Історія документів в Україні

 

3. Роль братств  для розвитку справочинства в  Україні

Україна та православна церква під владою Польщі стає гнобленою і гнаною. Відсутність політичних та культурних центрів зумовлює виникнення братств. У літописі першу звістку про них зустрічаємо ще 1159р. Головним завданням братств була боротьба проти національного гноблення, їхня діяльність поширювалась на духовне життя не лише у сфері релігії, а й культури в цілому (освіта, наука, мова, мистецтво і т. ін.). У XVI ст. найважливішим і найвпливовішим було братство при Успенському соборі у Львові. Воно слугувало взірцем для інших братств, що виникли у Галичині, Рогатині, Комарні, Ярославі, Холмі, Луцьку, Києві.

Львівське братство заснувало власну школу, всі викладачі в ній  походили з місцевого населення, крім ученого грека Арсенія.

Цариною діяльності Львівського братства було книгодрукування. Коли Іван Федоров приїхав до Львова, братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574р. вийшла його перша книжка "Апостол", що стало видатною подією. І саме українському народові випала велика честь дати слов'янству першу друковану Біблію у 1581р. Князь Костянтин Острозький своєю Біблією дав духовенству і громадянству найміцнішу зброю проти римокатолицтва. Острозька Біблія лежить в основі тієї Біблії, якою послуговується увесь православний слов'янський світ і сьогодні.

                          

З 1591р. одне за одним почалися козацькі повстання. У цей час одним  із найвизначніших козацьких гетьманів  був Петро Сагайдачний, випускник  Острозької академії.

Сагайдачний об'єднав  військову силу козацтва з політично  слабкою церквою та культурною верхівкою України. У 1620р. він з усім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства.

Після смерті Петра  Сагайдачного 1622р. загострились польсько- українські конфлікти. Після невдалих боїв із поляками козаки обирають гетьманом  Михайла Дорошенка, який вдосконалив організаційну структуру "законних" козаків. Він поділив їх на шість полків з осередками в Києві, Каневі, Корсуні, Білій Церкві, Переяславі та Черкасах. Кожен полк поділявся на сотні. Цивільна і військова влада над козаками відповідної території належала козацькій старшині, у той час як загальне управління здійснював гетьман зі своєю канцелярією. Канцелярію очолював генеральний писар. Йому підпорядковувалися різного роду писарі та писарчуки. Канцелярія значно розрослася, персонал її часто набирався із випускників Київської академії. Гетьман обирався козаками, затверджувався королем.

Так реєстрові  козаки вдосконалювали своє самоврядування попри пильний нагляд поляків. На відміну від них Запорозька Січ, хоча й формально підпорядковувалась гетьманові, фактично зберігала автономію.

Рушійною силою  православного відродження була Києво-Печерська лавра. У 1610р. її архімандрит Єлисей Плетенецький згрупував навколо себе освічених священослужителів-галичан. Придбавши друкарський верстат, Плетенецький за 15 років видрукував близько 30 книг.

У 1627р. архімандритом  Києво-Печерської лаври стає Петро  Могила.

З 1632р. він проводить необхідні  реформи православної церкви, її культурних та навчальних закладів. Він систематизував православні догми і обряди, підготував до друку перший православний Катехизис. Об'єднавши засновану ним школу у Києво-Печерській лаврі зі школою Київського братства, Петро Могила заклав підвалини так званої Могилянської колегії, яка згодом стала одним із найважливіших навчальних закладів слов'янського світу. Відчутно поширювалась на Україні грамотність.

 

Попри руйнування і спустошення  під час повстань 1648р. та за доби Руїни на Україні продовжувало розвиватися культурне життя, охоплюючи все ширші верстви населення. У 1655р. араб-християнин Павел Алепський, мандруючи Україною по дорозі до Москви писав: "Навіть селяни в Україні вміли читати й писати . а сільські священики вважали своїм обов'язком навчати сиріт, не дозволяючи тим тинятися по вулицям, як бродягам". У часи лихоліття вищу освіту давала Київська академія та її філії. Й надалі практикувалося посилати молодь на науку до західноєвропейських університетів.

