Історія держави і права

    Конституційна рада – особливий орган, що контролює дотримання Конституції. Всі закони до промульгації їх президентом і регламенти палат до їх ухвалення повинні іти на розгляд Конституційної ради, який дає висновок про те, чи відповідають Конституції. Якщо Конституційна рада вирішить, що той або інший акт суперечить Конституції, він має право його відмінити. Також в повноваження Конституційної ради входить спостереження за ходом президентських виборів, проведенням референдумів.

    Процес  концентрації політичної влади в  руках виконавчих органів привів до зміни статусу парламенту. Урядовій владі надані широкі можливості для дії на парламент, а в деяких випадках для дій і „через його голову”.

    Президент республіки обирається строком на сім  років шляхом загального і прямого  голосування⁵.

    Президент республіки обирається абсолютною більшістю  поданих голосів. Якщо вона не отримана в першому турі голосування, то на наступному тижні проводиться другий тур. У ньому можуть брати участь тільки два кандидати, які - якщо будуть зняті кандидатури, що знаходяться в сприятливішому положенні, - виявляться тими, що одержали найбільшу кількість голосів в першому турі.

    Час голосування встановлюється рішенням уряду. Обрання нового президента відбувається не менше ніж за двадцять і не пізніше ніж за тридцять п’ять днів до закінчення терміну повноважень президента, що полягає в посади.

    У разі вакантності поста президента республіки з якої б то не було причини  або за наявності перешкод до виконання  президентом своїх обов’язків, встановлених конституційною радою, функції президента республіки тимчасово здійснюються головою сенату, а якщо у нього в свою чергу є перешкоди, - то урядом.

    У разі вакантності і якщо перешкода  оголошена конституційною радою  остаточною, голосування по виборах  нового президента відбувається - окрім випадку непереборної сили - не менше ніж через двадцять і не пізніше ніж через тридцять п’ять днів після відкриття вакансії або оголошення про остаточний характер перешкоди.

    Якщо  протягом семи днів, передуючих даті закінчення висунення кандидатур, одна з осіб, що публічно заявила про своє рішення бути кандидатом щонайменше за 30 днів до названої дати, помре або у неї виникнуть перешкоди, то конституційна рада може ухвалити рішення про перенесення виборів.

    Якщо  до першого туру виборів один з  кандидатів помер або у нього виникли перешкоди, то конституційна рада ухвалює рішення про перенесення виборів.

    У разі смерті або виникнення перешкод у одного з двох кандидатів, що знаходяться  в найсприятливішому положенні  в першому турі до можливого зняття кандидатур, Конституційна рада оголошує про нове проведення всіх виборчих операцій; подібним чином вона поступає і у разі смерті або виникнення перешкод у одного з двох кандидатів, що залишилися для участі в другому турі.

    Уряд  Франції - колегіальний орган, що складається з прем’єр-міністра і міністрів. Відповідно до конституції розрізняються: Рада міністрів - збори міністрів під головуванням Президента республіки, і кабінет міністрів - збори міністрів під головуванням прем’єр-міністра. Саме Рада міністрів здійснює повноваження, що належать до конституції уряду.

    Уряд  призначається таким чином: Президент  республіки підбирає кандидатуру і  призначає прем’єр-міністра. Прем’єр-міністр  підбирає міністрів і представляє  їх президенту, який їх призначає. При  виборі кандидата на пост прем’єр-міністра президент володіє значною свободою. Це його особисте право. Важлива лише та обставина, щоб при голосуванні в Національних зборах не було надано довіри прем’єр-міністру. Іншими словами, президент повинен враховувати розстановку партійних сил в нижній палаті парламенту.

    Парламент складається з двох палат: нижньої - Національних зборів і верхньої - Сенату. Пасивне виборче право надається  для обрання в Національні  збори в 23 роки, в Сенат - з 35 років. На всіх виборах існує виборча застава. При виборах депутатів вона складає 1 тис. франків з кандидата, сенаторів – 200 франків. За офіційною версією, внесення застави пояснюється необхідністю покрити виборчу кампанію хоча б частково і в деякій мірі перешкодити висуненню осіб, які висувають свою кандидатуру не з метою обрання, а з іншою метою.

