Історія формування європейського інформаційного простору

 

Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

 

 

Факультет історії, політології  та міжнародних відносин

Кафедра міжнародної інформації

 

 

 

 

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО  ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

(Курсова робота)

 

Студентки 408 групи

Спеціальності «Міжнародна  інформація»

Нога М.-О. П.

Науковий керівник:

к. пол. н., асист., Балицька Ю. О.

 

Чернівці – 2012 

ЗМІСТ

Розділ 1: Історія становлення європейського  інформаційного права 3

Розділ  2: Вплив європейських міжнародних організацій на становлення інформаційного простору Європи 8

Розділ 3: Співпраця України із європейськими  організаціями у побудові інформаційного суспільства 20

 

 

Вступ

Етапними в історії  європейської інформаційної політики можна вважати 80-ті роки XX століття, коли європейські мережі засобів комунікації (Євронет, телекомунікації, засоби масової інформації) зазнали глибоких структурних змін, обумовлених як політичним розвитком, так і появою на європейському ринку нових технологій, інформаційних продуктів і послуг.

 У країнах Західної Європи були реалізовані програми лібералізації і приватизації ЗМК; почалося формування регіональної інфоінфраструктури для забезпечення транскордонного телерадюмовлення, кабельного телебачення і супутникового обміну телеінформацією; були прийняті європейські документи для правового регулювання інформаційної діяльності суспільних і приватних засобів комунікації та зв'язку. З огляду на технологічні можливості обговорювалися перспективи створення європейського інформаційного ринку, медіа-концентрації, створення європейських інформаційних ТНК та їх участь у міжнародних проектах і глобальних комунікаційних процесах, проникнення в інформаційний простір центральноєвропейських і східноєвропейських країн.

 Політичні зміни в  країнах Центральної і Східної Європи обумовили глибокі зміни в інформаційному середовищі, демократизацію засобів масової комунікації, розвиток плюралізму вираження поглядів, відмову від монопольного державного регулювання і контролю інформаційної діяльності. Посилення політичної активності засобів комунікації вплинуло на регіональну інформаційну політику європейських організацій.

Міжнародні інститути  Західної Європи - Рада Європи, Європейський Союз, Організація з Безпеки і  Співробітництва в Європі, Організація  Північноатлантичного Договору та Центральноєвропейська Ініціатива - здійснюють активну міжнародну політику в галузі інформації та комунікації, орієнтуючись на співробітництво з окремими державами, міжнародними організаціями, альянсами та неурядовими інституціями.

Пріоритетними сферами інформаційного співробітництва країн і міжнародних організацій Західної Європи є створення регіональних інформаційних мереж, конвергенція засобів комунікації, формування науково-технічного потенціалу в галузі комунікації та регіональних інформаційних ресурсів, інтенсифікація досліджень та створення правової і регулятивної бази для інформаційної діяльності в регіоні.

Історія та умови побудови європейського інформаційного суспільства  стали темою нашого дослідження.

Метою даної роботи є аналіз європейського досвіду та визначення українського можливого шляху розвитку інформаційного простору, а потім і створення інформаційного суспільства.

Для досягнення даної мети була опрацьована значна кількість  законодавчих актів, публікацій у періодичних  виданнях, монографій відомих вчених та дослідників у галузі політології, міжнародних відносин.

 

 Розділ 1: Історія становлення європейського інформаційного права

Становлення європейського  інформаційного суспільства має  давню правову історію. Одними з  перших нормативно-правових актів, що регулюють питання становлення  інформаційного суспільства в ЄС є Резолюція Європейського Союзу "Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття" 1993 року. Директива ЄС "Зелена Книга. Життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві" та Рекомендація "Інформаційна магістраль для глобального суспільства" 1996 року.

Так, у 1993 році Комісія ЄС визначила інформаційне суспільство як суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв'язку. Вже у 1997 році Єврокомісія зазначає, що інформаційним суспільством слід вважати:

1. Суспільство нового  типу, що формується внаслідок  глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій.

2. Суспільство знань, тобто  суспільство, у якому головною  умовою добробуту кожної людини  і кожної держави стає знання, що здобуте завдяки безперешкодному  доступу до інформації та вмінню  працювати з нею.

3. Глобальне суспільство,  в якому обмін інформацією  не матиме ані часових, ані  просторових, ані політичних меж;  яке, з одного боку, сприяє взаємопроникненню  культур, а з іншого - відкриває  кожному суспільству нові можливості  для самоідентифікації.