4. Розвиток  справочинства за часів Гетьманщини

Резиденція гетьмана містилася  у Батурині. Гетьманщина була густо  заселеним і добре розвиненим краєм. Порівняно з Росією освіта в Гетьманщині досягла високого рівня. За даними, у 1740р. існувало 866 шкіл. На Правобережжі початкова освіта була майже недоступною. Головним осередком вищої освіти стала Києво-Могилянська академія, яка отримала цей статус у 1701 році, завдяки щедрій фінансовій підтримці Івана Мазепи. Мазепа скеровує значну частину своїх прибутків на розвиток релігії і культурних установ. У пишному стилі козацького барокко споруджує низку церков.

У 1710р. із Гетьманщини від утисків  російських військ до Бендер втекло чотири тисячі запорожців, 50 провідних представників  старшини, майже 500 реєстрових козаків. У вигнанні гетьманом обирають Пилипа Орлика, що при Мазепі був генеральним писарем. Орлик складає проект конституції України, який до цього часу є цінним документом - найдемократичнішою конституцією.

Зі смертю Павла Полуботка Малоросійська  колегія дістала свободу дій  у Гетьманщині. З 1720 року розпочались планомірні гоніння на українське слово, забороняється друкувати книжки мовою, відмінною від московської. Повністю припинено українське друкарство.

Протягом XVIII ст. відбувався процес централізації  державного апарату. Наказом про  заснування міністерств у 1811р. чітко розподілені межі компетенції керівних чиновників. Залежно від займаної ними посади вони мали право одержувати та підписувати лише певні види документів. Від царя отримували маніфести, реєскрипти, височайші накази; від Сенату та інших органів вищої влади - накази та "предписання"; місцеві губернські власті мали право розсилати накази від імені "його імператорської величності"; міністри та керівники міністерства скеровували нижчим органам пропозиції, циркуляри, запити. До вищих установ спрямовували рапорти, доноси та подання. До найвищої влади зверталися також із всепідданійшими доповідями, проханнями, скаргами. Різні за становищем установи обмінювалися відношеннями. Введення міністерств завершило процес чіткого розмежування функцій органів виконавчої влади, замінило колегіальність на єдиноначальність. Це призвело до подальшої централізації державного апарату, швидкого росту прошарку бюрократів-чиновників, які повністю залежали від милості царя. У 1812р. було затверджено вісім міністерств, згодом їх кількість збільшилась.

Наказом "Загальна установа міністерств" передбачався єдиний виклад документа за наведеними зразками. Документи ускладненого змісту складалися з трьох частин, вступ з викладенням справи, обґрунтування з посиланням на законодавство та міркування з висновками - розпорядження або пропозиції, клопотання чи прохання.

Справи та документи надходили  залежно від їх значення або в  канцелярію міністерства, або в департамент. Канцелярія приймала для міністра тільки кореспонденцію міністерства, верховної влади і керівників установи, за становищем рівним міністерству. Департаменти одержували пропозиції та розпорядження міністра і кореспонденцію від установ, рівних за значенням і підлеглістю.

Порядок проходження документів по інстанціях був суворо регламентований законом.

Багато уваги діловодству приділяв видатний державний діяч того часу М. М. Сперанський. Йому належить праця  про уніфікацію документів.

Виникла практика створення різноманітних "письмовників", які вміщували зразки всіх видів документів (розпорядження, рішення, реляції, вказівки, накази, ділові листи тощо). Досить було знайти в "письмовнику" відповідний зразок, зробити деяку заміну прізвища, дати й адреси, щоб скласти новий документ.

 

 

5. Радянське справочинство

Після більшовицького перевороту Тимчасовий уряд не встиг внести істотних змін у практику складання та оформлення документів. Цей багатовіковий досвід неможливо водночас зруйнувати чи переробити. Постановою від 15 березня 1917 року було скасовано титулування та заключні форми компліментів у діловому листуванні. На території колишньої царської імперії утворилися окремі держави. П'ять з них (Прибалтійські країни, Польща і Фінляндія) стали незалежними. В інших, у тому числі і в Україні після ліквідації УНР, насаджувалась радянська влада.

Вже 2 березня 1918р. Рада народних комісарів  прийняла постанову "Про форму  бланків державних установ", якою встановила новий єдиний формуляр ділового документа. Цьому, однак, передували історично  важливі події в Україні.

