні знімки земної поверхні. Їх дешифрують, тобто розпізнають відображені на них об’єкти за їх формою, кольором, тоном зображення.

 Штучні супутники забезпечують можливість дослідження динаміки та періодичності природних процесів, унікальних явищ і об’єктів (вивержень вулканів, пожеж, сходів снігових лавин, зсувів, розломів земної кори, забруднення атмосфери тощо).

 У 1995 р. запущено перший український супутник «Січ-1», оснащений приладами для дистанційного дослідження Землі, інвентаризації та оцінювання земель, пошуків корисних копалин, метеорологічного прогнозування, контролю стану навколишнього середовища. В Україні функціонують Центр аерокосмічних досліджень Землі, Центр радіофізичного зондування Землі, Морський гідрофізичний інститут.

 Нині отримується географічна інформація про природні й техногенні процеси, зміни природного середовища, геохімічні аномалії, міста і приміські території, забруднення атмосфери, підтоплення, стан рослинного покриву, ділянки радіоактивного забруднення, викиди очисних споруд тощо.

 Стаціонарні географічні дослідження проводяться регулярно впродовж багатьох років на спеціально обладнаних географічних стаціонарах. На них детально вивчаються зміни природних комплексів у часі. Стаціонарні географічні дослідження проводяться на базах Інституту географії НАН України, Київського, Львівського, Одеського, Харківського і Таврійського університетів.

 Україна є членом Світової служби погоди, Світової метеорологічної організації. Гідрометеорологічні умови є важливими економічними і соціальними чинниками: від них залежать соціальний і економічний стан держави, екологічна ситуація, агровиробничий комплекс, енергетика, транспорт, комунальне господарство, військова безпека.

3. Джерелами географічної  інформації є ?краєзнавчі дослідження та описи рідного краю, міст та інших населених пунктів. До них також належать описи мандрівок, туристичних та альпіністських маршрутів, екскурсій.

4. Важливими джерелами  географічної інформації є карти й атласи. Картографічні зображення відтворюють розміри й властивості географічних об’єктів за допомогою географічних засобів і знаків (ліній, фігур), а також кольорового тону. Комбінації географічних знаків і фону є засобами картографічного моделювання, створення картографічних образів (геозображень). Для розуміння відображених на карті природних і господарських об’єктів, компонентів природних умов, процесів, а також закономірностей їх поширення до карт додаються легенди. Текст легенди, географічні назви, терміни та поняття дозволяють «читати» карту, користуватися нею.

 Карти є найважливішими складниками інформаційних структурних блоків географічних атласів. Виняткове значення набувають національні атласи. За Указом Президента України від 01.08.2000 р. «Про національний атлас України» створюється атлас, у якому буде відображена просторова характеристика природних умов і ресурсів, населення, господарства, екологічних умов, науки і культури України.

Географічну інформацію продукують:

• Інститут географії;

• Інститут геологічних  наук;

• Інститут ботаніки;

• Інститут зоології;

• Рада з вивчення продуктивних сил України;

• регіональні природничо-наукові  та суспільно-економічні підрозділи Національної академії наук України.

5. Різноманітну географічну інформацію зберігають Національний природничий музей України, обласні, районні, міські краєзнавчі музеї.

6. Різноманітна географічні інформація є у підручниках, посібниках, статистичних довідниках, словниках, енциклопедіях, наукових журналах, періодичних виданнях. Географічною інформацією наповнені засоби масової інформації: газети, передачі радіо і телебачення. Створюються географічні науково-популярні, документальні, навчальні фільми. Географічну інформацію можна знайти у художній літературі, творах живопису, ландшафтній архітектурі тощо. Великі можливості для отримання і використання актуальної географічної інформації надає Інтернет.

 

2. Географічні дослідження на території України

 

Античні географи свідчать, що територія України в ІІІ—ІІ тис. до н. е. була заселена племенами, які займалися рільництвом, ремісництвом, скотарством, мисливством і мали товарні відносини з сусідніми племенами, Середземномор’ям, Кавказом. У VII—V ст. до н. е. на Чорноморському узбережжі було засновано грецькі міста-колонії (нинішні Керч, Феодосія, Очаків). Саме стародавнім грекам належать перші географічні згадки про Україну. Так, давньогрецький історик Геродот (484—425 рр. до н. е.) у праці «Скіфія» згадав про такі річки України, як Істр (Дунай), Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг), зробив опис української Наддніпрянщини. Давньогрецький мандрівник, лікар і засновник медичної географії Гіппократ (460—377 рр. до н. е.) описав свої враження від подорожі південною частиною нинішньої території України в праці «Про повітря, воду і місцевість». У праці «Географія» давньогрецький географ та історик Страбон (64 р. до н. е. — 23 р. н. е.) наводить цікаві історико-географічні матеріали про розселення племен Північного і Східного Причорномор’я, їхній побут, господарство, культуру.

Зображення території України можна знайти на багатьох стародавніх картах (схема 8).

 

Схема 8

 

Цінні й цікаві матеріали з історичної географії знайдено в Літопису Руському (Іпатіївському), що складається з «Повісті минулих літ», «Київського літопису» і «Галицько-Волинського літопису».

Твори арабських картографів і астрономів Ібн Якуба, Аль Масуді мають важливі дані про територію України.