    Національні збори обираються строком на 5 років  загальним, прямим голосуванням за змішаною мажоритарною системою: у першому  турі для обрання потрібно одержати абсолютну більшість поданих  голосів (від округу обирається один депутат). Якщо через тиждень ніхто не одержав такої більшості, то через тиждень проводиться другий тур. У нього допускаються кандидати, що набрали в першому як мінімум 12,5% голосів від числа виборців, включених в списки. Для обрання в другому турі достатньо одержати відносну більшість голосів. В умовах існуючої багатопартійності в першому турі заміщається незначна частина місць. Основна боротьба розгортається в другому турі. Можливість блокування партій визначає тактику в другому турі. Партії, зблокувавшись, висувають одного кандидата, як правило, знімаючи інших.

    Верхня  палата - Сенат - формується інакше. На думку засновників П’ятої республіки особливі умови утворення Сенату повинна створювати йому інша політична „особа”, ніж у Національних зборів. Ця палата формується, в основному, трьохстатечними виборами. Сенатори обираються на 9 років в колегіях в кожному з департаментів. Палата обновлюється на 1/3 кожні три роки, що призводить до зменшення впливу виборчого корпусу на склад Сенату і не дозволяє йому різко змінювати політичний курс. 

    2.2. Конституційно правовий статус Франції - унітарної держави

    Французька  Республіка – унітарна держава. Вона поділяється на регіони, департаменти і комуни, які вважаються територіальними колективами, і тому в них є виборні органи самоврядування. Разом з цим існують адміністративні округи, де виборних органів самоврядування немає і управляє призначений зверху супрефект. Є історико-географічні одиниці — кантони, які не мають власних органів самоврядування і управління, а використовуються як виборчі округи для виборів в ради департаментів, іноді в них створюються судові органи — трибунали малої інстанції. Особливе положення займає Корсика — острів в Середземному морі, який є формою політичної автономії (там є місцевий парламент з обмеженою компетенцією, обраний ними вужчий колегіальний орган, але виконавчу владу одноосібно здійснює обираний радою його голова). Крім того, при парламенті створюються ще три ради з правом дорадчого голосу: економічна, соціальна, культурна. Нова Каледонія (колишня колонія) має тепер статус „асоційованої держави” з Францією. У неї є місцевий парламент, але на відміну від „асоційованих держав” США, які раніше були підопічними територіями, питання про членство Нової Каледонії в ООН не піднімається⁶.

    У департаментах (їх 96 у Франції і 3 заморські департаменти) обирається генеральна (департаментська) рада на 6 років. Вона відповідає тим самим питаннями, що і комунальна рада, але її повноваження набагато ширші. Як наголошувалося, рада обновлюється по частинах (на 1/2 через 3 роки). Виконавчим органом ради з 1982 р. є не префект, що призначається (пізніше він отримав назву комісара республіки, але сьогодні використовується і колишній термін), а голова ради, який обирається нею. Все ж таки рада департаменту менш самостійна в своїх діях, ніж рада общини, вона жорсткіше контролюється центром, префекту підлеглі також деякі місцеві служби міністерств⁷.

    У регіонах, які об’єднують 3 – 5 департаментів (22 в метрополії і 4 заморських регіони  – Гваделупа, Гвіана, Мартіника, Реюньон), також обирається регіональна рада (з 1986 р. – прямими виборами). Вона має більш розгалужену систему служб, ряд комітетів, які виконують не розпорядливі, а консультативні функції. До складу комітетів входять представники підприємців, профспілок, суспільних організацій, особи, призначені урядом. Виконавським органом ради є голова, який обирається нею. Разом з ним рада регіону обирає бюро. Деякі департаменти метрополії (це великі міста, зокрема Париж, Ліон) розділені на внутрішньоміські райони (округи) з обраними радами.