До основних напрямів інформаційної  політики ЄС належать:

1) політика лібералізації і приватизації телекомунікацій;

2) розвиток інформаційних  послуг та мереж;

3) розвиток технічного  і соціально-інформаційного забезпечення;

4) протидія інформаційним  монополіям;

5) створення ринку інформаційних  послуг;

6) недискримінація за  інформаційною ознакою.

Створення інформаційного законодавства  та адекватної законодавчої бази, яка  враховує як національні, так і міжнародні принципи регулювання інформаційних відносин, вважається головним чинником зростання прибутку країни від потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій.

Досить важливим є Лісабонський самміт країн ЄС, що проходив 23-24 березня 2000 року. На цій зустрічі були зазначені загрози та виклики розвитку для країн ЄС:

1) якісний стрибок у  світовій економіці;

2) детермінована глобалізація;

3) становлення постіндустріальної (інтелектуальної) цивілізації, які  впливають на всі сфери життєдіяльності європейської спільноти та потребують радикальної трансформації європейської політики та економіки.

Новою стратегічною метою  Європейського Співтовариства до 2015 року визнано формування європейського  інтелектуального потенціалу, удосконалення  інформаційної та телекомунікаційної інфраструктур, стимулювання інноваційної діяльності й структурної реформи  економіки, модернізацію системи освіти, розробку підходів до європейської соціальної моделі, криза якої супроводжується прогресуючим демографічним дисбалансом населення. Перед організацією також стоїть дилема: як досягти прискореного економічного зростання і водночас зберегти європейські цінності соціальної солідарності.

Серед основних заходів для  вирішення вищезазначених проблем  на даному Самміті було ухвалено реалізувати  План дій "е-Еurope" на основі документів Європейської Комісії - "Ініціатива е-Еurope" та "Стратегія працевлаштування в інформаційному суспільстві".

Даний План передбачає широке впровадження технологій Інтернету  для розвитку електронної комерції та інформаційних послуг, а також  розвиток знань і навичок населення  європейських країн, необхідних для існування в інформаційному суспільстві.

Загалом, на основі здійсненого аналізу вищевикладених норм ряду нормативно-правових актів Євросоюзу, можна виокремити, основні європейські інтереси в інформаційній сфері, а саме:

а ) для людини:

- охорона персональних  даних;

- безпека інформації про  приватне життя;

- забезпечення конфіденційності  міждержавних інформаційних відносин;

б) для суспільства та Союзу:

- вплив на структуру  європейської спільноти і систему  цінностей;

- відтік інтелектуальних  ресурсів;

- технологічна залежність  від США та Японії.

До основних напрямів інформаційної  політики ЄС для управління загрозами з метою реалізації вище зазначених інтересів належать:

1) удосконалення нового  суспільного середовища;

2) поглиблення міждержавного  співробітництва в умовах становлення  інформаційного суспільства;

3) забезпечення вільного  обігу інформації в суспільстві  для підвищення ступеня демократичної участі країн у політичних процесах;

4) побудова економіки  знань (інформаційної економіки);

5) створення та використання  конкурентноспроможних інформаційних  ресурсів та потенціалу Європи в міжнародному економічному середовищі;

6) недопущення злочинів  у кіберпросторі;

7) забезпечення працевлаштування  європейського населення в інформаційному  суспільстві;

8) вільний доступ до  ресурсів мережі Інтернет;

9) недопущення розшарування  суспільства за інформаційною  ознакою на "інформаційно багатих"  та "інформаційно бідних";

10) поширення ідей, знань,  інформації на рівноправних підставах для всіх народів європейського регіону;

11) використання спільної  європейської інформаційної спадщини  на благо цивілізації;

12) захист інформаційної  інтелектуальної власності;

13) розширення інформаційної  інфраструктури в Європі шляхом  створення панєвропейської інформаційної магістралі "ЕuroNet;".

Слід зазначити, що в інформаційному суспільстві кожний громадянин країн-членів ЄС має право доступу до даних  відкритого характеру (закони, урядові  рішення, інформацію засобів масової комунікації), культурної спадщини (літературні твори, не обмежені авторським правом і віднесені до національного надбання, наукові праці, безоплатне програмне забезпечення, непатентовані стандарти), а також до інформації відкритого характеру в комп'ютерних мережах і системах, що потребує осмислення відповідальності за здійснення нової політики.