Французький військовий інженер  і картограф Г. Л. де Боплан (1600—1673 рр.) склав кілька оригінальних карт України й характеристику Києва, описав запорожців.

Для пізнання природних умов і ресурсів України велике значення мали відкриття Г. Капустіним родовищ кам’яного вугілля в Донбасі (1721 р.), вивчення родовищ залізних руд у долині р. Саксагані академіком Петербурзької академії наук і мистецтв В. Зуєвим (1781—1782 рр.) і його ж опис природних умов, населення та господарства Лівобережної України і Причорномор’я. У 1793—1794 рр. експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта вивчали ґрунти, рослинність і тваринний світ України.

Значний внесок у вивчення географії країни зробили вчені  Київського, Львівського, Одеського, Харківського університетів. У 1873 р. у Києві був створений Південно-західний відділ Російського географічного товариства, одним із засновників і керівником якого був видатний географ і етнограф П. Чубинський (відомий як автор тексту національного гімну «Ще не вмерла України...»). Результати досліджень його експедицій були видані під назвою «Роботи етнографо-статистичної експедиції в Західно-Російський край» (1872—1878 рр.).

Велике значення для розвитку географії України мало створення в університетах кафедр географії (з 30-х років ХІХ ст.). Кафедру фізичної географії відкрив у Харківському університеті професор А. Краснов (1889 р.).

1918 р. у Києві була  заснована Академія наук України, учені якої досліджували природні умови та ресурси, господарство і населення держави. Засновник й перший президент Академії наук України — академік В. І. Вернадський.

У 1960—1990-ті роки в Україні  були виконані великі за обсягом і  значні за результатами дослідження її географічної будови, підземних вод, корисних копалин, клімату, поверхневих вод, Чорного та Азовського морів, ґрунтового покриву, заповідних територій, рекреаційних ресурсів, складено відповідні карти. Досягненнями українських географів є створення «Атласу природних умов і природних ресурсів» (1978 р.), багатотомної серії «Природа України» (1984—1987 рр.), книжок серій «Геологія і корисні копалини», «Клімат», «Моря і внутрішні води», «Ґрунти», «Рослинність», «Тваринний світ», «Ландшафти і фізико-географічне районування». Найповніші географічні дані про нашу державу наводяться у тритомній «Географічній енциклопедії України» (1989—1993 рр.). Створена електронна версія Національного атласу України, електронні підручники тощо.

 

 

 

 

3. Дослідники України

Вернадський Володимир  Іванович (1863—1945)

Видатний учений, мислитель, громадський  діяч. З 1898 р. — професор мінералогії та кристалографії Московського університету. У 1912 р. Вернадський стає академіком Петербурзької академії наук. У 1917—1921 рр. учений живе і працює в Україні: складає детальний проект організації Академії наук України, стає першим її президентом і засновником першої наукової бібліотеки в Україні. Серед великої кількості закладів, що їхнім організатором був Вернадський,— Комісія з вивчення продуктивних сил Росії, Комітет з метеоритів, Радієвий інститут тощо.

Вернадський — автор численних  наукових праць, що мають велике практичне  значення. Серед найбільш відомих  праць: «Основи кристалографії», «Історія мінералів земної кори», «Нариси  геохімії», «Проблеми біогеохімії» та інші. Вернадський — основоположник комплексу сучасних наук про Землю  — геохімії, біогеохімії, радіогеології, гідрогеології. Ідеї вченого відіграли  вирішальну роль у становленні сучасної наукової картини світу. Центральне місце у природничих і філософських інтересах ученого посіла розробка цілісного вчення про біосферу та її еволюцію до ноосфери.

 

Докучаєв Василь Васильович (1846—1903)

Учений, дослідник природи, ґрунтознавець, географ. У 1882—1895 рр. очолював найбільші комплексні експедиції з вивчення ґрунтів, рослинності, клімату та сільського господарства, автор першої у світі наукової класифікації ґрунтів, що будувалася на генетичному принципі. У 1888 р. здійснював дослідження ґрунтів, рослинності та геологічних умов Полтавської губернії. Матеріали дослідження мали велике практичне значення для розробки ряду питань сільськогосподарського ґрунтознавства, геоморфології та фізичної географії. Під керівництвом Докучаєва було складено карту ґрунтів Полтавської губернії. У 1891—1895 рр. учений організував губернський Природничоісторичний музей у Полтаві, реорганізував Новоолександрійський інститут сільського господарства і лісівництва.

Під час посухи 1891 р. Докучаєв доклав багато зусиль до боротьби з цим стихійним лихом.

Учений заклав основи комплексного вивчення біосфери, відкрив закони географії ґрунтів, що стало підґрунтям нової науки — ґрунтознавства. Ідеї Докучаєва про зональність природи стали основою для розвитку вчення про ландшафти й географічні зони.

Чубинський Павло Платонович (1839—1884)

Етнограф, краєзнавець. У 1862 р. був  засланий під нагляд поліції з Києва до Архангельської губернії за «українофільство». У 1863—1869 рр. був секретарем Архангельського губернського статистичного комітету. У 1867 р. за дорученням Імператорського російського географічного товариства здійснив наукову подорож північними районами європейської частини Росії. Результатом цієї подорожі стали економікостатистичні праці, що містили значний етнографічний матеріал.