    Разом з обраними органами у Франції  в адміністративно-територіальних одиницях є призначені зверху урядовці — представники держави. У регіоні  це комісар республіки — регіональний префект (ним є за сумісництвом комісар найбільшого в регіоні департаменту), в департаменті — також комісар республіки (префект), в окрузі, що не є „територіальним колективом” і не має свого ради, є супрефект. Комісар республіки призначається Радою міністрів. Він представляє в своїй адміністративно-територіальній одиниці уряд і кожного міністра, керує діяльністю державних служб (йому підлеглі, проте, не всі служби міністерств на місцях), несе відповідальність за дотримання національних інтересів, законів, за підтримка громадського порядку. Він безпосередньо відповідає за стан сільського господарства, за соціальні питання, санітарію, впорядкування. У його розпорядженні знаходиться поліція. Аналогічні повноваження здійснює в окрузі супрефект.

     ВИСНОВОК

    Отже, Францію не випадково називають „лабораторією конституції”, а французів „великими споживачами конституції”. Дійсно, за роки Нового і Новітнього часу у Франції було прийнято 16 конституцій. Нині діюча Конституція Французької республіки була прийнята в 1958 р. на референдумі, що відбувся 28 вересня, і оформила створення у Франції П’ятої Республіки.

    Структурно  Конституція Франції складається  з преамбули, яка містить також  першу статтю, в якій Франція проголошується неподільною, світською, соціальною, демократичною  республікою; забезпечує рівність перед законом всіх громадян без відмінності походження раси і релігії; затверджує всі віросповідання.

    Конституція містить 17 розділів, які включають 89 статі, два розділи відмінені: розділ I. „Про суверенітет; розділ.” II. „Президент Республіки”; розділ III. „Уряд”; розділ IV. „Парламент; розділ” V. „Про відносини між Урядом і Парламентом”; розділ VI. „Про міжнародні договори і угодах”; розділ VII. „Конституційна рада”; розділ VIII. „Про судову владу”; розділ IX. „Висока Палата правосуддя”; розділ X. „Про кримінальну відповідальність членів Уряду”; розділ XI. „Економічна і соціальна рада”; розділ XII. „Про місцеві колективи”; розділ XIII. „Про співтовариство” (був відмінений конституційним законом від 4 серпня 1995 р.); розділ XIV. „Про угоди про об’єднання”; розділ XV. „Про Європейське Співтовариство і Європейський Союз”; розділ XVI. „Про перегляд Конституції”; розділ XVII. „Перехідні положення” (були відмінені конституційним законом від 5 серпня 1995р.).

    Таким чином, можна зробити висновок про  те, що Франція є світською республікою, правовою державою. Її досвід становлення конституціоналізму є важливим для сучасних пострадянських держав.

     СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник для юридических вузов. Т.3: Особенная часть. Страны Европы./Отв.ред. Страшун Б.А. - М.: БЕК, 2002.
2. Конституционное (государственное) право: справочник. М., 2002.
3. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общей редакцией М.В. Баглая, Ю.Н. Лейбо, Л.М. Энтина. М.: Норма-Инфра-М., 2002.
4. Конституционное право: Учебное пособие в 2-х частях./Авт. и сост. Богданова Н.А. М., Юрид. колледж МГУ, 2003.
5. Конституция Франции 1958 г.,М., Инфра - М., 2001.
6. Конституция Франции.//Современные зарубежные конституции.- сост. В.В.Маклаков, М., 2002.
7. Конституция Французской Республики//Конституции государств Европейского Союза./Под общей редакцией Л. А. Окунькова. — /М.: Издательская группа ИНФРА - М — НОРМА, 2002.
8. Мишин А.А.. Конституционное право зарубежных стран. М., 2000.
9. Решетников Ф.М.. Правовые системы стран мира. - М., 2000.
10. Современные зарубежные конституции. - сост. Маклаков В.В., М., 2002.
11. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. М., Юристъ, 2002.
12. Якушев А.В.. Конституционное право зарубежных стран. Курс лекций. М., “Приор”, 2000.