Глобальні процеси впливають  на національні та регіональні відносини, і завдання європейської спільноти  полягає в узагальненні позитивних і негативних наслідків становлення  інформаційного суспільства, трансформації  демократичних інститутів, охорони  основних прав і свобод людини в  нових умовах, в захисті плюралізму і незалежності засобів масової  комунікації, збереженні національного  розвитку, культурної самобутності і  мовного розмаїття країн Європи.

На думку Макаренко  Є.А. аналіз інформаційної інтеграції демонструє, що європейські країни умовно перебувають на першій стадії становлення інформаційного суспільства, яка супроводжуються непростими колізіями подолання чисельних перешкод об'єктивного та суб'єктивного характеру, однак визначальним є те, що концепції європейської інтеграції на основі нового технологічного укладу стають пріоритетами регіонального співробітництва і національної політики¹.  

Розділ 2: Вплив європейських міжнародних організацій на становлення інформаційного простору Європи

Міжнародні інститути  Західної Європи - Рада Європи, Європейський Союз, Організація з Безпеки і  Співробітництва в Європі, Організація  Північноатлантичного Договору та Центральноєвропейська Ініціатива - здійснюють активну міжнародну політику в галузі інформації та комунікації, орієнтуючись на співробітництво з окремими державами, міжнародними організаціями, альянсами та неурядовими інституціями. Пріоритетними сферами інформаційного співробітництва країн і міжнародних організацій Західної Європи є створення регіональних інформаційних мереж, конвергенція засобів комунікації, формування науково-технічного потенціалу в галузі комунікації та регіональних інформаційних ресурсів, інтенсифікація досліджень та створення правової і регулятивної бази для інформаційної діяльності в регіоні.

Рада Європи (об'єднує 42 країни, серед яких 15 - посттоталітарні держави) - одна з найавторитетніших міжурядових  політичних організацій, основними  напрямами діяльності якої є захист та зміцнення плюралістичної демократії і прав людини, пошук шляхів вирішення  соціальних проблем, підтримка європейської культурної самобутності, розвиток політичного партнерства з новими демократіями в регіоні, надання допомоги країнам континентальної Європи в їх політичних, законотворчих та конституційних реформах.

Поняття демократії, прав людини і верховенства права є базовими для програми, відображають гуманістичну сутність РЄ і той внесок, який держави і суспільства можуть зробити в міжнародне співробітництво в умовах демократії на всьому європейському континенті. Міжурядова робоча програма реалізується в таких сферах діяльності, як демократія і права людини; ЗМК, зв'язок, телекомунікації, мультимедіа; транскордонне співробітництво; співробітництво в галузі прав людини; життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві; охорона здоров'я; охорона довкілля; освіта, культура і національна спадщина; інформаційна молодь.

Перша міжурядова робоча програма РЄ у галузі інформації і комунікації  була прийнята в 1976 році і стосувалася  розвитку співробітництва між країнами-членами  РЄ у сфері зміцнення свободи  вираження поглядів та ЗМК, а також  вільного обміну інформацією та ідеями. Програма передбачала сприяння політиці свободи інформації на міжнародному і національному рівнях, розробку узгодженої європейської інформаційної  політики та визначення пріоритетів  співробітництва в медіасфері. Так, Комітет експертів із прав людини організував семінар із проблем  права доступу до урядової інформації (1976 р.) і визнав необхідність створення  міжурядових документів, які забезпечуватимуть  ці права. 3 1981 року міжурядова робоча програма РЄ у галузі інформації і комунікації  розробляється і контролюється  в рамках Директоратів із прав людини, мас-медіа, інформаційних технологій, документаційно-інформаційного менеджменту. У подальших міжурядових робочих  програмах (1985-2000 pp.) розглядалися такі політичні проблеми, як «ЗМК і конфлікти», «Плюралістична демократія», «ЗМК у пан'європейській перспективі», «ЗМК і толерантність», «Аудіовізуальне піратство», «Комп'ютерна злочинність», «Культурна політика телерадіомовлення», «Принципи свободи вираження поглядів і захист репутації», «Саморегулювання ЗМК у Європі», «Вплив інформаційних технологій на права людини» та інші. Реалізація програм РЄ втілюється у директивах Комітету Міністрів до країн-членів організації, конвенціях, рекомендаціях, резолюціях, деклараціях із проблем інформації і комунікації.