Через три дні після надходження  до Києва повідомлення про падіння  царського уряду представники різних партій і рухів України утворили Центральну Раду, головою якої обрали М. С. Грушевського.

Центральна Рада та її уряд - Генеральний  секретаріат, залишили документальну спадщину, яка налічує 49 фондів Центрального державного архіву органів управління України. Найбільшу цінність мають Універсали Центральної Ради, що дають змогу простежити еволюцію політичної думки й національної свідомості будівничих нової української держави.

Ці документи свідчать про поступальний розвиток політичної свідомості українських  політиків: вони рухались від вимоги автономії України у складі демократичної  Росії до повної незалежності та самостійності.

Однак боротьба українського народу за свою державність закінчилася, як відомо, поразкою. Наприкінці 1920р. територію України зайняли більшовицькі війська.

Радянська влада перемогла в  більшості національних районів, хоча більшовики не отримали підтримки неросійських народів, однак все було спрямовано на завоювання їхньої прихильності. На XII з'їзді РКП (б) у квітні 1923р. було формально засуджено російський великодержавний шовінізм та започатковано новий курс у національній політиці, що дістав назву політики коренізації. Український різновид цієї політики одержав назву українізації. У серпні 1923р. було прийнято декрет про українізацію.

Здійснення українізації розпочав комісар освіти О. Шумський (1925-1927). По всій Україні, на різних курсах широко вивчалась українська мова. Всі урядовці здавали іспити з практичного знання мови під загрозою втрати роботи. Українізувалася різна царина громадського і державного життя. У 1925р. українська мова була офіційно введена у діловодство. Усе ділове листування велося виключно українською мовою.

У січні 1933р. секретарем ЦК КП(б)У став П. Постишев, який повністю відновив русифікацію. Політика деукраїнізації призвела до ліквідації всіх здобутків десятирічного українського відродження. Система радянського діловодства російською мовою на багато десятиліть посіла на всій території України.

У 1969-1970рр. було розроблено і затверджено  серію загальносоюзних стандартів управлінської документації. З 1972р. почали діяти єдині правила підготовки та оформлення організаційно-розпорядчих  документів і єдині правила роботи з документами.

Постановою від 04.09.73 Державний  Комітет СРСР з науки і техніки  ввів у дію основні положення  Єдиної державної системи документування. У 1975р. було прийнято ГОСТ 6.15.1-75 "Унифицированные  системи документации. Основные положения", згідно з якими визначалися вимоги до уніфікованих форм організаційно-розпорядчих документів. Загальне науково-методичне керівництво уніфікацією та стандартизацією документів покладалося на Держстандарт.

На початку 1984р. було розроблено і затверджено 16 УСД загальносоюзного значення, 27 державних стандартів на УСД та 26 загальносоюзних класифікаторів техніко-економічної інформації. Всього було уніфіковано понад 4,5 тис. форм документів.

У І984-І986рр. сформувалася цілісна система документаційного забезпечення управління, що відповідала тодішнім вимогам ділового російського мовлення і стилю складання офіційних документів.

Виявляючи волю й прагнення українського народу до самостійності, Верховна Рада України 16 липня 1990р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України, в якій проголосила невід'ємне право української нації на самовизначення, верховенство і самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.

 

6.Справочинство  в незалежній Україні

 Після спроби державного перевороту в Росії 19 серпня 1991р. Верховна Рада України, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991р. проголосила незалежність та створення самостійної держави - України.

Розбудова нової, незалежної України, вимоги науково-технічного прогресу, перебудова економіки зумовили значне зростання інформації та її обробку. Впровадження машинної обробки документів значно скоротило витрати часу на її опрацювання.

Нові адміністративно-господарські структури сучасної України критично проаналізували організацію справочинства в минулому, взяли з нього все цінне та необхідне для документаційного забезпечення управління. Україна вдосконалює власне державне справочинство державною українською мовою.

Особливості перехідного періоду  від адміністративно-командної системи до розбудови високоцивілізованої незалежної держави створюють певні труднощі у становленні економіки, впровадженні різних форм підприємництва, господарювання, управління. На цьому етапі відзначаються як певні досягнення, так і відчутні недоліки, невикористані можливості, що слід врахувати в подальшому розвиткові справочинства.